Основні теоретичні положення

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 796

Картою називається зменшене узагальнене відображення земної поверхні, побудоване за обумовленими математичними законами – законами картографічних проекцій – всієї земної поверхні чи окремих її частин на площині. Карта служить основним джерелом інформації про характер і форми рельєфу, гідрографію, шляхи сполучення, рослинність та район будівництва об'єкту та дозволяють вивчити комплекс природно-економічних характеристик району будівництва для вибору найбільш оптимального проектного рішення. Такі відомості необхідні при вишукуваннях, проектуванні та будівництві будівель та споруд.

Карти умовно ділять на великомасштабні (1:100000 і більше), середньомасштабні (1:200000 - 1:1000000) і дрібномасштабні - дрібніше 1000000. За змістом є карти топографічні, географічні, спеціальні.

Планом називають зменшене і подібне зображення горизонтальної проекції невеликих ділянок місцевості без урахування сферичності Землі. Зазвичай створюють топографічні плани, на яких зображають предмети місцевості, ситуацію і рельєф. В деяких випадках обмежуються зображенням тільки ситуації такі плани називають контурними.

Топографічні карти складають в рівнокутній поперечно-циліндричній проекції Гауса, що обчислюється за елементами еліпсоїда Красовського, і в Балтійській системі висот. Положення будь-якої точки фізичної поверхні Землі визначається проекцією цієї точки на поверхню земного еліпсоїда (геодезичні або прямокутні координати). На топографічних картах відображається територія земної поверхні, яка обмежена на заході і сході меридіанами, на півночі і півдні – паралелями з відомими довготою і широтою (рис. 1.1). В кутках рамки наведені їх географічні координати.

Прямокутна система координат на топографічній карті зображена лініями кілометрової сітки (рис. 1.1). Горизонтальні лінії сітки, що паралельні проекції екватора на горизонтальну площину, – осі ординат, а вертикальні лінії, паралельні осьовому меридіану, – осі абсцис. Виходи ліній координатної сітки написані між внутрішньою і мінутними рамками, що дозволяє визначити плоскі прямокутні координати точок. Вздовж західної та східної сторін внутрішньої рамки написані абсциси горизонтальних ліній сітки 5840, 42, 44,... 5874. Вздовж північної та південної сторін рамки написані ординати вертикальних ліній сітки 2602, 04, ..., 2632. Для визначення квадрату, в якому знаходиться точка, вказують координати його південно-західної вершини – спочатку абсциси, а потім ординати.

Рисунок 1.1 – Лист топографічної карти масштабу 1:100 000

Висотне положення точок земної поверхні відображається горизонталями, які проведені через відповідну висоту перерізу в залежності від масштабу карти і характеру рельєфу місцевості, та додатковими абсолютними відмітками точок. Висота перерізу рельєфу наведена під південною зовнішньою рамкою.

Номенклатуру даного аркуша пишуть над північною стороною зовнішньої рамки. На зовнішній рамці всіх чотирьох сторін вказують номенклатуру сусідніх аркушів карти цього ж масштабу. Праворуч від номенклатури пишуть назву найбільшого населеного пункту, який розміщений в границях аркуша карти.

Під південною стороною рамки розміщують числовий і лінійний масштаби, висоту перерізу рельєфу; під південно-західною вершиною рамки дають дані про магнітне схилення та зближення меридіанів і схему взаємного розміщення істинного, осьового та магнітного меридіанів; під південно-східною вершиною рамки розміщують масштаб закладень для кутів нахилу і вказують рік знімання, хто його виконував та рік видання карти.