ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 8 страница

Естетична концепція юридичної діяльності сприяє виробленню у правника вміння описати правове явище, використовуючи почуттєвість, зокрема колір, запах, смак. Це має важливе значення для прийняття правильного судового рішення. Крім цього, у юриста формується певне естетичне сприйняття, що активізує аналіз скоєного правопорушення.

Функція піднесення рівня правового почуття юриста пов'язана із професійною майстерністю. Адже естетична культура викликає настільки глибокі почуття до права, обов'язку, справедливої рівноваги, що це змушує юриста знаходити законний вихід із конкретної ситуації, оскільки естетична культура формує такий душевний стан, який допомагає уникати несправедливих правових дій.

Безумовно, правове почуття юриста суттєво зумовлюється філософським осмисленням сенсу земного життя, природних законів розвитку суспільства. Естетична культура підносить правове почуття до розуміння вічної таємниці краси, тобто таємниці самого життя.

Подолання стандартного юридичного мислення як функція естетичної культури значною мірою є наслідком естетизації юридичної діяльності засобами, мистецтва. Наприклад, телебачення таїть у собі загрозу стандартизації мислення. Проте під дією інших видів і жанрів мистецтва у юриста формується естетичне сприйняття дійсності. Естетична культура несумісна з одноманітністю, навпаки, вона стимулює бажання досягати майстерності у професійній діяльності.

Особливий інтерес становить функція впливу на виховання суб'єктів права. Для юриста важливим є те, що через естетичний вплив і насолоду активізуються (вважає Ю. Борєв), виховний вплив, інформація, пізнання, передавання досвіду, аналіз стану світу тощо [46, с. 128]. Це дуже важливий момент у пізнанні. Адже саме мистецтво розширює наші уявлення про Всесвіт і своєю чергою облагороджує професію юриста.

Юридична діяльність передбачає обов'язкові ритуали, обряди, церемонії. Важливо, щоб вони здійснювалися за законами естетики, формували відповідну ритуально-обрядову культуру, що певною мірою регулюється нормативно-правовими актами. Ця функція естетичної культури виховує почуття відповідальності юриста перед державою і народом, почуття внутрішнього імперативу службового обов'язку. Естетично-емоційне сприйняття ритуалу через сферу підсвідомого позитивно впливає на свідоме, формуючи високий рівень правосвідомості.

Нарешті, естетична культура наповнює і систематизує юридичний досвід правника. Ця функція ніби доповнює естетичними почуттями професійні якості і у такий спосіб сприяє розвиткові аналітичного мислення, здатності використовувати набутий почуттєво-емоційний потенціал з метою оптимального врегулювання правових відносин у суспільстві.

Сутність естетичної культури найповніше визначив Сократ: красивим є те, що найкраще відповідає своєму призначенню. Отже, естетична культура юриста повинна відповідати законам краси, гармонійності, згідно з якими відбуваються позитивні зміни у внутрішньому світі людини, в тому числі й правопорушника. Естетичне світосприймання, здатність засвоїти здобутки естетичної культури, взаємодія почуттєвого і раціонального у діяльності юриста є чинниками ефективного регулювання правовідносин в Україні.

 

Розділ 4

АСПЕКТИ ПРОФЕСІЙНОГО ПОЧУТТЯ ЮРИСТА

 

4.1. Інформаційна культура юриста

Інформація - ефективний засіб регулювання суспільних процесів. По суті, як зазначає

Г. Воробйов, «інформація» - філософське поняття, яке істотно відрізняється від понять «відомість», «повідомлення», «дані», «новини» тощо [53, с. 13]. Функціональність інформації передбачає її одержання, використання, поширення, зберігання, що становить зміст інформатики як науки.

У Законі України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» вказується, що інформація - це документальні або публічно оголошені відомості про події та явища, які відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі [16, ст. 1]. Звідси випливають, певні властивості інформації - корисність, повнота, достовірність, новизна, цінність - які підкреслюють особливе ставлення до будь-яких відомостей чи повідомлень. Для юриста особливе значення має така властивість інформації, як достовірність. У юридичній практиці трапляються випадки, коли під виглядом подачі достовірних фактів через ті чи інші причини насаджується дезінформація. Тоді юрист повинен вдатися до реінформації, тобто відновити природну достовірність фактів.

Функціонування інформації пов'язане з такими основними поняттями: інформаційна діяльність, інформаційний запит, документ в інформаційних відносинах, інформаційна продукція, інформаційна послуга, інформаційні потоки, інформаційні бар'єри, інформаційний потенціал, інформаційний режим, інформаційні системи, інформаційні процеси, інформаційний фонд.

Інформаційну діяльність треба розуміти як сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави [16, ст. 12, п. 1]. Під інформаційним запитом розуміється звернення, вимога про надання можливості ознайомитися з офіційними документами. Документи в офіційних відносинах - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання й поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній кіно -, відео -, фотоплівці або на іншому носієві. До інформаційної продукції належать матеріалізовані результати інформаційної діяльності, призначені для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ, організацій. Інформаційна послуга - це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності з доведення інформаційної продукції до споживачів, щоб задовольнити їхні інформаційні потреби [16, ст. 12,27,32,40,41].

Зрозуміло, що інформація має різні види: статистична, масова, правова, інформація про особу [16, ст. 18].

Правова інформація - це сукупність документальних або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення, боротьбу з ними та їх профілактику [16, ст. 22]. Отже, правова інформація має широкий зміст, що пояснюється чисельністю об'єктів і джерел.

Уся правова інформація, як зазначається у Законі України «Про інформацію», за характером джерел поділяється на дві основні групи: офіційну й неофіційну. Офіційна правова інформація міститься в документах трьох видів: нормативних, правозастосовних і статистичних, її джерелом є державні органи й посадові особи. Така інформація має велике значення у державотворенні. Наприклад, на сучасному етапі враховується історична практика, яка відображає об'єктивні умови розвитку українського народу. Неофіційна правова інформація міститься у матеріалах наукових досліджень, лекціях, доповідях з правової тематики.

Офіційна та неофіційна правова інформація різняться метою, властивостями. Якщо для першої обов'язковою є повнота, то для другої ця властивість не є обов'язковою.

Інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом. Обмеження права на одержання відкритої інформації не допускається законом.

Для здійснення окремих форм державної діяльності відкритої інформації недостатньо. Для цього потрібна інформація з обмеженим доступом, яка поділяється на конфіденційну й таємну. Вважається, що конфіденційна інформація - це відомості, якими користуються й розпоряджаються фізичні чи юридичні особи, котрі поширюють їх на власний розсуд відповідно до умов, здебільшого передбачених законом [16, ст. ЗО, п. 2]. До таємної інформації належать відомості, які містять передбачену законом таємницю, її розголошення забороняється, оскільки це може завдати значної шкоди суспільству, державі, особі [16, ст. ЗО, п. 5].

Отже, процес одержання, використання, поширення й зберігання інформації регулюється певними вимогами, які забезпечують її функціонування. Юрист повинен володіти певною інформаційною культурою, що впливає на його професійну діяльність.

Інформаційна культура юриста - це ступінь володіння належним обсягом інформації для забезпечення прав і свобод громадян, вміння одержати й ефективно реалізувати її у юридичній діяльності.

Інформаційна культура юриста певною мірою пов'язана з іншими видами культур - правовою, національною, духовною, політичною, моральною, інтелектуальною, психологічною, педагогічною, естетичною, логічною, технічною тощо.

Функціонування інформаційної культури юриста доцільно розглядати за основними видами інформаційної діяльності: одержання, використання, поширення та зберігання. Відповідно до цього функціонування інформаційної культури юриста визначають принципи одержання інформації: права на інформацію, достовірності, точності, повноти, необхідності, корисності.

Так, принцип права на інформацію полягає в тому, що кожен юрист має змогу отримати необхідну йому інформацію. Для цього існує достатньо доступних джерел інформації. Однак це право забезпечується лише щодо відкритої інформації, а для інших видів - кількість споживачів (навіть серед юристів) обмежена. Крім цього, відсутність належного рівня комп'ютеризації значно обмежує можливість отримати інформацію.

Достовірність і точність як принципи забезпечуються повнотою інформації, своєчасністю її одержання і тісно пов'язані з повнотою її надання. Також цей принцип прямо залежить від інтелекту реципієнта. Тут Мають значення уміння вибрати достовірну й точну інформацію, здатність абстрагуватися від власних емоцій, симпатій та антипатій, фактор часу, використання різноманітних джерел інформації, сумлінність реципієнта та ін.

Принцип необхідності орієнтує на вибір серед інформаційних потоків саме такої інформації, яка потрібна для конкретної справи. Нагромадження великої кількості будь-якої інформації значною мірою впливає на психіку юриста, не дає змоги зосередитися на головному, призводить до розсіяності. Тобто можна говорити про ступінь необхідності

одержання інформації (адже деяка інформація може знадобитися на короткий час). Тут має значення пам'ять юриста, здатність зосередити основну увагу на необхідній інформації (другорядну інформацію потрібно розглядати як окремий випадок).

Наголосимо, що не вся необхідна інформація є корисною. У деяких випадках інформація, яку треба було б отримати, може зашкодити людині. Тобто корисність інформації доцільно розглядати у контексті конкретної інформаційної системи з метою розв'язання конкретного правового завдання.

Функціональність інформаційної культури юриста суттєво зумовлюють принципи справедливості, раціональності, доцільності.

Суть принципу справедливості полягає в тому, що використовувати інформацію потрібно, не приховуючи окремих відомостей і не применшуючи їхньої значущості. Правильний розподіл інформації сприяє ефективному задоволенню інформаційних потреб, підвищенню інформаційної культури як юриста, так і населення. Однак на практиці цього досягнути важко, оскільки інколи негативну роль відіграє суб'єктивний чинник, особиста моральна чи навіть матеріальна зацікавленість.

Із тактичних міркувань використання інформації може здійснюватися певними дозами, економко, ефективно. Значення принципу раціональності особливо зростає у випадку недосвідченого споживача-юриста. Важливо правильно регулювати дозування враховуючи наступність, послідовність, що сприятиме поступовому підвищенню культури використання інформації.

Часто у використанні інформації на перший план виступає доцільність. Завданням цього принципу є застереження юриста від отримання того чи іншого виду інформації. При цьому вдаються до з'ясування мети використання. У випадку вірогідності при задоволенні потреб інформація видається повно й об'єктивно.

Культура поширення інформації пов'язана також з принципами вільного обміну, об'єктивності, відповідальності.

Принцип вільного обміну інформацією - це розповсюдження, гласність інформації, якою володіє особа. Цей обмін здійснюється різними шляхами, в будь-якій формі, за допомогою різних інформаційних джерел. Практично не існує обмежень у поширенні інформації, але за умови, що це не суперечить чинному законодавству. Тим більше, що обмін інформацією - необхідний процес в інформаційній діяльності. В іншому випадку знижується рівень інформативності спілкування, втрачається зворотний зв'язок. Для розвитку інформаційної культури юриста потрібен систематичний та вільний обмін інформацією.

Принцип об'єктивності культури поширення інформації забезпечує її правдивість, відповідність реальній дійсності. Тобто поширення інформації тісно пов'язане з вірогідністю подій, правильним розумінням ситуації, що запобігає дезінформації та інформаційному галасу. У юридичній практиці такий принцип часто порушується. Як правило, причиною цього є боротьба за першість використання інформації, коли фактор часу вважається головним, отже, ігнорується необхідність перевірки вірогідності інформації.

Відтак, вільний обмін інформацією передбачає відповідальність за її об'єктивність чи порушення таємності. Кожна особа, поширюючи інформацію, зобов'язана керуватися гарантією її об'єктивності, в іншому випадку вона скоїть правопорушення. Розповсюдження недостовірної інформації - досить поширене явище, однак відповідальність настає рідко, що дуже шкодить інформаційній культурі.

Надійність інформації, безумовно, передбачає гарантії забезпеченості збереження належного стану інформації та її матеріальних носіїв, забезпечення її охорони, відповідні правила зберігання.

Таким чином, функціонування інформаційної культури юриста значною мірою зумовлюється законністю, етичністю, своєчасністю. Законність залежить від видів інформації та режиму доступу до неї. Етичність забезпечується високими моральними якостями суб'єктів інформаційних відносин, вимогами загальнолюдських цінностей, моральних кодексів. Це своєрідний захист від моральних збитків, яких завдяки дезінформації можуть зазнати як юристи, так і громадяни. Своєчасність інформації виконує узагальнюючу функцію у процесі її одержання, використання, зберігання.

Інформаційна культура юриста виявляється у відповідних формах, а саме: повсякденному спілкуванні, ознайомленні з матеріалами засобів масової інформації, отриманні офіційних зведень, інформаційних запитах тощо.

Повсякденне спілкування - це традиційний обмін інформацією між людьми. Людське суспільство не можливе у повній суті без спілкування. Накопичена таким чином інформація передається від покоління до покоління. Загалом це відповідає вимогам повноти правової інформації, що суттєво визначає ефективність професійної діяльності юриста.

На розвиток інформаційної культури суспільства значною мірою впливають засоби масової інформації. Проте є підстава говорити про рівень об'єктивності задоволення інформаційних запитів населення. Засоби масової інформації не завжди використовують достовірні джерела. В деяких випадках вони зорієнтовані на односторонній безадресний зв'язок. Така інформація, а точніше, дезінформація, знижує рівень інформаційної культури суспільства.

В інформаційних взаєминах часто використовуються офіційні зведення, статистичні документи тощо. Своєчасність і точність інформації, яка міститься в них, має організуюче значення. Ці факти потрібно вміти аналізувати, зіставляти, тлумачити. При цьому важливу роль відіграють компетентність, інтелектуальна культура суб'єктів інформації.

Одним із видів інформаційних взаємин є інформаційний запит. Його форма (поставлене питання, стиль і тон викладу, культура оформлення документів) свідчить про певний рівень професійної інформаційної культури. Згідно з принципом етичності інформаційний запит повинен бути обґрунтованим, а відповідь - повною й достовірною.

Чинники морально-правової відповідальності стосуються інформації з обмеженим доступом, яка передбачена законом. Низький рівень професійної культури у юриста, допущеного до такої інформації, завдає значної шкоди як правоохоронній діяльності, так і державі загалом.

Між інформаційною культурою та соціальними явищами існує взаємозв'язок. У суспільстві виявляються певні функції розуміння сутності інформаційної культури, передусім теоретико-пізнавальні та практично-ужиткові. Перші - спрямовані на пізнання, теоретичне вивчення закономірностей розвитку інформаційної культури й обгрунтування висновків. Другі -сприяють розвиткові інформаційного законодавства, вдосконаленню діяльності посадових осіб, раціоналізації інформаційних процесів, підвищенню загальної культури громадян та ін.

У формуванні професійної культури юриста важливу роль відіграють і теоретико-пізнавальні і ужиткові функції. Однак тільки останні дають змогу повною мірою оцінити рівень професійної культури, охарактеризувати її зовнішній аспект.

До ужиткових функцій інформаційної культури належать гуманістична, управлінська, комунікативна, орієнтаційна, режимна, а також: функція моральної та юридичної відповідальності.

Гуманістична функція зорієнтована на захист прав людини. Насамперед це стосується захисту Української держави, недоторканності її кордонів, недопущення посягань на волю народу. Тут достовірність та повнота інформації зумовлює дії осіб, забезпечує захист основних прав громадян України як на території власної держави, так і в міжнародному аспекті. Різноманітними шляхами надходить численна інформація про нашу країну, що потребує спеціального культурологічного аналізу. Гуманістична функція передбачає охорону й захист державно-конституційного ладу України.

Інформаційна культура органічно пов'язана зі створенням умов для формування й діяльності органів державної влади, розв'язання глобальних господарських й наукових проблем. Проте інформацією державної ваги, як правило, володіють особи, які обіймають керівні посади. Тому можна стверджувати, що становлення керівника починається з уміння використовувати інформацію в адміністративній діяльності. Професійна культура керівника - це насамперед його інформаційна культура. Отже, ефективність управління на різних рівнях, у тому числі правовою сферою суспільства, залежить від професійної культури керівника, уміння ефективно використовувати інформацію при виконанні службових обов'язків.

Комунікативна функція інформації забезпечує спілкування суб'єктів права, яке повинно здійснюватися на культурно-моральних засадах.

У юридичній практиці доволі часто доводиться одержувати й поширювати інформацію лише для особистого орієнтування. Це актуалізує моральну і правову відповідальність осіб, які користуються цією інформацією, оскільки вона втілюється у життя за потребою.

У жодних інших суспільних явищах режимна функція не має такого значення, як в інформаційній культурі. Вважається, що кожна інформація потребує певного режиму зберігання. Йдеться не тільки про інформацію з обмеженим доступом, а й про будь-яку іншу. Тобто володіння професійною, діловою, виробничою інформацією передбачає специфічну систему її захисту, раціональне використання й поширення. Впорядкованість обігу інформації, своєчасність її обнародування є виявом характерного для юридичної практики інформаційного бар'єра (режимності), який передбачає правову і моральну відповідальність правників.

Моральна відповідальність розуміється як втілений у загальнолюдських цінностях й забезпечуваний громадським осудом моральний обов'язок юриста визначити правомірність позбавлення певних вартостей, що йому належали, у випадку порушення ним встановлених правил інформаційних відносин. А правова відповідальність - це закріплене у чинному законодавстві та забезпечене державою примусове позбавлення правопорушника-юриста певних прав. Тому одним із обов'язків суб'єктів інформаційних відносин, передусім юристів, є використання інформації згідно з законом або договором [118, с. 87].

Отже, інформаційна і професійна культура юриста взаємозумовлені. Адже уміння володіти інформацією сприяє професійній діяльності, дає змогу приймати відповідні юридичні ухвали, передбачати різноманітні ситуації, прогнозувати правоохоронну діяльність. Крім цього, інформаційна культура потрібна для збереження психічної рівноваги юриста. Численні інформаційні потоки можуть втомлювати його, призводити до втрати працездатності. Головне, інформаційна культура юриста є запорукою дотримання законності й правопорядку, розвитку правосвідомості, суспільства.

 

4.2. Економічна культура юриста

Ефективність професійної діяльності юриста закономірно пов'язана з його економічною культурою. Відомо, що економіка - це певна система цінностей, яку здобули держава та її народ. Економіка залежить від політики, її стабільність визначає державна політика.

Інтеграція України у світове господарство вимагає економічних реформ, які повинні мати правове забезпечення. За роки незалежності прийнято значну кількість законодавчих актів, які регулюють підприємницьку й комерційну діяльність, визначають правовий статус підприємств та господарських товариств, правові форми майна державних підприємств тощо.

Зрозуміло, виконувати службові обов'язки у такій непростій економічній ситуації юристові досить складно. Звідси постає потреба передусім глибокого вивчення нормативних документів. Службове становище зобов'язує юриста також по-новому пропагувати основні вимоги державно-економічних законів, правильно застосувати їх у практичній діяльності, запобігати правопорушенням у сфері економіки, не допускати зловживань службовими особами та ін. Крім цього, особливі вимоги ставляться до юриста щодо економічної діяльності. Тобто йдеться про своєрідну економічну культуру службової діяльності як важливу складову професійної культури загалом, незалежно від спеціалізації правника.

У наукових джерелах є спроби визначити економічну культуру. Під нею деякі автори розуміють активну громадську діяльність, спрямовану на використання у практиці економічних знань, переконань, навичок [112, с. 111]. Проте, як відомо, зміст економічної культури юриста багатогранніший, оскільки включає відповідальність, професіоналізм. Тому доцільно говорити про вироблення певної моделі економічної культури юриста у сучасних економічних перетвореннях.

Виходячи з цього, розглянемо економічну культуру як рівень знань економічної теорії та володіння необхідними навиками економічної обґрунтованості професійних дій з метою утвердження економічної незалежності України.

Економічна культура юриста передусім передбачає ґрунтовне знання чинного законодавства у галузі економіки для ефективного здійснення економіко-правового регулювання. З цим пов'язане уміння орієнтуватися в потоці економічної інформації, розуміти причини виникнення певного дисбалансу в економіці, знати принципи перехідних економічних форм, економічної політики держави, визначати економічні та культурні права громадян тощо. Економіка, як відомо, може перебувати в тіньовому секторі, що є однією з причин циклічного коливання виробництва. Тому на кожне таке «коливання», як правило, з'являються нові нормативно-правові акти. Тільки високий рівень економічної культури дасть змогу усвідомити вимушений (хоча й невиправданий) і, головне, тимчасовий характер таких правових норм. У процесі реалізації важливо не знищити справді підприємницьку, комерційну діяльність громадян, не принизити їхньої гідності.

Економічна культура юриста передбачає глибоке знання природних економічних (природно-економічних) законів, які повинні стати моделлю економічних актів, що приймаються державою. Разом з тим економічна культура юриста є певним відображенням економічної культури суспільства її стану. Недотримання природно-економічних законів призводить до непередбачуваних наслідків, катастроф, катаклізмів. Аналогічні мікроекономічні явища часто стають причиною правових явищ, де в основному реалізується службовий обов'язок юриста. Так чи інакше стихійний або активний економічний розвиток суспільства включений у правовий простір.

Економіко-правове регулювання суспільних відносин містить фактори правового впливу на виробничий процес. Зрозуміло, що основним тут є сучасне законодавство, яким керуються юристи державних, фінансових, контролюючих органів, відповідних адміністрацій, інспекцій та ін. Однак навіть значне посилення регулятивних функцій цих та інших державних юридичних органів у галузі економіки не дає відчутного ефекту. Економіко-правове регулювання починається з розуміння юристом економічного життя громадян, їхнього становища, врахування економічних інтересів людей і підприємств, оскільки суперечливість економічної ситуації часто призводить до правопорушень.

Одним із складових елементів економічної культури юриста є організація економіко-правового виховання населення. Адже в політиці, як і в економіці, необхідний плюралізм думок, можливість діалогу, тому закономірно зростає попит на юридичні консультації у галузі економіки, що свідчить про необхідність впровадження юридично-економічного маркетингу.

Важливою ознакою правової культури юриста є економічна обґрунтованість його професійних дій. Йдеться про особистий професіоналізм, використання економічних знань у правовій практиці. Вимогою часу е поява менеджера в юриспруденції, оскільки юрист здійснює управління в економіко-правових питаннях. Менеджерська діяльність правника немислима без уміння здійснювати своєрідний економічний розрахунок професійної стратегії. Звичайно, юридичне менеджерство відбувається на основі умілого планування всього правового процесу, створення умов для рентабельності юридичної і загалом творчої діяльності, вияву власної економічної ініціативи.

Не менш важливою в економічній оцінці юридичної діяльності є належна наукова економічна свідомість правника. Вона грунтується на його духовних та моральних якостях. Висока економічна культура юриста запобігає споживацькому ставленню до суспільства, природи, громадянина. Здійснюючи ефективні економічні зв'язки з різноманітними відомствами, організаціями та безпосередньо з громадянами, юрист сприяє зміцненню національної безпеки держави.

Основними принципами економічної культури правника можна вважати такі: иивілізованість, мобілізованість, компенсаційність, контрольованість, знання тіньового ринку, логічні економічні переконання, раціональність, діловитість.

Цивілізованість економічної культури юриста означає, що правові рішення в галузі економіки приймаються на фаховому рівні. Економічна культура суб'єктів права вимагає ґрунтовного знання новітніх економічних технологій. Сучасний розвиток України саме через відсутність належного рівня цивілізованості економіки зазнає гальмівних процесів. Проте економічна культура українського юриста пов'язана з такими рисами, як висока працездатність, витривалість, терплячість. Національний фактор є ефективним резервом виходу України з кризової ситуації, духовним джерелом створення цивілізованого ринку.

На внутрішні резерви спрямований і принцип мобілізованості, покликаний згуртовувати судові та правоохоронні органи з метою економічного піднесення України. Тим самим виробляються фундаментальні засади для формування української моделі економічної культури юриста.

Принцип компенсаційності економічної культури юриста виявляє своєрідне співвідношення між зростанням можливостей і станом економічної культури суспільства. Ведучи боротьбу з корисливою злочинністю, юрист може потрапити під вплив певних економічних структур чи окремих соціальних груп. Запобігти цьому допомагає свідома моральна відповідальність і професіоналізм правників.

Принцип контрольованості відображає державний характер економічної культури юриста. Йдеться про суворий контроль державних органів з метою недопущення будь-яких порушень у справі реформування економічних відносин. Принцип контрольованості ґрунтується на пріоритеті закону у підприємницькій чи комерційній діяльності, здійсненні економічних реформ в інтересах суспільства й держави, правовому захисті суб'єктів господарювання.

Економічна культура юриста передбачає знання специфіки тіньового ринку. У правника є чимало можливостей отримати належну інформацію про те, що відбувається в так званій «тіні», де небаченими темпами збагачуються окремі ділки. Тіньовий ринок, пов'язаний з незаконними операціями в економіці, стримує ринковий механізм, що призводить до негативних тенденцій в економіці та перспективах розвитку України.

Ознаками економічної культури юриста є логіка економічних переконань, логіка здорового глузду. Сьогоднішня суспільна ситуація свідчить про численні приклади незаконного розв'язання економічних проблем (рекет, кілери тощо). Становлення правової держави має ґрунтуватися на цивілізованих методах економічного зростання. При цьому важливого значення набуває філософське й логічне осмислення юристом державотворчих процесів, оволодіння методами економічного переконання.

Тому набуває актуальності принцип раціональності, доцільності, економності, адже справжня економіка - це, насамперед, раціональність. Для юриста це означає раціональну дію у виконанні службових обов'язків, застосування правозахисних заходів впливу на економічні відносини. Непрофесійне виконання приписів закону може призвести до руйнації економічного стану.

Діловитість як принцип економічної культури юриста відображає реальну дію, спрямовану на піднесення суспільного розвитку. Передусім це залежить від самого юриста, рівня його духовності, моральності (непідкупності), професійної етики. Відсутність діловитості знецінює професійну діяльність юриста і не лише у галузі економіки.

Зміст економічної культури правника охоплює широке коло питань, проникаючи у сутність правових явищ, розкриваючи закономірності їхнього розвитку. Серед них пошук ефективних правових регуляторів в економіці, пов'язаних з дотриманням фінансової дисципліни службовими особами й громадянами, попередження фінансово-господарських зловживань у державі.