Див.: Сухомлинский В.А. О воспитании. — М., 1976. — С. 7.

му важливо запобігти жорсткому регламентуванню діяль­ності дитячого самоврядування, адмініструванню, надмір­ній опіці.

Поєднання поваги до особистості вихованця з розум­ною вимогливістю до нього. У цьому — головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Цей принцип передба­чає: єдність вимог до вихованців з боку педагогів, кон­троль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, пова­жання їхньої думки та ін. Його втілення в життя усклад­нюється тим, що серед учнів нерідко є складні, озлобле­ні діти. Педагог повинен бути терплячим до всіх дітей без винятку, поважати їх людську гідність. А. Макаренко на­голошував, що треба висувати якнайбільше вимог до лю­дини, але водночас і виявляти якнайбільше поваги до неї. Розумна вимогливість є також свідченням поваги до осо­бистості дитини, її виховний потенціал зростає, якщо вона доцільна, випливає з потреб виховного процесу, із завдань всебічного розвитку особистості.

Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Такий під­хід як індивідуальна корекція загальної системи вихован­ня — важлива вимога до організації виховного процесу і од­на з умов підвищення його ефективності. Виховні заходи, які не враховують цієї вимоги, не заторкують внутрішніх сторін особистості вихованця й тому малоефективні. Ре­зультати виховного процесу значною мірою залежать від того, наскільки в ньому враховано вікові та індивідуальні особливості учнів. «Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, — писав К. Ушинський, — якою вона є на­справді, з усіма її слабкостями і в усій її величі, з усіма її бу­денними дрібними потребами і з усіма її великими духовни­ми вимогами... Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу, — а засоби ці величезні*¹.

Принцип системності, послідовності й наступності у ви­хованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система. певних послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо вихов­ний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний харак­тер. Реалізація цього принципу передбачає передусім, що

¹ Ушииський К.Д. Людина як предмет виховання. Вибр. пед. твори: У 2-х т. - Т.2. - С. 207.

 

залежно від віку та рівня розвитку учнів педагог добирає зміст і методику виховної роботи з ними. З віком зміню­ється педагогічне керівництво дитячим колективом» що виявляється у наданні йому більшої самостійності в усіх питаннях його життєдіяльності. Підвищується і вимогли­вість до нього вихователів. Важливо прогнозувати можли­ві наслідки заходів впливу на школяра. Індивідуальний підхід потрібен до кожного вихованця, а не лише до тих, хто вирізняється незвичною поведінкою. Досвідчені педа­гоги намагаються бачити кожного учня таким, яким він є, і відповідно до цього будувати виховну роботу з класом.

Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадсь­кості. Повинна охоплювати всі сторони навчально-вихов­ної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах пове­дінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Та­ка єдність е однією з умов оптимізації виховного проце­су. Школа як провідна ланка в системі виховання учнівської молоді повинна не лише залучати до цієї спра­ви сім'ю, громадські¹ та інші організації, а й озброювати їх основами психолого-педагогічних знань, передовим досвідом виховання, дбати про підвищення педагогічної культури батьків.

Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:

— народність — єдність загальнолюдського і націо­нального. Національна спрямованість виховання, оволо­діння рідною мовою, формування національної свідомості,
любові до рідної землі та свого народу; прищеплення ша-

нобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну;

— природовідповідність — урахування багатогранної
й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних
особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, психо­логічних, національних та регіональних особливостей;

— культуровідповідність — органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь;

— гуманізація — створення умов для формування кра­щих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил;
гуманізація взаємин вихователя і вихованців; вихован­ня — центр навчально-виховного процесу, повага до осо-

 

бистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості;

— демократизація — усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на роз­виток здібностей І вияв індивідуальності. Глибоке усвідом­лення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами лю­дини і громадянською відповідальністю;

— етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості грома­дянина. Забезпечення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національ­ну свідомість, почуття належності до свого народу. Відтво­рення в дітях менталітету народу, увічнення в підростаю­чих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, вихо­вання їх як типових носіїв національної культури. Прин­цип етнізації — невід'ємна складова соціалізації дітей, він однаковою мірою стосується всіх народів, що живуть в Україні.

Лише сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від пе­дагога вміння використовувати їх у взаємозв'язку, з ура­хуванням конкретних можливостей і умов.

Народна педагогіка про принципи виховання:

Діти, як квіти: полий, то ростимуть (гуманізм).

Гни дерево, доки молоде, вчи дитя, поки мале (приро-довідповідність).

У всякої пташки свої замашки.

Од тиха все лихо (індивідуальні особливості).

Розумний батько сина питати не соромиться.

Дитині волі не давай. '

Хто дітям потане, той сам плаче (вимогливість).

У семи няньок дитина без ока (єдність вимог).

Батьків хліб не навчить, як треба жить (самостійність).