Table of Contents 9 страница

Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 575

до нього».

( «Велесова книга», Київ, 1995, д. №7г, с. 43 ).

«Щеком Безсмертним» наших пращурів – антів (шумерів) називали

лувійці.

Привертає увагу негативний образ Щека - казкового персонажу, та

позитивний його образ у «Велесовій книзі».

Це свідчить, що автор «Велесової книги», будучи нащадком хатто-

шумерів, описував історію своїх пращурів з великою пошаною, при цьому

свою державу називав - «Русь».

Казка, яка описує Щека негативним персонажем, за своєю суттю та духом

є чужою – лувійською. Коли до влади на Русі прийшли наші сусіди-лувійці,

вони зробили все можливе, щоб забрати у нас не тільки рідне слово,

рідну мову, рідну історію, релігію, Богів, але й рідні нашому народу

народні перекази – казки.

Все замінювалось чужим – лувійським. Казки переписувались на інший

лад. Пройшли тисячоліття, а нащадки лувійців – росіяни, продовжують

нам і зараз нав’язувати свою історію, переписуючи на свій лад нашу

власну – українську історію.

Так, колись і їх пращури - лувійці, переписавши історію наших пращурів –

хаттів (венедів), та антів (шумерів), нав’язали нам свою .

Та, Бог все бачить!

Переписуючи історію чужих народів на свій лад, вони забули свою власну

історію. Як кажуть, дописались до того, що забули свою власну історію !

Раджу росіянам, взявшись за вивчення мертвої лувійської мови, віднайти

своє справжнє коріння – лувійське !

Так само, українцям, вивчаючи шумерську мову, лувійську, хурритську,

аккадську, поглибити знання про, майже втрачену в науці – хаттську

мову, та – малодосліджену шумерську мову – мову наших далеких

пращурів – хаттів (венедів) та шумерів (антів).

Кийдани- кайдани ( у сучасному розумінні : металеві пута, які одягались на ноги

та сковували ланцюгами. В давніші часи, можливо – кам”яні

колодки, від “кий” ( скеля, камінь );

Мейдан – майдан, майданчик - площа для моління та зібрання. Це слово

тотожнє за своїм значенням лувійському – “ Магадан”.

Топоніми з такою назвою знаходимо на шляху переселення шумерів з

Східного Сибіру – через Казахстан ( м. Майдантал ), Північно-

Західний Китай ( гірський хребет Майдантаг ), Афганістан

( м. Майданшахр ), Індію ( головна площа м.Калькутти – Майдан ),

Іран ( мис Мейдані ), Ірак ( м. Майдан ), Турцію ( м. Мейданджик ),

Україну ( м. Майдан, Закарпатська обл., по два “ Майдани ” у Волинській обл.., Житомирській, Вінницькій, Львівській, Рівеньській, Чернівецькій, також, по одному – у Тернопільській, Хмельницькій, Харківській, Івано-Франківській, Донецькій. На карті України зустрічаємо також чотири “ Майданівки ”, п’ятнадцять “ Майданів ” з топонімістичним доповненням, наприклад, “ Майдан – Вербицький ” ), Росію ( м. Майдан, Горьківська обл..), Болгарію ( м. Мадан ), Польщу

( м. Майданек ), Сербію ( м. Майданпек ), Швейцарію ( м. Майден ).

Ці назви розташувались своєрідним півмісяцем від Східного Сибіру до

Європи, на теренах, заселених тюркомовними народами.

Сучасне слово “майдан” в казахській ( мейдан ), уйгурській ( мейдан,

мейданче ), турецькій ( мейдан ), афганській ( майдан ), персидській

( meyden ), бенгальській ( moydan ) мовах, а також у мовах : урду

(meiden ), пушту ( maydan ), хінді ( maedеn ), курдській ( meydan )

означає - “площа”, “базар”, інколи – “поле”, “ поле битви “, але загалом

це – “ місце зібрання “, “ місце моління “.

Мейдан –площа -“ місце моління, через яке дають ( та отримують )

знання “.

Кухжух- кожух, одяг з шкіри. Це слово визначало одяг (zuh) з риби ( kuh ),

тобто з її луски. Існує багато Вавілонських (аккадських) зображень Богів

у такому одязі. ;

Отже, шумери шили одяг з луски риби!!!. А чи відомий цей факт

історикам та археологам?.

Хатти називали шумерів, за їх уміння ловити рибу, шити з її шкіри одяг,

вміння готувати страви з риби, - “ риб'янами”.

У “ Велесовій книзі “ читаємо :

« А із Пендеба йдемо досі до неба синього.

У старі часи риб’яни не захотіли лишитись ( у своїх краях ).

Прийшли до землі нашої і казали, що мають доблесті.

І так загинули – не народжувались і вимерли, як безплідні.

І нічого від них не лишилось ».

( Б.Яценко “Велесова книга – Легенди. Міти. Думи. ” – Київ - 1995, с.48 ).

Мова йде про історію малоазійської зустрічі хаттів та шумерів.

На питання “безплідності”, та “ вимирання “ шумерів, як етносу,

можливо дадуть відповідь генетики, біологи, медики.

В епосі про Гільгамеша Інанна ( Іштар ) називає шумерів «рибним

народом»:

« Іштар волає, мов у муках пологів, владарка богів, чий голос чудовий:

“Хай би той день обернувся на глину, як у зборі богів я намислила кари;

На згубу людям моїм війну зголосила? Чи на те я людей сама

народила, щоб як рибний народ, наповняв море! “

Боги-Ануннаки разом з нею плачуть, боги змирились, плачем

зайшлися…»

(«На ріках Вавілонських [З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону,

Палестини ] », Київ,1991, с.146 )

Автор вважає, що мова може йти лише про значне скорочення етносу,

але не про його остаточне зникнення, “ вимирання “.

Народ живе, якщо живе його мова !...

А, мова шумерів живе і сьогодні, про що свідчить існування шумерських

слів у сучасній українській мові, живучість етнографічних особливостей

народу, наприклад, традиційної зачіски воїнів шумерського народу –

«антів» - “ оселедця “...

Кушнір - ку(х) – шнір, ку (х) – шнірувати ( шнурувати луску риби, тобто –

шити одяг з луски риби ).

Сучасне російське ( лувійське ) значення : скорняк, овчинник,

скорняжить. Слова “шнур”, “шнурівка”, “шнурок”, “шнурувальний”,

“шнурувати” – є шумерськими. Вони були запозичені хаттами,

лувійцями та німецькими племенами.

Хатти мали свій відповідник – “мотузка”.

З сучасної російської та німецької мов: шнур, шнурокта – schnur,

schnursenkel(шнурівка для взуття ).

Кухар – кух (риба) – “той, що готує рибу” ; кух – ня ( місце, для приготування

риби ), кух -о – варити( варити рибу ), кух -о – вар, кух -а–рювати,

кух -о – ль ( чаша для рибної юшки ), кух – ля, ку (х) – лінар ( майстер

приготування риби ), кухарка.

Від цього шумерського слова утворились, запозичені лувійцями –

( к )-уха, ку (х)-шать; литовське – «juse» ( рибний суп ), німецькі слова –

kuche( кухня ), kochin ( кухарка ), koch ( кухар ), kochen ( варити,

готувати ), aufkochen ( закіп”ятити ).

Таким чином, слова «(к)уха», «(к)ю(х)шка», «kу(х)шать» всі мають

спільного пращура – шумерське слово «кух» (риба).

Сучасне литовське - «juse» втратило початкову приголосну «к» та між

складову – «х». Вочевидь, їх далекі пращури – хетти вимовляли –

«(k ) ju (ch ) se», від якого, ймовірно, виникло лувійське запозичення -

ку (х)-шать.

Основи українських іменників, з закінченням «ар» : «гончар», «титар»,

«паламар», «лікар», «знахар», «пекар», «перукар», «каламар», «кептар»,

«кулінар», «вікар(ій)», «чоботар», «кухар», «чатар», є суто

шумерськими ! ! !

Субота – субота, день тижня. Складне слово : су ( вода ) + боти (взуття) –

загалом – “ день миття взуття “.

У цей день, який передував святковому дню – “сівату“, милось взуття.

“Свято” — святковий день, тобто - “ сиват-то ” – сучасна - неділя !!! .

З литовської мови : “ неділя “ ( savaite ), “ свято “ ( svente ), “ святий “

( sventas ), “ храм “ (sventove , sventykla ). Греки та іудеї, перейнявши у

малоазійців назву дня, називали так день, що передував неділі – тобто –

суботу. Вираз “ у суботу “, по грецьки та єврейськи, звучить:“ тосавато “ –

“ то свято “ . Вказівний хаттський займенник «то» вказує на те, що слово

«субота» греками та євреями було запозичене саме у хатто-шумерів.

У наших пращурів святковим днем була неділя, а не субота !

У євреїв таким днем відпочинку була субота, тому не дивно, що вони саме

суботу називали святом – «тосавато» ( то свято ! ), тобто, «щасливим»

днем.

Це пояснюється тим, що у давні часи днів праці було шість, і

лише сьомий день – «сівато»( свято ) був днем вільним від роботи

(«діла») , тому його інколи наші далекі прещури – хатти називали

«неділя».

Саме шість днів працював Бог, створюючи землю та життя на ній.

Про це говорить Біблія.

А етимологія слів «неділя» та «субота» вказує дуже виразно на цей день

відпочинку.

Другий вихідний - «субота» долучився до «неділі» під тиском життєвих

реалій – розповсюдження християнства, основою якого були Біблійні

канони , написані єврейськими рабінами. У кожній окремій країні,

запровадження суботи, як другого вихідного дня, відбувалось у різні

історичні часи. Це питання може бути темою окремого дослідження.

У кінці дня, перед неділею, хатто-шумери мили взуття, яке визначалось

словом «су» + «боти», і надало назву цьому дню.

Цей ритуал “очищення” взуття передував відвідуванню храму на святкову

молитву. Від хатто-шумерів слово “боти” (взуття ) потрапило до німецьких

племен та греків: вote(посильний), eilbote(кур’єр), тобто “ той, який для

виконання своїх обов'язків, одягає боти ”, dienstbote ( відповідає

лувійському запозиченню «деньщик» ).

Черевики з грецької мови – “ ботакя ”, чоботи –“ ботес “.

Українці мають взуття, яке називається “ чоботи ” , поляки - “ бути ”.

Литовський відповідник “ взуття ” – “ batas “, “ pusbatis “, близьке –

“ skubotas “ ( поспішний ). З болгарської мови “ чоботи ” – “ ботуш “.

У французькій - “ вotte“ ( чобіт ), від нього - “ вottine“ ( жін. р.).

Лувійським відповідником є слова – пехи, сепехи(суч. «сапоги» ), пехота.

У запозиченній формі, в сучасній російській мові, вживаються слова

“ ботинок”, “ боты”

Порівняйте французьке “botte“ ( сапог ),“bottine“ ( ботинок ), “sabot“

( деревянный башмак ).

Пройшли тисячоліття ... Сьогодні я згадую , як мої покійні дідусь

Михайло та бабця Ганна Березяки ( с.Білка Перемишлянський р-н

Львівська обл..) з вечора мили взуття перед відвідуванням, у вихідний

день - неділю, церкви.

Очевидно, і у давні часи взуття коштувало не дешево. Не всі його мали.

Люди ходили до храму у взутті, в якому щоденно працювали.

Миття взуття було суворою вимогою жерців.

Ми вважаємо, що , запозичене далекими пращурами французів від хатто-

шумерів, слово “sabot“ ( деревянный башмак ), яке за своєю фонемою

відповідає сучасному українському слову «субота», найкращим чином

підтверджує втрачену етимологію шумерського словосполучення

«су + бота».

Давнє шумерське складне слово субота ( «миття взуття» ),

сприяло визначенню у хатто-шумерів одного з днів тижня.

Запозичене пращурами французів у формі «sabot», це слово набуло

нового визначення – «деревянный башмак».

Очевидно, французьке запозичення зберегло у собі давнє шумерське

визначення матеріалу, з якого ці «боти», чи їх підошва, виготовлялись –

дерево !

А через тисячоліття французьке слово «sabot» сприяє виникненню ще

одного французького слова «sabotage» ( саботаж ), від «saboter»

«стучать деревянными подошвами», не желая работать, подчиняться

приказу».

( М.Э. Рут «Этимологический словарь русского языка для школьников»,

Екатеринбург, У-Фактория, 2007, с.350 ).

Таким чином, сучасне українське слово «субота», та французьке слово

«sabotage», мають спільного давнього пращура хатто-шумерське

словосполучення: «су» + «бота» ( вода + взуття ) = «мити взуття» !

У російській мові, як наступниці лувійської, заховалось шумерське

запозичення - «су» (вода) у слові «сударь» ( «той, що подає воду» -

господар ), «сударыня» ( «дружина того, хто подає воду» ; треба

наголосити, що «вона тільки дружина того, хто подає воду», і сама

вона не подає воду ! ! ! ), «судорога».

Читаємо:

«Судорога ж. – корча, спазмы, сведенье мышц, дёрганье мясных волокон

в животном теле. «Судорога в ногах», в икрах сводит ноги.

«Корча» - более сильное, длительное сведенье мышц, с коробленьем

членов, а судороги болем местны и полегче. «Судорожные болезни».

Судорожные движенья – внезапные, будто кто-нибудь дёргает.

«Судорожь» пск. - лёгкая дрожь, озноб»).

( В.И. Даль «Толковый словарь русского языка», М., «ЭКСМО», 2006,

с.634-635 ).

Нам здається, що етимологічне визначення « водяная дрожь»

( «су» + «д(о)рожь» ) є цілком науковим.

Работа - робота. Складне слово : “ Ра “ + “ бота “ ( “ Ра “ + “ боти “ ).

“ Ра “ ( сонце ) + “ боти “ ( не “ взуття “ ! ! !, а “ йти” – ієрогліф у вигляді

зігнутої ноги, який означав “ рух “ ).

Це слово виникло, коли хатто-шумери перебували у Єгипті, на початку

3-го тис. до н.е.

Їх перебування ми пізніше підтвердимо історичними документами,

етнографічними матеріалами, мовними відповідниками.

Уявімо велике наметове містечко, поруч кам’яних копалень, чи поруч

недобудованої піраміди... Піднімається на небосхилі сонце...

Наглядач за роботами ( розпорядник робіт ), йде повз наметове

містечко, і сповіщає: “ Работи ! “ , “ Работи ! “... ( сонце“йде” !

сонце“йде” ! ..., тобто, “ сонце«зійшло» ! “, “ сонце«зійшло» ! “... ),

що мало означати початок трудового дня.

Уявімо, що інколи, робочий день міг починатись, з іншого заклику:

“ по – ра!“, “ по – ра! “( вже зійшло “ сонце“, вже зійшло “ сонце “…)

Це мало означати, що «вже час» починати робити, «вже час» починати

справу... В такому значенні це слово існує в сучасній українській мові.

Наведемо витяг з давнього тексту, з гробниці головного колісничного

Ейя :

«… Как прекрасно на небе сияние твоё, солнечный диск живой,

положивший начало всему ! Ты восходишь на небосклоне восточном,

наполняя всю землю своей красотой ! …вся земля торжествует, всё

пробуждается, омывают себя, воссияние славя твоё, а затем люди все

начинают работу свою ! … Один ты землю создал по желанию сердца,

вместе с людьми, всяким скотом и жывотными, теми, что ходят по ней,

и теми, что устремляются в небо на крыльях своих !

Странам чужим назначил ты место, а человеку любому – его пищу и век,

Ты всех людей разделил по речи и коже, чтоб различать чужеземца от

нас ! … Земля существует под властью твоей изначала, ты время само,

и живут все в тебе, созерцают они всю твою красоту до захода,

прекращают работу, когда ты уходищь на запад ! При восходе своём ты

людей поднимаешь ради сына твоего от плоти твоей, царя Верхнего

и Нижнего Египта…»

( Петер Элебрехт «Трагедия Пирамид» М.,1984, с. 177 – 179)

Казахський дослідник-тюрколог Олжас Сулейменов, розглядаючи

лексему «робота», помилково, як ми вважаємо, виводить її від «раб»:

« раб (роб) > роботи – «працювати, як раб» ( укр. ) = рабить ( архірус. ) >

> рабьт > рабьт – ати > «работать» ( рос. ) ».

( Олжас Сулейменов «Мова письма – погляд в доісторію – про

походження писемности і мови малого людства», К., 2006, с.451 ).

Ми вважаємо таку взаємозалежність, при виникненні слів, помилковою.

Від терміну «піднімається сонце» ( Ра – боти ) утворилась назва будь-

якого виробничого процесу – « работа», а вже від назви, яка визначала

працю, утворюється назва того, хто займається нею – «Раб» (Работич).

О. Сулейменов наголошує, що « Тюрки й слов'яни перебували здавна і

довго у тісних до двомовности союзах, що може свідчити про процеси

соціально-етнічних схрещень» ( Там само, с.451 ) .

Хочемо підкреслити, що шумери, як тюркський етнос, безперечно був у

тісних стосунках з лувійцями, пращурами сучасних росіян ( слов'ян ), та

їх стосунки з хаттами були тривалішими і ранішими. Саме з хаттами у

шумерів відбулись значні «соціально-етнічні схрещення».

У ті далекі часи, єгиптяни, як і хатто-шумери, мали календар,

орієнтувались відносно сторін світу, вимірювали час по сонцю, знали

геометрію, математику, їм відоме було число “ пі ” (= 3.14)...

Математичні і астрономічні обчислювання робились, орієнтуючись по

сонцю, ці дії називались: “ розРахунками “, “ Рахувати “, “ Рахунок “.

Одиниця вимірювання називалась – “ Раз ”.

І сьогодні, інколи, ми говоримо, не: “один”, “два”, “три”... ,

а – “раз”, “два”, “три”...

Слово “ пора “ означало – “ час “, тобто, час вимірювався “ по Ра “

( “ по сонцю“ ).

Таким чином, сучасне розуміння слова “ пора “ ( “ вже час... ” ),

цілком відповідав такому ж значенню і у далекому минулому.

Всі категорії часу ( минулий, теперішній, майбутній ) визначались

складними словами, частиною яких, було єгипетське слово – “ сонце “

( Ра ) : “ вчо – Ра“ , “ сьогодні “ ( “ за- Ра – з “, “ од- Ра - зу”,

“ з – Ра – зу “ ), “ завт – Ра “.

Значення: “ починати роботи разом з сонцем “ визначалось словами :

“ з – Ра – зу “, “ Ра – зом “.

Час появи сонця, можливо визначався словом “Ра – птом“ (зненацька ).

“Впевненість“ у тому, що кожний раз, після того, як сонце сховається

за обрієм, воно знову з”явиться, «повернеться», «підніметься на небі,

визначалось словом – “ віРа “.

Цікавим є те, що слово, яке визначає команду: «підіймай» « Віра ! »,

І яке науковці виводять від італійського слова «virare» (повертати),

Цілком відповідає, за фонетикою, та своїм значенням, українському

слову «Віра» - «впевненість … у «поверненні» … Ра».

Впевненість у чому? Впевненість у «поверненні Ра» (сонця) ! ! !

Назва єврейської книги - «Тора» теж містить у собі визначення «Ра»

( сонце ). Етимологія слова проста: вказівний займенник хаттського

вжитку «то» злився з іменником, який визначає єгипетське значення

«сонце» ( Ра ), тобто, «то [ є ] Ра».

В сучасній літературі знаходимо таке пояснення, яке, як нам здається,

цілком відповідає нашому розумінню значення того слова:

« Учение – свет, особенно если это Тора, что и означает «свет»»

( «Тайны мистификаций»,ООО «Бук Хаус», М., 2006, с.177 )

Латинським словам « radius », «radian» (промінь) відповідає

українське - «радість» (милувати око, вабити, відчувати приємність),

адже, схід сонця завжди «милував око», «вабив погляд»…

Ці, два останні, приклади автор навів не для того, щоб визначити

витоки цих слів, з тої, чи іншої мови, а для того , щоб впевнити читача у

цілком науковому обгрунтуванні всіх слів, з складовою «Ра», які

досліджуються в цьому розділі роботи.

На світанку хатти (венеди) , вказуючи на схід сонця, промовляли:

“ то вирій Ра “ ( то є пробудження сонця ).

Шумери (анти), запозичуючи сказане хаттами, повторювали:

“ до обрій Ра-нок “ ( «то є час пробудження сонця», що стало,

у сучасних українців, щоденним привітанням – “добрий ранок “,

де закінчення “ нок “ є давнім шумерським самостійним словом,

первісне значення якого ми зараз втратили.

Порівняйте близькі за змістом слова: “ ранок “, “ світанок “, “ сніданок“.

Ми майже впевнені, що слово «нок» означало «час».

Таким чином, наведені вище, складні слова, мали означати:

«час (сходу) сонця», «час, (коли) світає» «час, снідати».

Хаттське «то вирій» перетворилось в шумерське «до обрій» ( добрий ).

Таку заміну хаттської приголосної «в» на шумерське «об» ми вже

розглядали раніше.

Увечорі хатти (венеди), вказуючи на захід сонця, промовляли:

“ то вирій віче Ра“ ( то є «сон» [ відпочинок ]сонця ).

Шумери (анти), запозичуючи сказане хаттами, повторювали:

“ до обрій віче Ра “, що стало, у сучасних українців, щоденним

привітанням – “добрий вечіра “ («добрий вечір», «доброго вечора»)

Українське слово «вічність» вказує на «час після життя»,

на «час смерті», або на час, коли «вічі закриваються» ( очі, вочі );

на «час відпочинку»

Вражає те, що ми, за допомогою лінгвістичного аналізу,

заглибились у розуміння побуту хаттів та шумерів, у часи їх перших

контактів, коли пояснення хатта « то є пробудження сонця »,

сприймалось шумером , як особисте привітання.

При зустрічі з хаттами, шумери повторювали його, як привітання

перехожого.

Хатти, розуміючи у чому справа, з вічливості до сусідів - шумерів,

у відповідь, повторювали, сказане шумерами.

Виходить: чому навчили, те і маємо !

Слово, яке сприймалось шумерами, як привітання при зустрічі,

трансформувало своє значення у слово – побажання, того самого.

Таким чином виникло слово - іменник – “ добро ”, та прикметник

– “ добрий “.

Можливо, ранком, у день, та у вечорі, приносились якісь «приношення»

Сонцю ( Ра ).

На ці роздуми наштовхує існування у сучасній українській мові

висловлювань «давати на добривечір», «давати на добридень»…

Коли люди молились Сонцю, то ставали навколішки перед ним

( ставали «Рачки» ).

Тут, треба докладніше розглянути етимологію слів «молитва»,

«молитись», «молити».

Пам’ятаєте, що у Біблії часто згадується край Ханаанський,

де проживали хетти, хатти, шумери, інші народи, як такий,

« де ріки течуть молоком і медом».

Ці мотиви опису казкового краю зустрічаємо в українських та

російських казках, також, в описах українських земель 14-18 ст.

польськими літописцями. Поклоніння рікам згадується і в хеттських

текстах ( «Мифы народов мира», Т.2, М., 1992, с.375 )

Ці описи не треба сприймати, як художні алегорії оповідачів.

Наші пращури, поклоняючись рікам, на берегах яких проживали, лили у

ріки пожертву - молоко і мед.

Слово «молити» є складним, і складається з двох осібних основ:

іменника «мо» (молоко) та дієслова «лити», які разом

утворюють слово «молити» ( « молоко лити » ), від цієї дії виникає і її

назва – «молитись» ( « приносити пожертву » ).

Сам ритуал пожертви богам стає «молитвою».

Поклоніння рікам згадується часто у хеттських

релігійних текстах, про що ми розповімо у третій частині цієї роботи -

«Атланти і Атлантида».

Ритуал, лити молоко у ріки, відомий у тюркських народів.

Відомий він і у народів Східного Сибіру, наприклад, у евенків.

Автор вважає, що цей ритуал, разом з наведеними словами, потрапив

до наших далеких пращурів – хатто-шумерів ( венедів-антів ) від тюрків,

якими були «анти» (шумери).

З єгипетською назвою сонця – “ Ра “, пов’язані наступні хатто-

шумерські слова: Рано ( коли ще не розвиднілося, перед світанком ),

Ранок, Ранній, Радість, Радіти, поРа, поРатись ( працювати,

орієнтуючись у часі, по сонцю ),віРа, вчоРа, позавчоРа, завтРа,

післязавтРа,пРадавні часи ( “ часи, коли було лише сонце ? “ ;

похідне – “ пРащур “- перша людина ? ), Раптом ( лув. «неожиданно» ),

Разом ( лув. «вместе»), Рахувати (лув. «считать» ), розРахунок

( лув. «расчёт» ), Рахунок ( лув. «счёт» ), Раз, «Радуга» ( «дуга Ра» -

«дуга сонячних промінів» ) та лувійські слова:

«Рассвет», «Ранний», «Радость», «Радоваться», «вчеРа»,

«послезавтРа», «Расчёт».

Існують хатто-шумерські слова ( автор їх підкреслив) з складовою –

“ ра “, які не мають подібного відповідника у лувійській мові.

Це, може свідчити, що лувійські слова, з наявною складовою “ ра “,

є запозиченнями з хатто-шумерської мови.

У сучасній російській мові існує слово “ утро “, яке за своїм

походженням, - шумерське. Воно тотожнє, за своїм значенням,

хаттському слову “ світанок “.

Складне слово “ фаРаон “ теж має складову, яка означає “ сонце “ ( Ра ).

Німецький дослідник Петер Элебрахт зазнача: « О царе не следовало

упоминать прямо: фараон, т.е. « (тот, кто ) в большом доме », -

слово, получившее распространение во времена Нового Царства ( хотя

встречается оно уже в текстах 5 династии ) ; в европейские языки

проникло через Библию… Сын Ра ( солнца ) – непременное

определение, следующее за личным именем царя в его титуляторе»

( Петер Элебрехт «Трагедия Пирамид» М.,1984, с.199 ).

Вважаємо, що значення слова, яке подає німецький дослідник, невірне.

Так, як «Ра» ( сонце ) є самостійним словом, розкладемо слово

«фараон» на складові : «Фа – РА – (о ) – Н », де «Н» є залишком

хатто-шумерського – «нас» ( наш ).

Таким чином, слово «фа-Ра-о-н» можна записати у повній формі –

«фа-Ра –о-нас», як і малоазійські ( хаттські ) титули : «лапар-нас»,

«тапар-нас», «пітха-нас»…

«Фа» - іменник, може відповідати значенню: «промінь».

Можливо, «Фа» відповідає грецькому «фарос» (маяк), болгарському

«фар» (маяк) в значенні – «промінь сонця», «промінь Ра».

З цього випливає, що єгипетське ім”я «фараон» ( хатто –шумерське

слово «фараонас» ), відповідає, за змістом, грецькому

« Προμετεθυς »(прометейес),

яке утворене від хатто - шумерського словосполучення –

« промінь то є » , « той, що дає( людям ) промінь ( світло ) » .

« О», у слові «фараон», є таким самим, сполучником, як і « о », у слові

« кух – о – варити », де «кух»( риба )+«варити»=«готувати рибу».

Таким чином, слово « Προμετεθυσ» було греками запозичене, як і сама

легенда, від хатто-шумерів. Про це свідчить той факт, що фонема

грецького сучасного слова «промінь» зовсім інша ! ! !

Латинське слово «Lucifer» ( светоносный, несущий свет; Люцифер –

сын Авроры, бог утренней звезды, утренняя звезда ) видається нам

запозиченням з шумерської мови ( LU –CI – FER ), або з лувійської

( LUCI – FER ).

Слово «Фараон» давнє, і використовувалось за часів довго до царів 5

династії (2563-2423р. до н. е.) .

В Єгипет воно потрапило разом з хатто-шумерами – «атлантами» !

З історичних джерел, на сьогодні відомих науковцям, народ Хатти

вперше згадується у 23 ст. до н. е.

Міфічний цар острова Крит – “ Мінас “ ( Менас ), якому греки

сплачували данину, був також хатто-шумером , адже, “ Ме - нас “

означає “ Мудрець наш“, “ Знання наші “, де шумерське слово “ МЕ”

означає “ знання ”. Один з наймогутніших грецьких Богів Посейдон

( Посейдо-нас ), де приголосна «н» є залишком повної форми хатто-

шумерського «наш», та хеттського «нас», був богом значної частини,

асимільованих греками, хатто-шумерів. Про правильність нашої думки

свідчить і ім'я сина Посейдона – «Кронос».

На певному етапі спільного проживання, до 12 ст. до н.е., Посейдон був

введений до пантеону головних грецьких Богів, і нічим не поступався

головному Богу корінного, грецького етносу – Зевсу.

Які є цьому докази ?

Про це свідчать самі грецькі міфи, вказуючи, що Посейдон був батьком

Атланта – отже – хатто-шумером.

Атрибутом Посейдона був тризубець, знак, який ми знаходимо

на хеттських глиняних печатках, який, і зараз, є державним гербом

України.

Звертаємо увагу читачів на один з висновків науковців-мовознавців,

який знаходимо у сучасному лінгвістичному словнику:

« Хетто-лувийские языки…

Памятники хеттского языка относятся к 18-13 в.в. до н.э., лувийского

клинописного и палайского – к 14-13 в.в. до н.э.

Лувийские иероглифические тексты ( древнейшая надпись на печати

относится к 16 в. до н.э., основная масса текстов – к 10 - 8 в.в. до н.э. )

написаны письмом, которое некоторые учёные сближают с

египетским…»… ... « Лувийский язык ( Лувийский клинописный язык ) –

один из вымерших хетто-лувийских языков ( лувийско-ликийская

подгруппа ).

Был распространён не позднее 2-го тыс. до н.э. на Юго-Западе Малой

Азии, на территории Лувии, входящей в состав Хеттского царства, и

областей Кицуватна и Арцава…»

( « Лингвистический энциклопедический словарь» М.,

«Советская Энциклопедия», Гл. ред. В.Н.Ярцева, 1990, с.571, с.277 ).

Це підтверджує, дотично, наші висновки, про хатто-шумеро-єгипетські

( та лувійсько-єгипетські ) взаємовпливи – культурні, мовні, політичні...

Зупинимось на математичних знаннях єгиптян, та хатто-шумерів.

Слово “ піраміда ” має безпосереднє значення до сонячного світила.

Це слово складне: “ Пі – Ра – міда “.

По – перше. “ Пі “ означає, сучасне математичне число, яке дорівнює

3.14.

По- друге. “ Ра “ свідчить, що піраміда будувалась, орієнтуючись

відносно сторін світу, які визначались за допомогою сонця ( Ра ).

Науковці наголошують, що « Древняя пирамида ориентирована в