Зміст теми

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 1717

Поведінка - це цілеспрямована взаємодія організму з навколишнім середовищем для забезпечення його пристосувальної реакції, спрямованої на задоволення внутрішніх потреб організму.

В основі формування поведінки лежить виникнення певної внутрішньої потреби організму, залежно від чого формуються різні види поведінки. На основі внутрішніх біологічних потреб формуються біологічні форми поведінки, але у людини окрім внутрішніх біологічних потреб формуються і соціальні та духовні потреби, що стають основною соціальних або вищих духовних видів поведінки. Фізіологія вивчає основи біологічних форм поведінки.

Внутрішні біологічні потреби організму - це стан організму, що характеризується нестачею (надлишком) чогось в організму, свідченням чого є відхилення параметрів гомеостазу, які можуть бути відновленні лише при взаємодії організму з навколишнім середовищем.

Внутрішні біологічні потреби можуть бути такими:

На основі внутрішніх біологічних потреб, сигналізація про наявність яких надходить до ЦНС на різні її рівні, в тому числі до структур лімбічної системи та нової кори головного мозку, формується відповідний вид поведінки, який за механізмами здійснення може бути природженим і набутим в процесі життя індивіда.

Природжені форми поведінки є безумовно-рефлекторними, спадковими для кожного виду; в основі набутих форм поведінки лежить утворення в процесі життя індивіда умовних рефлексів.

Природжені – безумовно-рефлекторні форми поведінки

Серед природжених безумовно-рефлекторних форм поведінки можна визначити такі механізми - взаємодія організму з зовнішнім середовищем здійснюється завдяки: 1) простим безумовним рефлексам, що призводить до задоволення внутрішньої потреби організму – наприклад, смоктальний рефлекс у немовляти при доторкуванні до губ; статеві рефлекси; 2) складним безумовно-рефлекторним механізмам – інстинктам. Між цими видами природжених форм поведінки відсутня принципова розбіжність, а ускладнюється програма рефлекторної діяльності.

Інстинкти - це природжені (безумовно-рефлекторні) складні форми біологічної поведінки, що забезпечують взаємодію організму з зовнішнім середовищем, здійснюються за жорсткими програмами, мають ланцюговий характер і спрямовані на задоволення внутрішньої потреби організму.

Наприклад, такі інстинкти, як будова гнізда птахами, як переліт птахів у теплі краї для виведення нащадків, в основі мають такі природжені механізми, що називають біологічними ритмами.

Набуті умовно-рефлекторні форми поведінки

Поняття “умовні рефлекси” і методика їх утворення в експерименті на тваринах були розроблені І.П.Павловим (1901 р.)

Умовний рефлекс – це рефлекторна відповідь на індиферентний подразник (що раніше не викликав реакцію організму), який після неодноразового повторення разом з безумовним подразником, що завжди викликав реакцію організму, сам викликає цю реакцію, бо перетворюється на умовний подразник.

У класичних дослідах І.П.Павлова виділення слини у голодної собаки викликали годуванням її м’ясом. Потім перед кожним годуванням хоча на долю секунди раніше дзвенів дзвоник (індиферентний подразник), а потім собаку годували м’ясом (безумовний подразник). Таке поєднання двох подразників повторювали до тих пір, поки тільки дзвінок (без наступного годування м’ясом) не почав викликати виділення слини, бо перетворився на умовний подразник.

Умови утворення умовних рефлексів наступні:

1) поєднання у часі індиферентного і безумовного подразників;

2) індиферентний подразник має передувати хоча б на долі секунди безумовному подразнику;

3) за біологічною силою безумовний подразник має бути більшим, ніж індиферентний подразник;

4) таке поєднання двох подразників має тривати до тих пір, поки сам індиферентний подразник не викликатиме ту саму реакцію, що властива безумовному подразнику, а це означати що він перетворився на умовний подразник – утворився умовний рефлекс.

Умовний подразник має сигнальне значення – дозволяє передбачити наступну пристосувальну реакцію організму до умов зовнішнього середовища.

Таким чином, умовні рефлекси – це індивідуальні набуті системні пристосувальні реакції, що виникають на основі утворення переважно в корі головного мозку тимчасового зв’язку між сенсорними центрами умовного (сигнального) подразника і сенсорними центрами безумовного подразника, що призводить до формування умовно-рефлекторної пристосувальної реакції індивіда.

Окрім класичних умовних рефлексів можна назвати інструментальні або оперантні умовні рефлекси, умови утворення яких наближено до звичайних, що мають місце в житті індивіда. Тварина при дії безумовного подразника шляхом спроб і помилок знаходить відповідну форму поведінки, щоб задовольнити внутрішню потребу – уникнення дії подразника у разі його небезпечної дії (наприклад, дія електричного струму на шкіру кінцівки), або навпаки – заохочення у разі позитивної дії подразника (наприклад, отримання їжі при натисканні на важіль годівниці). Наступне поєднання у часі умовного подразника з зазначеною дією безумовного подразника призводить до утворення умовного рефлексу – відповідної поведінки уникнення або заохочення.

Механізми формування тимчасового зв’язку можна розглядати як механізми формування пам’яті в нейронах кори головного мозку.