Загальні відомості про проблеми енергозбереження та енергоменеджмету.

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 1514

1.1.1. Енергозбереження – головна проблема у розвитку галузі

Стан речей у будь-якій державі випливає з двох головних енергетичних макроекономічних індикаторів: енергозабезпеченості і енергоефективності. Енергозабезпеченість України (як, до речі, і ЄС) наполовину залежить від імпорту. Комісія ЄС, прогнозує (на підставі існуючих трендів), що вже у 2030 році енергозалежність Європейського Союзу може досягти 90% від імпорту нафти і 80% від імпорту газу. Для послаблення енергозалежності в ЄС розроблена нова політика щодо енергоєфективності, метою якої є заощадження 20% від сьогоднішнього споживання енергії. Планується досягати кожного року зменшення показника енергоємності ВВП в середньому на 1,6% (на початку 1990 років цей показник був 1,4%, але на сьогодні складає тільки 0,5%). Ця нова ініціатива фактично є повторним запуском програм енергозбереження, що спрямовані на досягнення цілей Лісабонської стратегії щодо ЄС, в основі якої є посилення конкурентоспроможності та зайнятості в країнах ЄС в значній мірі завдяки енергоефективності. Більшість країн з високою енергозалежністю не дуже стурбовані такою залежністю саме тому, що серйозно займаються питаннями енергозбереженням. Україна, на жаль, має найгірший показник з енергоефективності серед всіх індустріальних та особливо постіндустріальних держав світу. При цьому за показником енергозабезпеченості ми знаходимося на рівні країн центральної Європи, які в той же час у 2,5 рази (за ВВП з паритетом купівельної спроможності) мають кращий показник з енергоефективності. Так, енергозабезпеченість України склала у 2003 р. 3,92 тони умовного палива (т.у.п.) на одну людину, що в 2,86 рази менш ніж енергозабезпеченість у США та близька за цим показником з Польщею (3,5 т.у.п. на одну . людину). Але порівняння показників енергоефективності цих країн показує, що Україна в 2,5 рази гірша за ці країни (табл. 1.1). Середній показник енергозабезпеченості країн ОЕКР (країни, що об’єдналися в організацію з економічної кооперації та розвитку: США, Японія, ЄС-15, Канада, тощо) більший, ніж в Україні, в 1,7 рази, а показник енергоефективності в цих країнах кращій ніж в Україні в 2,81 рази. В порівнянні з Данією енергоефективність України гірша в 4 рази, при цьому енергозабезпеченість Данії не набагато більша ніж в Україні. Тому помилковим є твердження деяких фахівців щодо необхідності підвищення енергозабезпечення країни (в США на одну особу споживається енергоресурсів майже у 2 рази більше ніж в країнах ОЕКР, при майже однаковій енергоємності ВВП, Росія має приблизно рівний з країнами ОЕКР показник енергозабезпечення, але значно поступається за показником енергоефективності). Тому, потрібно намагатися не збільшувати енергозабезпеченість, а досягати покращення енергоефективності у всіх сферах діяльності людини, тобто займатися енергозбереженням. За формальним визначенням енергозбереження є ніщо інше як реалізація правових, організаційних, наукових, виробничих, технічних та економічних заходів, які спрямовані на ефективне (раціональне) використання (та економні витрати) паливно-енергетичних ресурсів і на залучення до господарського обігу оновлюваних джерел енергії.

Підприємства комунального господарства, зокрема теплопостачальні, належать до тієї частини паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), що відноситься до так званої малої енергетики, яка є найбільш паливоємною галуззю ПЕК України і відрізняється наступними рисами:

Таблиця 1.1.

Енергетичні макроекономічні індикатори за 2003 рік.

* ВВПпкс- ВВП з урахуванням паритету купівельної спроможності

• Значним споживанням дефіцитних для України видів палива (газу, мазуту) – близько 60% палива, яке у цілому споживається ПЕК.
• Низьким технічним рівнем і високим ступенем спрацювання устаткування.
• Низькими екологічними показниками.
• Відомчою раз’єднаністю об’єктів та систем, що заважає проведенню єдиної технічної політики.
• Відсутністю потужної бази для централізованого виробництва та відновлення сучасних технічних засобів.
• Незадовільним станом комунікацій, мереж та арматури.
• Практично відсутністю налагодженої системи обліку води та тепла (у першу чергу індивідуальних споживачів).
• Слабким (недостатнім) використанням сучасних технологій.

Технологічні втрати в електричних мережах України досягають значень вдвічі більших ніж технічно допустимі (наприклад, у 2004 році - 16,9). Порівняння з іншими країнами світу (рис.1.1- рис.1.3) показує, що Україна за цим показником ще дуже далека від середнього показника країн ОЕКР.

У сфері ЖКГ головні заходи з енергозбереження, за визначенням, пов’язані з системами теплозабезпечення, які є найбільшими споживачами енергоносіїв і де існують реальні (і досить суттєві) можливості енергозбереження. Це, у першу чергу, модернізація та реконструкція котелень та ЦТП; впровадження ресурсозберігаючих технологій; модернізація систем теплозахисту житлових та громадських споруд, вдосконалення інженерних комунікацій, утеплення квартир, оснащення їх приладами обліку та ефективною водорозбірною арматурою тощо.

Рис. 1.1

Відносні втрати енергії в різних країнах світу (ОЕКР – осереднені дані країн ЄС)

Не менш важливим є енергозбереження у водопостачанні та водовідведенні. Тут важливо не тільки вдосконалення інженерних систем, запобігання витокам води, оснащення будинків та окремих квартир приладами обліку та ефективною водорозбірною арматурою, але й оптимізація режимів роботи очисних споруд та насосних станцій. Нарешті, важливим є й енергозбереження на міському транспорті, яке можна досягнути як переведенням автотранспорту на скраплений газ, так і використанням гібридних двигунів (дизель + електродвигун + сонячна батарея), а також переведенням усього муніципального транспорту на електричну тягу. Крім того, дуже важливою складовою концепції енергозбереження є виховна робота: необхідно призвичаїти населення до розуміння того, що використання енергозберігаючих пристроїв, економія електроенергії у побуті, економне споживання води – це не тільки економічно вигідно для кожного, але й сприяє покращанню оточуючого середовища, а звідси – й укріпленню здоров’я кожної конкретної людини і нації у цілому.