Процес виховання — система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Дидактика современной школы. — К., 1987.

Цетлин В. С. Неуспеваемость школьников и ее предупреждение. — М., 1977.

Чудновский В. Э., Юркевич В. С. Одаренность: дар или испытание? — М., 1990.

¹ Див.: Дидактика современной школы / Под ред. В.А. Они-щука. — К., 1987. — С. 109—110.

Процес виховання, його специфіка, компоненти І рушійні сили

Завдання виховання в школі реалізують у процесі нав­чання і в спеціальній виховній роботі з учнями в позаурочний час у школі та за її межами.

Процес виховання — система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Він має свою специфіку, передусім цілеспрямований характер. Наявність конкретної цілі робить його система­тичним і послідовним, не допускає випадковості, епізо­дичності та хаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні людської особистості нале­жить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний вплив на неї передбачає не лише виховання по­зитивних якостей, а й подолання наслідків впливу нега­тивних об'єктивних чинників.

Процес виховання залежить від об'єктивних і суб'єк­тивних чинників.

Об'єктивними чинниками є: особливості розбудови Ук­
раїни взагалі та системи закладів освіти зокрема; перебу­
дова економіки на ринкових засадах; особливості розвит­
ку соціальної сфери; відродження національних традицій,
звичаїв, обрядів, народної педагогіки; розширення сфери
спілкування з іноземними громадянами; вплив природно­
го середовища.

Суть процесу виховання

До суб'єктивних чинників відносять: соціальне-педаго­гічну діяльність сім'ї та громадських організацій; навчаль­но-виховну діяльність закладів освіти в особі їх працівни­ків; цілеспрямовану діяльність засобів масової інформантів діяльність закладів культури, виховну діяльність поза­шкільних установ та діяльність церкви.

«Виховує, — писав А. Макаренко, — все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше — люди. З них на пер­шому місці — батьки і педагоги. З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні сто­сунки, кожен з яких неминуче розвивається, переплітаєть­ся з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і мо­ральним зростанням самої дитини.

Увесь цей «хаос» не піддається начебто жодному облі­кові, проте він створює в кожен даний момент зміни в осо­бистості дитини. Спрямувати цей розвиток і керувати ним — завдання вихователя»¹.

Ефективність процесу виховання значною мірою зале­жить від того, наскільки збігаються впливи організованої ви­ховної діяльності та об'єктивних умов. Результати цього про­цесу не настають одразу після застосування виховного впли-ву, вони дещо віддалені в часі. Виховний процес е двосторон-нім, тобто у ньому обов'язкова участь і взаємодія учителя-вихователя та вихованця.

Перебудова навчально-виховного процесу на демокра­тичних засадах передбачає створення умов для співпраці педагогів і учнів, за яких останні діяли б як суб'єкти влас­ного виховання.

У процесі виховання формується внутрішній світ дитини, проникнути в який дуже важко. Потрібні методики, які да­вали б змогу виявляти погляди, переконання і почуття кож­ного вихованця, щоб збагачувати внутрішній світ кожної осо­бистості й вносити в нього певні корективи.

Процес виховання характеризується розмаїттям завдань і напрямів, систематично поповнюється новими, що випливають з динаміки суспільно-економічного життя. Його ефективність значною мірою залежить від того, наскільки виховання здатне передбачити необхідність розв'язання конкретних виховних завдань. Цей процес є неперервним, у ньому канікул бути не може. Вільний від навчання час має бути заповнений корисними справами, які сприяють формуванню позитивних рис особистості. Це

¹ Макаренко А.С. Мої педагогічні погляди. Твори: У 7-мит.-Т. 4. -С. 20.

 

Теорія

Суть процесу виховання

 

особливо стосується виховної роботи з педагогічне занедба­ними учнями, неповнолітніми правопорушниками. Вихо­вання — тривалий процес. Людина виховується з дитин­ства до зрілості. «Я продовжую ще вчитися, — писав К.-А. Гельвецій, — моє виховання ще не завершене. Коли ж воно закінчиться? Коли я не буду більше здатним до ньо­го: після моєї смерті. Все моє життя і є, власне, тривалим вихованням»¹.

Процес виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а також його ре­зультату та корекції. Щодо формування особистості струк­тура процесу виховання має такі компоненти: свідомість осо­бистості, емоційно-почуттєва сфера, навички та звички по­ведінки. Провідну роль відіграє розвиток її свідомості.

Свідомість — властива людині функція головного моз­ку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мисленному накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні від­носин людини з людиною І соціальною дійсністю.

Структурними елементами свідомості е відчуття, мис­лення, емоції, воля, самосвідомість. Свідомість відіграє про­відну роль у діяльності й поведінці людини. Через свідо­мість учні в процесі нявчання І виховання набувають знань, умінь та павичок, засвоюють досвід поведінки, їх свідомість виявляється у ставленні до навчання та Інших видів діяль­ності, до людей і суспільства загалом, до самих себе, нав­чальних та інших обов'язків.,

Не менш важливі у формуванні особистості й почуття, в яких виявляється ставлення людини до навколишньої дійсності й до самої себе.

Почуття — психічні стани і процеси, в яких відобра­жено емоційний бік духовного світу людини, її суб'єктив­не переживання подій та емоційне ставлення до навко­лишнього світу.

Виховання свідомості та емоційно-почуттєвої сфери має поєднуватися з формуванням навичок І звичок пове­дінки.

Навичка — психічне новоутворення, завдяки якому ін­дивід спроможний виконувати певну дію, раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих затрат фізич­ної та нервово-психічної енергії.

¹ Гельвеций К.-Л. О человеке, его умственных способностях I и его воспитании. — М., 1936. — С. 10.

Звичка — схильність людини до відносно усталених способів дій.

«Гарна звичка — це моральний капітал, — писав К. Ушинський. — Капітал звички від уживання зростає і дає людині можливість, як капітал матеріальний в еконо­мічному світі, дедалі плідніше використовувати свою най-дорогоціннішу силу — силу свідомої волі і зводити мо­ральну будову свого життя дедалі вище, не починаючи що­разу своєї будівлі з фундаменту І не витрачаючи своєї сві­домості і своєї волі на боротьбу з труднощами, які були вже раз переможені»¹.

Навички 1 звички поведінки формуються у процесі ці­леспрямованої, систематичної діяльності учнів, у якій во­ни набувають необхідного досвіду поведінки. Тому важли­во враховувати наявний у школярів досвід попередньої по­ведінки, збагачуючи позитивне надбання й долаючи нега­тивні звички. Формування навичок і звичок поведінки потребує поступовості Й систематичності вправляння, по-сильності та доцільності поставлених вимог, відповідності їх рівневі розвитку учнів і є успішним лише за дотриман­ня педагогами і батьками єдиних вимог до учнів.

У процесі виховання можуть формуватися й негатив­ні звички через засвоєння дитиною хибного досвіду пове­дінки в ненормальному середовищі, в якому вона в силу життєвих умов перебувала чи перебуває. Подолання таких звичок потребує спеціальної виховної роботи, а їх викорі­нення передусім пов'язане із з'ясуванням причин появи, їх усуненням.

Процес виховання — динамічний, неперервний, безупинний. Його рушійними силами є сукупність суперечно­стей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. Розрізняють внутрішні й зовнішні суперечності.

Внутрішні суперечності:

а) суперечність між зростаючими соціальне значущи­ми завданнями, які потрібні розв'язати вихованцю, і можливостями, що обмежують його вчинки та дії, спря­мовані на їх розв'язання. Ця суперечність супроводжує виховання особистості, тому її розвиток може призупи­нитися, якщо не ставити перед нею нових ускладнених завдань;

б) суперечність між зовнішніми впливами і внутрішні­ми прагненнями вихованця. Виховний процес повинен бу-

¹ Ушииськнй К.Д. Людина як предмет виховання. Внбр. пед. твори: У 2-х т. — Т. 1. — С. 330.

 

Теорія виховання

Суть процесу виховання

 

лупатися таким чином, щоб його зміст або форми реалі­зації цього змісту не викликали супротив вихованця. Зовнішні суперечності:

а) невідповідність між виховними впливами школи і
сім'ї. Нерідко батьки не дотримуються вимог, які висуває
до їх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні школярів;

б) Зіткнення організованого виховного впливу школи
зі стихійним впливом на школярів навколишнього світу.
Серед таких негативних чинників, — вуличні підліткові
групи, зарубіжні телефільми-бойовики та ін. Вирішення
цієї суперечності можливе лише за умови формування у
школярів внутрішньої стійкості й уміння протистояти не­гативним явищам;

в) неоднакове ставлення до учнів учителів, які не зав­
жди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чо­го в учнів формується ситуативна поведінка, пристосов­ництво, безпринципність, що негативно позначаються на
виховному процесі взагалі;

г) суперечність, породжена тим, що окремі учні, які
мають досвід негативної поведінки, постійно конфлікту­ють з педагогами, однокласниками, батьками. Йдеться про
сформований динамічний стереотип, який характеризуєть­ся наявністю постійних, стабільних, стійких негативних
нервових зв'язків, що створює особливі труднощі у пере­
вихованні. Ця категорія школярів потребує спеціальної
виховної роботи.

Хоча зовнішні суперечності є тимчасовими, вони мо­жуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому ви­явлення їх і усунення повинні перебувати завжди в центрі уваги педагогів. Але найважливіший чинник — профілак­тична робота щодо запобігання таким суперечностям.

 

Етапи процесу виховання. Управління процесом виховання

Педагог має уявити процес виховання як послідовність етапів, знання яких допоможе йому спланувати виховну роботу, передбачивши її зміст і методику проведення на кожному етапі.

Організація процесу виховання особистості учня або колективу класу здійснюється в певний послідовності.

Перший етап. Визначають сукупність рис і властивостей особистості, які слід сформувати у вихованця, тобто форму-

ють ідеал. Коли йдеться про виховання класу, то мають на увазі формування такого колективу, який би за своїми яко­стями відповідав еталону, виробленому на основі мети ви­ховання, поставленої суспільством перед школою.

Другий етап. Вивчають індивідуальні особливості вихованця (або колективу), його позитивні риси, недоліки в характері й поведінці, визначають, які риси не сформова­но, а які перебувають у стадії зародження. Знання особи­стості вихованця (колективу), порівняння її з наміченим ідеалом дає змогу спрогнозувати її розвиток. Виходячи з цих даних, можна планувати виховну роботу з вихованцем (колективом). Тому важливо, щоб учень (колектив) знав, що пропонує йому вихователь, приймав цей взірець для наслідування і докладав зусиль для досягнення постав­леної мети.

Третій етап. Реалізовується програма виховання, тобто заплановані виховні заходи, що передбачає залучення ви­хованців до різних видів діяльності, участь в яких сприяє формуванню в них досвіду поведінки відповідно до ідеалу.

Четвертий етап. Спонукання учнів до самостійної ро­боти з розвитку особистості. Коли учень починає займати­ся самоосвітою і самовихованням, можна вважати, що у вихованні досягнуто четвертого етапу.

На всіх етапах процесу виховання здійснюють педаго­гічне керівництво, управління цим процесом.

Управління процесом виховання — діяльність педагогів, що за­безпечує планомірний і цілеспрямований виховний вплив не вихованців.

Воно передбачає передусім підбір змісту виховної ро­боти з урахуванням вимог суспільства до рівня виховано­сті учнівського колективу взагалі й кожного його члена зокрема. Для реалізації вмісту виховання потрібні форми, методи і прийоми виховної роботи, які б імпонували шко­лярам. Усе це допоможе зробити виховний процес ціле­спрямованим і систематичним. Суть управління виховним процесом — виявлення виховних можливостей сім'ї, гро­мадських організацій, культурно-освітніх установ, засобів масової інформації для-ефективнішого використання їх впливу на школярів. У процесі управління вихованням важливо організовувати⁴! спрямовувати колективне та ін­дивідуальне життя й діяльність учнів, створювати умови для збагачення їх власного досвіду. Тому першорядне зна­чення має встановлення гармонійних стосунків між вихо­ванцями і вихователями на демократичних І гуманістич­них засадах. Авторитарний стиль педагогів призводить до

Теорія виховання

Суть процесу виковаиия

 

 

формування безініціативного виконавця чужої волі, невпевненої у власних силах людини. Інша крайність — відсутність вимогливості та контролю за поведінкою дітей, що сприяє формуванню безвідповідальності, недисциплі­нованості та інших негативних рис у вихованців.

Важливим в управлінні процесом виховання є формуван­ня гуманних взаємин між учнями. Треба не лише навчити дітей бути доброзичливими й гуманними до однокласників, а й формувати організаторські навички, виховувати вимог­ливість до товаришів, непримиренність до порушень дисци­пліни і порядку в школі та за її межами.

Управління виховним процесом слід спрямовувати на розвиток самостійності, ініціативності школярів. Це мож­ливо за умови, що педагоги націлюють учнів на самостій­ний пошук цікавих видів діяльності, самостійне забезпе­чення необхідних для їх здійснення умов. Тому завдання педагогічного колективу — допомогти школярам самостій­но організувати діяльність у школі та за її межами. Вихо­вання самостійності, ініціативності школярів не повинно применшувати керівної ролі педагога. Він має залишатися мудрим старшим другом і наставником дітей, але на умо­вах співпраці з ними.

Управління процесом виховання потребує постійного вивчення результатів виховної роботи, рівня вихованості учнів і колективу, виховних можливостей педагогічного колективу та батьківської громадськості й коригування змісту і методики виховного процесу з метою їх удоскона­лення.

За концепцією національного виховання психолого-педагогічний аспект готовності педагога до виховної діяль­ності поєднує в собі:

— високий рівень національної самосвідомості, знан­ня національної психології та характеру народу, його
культурно-історичних традицій, морально-етичної спад­щини, історії та сучасного буття;

— втілення типових якостей рідного народу, його ду­ховного, культурного і морального багатства; бездоганне
володіння українською мовою;

— високий рівень професійної підготовки, широкий
світогляд і наукову ерудицію, духовне багатство та емоцій­
ну культуру вчителя, прагнення до постійного самовдоско­налення;

— любов до дітей і високу педагогічну культуру в тіс­ному поєднанні з наполегливістю, витримкою, педагогіч­ним тактом;

 

— досконале володіння дидактичними, організаторськими, комунікативними, перцептивными, сугестивними, науково-пізнавальними здібностями;

— розвиток власної спостережливості, педагогічної уяви, оптимізму, здатність відчувати та позитивно впливати на емоційний стан учнів;

— мистецьке володіння словом, уміння чітко й точно формулювати, дохідливо, образно, емоційно передавати власні думки.

Ведучи мову про вимоги до сучасного вчителя, варто навести актуальні й нині думки О. Довженка з його «Що­денника» від 28 червня 1942 року:

«Треба категорично перебудувати становище і роль учи­теля у суспільстві і в школі (...). Прибитий, неінтелігент­ний учитель — це величезне зло нашого народу. Безправ­ний, нешанований, брудний, малоосвічений учитель і та­кий же малорозумний Наркомос з усім його авгієвим апа­ратом не може забезпечити державі гарну молодь (...)• Народний учитель, учитесь народу — серце і сумління се­ла, зразок і предмет наслідування (для) дитини, достойний, чистий, авторитетний, ушанований батьками, — нема, нема у нас народного учителя.. Ми зробили з нього безправного попихача будь-якого голови колгоспу, будь-якого дядька, і потонула молодь у неуцтві, у безхарактерності, слабкоду­хості, безвідповідальності і нехлюйстві»¹.

 

Самовиховання: суть, умови, етапи, прийоми

Виховання і самовиховання — дві сторони процесу формування особистості;

Самовиховання — свідоме діяльність людини, спрямоване на ви­роблення у себе позитивних рис І подолання негативних.

Самовиховання успішно здійснюється за певних умов. Передусім воно потребує від людини знання самої себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Щоб збагатити учнів відповідними знаннями і вміннями, прово­дять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідо­мість, волю, почуття, характер, мотиви поведінки, інтере­си, здібності, потреби, темперамент, а також розкривають сутність самовиховання, методи І прийоми роботи вад со-

¹ Довженко О. Україна в огні. Кіноповість. Щоденник. — К„ 1990. — С. 192.

Теорія

Суть процесу

 

бою. Матеріал для таких бесід можна знайти в книгах «Зани­мательная психология» К. Платонова, «Загадки человече­ского «я» Ф. Михайлова, «В мире мысли и чувства» Ф. Гонсъ бол і на.

Важливий аспект самовиховання — логічне мислення, вміння проаналізувати кожен свій вчинок, що сприяє ви­робленню вимогливості до себе як постійної риси характе­ру, без якої неможливо досягти успіху в цій справі. Тому пе­дагоги в індивідуальних бесідах і на зборах детально аналі­зують порушення правил поведінки, їх причини, привчають учнів до самоаналізу.

Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не за­непадати духом від невдач. Тому слід залучати школярів до видів діяльності, які передбачають зібраність, органі­зованість, відповідальність. Долаючи труднощі, вони за­гартовують волю, доводять розпочату справу до кінця і та­ким чином переконуються, що навіть невеликі успіхи роб­лять їх сильнішими.

І Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне учень. Спостереження переконують, що до самовиховання байдужі переважно ті, хто не має життє­вої мсти, ідеалу. Тому важливо знати ідеали учнів, допо­могти сформувати ідеали тим, хто їх не має.

Успішність процесу самовиховання значною мірою за­лежить від рівня розвитку колективу взагалі. У згуртова­ному колективі, де панує здорова громадська думка, атмо­сфера доброзичливості, розвинута взаємовимогливість, са­мовиховання відбувається, як правило, успішно.*

Процес самовиховання тривалий і охоплює кілька етапів.

Перший етап. Педагоги передусім виявляють ставлення учнів до* процесу самовиховання, проводячи анкетування за такими запитаннями: Чи займаєшся самовихованням? Що спонукає тебе працювати над собою? Яких головних цілей ти прагнеш досягти самовихованням? Які прийоми викори­стовуєш у роботі над собою? У чому відчуваєш труднощі в цій роботі і як їх долаєш? Якої допомоги потребуєш від дорослих у процесі самовиховання?

На цьому етапі в учнів формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання. Насамперед домага­ються, щоб вихованець усвідомив, що його доля залежить не лише від виховної роботи школи, а й від самостійної роботи над собою. Він також повинен збагнути, що само­виховання — і його особиста справа, і справа суспільства.

Другий етап починається з появою в учня бажання са­мовдосконалення. Педагог на цьому етапі повинен допо­могти сформувати ідеал, до якого слід прагнути, вироби­ти в учня стійке бажання наслідувати його. З'ясувавши відмінність між собою і своїм ідеалом, вихованець бачить, які риси він має виробити для його досягнення, яких не­доліків слід позбутися. У процесі самовиховання учень по­рівнює себе з ідеалом. Оскільки він сам постійно змінюєть­ся на краще, ідеал також потребує вдосконалення, збага­чення. Ідеал допомагає йому скласти програму самовихо­вання. На цьому етапі варто обговорити з учнями окремі фрагменти індивідуальних програм самоосвіти та самови­ховання видатних осіб.

Третій етап. Учень починає систематично працювати над собою, реалізовуючи програму самовиховання. Цей процес здійснюється в різноманітних видах діяльності: навчанні, праці, самообслуговуванні, виконанні громадсь­ких доручень, участі в роботі гуртків тощо. Педагог допомагає учневі контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль педагога чи колективу послаб­люється, зростають самостійність та ініціатива самого ви­хованця.

Для здійснення виховної роботи відповідно до розгля­нутих етапів самовиховання класний керівник повинен чітко її планувати.

У процесі організації самовиховання учнів навчають спеціальним прийомам роботи над собою.

Прийом самопереконання. Його суть полягає в тому, що учневі пропонують у певній конкретній ситуації знай­ти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, правильно чи неправильно він вчинив, або в конфліктній ситуації переключити думки на інші теми і справи, які б відвернули його від конфлікту, заспокоїли.

Прийом самонавіювання. Його пропонують використо­вувати у випадках, коли необхідно подолати в собі страх пе­ред труднощами, невпевненість у власних силах, нерішу­чість. Самонавіювання передбачає повторення учнем подум­ай або вголос певних суджень. Наприклад, щоб подолати запальність, можна запропонувати таке судження: «Нена­виджу в собі запальність. Я повинен і можу її позбутися».

Прийом самопідбадьорювання. Він ефективний, коли учень губиться в складних ситуаціях, зневірюється у влас­них силах та можливостях.

Прийом самозаохочення, Застосовують у випадках, ко­ли учень, долаючи певні труднощі, виконав складне зав-

Теорія виховання

дання. До них вдаються, коли необхідно подолати негатив­ні риси особистості.

Прийом самопримусу. Допомагає у боротьбі з внутріш­ньою неорганізованістю, небажанням вчитися чи працю­вати, з лінощами.

Прийом самоаналізу. Йому належить вирішальна роль у самовихованні. Він передбачає уміння аналізувати свої вчинки, давати їм певну оцінку.

Практичні прийоми. До них, зокрема, належить прийом 4крок уперед» — щоденне планування діяльності на на­ступний день. Доповнює його прийом «оцінювання прожи­того дня» — аналіз учнем своїх дій, вчинків та недоліків.

Прийом «правила моєї поведінки». Полягає у дотри­манні складених для учня правил поведінки. Привчає до виконання своїх обов'язків.

Прийом самозобов'язання. Передбачає планування уч­нем роботи над собою на місяць, семестр або рік, залеж­но від того, Які риси особистості він прагне сформувати чи подолати і в який термін.

Прийом «упізнай себе». Має характер гри: учитель дає
неповну характеристику учневі, не називаючи його пріз­вища, той впізнає себе, а товариші доповнюють цю харак­теристику.

Прийоми «самохарактеристики» та «взаємохарактери-стики». Полягають у тому, що підготовлені таким чином характеристики обговорюються в колективі, це привчає учнів до самоаналізу і дає педагогові багатий матеріал для роботи з ними.

"Самовиховання потребує, — писав В.Сухомлинсь-кий, — дуже важливого, могутнього стимулу — почуття власної гідності, поваги до самого себе, бажання стати сьо­годні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впливу — доброго слова, по­ради, ласкавого чи докірливого погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина звикла до грубості й реагує тільки на «сильне» слово, окрик, примус. За самою суттю своєю самовиховання передбачає віру людини в людину, звертання до честі й гідності людини. Педагогічне ке­рівництво самовихованням — це насамперед відносини між педагогом і вихованцем, пройняті глибокою взаємною ві­рою в добрі наміри»¹.

 

' Сухомлннський В.О. Сто порад учителю. Вибр. твори: У 5-ти т. — Т. 2. — С. 602.

Суть процесу виховання 225

Перевиховання: суть, функції, етапи, принципи

 

Процес виховання передбачає і подолання негативних рис, тобто перевиховання і виправлення.

Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом не­сприятливих умов виховання.

Виправлення — складний психічний процес перебудови особисто­сті, що відбувається під варивом перевиховання / самостійно/ ро­боти особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості та пов едінці.

Ці процеси можуть збігатися або не збігатися в часі. Пе­ревиховання учня починають із часу реалізації програми пе­ревиховання. Водночас може початися і процес виправлен­ня. Якщо ж вихованець протидіє процесу перевиховання, не піддається виховному впливу, не змінюється на краще, то не відбувається і процес виправлення.

Деформування особистості складається з таких етапів: виникнення прогалин і спотворень у її морально-вольовій сфері, перетворення їх на відносно стійкі погляди та звич­ки; формування мотивації поведінки; правопорушення, систематичне правопорушення, злочин.

Процес перевиховання спрямований на подолання нега­тивних рис особистості і на виправлення таких категорій неповнолітніх: важковиховуваних, педагогічне занедбаних, неповнолітніх правопорушників і злочинців.

Важковиховувані діти байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки, дисципліну, їм притаманні грубість, нечесність. Педагогічне занедбані під­літки негативно ставляться до навчання й суспільно корисної діяльності. Вони систематично порушують дисци­пліну й норми моралі. Підлітки-правопорушники перебува­ють на обліку в Службі у справах неповнолітніх або направ­ляються до спеціальних навчальних закладів для їх виправ­лення у спеціальних умовах. Неповнолітні злочинці — педа­гогічне занедбані підлітки та юнаки, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми й за рішенням суду на­правлені до виховно-трудових колоній на виправлення.

Індивідуальні особливості важковиховуваного або педагогічно занедбаного учня виявляються у специфіці спря­мованості його потреб, Інтересів, ідеалів, світогляду та ін­ших якостей. Від того, наскільки точно виявлено цю спря­мованість, залежать зміст і методика виховного впливу та наслідки перевиховання, Виправити людину — означає

 

Теорія виховання

|

сформувати в неї установку на виправлення і суспільно корисні мотиви поведінки, виробити життєву перспективу, розвинути позитивні інтереси, виховати здорові потреби.

Причини появи таких категорій неповнолітніх пов’язані і недоліками та помилками сімейного, шкільного ви­ховання, аморальними явищами середовища, згубним впливом низькопробної кінопродукції, літератури, порно­графії тощо¹.