Передумови виникнення релігії Бабі

У статті розповідається про засновника релігії бабі та історію поширення цієї віри серед ісламського середовища Ірану.

Ключові слова: Сеїд Алі Мухаммед, іранський фундаменталізм, релігія бабі.

In the article told about the founder of baba’s religion and history of distribution of this faith among Iranian Islam environment.

Key words: Said Ali Mohammed, Iranian fundamentalism, baba’s religion.

 

Актуальність дослідження полягає в інтенсивному зародженні неорелігійних рухів у ХІХ столітті та їхньому впливові на сучасне суспільство.

Мета статті передбачає на основі всебічного аналізу історичних реалій та доступного історіографічного матеріалу розкрити неупереджену оцінку потенційному соціальному впливу на Іранське суспільство.

Матеріали дослідження можуть бути використанні під час розробки спецкурсів із конфесійно-практичного релігієзнавства, неорелігій та історії релігії України.

Цій проблематиці присвячені праці таких науковців як Л. Толстой, А. Колодний, Филипович та ін.

У ХІХ столітті світ переживає хвилю науково-технічного прогресу. З’являються нові галузі знань. Людина наближається до вражаючих відкриттів, які через кілька десятиліть принесуть багато проблем. У цей період людство зневіряється у житті і відсуває релігію на другий план, важливішим стає прогрес і його плоди. У цей час у світі з’являються нові релігії серед яких і бахаїзм. Нова релігія зароджується в Ірані. Як відомо, Іран – історична область стародавньої Персії, де зародилася перша дуалістична релігія – зороастризм, який домінував у Персії до ІХ століття, на зміну йому прийшов іслам і практично витіснив зороастризм із країни.

Іслам був представлений трьома сектами: шиїзмом, сунізмом, бабизмом, у якому було розвинуте вчення про прихід пророка, який об’єднає все людство однією релігією [3, с. 123].

У Персії хвиля таких передчуттів досягла найвищої точки апогею 23 травня 1844 року, коли Сеїд Алі Мухаммед оголосив себе носієм обітованого Божественного Одкровення. Він швидко здобув багато прихильників. Сеїд Алі Мухаммед прийняв титул „Баб”, з арабської – „брама” або „двері”.

Баб казав, що його пришестя супроводжуватиметься воротами, через які відбувається поява сподіваного Божественного Одкровення для всього людства [4, с. 246].

Центральною темою його праці був „Баян” – близьке пришестя посланця від Бога, який стане величнішим за Баба. Місія посланця – розпочати нову епоху миру й справедливості, обіцяну в ісламі, іудаїзмі, християнстві та інших релігіях світу. Баб називав майбутнього вчителя людства словами: „Той, кого явить Бог”. Висвітлюючи головну мету своєї місії, він казав: „мета, що лежить в основі цього одкровення, а також тих, які були до нього, так само полягає у проголошені віри того, кого явить Бог”.

На думку Баба, людська історія досягла найвищої точки апогею, а він був „голосом волаючого, що голосно виголошує в пустелі Баяну”, повідомляючи людству про те, що воно вступає в еру свого колективного повноліття.

У писаннях Баб закликав своїх послідовників бути на сторожі, бо, як тільки з’явиться обіцяний, важливо буде розпізнати його і піти слідом.

Образ Баба у цій релігії певним чином можна порівняти з роллю Іоана Хрестителя у заснуванні християнства. Баб був провісником Багаулли, його головна місія полягала у підготовці пришестя Багаулли. У той час Баб заснував свою окрему незалежну релігію під назвою Віра Бабі. Це релігійне об’єднання породило власну потужну громаду, власні писання і залишило помітний слід в історії [1, с. 76.]

Послання Баба поширювалось головним чином через розповсюдження його послань, коментарів, догматичних і містичних праць. Дехто (наприклад, Мула Хусейн) міг безпосередньо спілкуватися з ним; один із послідовників Баба так описував вплив його голосу: „Його мелодійний спів, ритмічна течія віршів із його уст полонили наш слух і проникли в саму душу. Гори і долини відлунювали велич його голосу”. Сміливість проголошення Баба, яке відкрило картину цілісного нового суспільства, посіяло острах у релігійних і світських колах. Це викликало хвилю гонінь. Тисячі послідовників Баба були страченні в жахливій різанині. Кілька західних спостерігачів засвідчували надзвичайну відвагу послідовників релігії бабі перед загибеллю. Такі відомі європейці, як Ернест Ренан, Лев Толстой, Сара Бернар, Жозеф Артюр де Гобіно, були глибоко схвильовані цією духовною драмою, що розвивалася в Ірані. Шляхетність життя і вчення Баба, а також героїзм його послідовників не сходили з уст європейських народів. Історія Тахіре, великої поетеси й представниці релігії бабі (яка проголосила своїм переслідувачам: „можете вбити мене тоді, коли схочете, але вам не зупинити емансипацію жінок”), подорожувала з такою швидкістю, як звістка про Баба. [3, с. 122].

Урешті-решт, супротивники Баба назвали його не тільки єретиком, але й небезпечним повстанцем. Було вирішено їх стратити. 9 липня 1850 року цей вирок утілили в життя у внутрішньому дворику казарм Тебріза; на дахах казарм і навколишніх будинків зібралося близько 10000 осіб. Баб із юним прихильником були підвішені двома канатами навпроти стіни. Полк із 750 солдатів-вірменів вишикувався в три шеренги. Дим від пороху був таким густим, що нагадував туман, який огорнув подвір’я. У звіті про страту, надісланому 22 липня 1850 року сером Жустіном Шіелем, емісаром королеви Вікторії та уповноваженим представником у Тегерані, до лорда Пальмерстона, британського держсекретаря із зовнішніх зв’язків, повідомлялося: „Коли розсіявся дим і курява після залпів, Баба не було видно, а натовп кричав, що той піднявся на небеса. Кулі перебили канати, якими він був прив’язаний, але після пошуків його знайшли у камері, витягнули звідти і застрелили”. Після першої спроби стратити Баба його було знайдено у камері, де той давав останні вказівки одному зі своїх послідовників. Перед цим у той самий день приходили охоронці, щоб вивести його у двір, але Баб попередив їх, що жодна „земна сила” не примусить його мовчати, доки він не скаже всього, що збирався. Коли охоронці прийшли вдруге, Баб спокійно промовив: „Тепер можете виконувати те, що намірилися”. Коли його вивели знову, солдати-вірмени відмовилися стріляти, тоді зібрався загін із числа мусульман, яким наказали вистрілити. Цього разу тіла обох розірвало на шматки, їхні кістки з’єдналися в одне місиво. Дивовижним було те, що обличчя обох залишилися неушкодженими. Останні слова Баба, звернені до натовпу, були такими: „О примхливе покоління! Якби ви повірили в мене, кожен пішов би за прикладом цього юнака, який посів становище вище за більшість із вас. Настане день, коли ви все пізнаєте, мене вже з вами не буде” [5]. Слова Баба можна порівняти із словами Ісуса Христа і взагалі Баб часто в своїх проповідях цитував Христа і Біблію.

Після страти Баба в Ірані гоніння його послідовників не закінчилися. Згодом був створений бахаїзм, який об’єднався із бабизмом, після чого гоніння посилились і продовжуються й до сьогодні. Але це ще більше зміцнило позиції неорелігій, які поширилися за межі Ірану.

Отже, уже в ХІХ столітті в Ірані простежуються першопочатки ісламського фундаменталізму, коли не дозволялося сповідувати інші релігії, окрім ісламу.

Звісно, тодішня іранська влада робила жахливі вчинки і перші послідовники релігії бабі були практично всі знищені, а маленька частинка тих, кому поталанило вижити, сиділи в іранських в’язницях і чекали приходу нового месії своєї страждальної віри, яка через декілька десятиліть переросла у нову релігію – бахаї.