Структура програми на мові С
ПЛАН ОСНОВНІ КОНСТРУКЦІЇ МОВИ ПРОГРАМУВАННЯ.. 1 Базові поняття мови програмування.. 1 Складові мови програмування. 1 Структура програми.. 10 Організація введення-виведення інформації 12 Оператори.. 13 Оператор присвоєння. 13 Складений оператор. 14 Умовний оператор. 14 Оператор багатоваріантного вибору. 15 Оператор арифметичного циклу. 16 Оператор циклу з передумовою. 17 Оператор циклу з постумовою. 18 2.2 [ред.] Перевірка типів. 22 2.3 [ред.] Прості типи даних. 22 2.4 [ред.] Складні типи даних. 22 2.4.1 [ред.] Цілі числа. 22 2.4.2 [ред.] Дійсні числа. 22 2.4.3 [ред.] Рядки. 23 2.5 [ред.] Діапазон числових типів даних. 23 2.6 [ред.] Примітки. 23
ОСНОВНІ КОНСТРУКЦІЇ МОВИ ПРОГРАМУВАННЯ
Структура програми на мові С Структура програми на С відповідає наступному формату: <програма>::= <директиви препроцесора> <зовнішні оголошення> <функції> | <директиви препроцесора> <функції> Директиви препроцесора. Задачею препроцесора є перетворення (доповнення) тексту програми до початку її компіляції. Розрізняють наступні директиви препроцесора. § Директиви підключення заголовних файлів. Дані директиви служать для підключення до тексту програми текстів заголовних файлів (мають стандартне розширення. h). Заголовний файл – це файл, що містить описи всіх функцій бібліотеки та оголошення типів даних і констант, які використовуються цими функціями. Список заголовних файлів визначається стандартом мови. Формат підключення: - # include <ім'я> - підключення стандартних заголовних файлів; - # include “ім'я” - підключення заголовних файлів користувача (пошук у поточному каталозі). Наприклад, #include <iostream.h> // підключення засобів потокового введення-виведення #include < stdio.h> // підключення засобів форматованого введення-виведення При цьому до коду програми під’єднуються лише описи зазначеного заголовного файлу, які використовуються в програмі. § Макровизначення. Визначають правила заміни в тексті програми. Формат задання: #define < ім'я> <значення> Наприклад, #define n 5 // кожне використання у програмі імені n буде замінюватися на 5 #define group “ІП-01” // кожне використання імені group буде замінюватися на ІП-01 § Виведенняповідомлення про помилку. #error <повідомлення> та інші. Зовнішні оголошення. Зовнішні оголошення – це глобальні описи даних (змінних або констант). Описи змінних виступають в С++ у двох формах: - оголошення (присвоєння типу), - визначення (присвоєння типу і ініціалізація). Оголошення змінної задає її ім'я і атрибути та призводить до виділення для неї пам'яті відповідного розміру. БНФ-нотація оголошення змінної: <оголошення змінної>::= <тип> <ім'я>{,<ім'я>} Наприклад, char c; int a, b; Визначення змінної, окрім того, задає початкове значення змінної (явно або неявно). Всі змінні повинні бути описані до їх використання. БНФ-нотація визначення змінної: < визначення змінної>::= <тип> <ім'я>=<значення>{,<ім'я>=<значення>} Наприклад, int a=3, b=с=5; Якщо при оголошенні змінної використати ключове слово const, то одержуємо тип, що має ті ж властивості, що й вихідний, за винятком того, що значення змінної типу const не може змінюватися після ініціалізації. Константа повинна ініціалізуватися при оголошенні. Для змінних ініціалізація необов'язкова, але настійно рекомендується. Функція - частина програми, що виконує логічно завершений набір дій. В С++ вона є єдиним способом представлення підпрограм. Формат оголошення функції: <тип результату> <ім'я>([<параметри>]) // заголовок функції { … } // тіло функції Тіло функції може містити описи констант, змінних і оператори мови, які відокремлюються символом «;». Описи даних можуть зустрічатися в будь-якому місці функції, але до першого звертання до змінної. Якщо параметри у функції відсутні, то в заголовку все рівно записуються круглі дужки. За замовчуванням тип функції - int. Одна з функцій програми на мові С++ повинна мати ім'я main. Саме з неї починається виконання програми. Функція main визначає дії, що виконуються програмою, і викликає інші функції. Якщо програма містить тільки одну функцію, то вона і є головною (має ім'я main). Програма може містити довільне число директив препроцесора, оголошень і визначень змінних, описів функцій. Порядок появи цих елементів у програмі досить істотний: він впливає на можливість використання змінних, функцій і типів у різних частинах програми. Розглянемо найпростіший приклад програми на С++: #include <iostream.h> // директива препроцесора main() // головна функція { cout << "Hello,world\n"; // виведення повідомлення на екран } Рядок # include повідомляє компілятору, щоб він включив стандартні можливості потоку введення і виведення, що є у файлі iostream. h. Без цих описів вираз cout<<"Hello,world\n" не мав би змісту. Операція << ("помістити в") пише свій перший аргумент у другий (рядок "Hello,world\n" у стандартний потік виведення cout). У даному рядку символ “\ n “ є управляючим символом переходу на новий рядок. Частина програми main() {... } визначає головну функцію main.
|