ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК. Професію вчителя називають вічною

Основні положення

Професію вчителя називають вічною. З моменту свого існування людина завжди відчувала потребу вчити - передавати досвід молодшому поколінню, і вчитися - оволодівати свідомо, цілеспрямовано досвідом життя.

Наставниками молоді, як правило, ставали найбільш знаючі і поважані люди. Важливість справи, яку вони виконували, та авторитет кращих учителів визначили відповідний соціальний статус учительської професії.

Інститут учительства почав формуватися в той час, коли навчання і виховання виділились у суспільстві в окрему соціальну функцію. У Древньому Вавилоні, Єгипті, Ассирії, на Древньому Сході вчителями виступали в основному жерці. Таким чином, інститут учительства злився із соціальним інститутом релігії і був йому повністю підпорядкований. Оскільки жерці складали привілейовану касту, то соціальний статус учительства був надзвичайно високим. У державах Древньої Греції вчителями були вільні громадяни, їх називали граматистами, педономами, дидаскалами чи педотрибами. Нерідко вони самі утримували приватні школи. У Древньому Римі вчитель вперше стає державним службовцем, що призначається самим імператором. Поряд з цим праця вчителя часто була найманою і навіть рабською.

В епоху середньовіччя вчитель повинен був обов'язково бути духовною особою. Освіта поступово перетворювалася на безсловесну служницю релігії; поведінка, статус, методи роботи, обов'язки вчителя диктувалися релігійними канонами. Особливі вимоги пред'являлися до особи вчителя у системі єзуїтського виховання (абсолютна субординація учителів за релігійними званнями, цілковита дисципліна і чернечий спосіб життя, висока вимогливість до себе та учнів). У пізньому середньовіччі, однак, починає формуватися інститут найманого світського вчительства. При цьому при дворах аристократів соціальний статус учителя прирівнюється до положення обслуговуючого персоналу.

У період феодалізму професія вчителя вперше набуває масовості, зростає кількість приватних учителів. Коли почали формуватися буржуазні європейські держави, з'явився перший досвід спеціальної державної педагогічної освіти. У зв'язку з цим держава чітко формулювала свої вимоги до вчителя у певних законодавчих актах і поставила професію учителя у залежність від ідеології, національності, політики, права, релігії та інших соціальних інститутів. Наостанок у період розвитку капіталізму вперше з'являється інститут жіночого вчительства (гувернантки, наставниці, домашні виховательки, народні вчительки та ін.).

За багатовікову історію людство накопичило колосальний культурно-освітній та виховний досвід. Соціум відбирає з нього найбільш цінне і необхідне для засвоєння молодим поколінням і транслює його молоді через особу вчителя. Основоположник наукової педагогіки великий слов'янський педагог Ян Амос Коменський писав, що вчителям доручена прекрасна посада, вище за якої нічого не може бути під сонцем. К.Д.Ушинський вказував, що справа вчителя, скромна з виду, - одна з найбільш значних справ в історії.

Професія вчителя вимагає всебічних знань, безмежної душевної щедрості, мудрої любові до дітей. Тільки кожний день з радістю віддаючи себе дітям, можна залучити їх до науки, заохотити до праці, передати їм глибоку віру в торжество загальнолюдських цінностей, закласти непорушні основи моральності. Саме вчителеві належить втілити в життя основні принципи освіти суверенної української держави:

· доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освіти;

· рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

· гуманізм, демократизм;

· пріоритетність загальнолюдських цінностей над політичними і класовими інтересами;

· органічний зв'язок з національною історією, культурою, традиціями;

· незалежність державної системи освіти від політичних партій, інших громадських і релігійних організацій;

· науковий, світський характер освіти у державних навчально-виховних закладах;

· інтеграція з наукою та виробництвом, взаємозв'язок з освітою інших країн;

· єдність і наступність, безперервність і різноманітність освіти, відповідність її світовому рівню.

Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті визначає підготовку педагогічних кадрів у нашій державі як центральне завдання модернізації освіти, провідний принцип державної освітньої політики. Для підтримки науково-педагогічних працівників, підвищення їхньої відповідальності за якість навчання дітей та молоді українська держава забезпечує:

- розробку і вдосконалення нормативно-правової бази професійної діяльності вчителя (педагогічного працівника) та його соціального захисту;

- прогнозування державних потреб у педагогічних і науково-педагогічних кадрах;

- створення конкурентоспроможної й гнучкої системи навчальних закладів та програм для підготовки педагогічних кадрів;

- розробку і впровадження державних стандартів педагогічної освіти різних освітньо-кваліфікаційних рівнів (бакалавр, спеціаліст, магістр);

- створення нового покоління навчально-методичної літератури для вищих педагогічних закладів освіти з психолого-педагогічних і методичних навчальних дисциплін та навчально-методичних комплектів для вчителів;

- впровадження системи цільового державного фінансування підготовки педагогічних кадрів та їх професійного вдосконалення;

- оновлення системи морального стимулювання професійного росту педагогів і науковців.

Державна політика в галузі підготовки педагогічних і науково-педагогічних кадрів спрямовується на вдосконалення професійного відбору та підготовки молоді, створення необхідних умов для формування готовності до вибору педагогічної професії та системи професійного відбору молоді до вищих педагогічних закладів.

Держава забезпечує умови для підвищення престижу і соціального статусу педагогічних та науково-педагогічних працівників, умови їхнього професійного і культурного зростання.

Педагогічною діяльністю в українській державі можуть займатися особи з високими моральним якостями, які мають відповідну освіту, у певних випадках - професійну практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати обов'язки педагогічного працівника.

При цьому педагогічні працівники зобов'язані:

· настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей;

· виховувати повагу до батьків, жінки, національної культури, духовних, історичних цінностей України;

· стимулювати інтерес до історії, походження, державного та соціального устрою як своєї країни, так і інших держав;

· культивувати дбайливе ставлення до навколишнього середовища;

· готувати до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

· дотримуватися педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;

· захищати молодь, дітей від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам;

· постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну та політичну культуру.

У чому полягають особливості праці вчителя? Може, в тому, що вчитель має справу з людиною? Але у спілкування з людиною входить багато людей: юристи, лікарі, актори... Специфіка педагогічної професії визначається призначенням учителя в суспільстві.

1. Вчитель - посередник між суспільством і молодою людиною, яка постійно вдосконалюється. Він повинен передати дітям усе найкраще від попередніх поколінь і застерегти від суспільних недоліків і хвороб. Учитель формує у молодого покоління не тільки знання, але й певний світогляд, ідеали, громадянську позицію, виховує духовно-моральні начала.

2. Професія вчителя - одна із наймасовіших у країні. Масовість професії сама по собі говорить про її значущість, але разом з тим вимагає особливої турботи кожного вчителя про підвищення суспільного престижу педагогічної професії.

3. Вчитель - це людина, спрямована в майбутнє. Його діяльність орієнтована на формування людини, чия активність розгорнеться завтра, в інших умовах, які передбачити і спрогнозувати треба вже сьогодні.

4. Учитель управляє найбільш складним процесом - процесом творення особистості. Складність цього процесу визначається постійними змінами в особистості вихованця. З цього приводу не можна підходити з однаковою міркою до одного учня в різний час. У руках педагога немає вимірювальних приладів, як у багатьох інших спеціалістів. Головне в його роботі - керування виникаючими у процесі навчання і виховання відношеннями. Учитель повинен знаходити правильні педагогічні рішення у мінімально короткий час з урахуванням багатьох конкретних умов даної ситуації, що завжди складно.

5. Суспільство покладає на вчителя особливу відповідальність. Учителю довіряється дитина в той час, коли вона найбільш податлива до впливу. Учитель допомогає учням оволодівати знаннями, вміннями, навичками, сприяє формуванню ідеалів та життєвих установок дитини, тобто в його руках доля всього життя людини. Платон писав, що якщо чоботар погано виконуватиме свої обов'язки, то держава від цього не дуже постраждає, - в країні громадяни будуть тільки трохи гірше одягнені: але якщо вихователь дітей погано виконуватиме свої обов'язки, то в країні з'являться цілі покоління невігласів і нерозумних людей.

У педагогіці є аксіома: інтелект загострюється інтелектом, характер виховується характером, особистість формується особистістю.

Учитель повинен знати все і ще трохи - у цьому жарті є чимала частка істини. Відмінне знання науки, основи якої викладає вчитель, - елементарна і необхідна вимога. Досвідчені вчителі стверджують, що улюблений предмет засвоюється в десять разів продуктивніше, аніж нелюбимий.

Проте для вчителя важливі не тільки спеціальна підготовка і загальна ерудиція, але й гнучкість мислення, вміння творчо підходити до вирішення пізнавальних і практичних задач. Можливість стежити за думкою вчителя виробляє у школярів культуру мислення.

Усі особистісні риси вчителя мають професійну значущість. Разом з тим не можна уявляти собі образ учителя як деяку стандартну, незмінну модель, яка складається із загальноприйнятих доброчинностей. Ніщо людське вчителеві не чуже. Проте майбутньому і молодому педагогові корисно мати орієнтири у вигляді бажаних властивостей характеру для професійно-педагогічного самовиховання.

1. Комунікабельність, товариськість. Замкнутий вчитель свідомо чи несвідомо створює стіну взаємо нерозуміння між собою та учнями. Йому важче, аніж товариському вчителеві, проникати у внутрішній світ своїх учнів.

2. Самовладання. Учитель, який володіє своїми емоціями та почуттями, не дратується за дрібниць, на робить поспішних висновків і зауважень, тобто не зловживає покараннями (сильними прийомами виховання). Недарма говорять, що "сильні" прийоми найчастіше потрібні саме слабким педагогам. К.Д.Ушинський вважав, що вчитель повинен мати нескінченне терпіння. Живість реакції і емоційність у роботі з учнями мають поєднуватися з витримкою і самовладанням учителя.

3. Наполегливість у досягненні мети. Учитель-майстер невідступний у досягненні своєї мети, у своїй вимогливості. Він добре розуміє смисл прислів'я “Крапля січе камінь не своєю силою, а своїм частим падінням”.

4. Оптимізм і гумор, що є каталізаторами активності виховного процесу. А.С.Макаренко вчив педагогів створювати мажорний, радісний настрій колективу дітей, підходити до вихованця з “оптимістичною гіпотезою”, тобто вірити в позитивні складові характеру вихованця і спиратися на них.

Визначимо головні соціальні функції, які має виконувати сучасний вчитель в українському суспільстві:

1. Презентаційна функція, що полягає у наданні вихованцям адекватно представленого навчального матеріалу, необхідного для їх соціалізації у вигляді певної знакової системи, прийнятної у соціумі. Ця функція по суті абстрагована від конкретних форм навчання, бо орієнтована на сам факт викладання навчального матеріалу.

2. Соціалізаційна – подання необхідної допомоги учням у процесі їх соціалізації.

3. Посередницька – посередництво між суспільством та дитиною у засвоєнні нею корисної соціальної інформації.

4. Інсентивна – полягає у тому, щоб викликати в учнів інтерес до представленої їм соціокультурної інформації. Її реалізація пов´язана з постановкою питань, оцінюванням відповідей та міркувань учнів.

5. Корекційна – доповнює соціалізуючу функцію у контексті виправлення та співставлення результатів засвоєння соціокультурної інформації.

6. Діагностична – полягає у своєчасній діагностиці рівня соціалізації особистості учня, темпів формування його “Я-концепції” тощо.

Можна виділити кілька основних типів учителів за спрямованістю їх діяльності та характером взаємин з вихованцями.

Перший тип. Характеризується активно-позитивною спрямованістю діяльності, високими ерудицією та рівнем педагогічної культури. Любить свою професію, дітей.

Другий тип. Характеризується ситуативністю ставлення при загальній емоційно-позитивній спрямованості. Учителі цього типу потрапляють під вплив своїх настроїв і переживань, оцінка особистості дитини значною мірою залежить від рівня його знань і поведінки.

Третій тип. Проявляється в нечітко вираженій емоційно-позитивній спрямованості у спілкуванні з дітьми. Замкнутість, сухість у звертанні, офіційний тон учителя є в основному результатом його особистої впевненості, що тільки вимогливість може забезпечити успіх у навчанні і вихованні учнів. Вступає з учнями в ділове спілкування.

Четвертий тип. Характеризується емоційно-негативною спрямованістю ставлення вчителя до учнів. Спостерігається в учителів з низьким рівнем загальної та педагогічної культури. Учитель створює у класі атмосферу постійної напруженості, уроки проводить нервово, бачить в учнях тільки непосидючих ледарів.

П'ятий тип. Характеризується емоційно-негативною спрямованістю ставлення вчителя до учнів. Педагогічні інтереси відсутні або слабко розвинені. Такий учитель уникає вступати з учнями в неформальне спілкування.

Проаналізуємо також основні групи вимог, які ставляться суспільством до вчителя:

Ø загальногромадські - оптимізм, бажання працювати, загальнолюдський гуманізм;

Ø морально-педагогічні - висока ерудиція та культура, високий рівень моральних взаємин з людьми, педагогічна самоактуалізація, усвідомлення себе як суб'єкта педагогічної діяльності;

Ø індивідуально-психологічні вимоги - самостійність і діловитість, наявність певних педагогічних здібностей, цільність характеру;

Ø практично-соціальні - загальнопедагогічні, загальнотрудові, вимога постійної самоосвіти.

Підготовка вчителів та інших педагогічних працівників в Україні ведеться в педагогічних училищах і технікумах, педагогічних інститутах і університетах.

Як і представники інших професій, випускники педагогічних навчальних закладів отримують такі рівні педагогічної кваліфікації:

· молодший спеціаліст - забезпечують педагогічні технікуми та училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

· бакалавр - забезпечують коледжі, інститути педагогічного профілю;

· спеціаліст - забезпечують інститути, інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

· магістр - забезпечують інститути, академії, університети, інші навчальні заклади, що мають відповідний сертифікат.

Випускники педагогічних навчальних закладів, як і всі педагогічні працівники, мають право на: захист професійної честі та гідності; вільний вибір форм. методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи; індивідуальну педагогічну діяльність; участь у громадському самоврядуванні, виборах керівників навчально-виховних закладів та їх структурних підрозділів, якщо це передбачено статутами цих закладів; користування подовженою оплачуваною відпусткою; пільгове забезпечення житлом у порядку, встановленому законодавством; підвищення кваліфікації, вільний вибір змісту програм, форм навчання, організацій та установ, які здійснюють підвищення кваліфікації та перепідготовку.

Важлива особливість праці вчителя сьогодні - її творчий характер, інтеграція педагогічної теорії і практики. Прикладом є діяльність педагогів-новаторів, авторські школи, творчі групи вчителів, об'єднання педагогів-новаторів та ін. Тому важливим є розгляд інноваційних процесів у вчительському середовищі як альтернативи інертності та консервативності сучасної школи.

Щодо сприйняття інновацій вчителів умовно можна поділити на кілька груп: новатори, передові, помірковані, глибоко помірковані та інертні.

Психологи та соціологи стверджують, що основна перспектива в інноваціях може бути сформульована в таких проблемах: наскільки є необхідним навчання під безпосереднім керівництвом вчителя? яку частину часу вчитель має відводити на викладання у великих чи малих групах (класах) і яку частину його часу можна було б виділити на підготовчу чи заключну роботу?

Рис.1.4. Перспективи розвитку професії вчителя у соціальному розподілі праці

 

Дослідники вважають, то в майбутньому розвинені країни прийдуть до серйозних проблем у межах інституту вчительства, які можна схематично представити як на рис.1.4.