Особливості спартанської системи виховання.

 

Спарта (головне місто Лаконії) займала в Південно-Східній частині Пелопонеського півострова територію, де не було зручних гаваней. Зовнішня торгівля, техніка і наука перебували на низькому рівні. Життя населення мало замкнутий характер, переважало землеробство, засноване на праці рабів.

 

9 тис. родин рабовласників (спартіатів) жорстоко експлуатували 250 тис. рабів, серед яких часто вибухали повстання. Життя спартіатів було підпорядковане головній вимозі - бути в стані військової готовності, проявляти жорстокість і насильство до рабів (Періеки - ремісники, на відміну від іліотів (хліборобів), користувались певною свободою).

 

Головною метою спартанського виховання була підготовка сильного, витривалого, мужнього воїна члена військової общини. В Спарті “...майже все виховання і сукупність законів розраховані на війну”, - писав Арістотель у “Політиці”.

 

Виховання й освіта жорстко регламентувалися державою. Освіта була привілеєм спартіатів; періеки отримували лише навички, необхідні для занять ремісництвом і торгівлею, іліоти не проходили жодного навчання. Контроль держави над вихованням починався з перших років життя дитини: новонароджених оглядали члени Герусії (центральний адміністративний орган) і відбирали для державного виховання тільки здорових дітей (немічних і хворобливих, за переказами, скидали в ущелини Тайгетського хребта).

 

До 7 років діти виховувалися в сім’ї, потім до 30 років людина постійно перебувала в системі державної опіки.

 

З 7 до 18 років хлопчики-спартіати об’єднувалися в загони - агели, які в свою чергу складалися з ілів - дрібніших підрозділів. Вони навчалися читати й писати, але все виховання мало єдину мету: виховання бездоганної слухняності, витривалості й науки перемагати [20. - Т. 1]. З кожним роком суворість режиму зростала. В юнаків виховували беззаперечне підпорядкування старшим, звичку ходити в легкому одязі, без взуття, спати на жорсткому ліжку тощо. Для розвитку спритності хлопчикам дозволялися крадіжки з приватних городів і під час громадських трапез. Однак, тих, яких хапали на гарячому, піддавали жорстокому покаранню. Державний контроль над вихованням здійснювався у формі періодично організованих змагань (агони) - гімнастичних і мусійських.

 

У 14 років кожен спартанець проходив через агон - публічне покарання різками біля алтаря Артеміди Ортії, в якому вихованці змагалися в терпінні й витривалості. Після “випробовувального року” молодь отримувала право носіння зброї і участі в так званих криптіях - систематичних побиттях іліотів.

 

З 15 років розпочинався новий етап виховання. Учні були наглядачами в ілах і агелах, биченосцями при обрядах січення, керівниками під час гімнастичних тренувань і змагань; цю роль вони виконували як помічники старшого вихователя-педонома. Фізичне виховання доповнювалося співами (особливого значення надавали хоровому співу) й танцями, що мали військовий характер і спонукали до мужності. Особливою турботою виховання було привчання до небагатослівності, чіткості й чистоті мови, поєднаною з гострими дотепами. Грамоті й читанню навчали в мінімальному обсязі. Члени Герусії систематично стежили за загальним ходом виховання.

 

З 18-ти до 20-ти років юнаки перебували в ефебії. З 18 років вони ставали членами військової общини отримували право носіння зброї, перебували на військовій службі, брали участь в облавах над підозрілими іліотами і рабами.

 

Впродовж наступних років не припинялася військова підготовка і фізичні тренування, зміцнювались моральні і світоглядні засади.

 

Моральне і політичне виховання здійснювалося під час спеціальних бесід державних чиновників з молоддю, в яких змальовувалися стійкість і мужність предків у боротьбі з ворогами, героїзм, моральні якості спартіатів. Молодь також вивчала напам’ять релігійні, моралізаторські і патріотичні поезії і пісні, в яких прославлялися герої і ганьбилися боягузи.

 

Здійснюючи антиалкогольне виховання, учням показували п’яну людину, підкреслюючи її жалюгідність, смішний вигляд. Бути посміховиськом в очах інших - було тяжким покаранням.

 

Молоді люди віком 20-30 pp. отримували право жити сімейним життям, але громадянська зрілість розпочиналась фактично з ЗО років.

 

Щодо виховання спартанських дівчат, то воно мало чим відрізнялося від виховання юнаків. Вони також отримували військово-фізичну підготовку: для зміцнення тіла вони повинні були бігати, боротись, кидати диск, спис та ін., щоб їхні майбутні діти були загартовані тілом. Існуючі статути забороняли їм пестити себе, сидіти вдома і вести зніжений образ життя. Під час військових походів чоловіків спартанські жінки повинні були тримати в покорі рабів, охороняти місто.

 

Етичні принципи спартанського виховання - скромність, помірність, повага до старших та ін. - були сприйняті європейською педагогічною думкою у XVII-XIX ст. переважно у Франції і Росії, особливо у зв’язку з заснуванням закритих військових навчальних закладів.