Стратегія енергоменеджменту

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 862

Один із самих загальних показників ефективності для економіки кожної країни – енергоємність валового внутрішнього продукту (ВВП) – обсяг споживання енергоресурсів для задоволення енергетичних виробничих і невиробничих потреб країни на одиницю ВВП. Цей показник в Україні в тридцять п’ять разів вище, ніж у розвинутих країнах, що об’єктивно обмежує конкурентоздатність національного виробництва і добробуту народу, а отже лягає тяжким тягарем на економіку – особливо в умовах її зовнішньої енергетичної залежності.

За даними Інституту загальної енергетики НАН України потенціал енергозбереження України оцінюється на рівні 42-48%. Основна економія ПЕР може бути досягнута за розрахунками експертів у промисловості – 38% і безпосередньо у паливно-енергетичному секторі 17%. Важливо зазначити, що витрати на видобуток, або купівлю органічного палива в 2-2,5 рази вищі, аніж витрати на забезпечення економії 1т. умовного палива за рахунок енергозбереження.

Порівняльний аналіз структури енергоспоживання у промислово розвинутих країнах світу показує, що структура ПЕБ в Україні економічно недоцільна і, більше того, загрозлива для її енергетичної та національної безпеки.

Звідси випливає невідкладна потреба в істотному зменшенні абсолютних обсягів і питомої ваги споживання природного газу з одночасним зміщенням акцентів у бік використання вугілля як основного (власного) енергетичного ресурсу та в напрямку використання нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії та малої гідроенергетики.

Існуюча складна ситуація в енергопостачанні країни вимагає розробки такої Енергетичної стратегії, що дозволила б, по-перше. Зупинити поглиблення кризових явищ у ПЕК, по-друге, забезпечити енергетичну безпеку України в умовах переходу до стійкого розвитку, по-третє, визначити основні орієнтири для формування задач і рішень по керуванню і реформуванню ПЕК і, по-четверте, розробити механізм її реалізації.

Існують 6 принципових шляхів енергозбереження:

1. Зменшення енергоємності продукції за рахунок модернізації технологій.
2. Підвищення ККД котлів і зниження втрат у електро-тепло-мережах при виробництві і транспортуванні енергії, а також у житлових будинках.
3. Утилізація „енергоємних ” відходів.
4. Впровадження альтернативних екологічно чистих джерел енергії.
5. Поступове переобладнання автотранспорту на газові та електричні двигуни.
6. Поступовий перевід української економіки на „інтелектуальні ” технології (комп’ютерні, телекомунікаційні, біогенні та ін. і як значно менш енергоємні, а більш високорентабельні та екологічно чисті.

Головною рисою сучасних тенденцій в світі є значний наголос на нерозривності і узгодженню дій при вирішенні трьох завдань: енергозабезпечення (де головним є безперебійність енергопостачання та надання якісної енергії та послуг), енергодоступності (за ціною та енергоощадністтю), та енергоприйнятності (за мінімальним впливом на навколишнє середовище). Ставиться наголос на комплексності завдань, які визначені як фундамент політичної стабільності в Світі, енергетичної стратегії в 21 столітті та досягнення сталого світового розвитку в майбутньому.

Україна не може не враховувати такі тенденції, але досягти узгодженості з світовими тенденціями можливо лише при умові, що будуть зняти відповідні існуючи перешкоди, які можуть бути поділені наступним чином:

1. технологічні – перешкоди, що базуються на неефективних і застарілих технологіях виробництва, перетворення, передачі, розподілення та використання енергії;

2. управлінські – перешкоди організаційного характеру та від поводження.

Державна система управління енергозбереженням має приділяти увагу:

– створенню законодавчої та нормативної бази для суб’єктів енерговикористання;

– оцінки потенціалу енергозбереження;

– перспективному та короткостроковому прогнозуванню пріоритетів з впровадження енергозберігаючих технологій та обладнання;

– ні при жодних умовах не повинна виконувати конкретні наукові роботи, інспектувати та приймати будь-які інші дії, які пов’язані з конкретною діяльністю на рівні підприємств будь-якої форми власності.

На макрорівні енергетичного менеджменту (підприємство, організація, установа, фірма, соціально-адміністративні об’єкти (лікарні, школи театри і т.п.), приватний дім, сім’я) система енергетичного менеджменту повинна підтримуватися відповідними діями системи енергоменеджменту макрорівня. На цьому рівні дуже суттєвим є:

– складання та затвердження енергетичної політики та стратегії об’єкту функціонування;

– розробка та впровадження систем мотивації, маркетингу та інформаційного забезпечення енергозбереження;

– підготовка кадрів;

– моніторинг та верифікація отриманих результатів та дії працівників всіх ланок діяльності об’єкту функціонування;

– повсякденне впровадження в життя ідей енергозбереження та забезпечення ефективного використання енергії.