Систематика невизначеностей

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 946

Тут під епістемологічною та онтологічною невизначеностями розуміють, відповідно, невизначеність з точки зору відсутності належних (релевантних) знань, та невизначеність з точки зору розуміння природи процесів (явищ), що спостерігаються. З рис.7.1 видно, на яких принципах будується прийняття рішень залежно від типу невизначеності. Найпростішим прикладом невизначеності є ситуація з погодою на завтра. Якщо, навіть, є дані прогнозу, то вони, як правило, звучать так: «завтра очікується переважно суха погода». Тут термін переважно можна трактувати як такий, що гарантує на 90% відсутність опадів. Але 10% можливості дощу зберігаються. І якщо ваші плани розраховані виключно на суху погоду, то існує ризик R = 10% = 0,1 ці плани поламати і, відповідно, очікувати можливі втрати від цього. Очікувана можливість втрат при цьому визначається як добуток ризику на загальний обсяг втрат.

Кількісне оцінювання невизначеності та ризику щільно пов’язане з теорією ймовірностей, теорією інформації та методами визначення страхових ризиків та премій.

Неоднозначність (сумнівність) іноді характеризується як «невизначеність другого порядку», оскільки тут має місце невизначеність навіть відносно дефініцій невизначених станів та наслідків, тобто йдеться не про об’єктивні природні факти, а про їхнє трактування людиною. Слід зазначити, що сумнівності можна у принципі уникнути, у той час як невизначеність (річ «першого порядку») не завжди можна детермінувати.

Невизначеність може бути наслідком відсутності знань стосовно отриманих фактів. Так, можна не бути впевненим щодо слушності нового проекту (скажімо проекту монорейкового транспорту), але ця невизначеність може бути усунена шляхом подальшого аналізу та експериментування. Однак, на субатомному рівні невизначеність може бути фундаментальним принципом, властивістю всесвіту: у квантовій механіці принцип невизначеності Гейзенберга накладає обмеження на можливість одночасного виявлення координат та енергії елементарної частки. Це не може бути наслідком ігнорування фактів, які потенційно можна отримати, але не має самих фактів як таких. Й досі можна розглядати таку невизначеність як непізнаванну властивість природи, або вважати, що існують «заховані змінні», які можуть описати стан елементарної частки точніше, ніж це дозволяє принцип невизначеності Гейзенберга.

Невизначеність вимірювання декларується шляхом встановлення діапазону, в межах якого може знаходитися істинне значення. Це може бути представлено як планки (межі) припустимих похибок на графі, або як зазначення величини ± невизначеність, або, нарешті, як десяткова дріб (з невизначеністю у дужках). Такий стислий запис використовується, наприклад, при зазначенні атомних мас елементів: так, запис 1,00794(7) відповідає 1,00794 ±0,00007.

Часто невизначеність вимірювань знаходять шляхом багаторазового повторювання вимірювань (спостережень) і знаходження математичного очікування (середнього) для можливості отримання достовірного оцінювання стандартного відхилення (стандартної похибки вимірювання) під час цих вимірювань

.

Тут n – кількість вимірювань, - математичне очікування (середнє) величини, що вимірюється, х_і – і-те вимірювання.

При цьому будь-яка окремо узята величина має невизначеність, яка дорівнює стандартному відхиленню σ. Коли невизначеність представляється стандартною похибкою вимірювання, близько 68,2% істинних значень параметру, що вимірюється, знаходиться у межах діапазону невизначеності і тільки 31,8% - поза його межами. В межах подвійної стандартної похибки лише 4,6% істинних значень параметру, що вимірюється, знаходиться поза межами діапазону невизначеності, а в межах потрійної стандартної похибки лише 0,3% знаходяться за межами. Це випливає з властивості нормального розподілу, коли процес вимірювання супроводжується нормальним розподілом похибок. У цьому випадку стандартні похибки легко перетворюються на довірчі інтервали σ (68,2%), 2σ (95,4%) та 3σ (99,7%).

Треба зазначити, що невизначеність вимірювання не є ознакою сумніву щодо обґрунтованості вимірювання. Навпаки, вона збільшує впевненість щодо отриманих результатів, оскільки зазначає (і гарантує) знаходження величини, що вимірюється, у певних межах.

На практиці невизначеність є результатом проблем, що обумовлені багатьма джерелами, включаючи недостатню дефініцію, квантування, ефекти матриці, перешкоди, умови оточуючого середовища, характеристики вимірювальних приладів або методик вимірювання (не досить вдалі апроксимації, припущення та процедури), випадкові варіації тощо.

Основні компоненти невизначеності:

· стандартна невизначеність, що випливає з стандартного відхилення;

· комбінована стандартна невизначеність, яка є позитивним коренем квадратним від загального відхилення, отриманого шляхом поєднання усіх компонентів невизначеності з урахуванням відповідних коефіцієнтів чутливості;

· розтягнута невизначеність, яка визначає інтервал, в межах якого величина, що вимірюється, знаходиться з найбільшою достовірністю. Ця невизначеність знаходиться шляхом добутку комбінованої стандартної невизначеності та коефіцієнту покриття, який для довірчого рівня 95% дорівнює 2.

Важливо зазначити різницю між похибкою та невизначеністю. Похибка визначається як різниця між отриманим результатом вимірювання та істинним значенням величини, яка вимірюється. Якщо похибка заздалегідь відома (як, наприклад, систематична), то вона може бути використана для коригування результату вимірювання. Невизначеність формує діапазон, в якому знаходиться величина, що вимірюється, і її не можна використати для коригування результату вимірювання. Інакше кажучи, невизначеність результату вимірювання жодним чином не можна інтерпретувати ні як помилку як таку, ні як помилку, що залишається після коригування.

У процесі своєї діяльності керівники усіх щаблів зустрічаються із сукупністю різноманітних видів ризику, які відрізняються один від одного за місцем та часом виникнення, сукупністю зовнішніх та внутрішніх чинників, які впливають на їхній рівень, та, відповідно, за способом їхнього аналізу та методам опису. Як правило, усі види ризиків пов’язані один з одним та впливають на діяльність менеджерів. При цьому зміна одного виду ризику може викликати зміну більшості інших (решти).

Класифікація ризиків передбачає систематизацію множини ризиків на підставі певних ознак та критеріїв, які дозволяють поєднати підмножини ризиків у більш загальні поняття. Найбільш важливими елементами, які використовуються під час класифікації, є:

· час виникнення;

· головні чинники виникнення;

· характер обліку;

· характер наслідків;

· сфера виникнення.

За часом виникнення ризики розподіляються на ретроспективні, поточні та перспективні, причому аналіз ретроспективних ризиків, їхнього характеру й заходів щодо зниження дає можливості більш точно прогнозувати поточні та перспективні ризики.

Серед головних чинників виникнення розглядають такі:

• Політичні ризики, які обумовлені зміною політичної обстановки, що може вплинути на економічну діяльність (закриття кордонів, ембарго, блокада, військові дії тощо).
• Економічні (комерційні) ризики, які обумовлені несприятливими змінами в економіці підприємства чи країни (зміна кон’юнктури ринку, незбалансована ліквідність, зміни рівня управління тощо).
• Техногенні (технологічні) ризики.
• Природні ризики.

За характером обліку ризики поділяються на зовнішні та внутрішні.

• Зовнішні ризики не зв’язані безпосереднє з діяльністю підприємства або його контактної аудиторії (соціальні групи, юридичні та/або фізичні особи, що виявляють потенційну або реальну зацікавленість до діяльності конкретного підприємства. На рівень зовнішніх ризиків впливає велика кількість чинників – політичні, економічні, демографічні, соціальні, географічні, природні тощо.
• Внутрішні ризики обумовлені діяльністю самого підприємства та його контактної аудиторії. На їхній рівень впливає ділова активність керівництва підприємства, вибір відповідної маркетингової стратегії, політики та тактики та інші чинники: виробничий потенціал, технічне оснащення, рівень спеціалізації, рівень продуктивності праці, техніки безпеки, стратегія технічного обслуговування тощо.

За характером наслідків ризики поділяються на:

• Чисті (прості або статичні) ризики, які характеризуються тим, що вони практично завжди пов’язані з втратами. Причинами чистих ризиків можуть бути стихійні лиха, техногенні аварії та катастрофи, війни, нещасливі випадки, злочинні дії (тероризм), недієздатність керівництва тощо.
• Спекулятивні (динамічні або комерційні) ризики, характеризуються тим, що вони можуть нести у собі як втрати, так і додатковий прибуток відносно результату, що очікується. Причинами спекулятивних ризиків можуть бути зміна кон’юнктури ринку, зміна курсів валют, зміна податкового законодавства тощо.

За сферою виникнення ризики поділяють на стихійні, виробничі, комерційні, фінансові та страхові.

Стихійні ризики пов’язані із стихійними лихами.

Виробничі ризики зв’язані з невиконанням підприємством своїх планів та зобов’язань щодо виробництва продукції (послуг) в наслідок несприятливого впливу зовнішніх чинників, а також неадекватного використання техніки та технологій, основних та обігових засобів, сировини, робочого часу. Серед найбільш важливих причин виникнення виробничого ризику можна відмітити зниження обсягів виробництва, які передбачалися, зростання матеріальних та, або інших витрат, виплата підвищених відрахувань та податків, низька дисципліна постачання, руйнування або пошкодження устаткування тощо.

Комерційний ризик виникає у процесі реалізації товарів чи послуг, які вироблені або закуплені. Причини комерційного ризику: зниження обсягу реалізації внаслідок зміни кон’юнктури чи інших обставин, підвищення закупної ціни товарів, втрати товарів в процесі обігу, підвищення витрат обігу тощо.

Фінансовий ризик пов’язаний з можливістю невиконання партнером своїх фінансових зобов’язань. Головні причини фінансового ризику: знецінення інвестиційно-фінансового портфелю внаслідок зміни валютних курсів, нездійснення платежів.

Страховий ризик – це ризик виникнення передбачених умовами страхування подій, внаслідок чого страхова компанія зобов’язана сплатити страхове відшкодування (страхову суму). Результатом ризику є втрати, викликані неефективною страховою діяльністю як на етапі, який передує складанню угоди страхування, так і на наступних етапах (перестрахування, формування страхових резервів тощо). Головні причини страхового ризику – неправильно визначені страхові тарифи, азартна методологія страхувальника.

Окрім наведеної класифікації ризики можна ще класифікувати за наслідками:

• Припустимий ризик – це ризик рішення, внаслідок нездійснення якого підприємству загрожує втрата прибутку. У межах цієї зони підприємницька діяльність зберігає свою економічну доцільність, тобто втрати мають місце, але вони не перевищують розмір прибутку, що очікується.
• Критичний ризик – це ризик, що загрожує підприємству втратою прибутку, тобто зона критичного ризику характеризується загрозою втрат, які свідомо перевищують прибуток, що очікується, і у граничному випадку можуть привести до втрати усіх засобів, що вкладені у проект.
• Катастрофічний ризик – ризик, що спонукає неплатоспроможність підприємства. Втрати при цьому можуть сягнути величини, що дорівнює майновому стану підприємства. До цієї групи відносять також будь-який ризик, що пов’язаний з прямою загрозою до життя людей або виникненням екологічних катастроф.

Будь-які дії, які можуть бути (хоча б віртуально) пов’язані з невизначеністю та ризиком, завжди повинні розпочинатися з усвідомлення ризику, тобто розуміння того, що насправді завжди може існувати можливість впливу певних чинників на протікання тих, чи інших процесів у небажаному (або просто непередбаченому) річищу та на кінцевий результат і подальші наслідки. Це усвідомлення повинно формуватися як під час вибору цілі (досягнення будь-якої мети, цілі завжди може супроводжуватися різними припонами об’єктивного чи суб’єктивного характеру) та шляхів і засобів її досягнення, так і аналізу можливих наслідків, що випливають з досягнення цілі. Власно кажучи, вибір альтернативи для реалізації дій, спрямованих на досягнення цілі, повинен починатися з врахування усіх можливих ризиків, їхніх пріоритетів та впливів на досягнення кінцевого результату. Це врахування починається з ідентифікації потенційних ризиків, для чого спочатку треба виявити джерела ризиків. Такими джерелами можуть бути погодні умови або умови експлуатації устаткування, нестабільність постачання ресурсів, нестабільні зв’язки (інформаційні, матеріальні, моральні), ненадійні партнери, дії конкурентів тощо. Після аналізу джерел ризиків необхідно перейти до аналізу загроз, пов’язаних з кожним з ідентифікованих ризиків, та з визначенням умов, за яких цей ризик може реалізуватися. Вибір методу ідентифікації ризиків залежить від культури, набутого досвіду та практики, яка широко прийнята. Сьогодні існують такі загальні методи ідентифікації ризиків:

· Предметно-орієнтована ідентифікація, коли будь-яка подія розглядається як ризик з точки зору того, чи загрожує вона досягненню мети (цілі) хоча б частково.

· Планово-орієнтована ідентифікація, коли існують альтернативні шляхи (сценарії) досягнення мети і будь-яка подія розглядається як ризик з точки зору того, чи загрожує вона переходу на небажаний сценарій.

· Систематично-орієнтована ідентифікація, коли складається перелік запитань, які пов’язані з можливими ризиками, і відповідь на запитання дозволяє виявити ризик.

· Перевірка загально відомих ризиків, коли складається перелік усіх можливих ризиків для можливих ситуацій і виконується перевірка, чи існує ризик стосовно конкретної ситуації.

· Складання реєстру ризиків, коли перелічуються джерела ризиків та зазначаються коефіцієнти загрози кожного з них та шляхи мінімізації ризиків, або ухилення від них.

Після ідентифікації ризиків необхідно їх оцінити з точки зору потенційних загроз та імовірності реалізації. Кількісне оцінювання ризику може бути як дуже простим (скажімо, вартість втрати будівлі з-за тектонічного зсуву), так і таким, що не піддається оцінці (коли йдеться про події, які важко передбачити і масштаб яких також непередбачуваний, як, наприклад, потужність землетрусу та його епіцентр). Фундаментальною проблемою у оцінюванні ризику є визначення імовірності його реалізації, оскільки у більшості випадків статистика не відома.

Існує декілька формул оцінювання ризику, з яких найбільш широко застосовується наступна:

R = p*V,

де R – ризик, р – імовірність реалізації, V – можливі наслідки події.

Управління ризиками передбачає ідентифікацію ризиків, аналіз ризиків та прийняття рішень, які спрямовані на максимізацію позитивних та мінімізацію негативних наслідків настання ризикових подій. Цей процес включає виконання наступних процедур:

• Планування управління ризиками – вибір підходів та планування діяльності, що пов’язана з управлінням ризиками.
• Ідентифікація ризиків – визначення ризиків, які можуть вплинути на функціонування того чи іншого об’єкту (системи), та документування їхніх характеристик.
• Якісне оцінювання ризиків – якісний аналіз ризиків та умов їхнього виникнення з метою визначення їхнього впливу на функціонування об’єкту (системи).
• Кількісне оцінювання – кількісний аналіз імовірності виникнення та впливу наслідків ризику на функціонування об’єкту (системи).
• Планування реагування на ризики – визначення процедур та методів послаблення негативних наслідків ризикових подій та використання можливих переваг.
• Моніторинг та контроль ризиків – моніторинг ризиків, визначення ризиків, що залишаються, виконання плану управління ризиками та оцінювання ефективності дій, спрямованих на мінімізацію ризиків.

Під катастрофоюв математиці розуміютьстан системи в обмеженій частині простору параметрів, які є управляючими, що характеризується наявністю модальності (наявністю більш, ніж одного стану, що розрізняється), катастрофічних стрибків, гістерезису, розбіжності (нестійкості) або аномальної дисперсії, обумовлений локальним дефектом структури або зовнішнім збуренням. Катастрофа у цьому контексті є частковим видом особливості функції. Стосовно фізичних об’єктів катастрофою звуть аварію, яка має незворотні наслідки (у тому сенсі, що лише втручання ззовні дозволяє відновити об’єкт, або його функціонування). Прикладом першого типу катастрофи є залежність поголів’я травоїдних тварин N від щільності трав’яного покрову Q (Рис.7.2): із збільшенням травоїдних N щільність трав’яного покрову Q зменшується (верхня крива, рух праворуч у напрямку точки Х) і у точці Х виникає ситуація, коли травоїдні тварини не отримують достатньо їжі, оскільки трава не встигає вирости (пасовиська витоптуються) і починається пошесть травоїдних (стрибок униз); із зменшенням травоїдних (нижня крива, рух ліворуч) трав’яний покрів відновлюється (збільшується) і у точці Y відбувається стрибок вгору в область, де можна прогодувати більше травоїдних. Ця катастрофа має типову «модальність» - гістерезис.

Q

N

Рис. 7.2. Приклад екологічної катастрофи

Найпростішим прикладом технічної катастрофи є прорив теплової (водяної) чи газової магістралі, коли лише втручання ззовні (заміна аварійної ділянки магістралі: розкопування ґрунту, заміна ушкодженої ланки магістралі, відновлення траси, контроль якості виконаної роботи тощо) дозволяє відновити функціонування об’єкту. Ознаки та види катастроф наведені на рис. 7.3.

Реальність вимагає активно відноситися до можливості впливу катастроф на діяльність об’єктів ЖКГ, тобто заздалегідь передбачати можливість катастроф (а для цього необхідно мати моделі «старіння» об’єктів або їхніх окремих найбільш важливих з точки зору безпечної експлуатації компонентів) з метою їх попередження, уникнення або

Рис. 7.3

Ознаки та види катастроф

послаблення наслідків. Що ж стосується природних катастроф (землетрусу, повені, зсуву, виверження вулкану тощо), то тут можна використати лише пасивні (конструктивні) методи, а також (у разі можливості попередження подібних катастроф) превентивну евакуацію населення з епіцентру можливого джерела катастрофи.

7.2. Джерела ризиків

Джерелом ризику, як було вже зазначено вище, може бути будь-який чинник, який може спричинити зміну розвитку подій у альтернативному напрямку, тобто викликати перехід з однієї «гілки» дерева розвитку подій на іншу.

Джерелами ризиків можуть бути

Фінансово-економічні чинники:

· кредитні;

· ринкові;

· розрахункові;

· ліквідні;

· юридичні.

· операційні.

Техногенні чинники:

· викиди та скиди промислових підприємств;

· суттєві відхилення режимів роботи від сертифікованих, коли ці відхилення можуть викликати аварії споживачів продукції цих підприємств, або вплинути на здоров’я людей;

· транспортні затори на магістралях, які суттєво уповільнюють рух транспорту;

· загазованість на магістралях, яка може відбитися на здоров’ї та спричинити ДТП;

· прориви трубопроводів;

· замикання у електромережі, які можуть викликати пожежі або знеструмлення мережі;

· прорив газових магістралей, який загрожує пожежами, вибухами, отруєнням;

· розгерметизація звалищ побутових та промислових відходів або сховищ токсичних відходів.

Природні чинники:

· землетруси;

· повені;

· тектонічні зсуви;

· буревії;

· торнадо;

· цунамі;

· виверження вулканів.

Розглянемо більш ретельно деякі з зазначених вище типів джерел ризиків.

Фінансово-економічні чинники:

Кредитні ризики є найбільш поширеними: партнери часто не виконують своїх зобов’язань у повному обсязі у визначений термін або у будь-якій наступний термін. Для оцінювання ризиків тут визначають концептуальні втрати кредиту, методи визначення взаємного впливу чинників, які роблять свій внесок у втрати кредиту, шляхи поєднання умовних та безумовних моделей ризиків. Далі виконується специфікація та оцінювання параметрів, визначення, якої саме інформації не вистачає, історія, пов’язана з минулими позичками клієнтів, та інші змінні, що можуть використовуватися під час моделювання. Нарешті, необхідно періодично (апостеріорі) перевіряти точність моделей кредитного ризику з тим, щоб коригувати обсяги капіталу, необхідного для забезпечення нормальної роботи в умовах кредитних ризиків. Управління ризиками зустрічної сторони (тобто імовірністю того, що сторона, з якою укладається угода, не зможе виконати своє зобов’язання) включає такі процедури:

Процедури для оцінювання майбутніх потенційних кредитних проблем,

Підходи для встановлення меж виникнення ризиків зустрічної сторони,

Підходи для оцінювання супутніх чинників, які послаблюють ризики зустрічної сторони,

Методи оцінювання похідних та супутніх чинників.

Кредитні ризики, зазвичай, розглядаються на інтервалах довжиною рік, чи більших. Головні аспекти кредитних ризиків: накопичення, імовірність дефолту та очікувані втрати даних, менеджмент та контроль кредитних ризиків, визначення чистого прибутку, прирощення кредитів. Менеджмент кредитних ризиків охоплює п’ять головних областей:

1. встановлення відповідних умов кредитного ризику;
2. оперування за умов гарантування процесу кредитування;
3. підтримка відповідного адміністрування кредитування;
4. процес визначення інформації та моніторингу;
5. забезпечення адекватного контролю кредитного ризику.

При оформленні позичок (кредитів) зазвичай керуються визначенням припустимих обсягів кредиту; адекватністю припустимості кредитування як такого; розумінням втрат, що ідентифікуються, у часі через специфічні дозволи або списування з рахунку; виявленням у часі та у обсязі кредитного ризику. Що стосується обчислення ризику опосередкованих учасників кредитування, то передбачено два підходи:

· поточне повернення коштів плюс додавання рахунку за потенційний принциповий ризик кожного з контрактів, який змінюється залежно від терміну виплати та майна клієнта;

· обчислення частки потенційного принципового ризику, яка визначається типом майна та терміном контракту.

Ринкові ризики випливають з несприятливих рухів рівнів чи стабільності ринкових цін на акції, товари або валюту. Ринковий ризик зазвичай вимірюється як потенційні вигоди/втрати, пов’язані з рухом цін з урахуванням певної імовірності цього руху на заданому інтервалі часу. Розрахунки ринкового ризику мають свої слабкі сторони:

• Рух ринкових цін не завжди характеризується нормальним розподілом, оскільки має місце тенденція великої дисперсії надзвичайних подій;
• Моделі не можуть адекватно зафіксувати ризик події, що обумовлена виключними обставинами ринку;
• Оцінювання значення ризику базуються головним чином на даних кінця робочого дня і не приймають до уваги ризик у середині дня;
• Ризик при консолідуванні боргу не враховується під час оцінювання значення ризику;
• Минуле не завжди адекватно апроксимує майбутнє, наприклад міркування щодо кореляції можуть виявитися хибними.

Внутрішні оцінювання ризику, зазвичай, рекомендується помножувати на коефіцієнт 3 (резервний капітал), що забезпечить віддзеркалення щоденних прибутків та витрат. Якщо існує суттєве розходження між фактичними даними та даними моделювання, необхідно ще додатково використати коефіцієнт (множник) 3.

Розрахункові ризики виникають у разі, коли документ про передачу власності в системі транспортування не має місця, як очікувалося. Це може мати місце з-за дефолту однієї з сторін щодо клірингових зобов’язань відносно однієї чи декількох зустрічних сторін. Ці типи ризиків включають як кредитні, так і ліквідні ризики. Перші виникають, коли зустрічна сторона не може виконати зобов’язання у повному обсязі у встановлений термін з-за банкрутства. Ліквідні ризики відносяться до ризиків, коли зустрічна сторона не може виконати свої зобов’язання у повному обсязі у зазначені терміни, але може це зробити пізніше (не зазначаючи терміну), що призводить до того, що сторона, яка не отримала очікуваних платежів, на короткий строк стає перед фактом дефіциту коштів. Іноді зустрічна сторона може відмовитися від платежів навіть якщо вона не збанкрутіла, так що ліквідний ризик може мати місце і без кредитного ризику.

Інші фінансові ризики включають ризики втрат, пов’язаних з труднощами у продажу активів (ліквідні ризики); ризики, пов’язані з порушенням закону (юридичні ризики); операційні (виробничі) ризики, організаційні ризики.

Ліквідні ризики існують у двох формах:

• ринковий ліквідний ризик виникає, коли фірма не здатна здійснити велику трансакцію за ринковими цінами;
• консолідований ліквідний ризик обумовлений тим, що неможливо отримати фонди для забезпечення потоку готівки.

Юридичні ризики – ризики втрат, які зв’язані з тим, що законодавство або не було враховано взагалі, або змінилося під час складання угоди, ризики втрат внаслідок невідповідності законодавства різних країн, ризики внаслідок некоректно складеної документації, коли контрагент у змозі не виконати умови угоди, ризики того, що трансакція не завжди гарантується законом, або відсутній відповідний документ. Юридична невизначеність, яка може привести до пастки у разі банкрутства, є одним з головних джерел юридичного ризику.

Операційні ризики виникають у разі неочікуваних втрат, що можуть мати місце у зв’язку з недостатнім інформаційним забезпеченням, недоліками систем управління та забезпечення.

Організаційні ризики пов’язані з помилками менеджменту, проблемами внутрішнього контролю, невдало розробленими планами робіт тощо.