Тема 2.2. Обмін вуглеводів в організмі: розщеплення в шлунково-кишковому тракті, Обмін вуглеводів в тканинах. Енергетичний ефект. Регуляція вуглеводного обміну

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 22467

Розщеплення вуглеводів у травному тракті людини. Основним джерелом енергії в організмі людини є засвоювані вуглеводи. У добу людина споживає 450…800 г вуглеводів. З них 35 % становлять моносахариди і дисахариди, 65 % – полісахариди. Останні представлені переважно крохмалем. Кількість глікогену в їжі невелика: 4…15 г/добу. Основними джерелами вуглеводів їжі є продукти рослинного походження: хліб, крупи, овочі, плоди, фрукти і ягоди.

Всі вуглеводи, крім клітковини і пектинових речовин, піддаються в шлунково-кишковому тракті гідролітичному розщепленню ферментами. Ферменти, які каталізують гідроліз крохмалю і дисахаридів, мають оптимум дії при слаболужній реакції і неактивні в кислому середовищі. Виключення – амілаза слини, що проявляє максимальну активність при рН 6,8.

Крохмаль і глікоген починають переварюватися в ротовій порожнині під дією α-амілази слини, при цьому утворюються "уламки" молекул – декстрини і невелика кількість мальтози, що розщеплює до глюкози мальтаза слини.

У шлунку відсутні ферменти, які каталізують гідроліз вуглеводів, що припиняється в кислому середовищі. Подальше розщеплення крохмалю й декстринів відбувається у дванадцятипалій кишці під впливом ферментів соку підшлункової залози: α-амілази, мальтази, лактази, сахарази. Кінцевий розпад полісахаридів до моносахаридів (глюкози) відбувається в тощій і підвздошній кишках. При цьому мальтоза розщеплюється на дві молекули глюкози, сахароза – на глюкозу і фруктозу, лактоза – на глюкозу і галактозу.

Особливий інтерес представляє розщеплення клітковини (целюлози). У травних соках людини відсутній фермент целюлаза. У невеликій кількості целюлоза розщеплюється в товстому кишечнику під впливом ферментів мікрофлори. Ферменти мікроорганізмів – целюлаза і целобіаза здійснюють гідроліз клітковини до глюкози, що піддається різним видам бродіння з утворенням Н₂, СО₂, СН₄, спиртів і органічних кислот (оцтової, масляної та ін.). Частина цих продуктів всмоктується стінкою кишечнику й використовується як енергетичний матеріал, а частина витрачається як поживне середовище для мікроорганізмів і для біосинтезу ними деяких вітамінів (наприклад, К, В₁₂, фолієвої кислоти).

Всмоктування вуглеводів у тонкій кишці являє собою складний біохімічний процес. Прості цукри всмоктуються шляхом трансмембранного транспорту за допомогою білків. Процес відбувається з витратою енергії АТФ, його каталізує фермент гексокіназа. При цьому підсилюються окисні реакції в стінці кишечнику, що забезпечують ресинтез АТФ, яка витрачається на всмоктування моносахарів.

У печінці протікає й реакція глюконеогенеза: глюкоза утворюється з невуглеводів (молочної кислоти, гліцерину, амінокислот). З печінки глюкоза доставляється до різних органів, де використовується клітинами в міру необхідності. У нирках здорової людини глюкоза повністю реабсорбується і надходить у кров.

У тканинах відбувається розщеплення вуглеводів. Спочатку в анаеробних умовах протікає гліколіз або глікогеноліз.

Біологічне значення процесу гліколізу полягає насамперед в утворенні багатих енергією фосфорних сполук. На перших етапах гліколізу витрачаються дві молекули АТФ (гексозна і фосфофруктокіназна реакції). На наступних етапах утворюються чотири молекули АТФ (фосфогліцераткіназна і піруваткіназна реакції). Крім того, утворюється дві молекули НАДН₂, кожна з яких при біологічному окиснюванні на мітохондріях виділяє три молекули АТФ. Таким чином, у результаті гліколізу утворються вісім молекул АТФ із однієї молекули глюкози.

З енергетичної точки зору гліколіз неефективний, тому що для виробництва енергії використовується велика кількість вуглеводів. Разом з тим фізіологічне значення цього процесу надзвичайно велике, оскільки він дозволяє організму виконувати свої функції в умовах недостатнього постачання киснем, а кінцеві продукти гліколізу (піруват і лактат) є субстратами аеробного окиснювання.

Значення гліколізу визначається також і тим, що в ході відповідних реакцій утворюються речовини, які необхідні для біосинтезу деяких життєво важливих сполук. Так, наприклад, фосфодиоксиацетон використовується для біосинтезу простих і складних ліпідів.

Таким чином, саме гліколіз готовить "напівфабрикати", які надалі окисляються до СО₂ і Н₂О в аеробних умовах.

Аеробне окиснювання вуглеводів. Клітини, які недостатньо постачаються киснем, можуть частково або повністю існувати за рахунок енергії гліколізу.

В аеробних умовах перетворення лактату, що утворився із глюкози в процесі гліколізу, іде у двох напрямках: приблизно 1/5 лактату окисляється до СО₂ і Н₂О, інша кількість перетворюється в глікоген.

Перший етап аеробного розпаду лактату – його окиснювання до пірувату за участю лактатдегідрогенази.

Однак переважна більшість тваринних і рослинних клітин у нормі перебуває в аеробних умовах, і піруват, що утворюється при розщепленні глюкози, не відновлюється до лактату, а поступово окисляється до СО₂, і Н₂О в аеробної стадії катаболізму. При цьому спочатку відбувається окисне декарбоксилювання пірувату з утворенням ацетил-КоА.

Енергетичний ефект. З однієї тріози в аеробному циклі утворюється 4 молекули НАДН₂ (12 молекул АТФ), 1 молекула ФАДН₂ (2 молекули АТФ) і 1 молекула АТФ. Оскільки з однієї молекули глюкози утворюється 2 тріози, вихід енергії буде становити 15 х 2 = 30 молекул АТФ, а повне окиснювання 1 молекули глюкози в анаеробному і аеробному циклах складе 8 + 30 = 38 молекул АТФ.

Основний шлях окиснювання вуглеводів в організмі тварин здійснюється за звичайним гліколітичним шляхом (за схемою Ембдена-Мейергофа-Парнаса-Кребса). Тільки в окремих органах і тканинах, наприклад у жировій тканині, печінці, еритроцитах, надниркових залозах, лімфатичних вузлах і деяких інших тканинах має істотне значення окиснювання гексозофосфатів у пентозному циклі.

Обмін вуглеводів у цілому і кількість глюкози в крові, зокрема, регулюються нервовою системою і залозами внутрішньої секреції. Природним подразником служить зниження вмісту глюкози в крові (гіпоглікемія), що наступає у випадках, коли перерви між черговими прийомами їжі перевищують 5…6 год. Збіднена глюкозою кров надходить у мозок, викликаючи рефлекторне порушення метаболічних центрів гіпоталамуса і довгастого мозку. У відповідь виникають імпульси, що стимулюють розпад глікогену печінки до глюкози й відновлення її рівня в крові до норми.

Важливе місце в регуляції обміну вуглеводів належить гормону підшлункової залози – інсуліну, що утворюється в β-клітках острівкової тканини підшлункової залози. Інсулін знижує рівень глюкози в крові шляхом активного використання її клітинами тканин, тобто підвищує проникність мембран кліток для глюкози, що приводить до зменшення її вмісту в крові. При надлишку глюкози в клітинах інсулін стимулює синтез глікогену в печінці й м'язах, окиснювання моносахаридів і перетворення їх у ліпіди.

При недостатності інсуліну спостерігається підвищення рівня глюкози в крові (гіперглікемія), надлишкове виведення глюкози із сечею (глюкозурія) і зниження кількості глікогену в печінці. Постійна гіперглікемія і глюкозурія є симптомами цукрового діабету – важкого захворювання, викликаного порушенням функції підшлункової залози.

З інших гормонів важливе значення має адреналін – гормон мозкової речовини надниркових залоз. Він викликає гіперглікемію, тому що активує фермент печінки фосфорилазу, яка каталізує розпад глікогену до вільної глюкози. Механізм дії адреналіну складний. У печінці він активує перетворення неактивної форми фосфорилази в активну через ряд проміжних передавачів. У м'язах адреналін активує розпад глюкози до молочної кислоти.

Бере участь у регуляції вуглеводного обміну і глюкагон – гормон α-кліток острівців Лангерганса підшлункової залози. Він підвищує рівень глюкози у крові.

Впливають на рівень глюкози в крові гормони коркової речовини надниркових залоз – глюкокортикоїди. Вони підвищують її кількість шляхом активації вироблення глюкози з невуглеводних компонентів (глюконеогенез). Гормони гіпофіза (адренокортикотроп-ний, соматотропний й ін.) стимулюють вироблення глюкокортикоїдів й, отже, сприяють підвищенню рівня глюкози в крові.

Особлива роль у регуляції обміну вуглеводів належить печінці. У ній активно протікає розпад і синтез глікогену. При гіпоглікемії відбувається активний розпад глікогену печінки до глюкози, що потім надходить у кров. При гіперглікемії клітини печінки активно захоплю-ють глюкозу із крові і використовують її для синтезу глікогену. Участь печінки в регуляції обміну вуглеводів проявляється в інактивації глюкокортикоїдів і в активації синтезу інсулінази – ферменту, що розщеплює інсулін. Крім того, є ще один шлях регуляції – за типом зворотного зв'язку: при надлишку глюкозо-6-фосфата активізується синтез глікогену і гальмується його розпад, а недолік глюкози в крові запускає гідроліз глюкозо-6-фосфата до вільної глюкози.

Серед інших порушень вуглеводного обміну варто виділити деякі спадкоємні захворювання, що приводять до зміни синтезу ряду ферментів. Так, спадкоємні захворювання, в основі яких лежать порушення діяльності ферментів, які каталізують процеси розпаду глікогену, називаються глікогенозами. Вони пов'язані з недостатністю фосфорилази в печінці або в кісткових м'язах, відсутністю глюкозо-6-фосфатази в печінці та ін.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 12

«обмін ВУГЛЕВОДІВ»

Мета заняття: провести дослідження здатності вуглеводів до перетравлення ферментами.

План заняття

1. Дослідити перетравлення сахарози ферментами дріжджів.

2. Вивчити перетравлення крохмалю ά-амілазою за методом Вольгемута.

3. Виявити редукуючий вуглевод лактозу у молоці

4. Виявити сахарозу у харчовому цукрі

1. Дослідження перетравлення сахарози ферментами дріжджів

Об’єкт дослідження: Сахароза, 1 %-й розчин;

Обладнання і посуд: 1. Штатив із пробірками;

2. Нагрівальний прилад.

Реактиви: 1. Витяжка з дріжджів;

2. Мідь сірчанокисла, 5 %-й розчин;

3. Гідроксид натрію, 10 %-й розчин.

Техніка виконання роботи

У дві пробірки наливають по 1 мл 1 %-го розчину сахарози. У першу додають 1 мл витяжки з дріжджів. Обидві проби ставлять у термостат на 15 хв. при температурі 37^оС. Потім проводять пробу Троммера на наявність редукуючих вуглеводів.

2. Дослідження перетравлюваності крохмалю

(кількісне визначення активності α-амілази за методом Вольгемута)

Об’єкт дослідження: Крохмаль, 1 %-й розчин.

Обладнання і посуд: Штатив із пробірками.

Реактиви: 1. Витяжка з підшлункової залози, розбавлена в 1000 разів (джерело α-амілази);

2. Йод, 0,02 н. розчин.

Техніка виконання роботи

У чотири пробірки наливають по 1 мл води. У першу приливають 1 мл джерела ферменту, потім з неї відбирають 1мл вмісту і переносять у другу пробірку, а потім з другої 1 мл приливають у третю пробірку, з третьої – в четверту, а з неї 1 мл рідини виливають, тобто послідовно розбавляють фермент у 2, 4, 8, і 16 разів.

До всіх пробірок додають по 1 мл 1 %-го розчину крохмалю і поміщують у термостат при температурі 37^оС. Через 10 хвилин додають по 1 краплі 0,02 н. розчину йоду. Відзначають забарвлення. Активність ферменту визначають за найменшою концентрацією джерела ферменту, яка викликала зникнення синього забарвлення. Потім помножують розбавлення в цій пробі на 1000 і одержують показник активності, який виражається кількістю мілілітрів 1 %-го розчину крохмалю, що розщеплює 1 мл нерозбавленого джерела ферменту при температурі 37^оС протягом 10 хвилин:

Д ^10/₃₇^о = 1000·а,

де : Д – активність ферменту;

а – розбавлення ферменту в пробірці, що передує тій, в якій забарвлення синє.

Результати дослідів заносяться в табл. 8.

Таблиця 8

3. Виявлення редукуючого вуглеводу лактози в молоці

Об’єкт дослідження: Молоко.

Обладнання і посуд: 1. Штатив із пробірками;

2. Фільтри паперові;

3. Нагрівальний прилад;

4. Мірний циліндр на 50…100 мл.

Реактиви: 1. Реактив Фелінга (Фелінг І + Фелінг ІІ у рівних об’ємах);

2. КОН, 1 %-й розчин.

Техніка виконання роботи

В мірний циліндр на 50 мл виміряють 2,5 мл молока, додають 40 мл дистильованої води і 1 мл 1 %-го розчину КОН. Об’єм суміші доводять до 50 мл. Струшують вміст. Фільтрують. Відмірюють в окрему пробірку 2…3 мл фільтрату і проводять реакцію Фелінга.

4. Виявлення сахарози в харчовому цукрі

Об’єкт дослідження: Цукор, 1 % розчин.

Обладнання і посуд: 1. Штатив із пробірками;

2. Нагрівальний прилад.

Реактиви: 1. Сірчана кислота, концентрована;

2. Реактив Фелінга;

3. Реактив Селіванова.

Готують 1 %-й розчин харчового цукру. З 1…2 мл розчину проводять реакцію Фелінга. 2…3 мл розчину цукру піддають кислотному гідролізу (приливають 1…3 краплини сірчаної кислоти), гідролізат розливають у дві пробірки: в одній після нейтралізації проводять реакцію Фелінга, у другій – реакцію Селіванова.

5. Ізомерізація глюкози у фруктозу

Глюкоза і фруктоза – моносахариди. Глюкоза – виноградний, фруктоза – плодовий цукор. Моносахариди, що містять альдегідну групу, одержали назву альдоз (глюкоза), а ті, що містять кетонну групу – кетоз (фруктоза). Усі альдози і кетози є ізомерами. Це ізомерія альдоз і кетоз з відкритим ланцюгом і з однаковим числом атомів вуглевода в молекулі.

Глюкоза і фруктоза мають однакову молекулярну формулу С₆Н₁₂О₆, отже є ізомерами.

Всі моносахариди, що мають в окисній формі вільний глюкозидний гідроксил, а у відкритій – вільну карбонільну групу, в тому числі глюкоза, фруктоза, при нагріванні в лужному розчині легко розщеплюються, подібно до альдегідів і кетонів, утворюючи брунатний або чорний розчин.

При осмолюванні утворюється складна суміш речовин, при цьому вуглеводи ізомерізуються по різних напрямках. При дії дуже слабких лугів вуглеводи не зазнають глибоких змін, проте все ж здатні ізомеризуватися. Так, глюкоза в таких умовах частково ізомерізується у фруктозу.

Об’єкт дослідження: Набор вуглеводів.

Обладнання і посуд: 1. Штатив із пробірками;

2. Піпетки;

3. Крапельниці;

4. Нагрівальний прилад.

Реактиви: 1. Моносахариди, 10 %-й розчини (глюкоза, фруктоза, цукор);

2. Концентрований розчин лугу (30 %-й розчин NaOH);

3. Сірчана кислота, 10 %-й розчин.

Техніка виконання роботи

Дослід проводять одночасно з кількома різними вуглеводами, використовуючи готові 5…10 %-і розчини або розчинюючи 0,1…0,2 г вуглеводів в 1…2 мл дистильованої води.

До 1…2 мл розчину вуглеводу додають удвічі менший об’єм концентрованого розчину лугу, нагрівають суміш до кипіння і кип’ятять 2…3 хв. Відзначають зміну забарвлення розчину, якщо таке спостерігається. Потім охолоджують рідину і підкислюють її розбавленою сірчаною кислотою, при цьому забарвлення блідніє і з’являється виразний запах карамелі (палений цукор).

Контрольні запитання

1. Як відбуваються процеси переварювання вуглеводів у шлунково-кишковому тракті людини?

2. Як регулюється вміст цукру в крові людини?

3. Охарактеризуйте процеси біосинтезу глікогену.

4. У чому полягає суть гліколізу (анаеробне окиснювання глюкози)?

5. Напишіть реакції гліколізу.

6. Напишіть реакцію окисного декарбоксілювання піровиноградної кислоти.

7. Напишіть реакції циклу Кребса.

8. Який енергетичний вихід циклу Кребса?