Князь Михайло Олелькович Князь Михайло Глинський Литовський замок у Луцьку

Дата добавления: 2014-11-12; просмотров: 2384

Боротьба проти литовського володарювання

У другій половині ХІV століття більша частина руських земель увійшли до складу Великого князівства Литовського (далі – ВКЛ). Хоч давні культурні традиції зберігалися, все ж частина руської політичної еліти і феодалів вважали Московську державу більш етнічно і релігійно близькою, ніж Литва, що зближалася тоді з католицькою Польщею.

Князі Михайло Олелькович, його племінник Іван Ольшанський і Федір Бельський вели таємні переговори з російським князем Іваном ІІІ щодо приєднання малоруських і білоруських земаль до Московської держави( за умови збереження автономії Київщини на чолі з князем Михайлом Олельковичем). Їх підтримувала й більшість населення, незадоволеного податковим тиском Литви і наступом католицизму.

Так, у 1480 році виникла «змова князів», які готували повстання. Але, після невдалого замаху на великого князя литовського Казимира ІV, змовників було викрито. Литовці схопили Івана Ольшанського, довгий час допитували і мучили цього мужнього і сильного чоловіка. Він тримався, що дозволило врятуватися Федіру Бельському. Бельський перебрався до Московської держави. Головний змовник князь Михайло і його племінник Іван були повішені на Замкових горі на кріпосних воротах.

Останньою спробою боротьби проти всевладдя литовських феодалів став виступ руської знатіу 1508 році, на чолі з князем Михайлом Глинським, але й він зазнав невдачі. М.Глинський врятувався втечею до Москви. Й надалі Литва зберігала своє володарювання над більшістю земель колишньої Київської Русі. Під владою Угорщини з ХІІІ століття опинилося Закарпаття. Під владою Польщі - Галичина(з 1387 р.) і Західне Поділля(з 1430 р.), а під владою Молдови – Буковина (з ХІV століття)(див. узагальнюючу таблицю):

3. Кревська унія та її наслідки

Укладання Кревської унії 1385 року

У ХІV столітті великою небезпекою для Великого князівства Литовського, Польщі і Московського царства став Тевтонський орден. Німецькі лицарі-хрестоносці, що входили до нього не приховували своїх планів завоювань, готувалися до нових агресивних дій. Добре усвідомлюючи небезпеку, правителі Литви і Польщі шукали можливості для об’єднання своїх сил. Так виникла ідея унії між обома державами.

Король Владислав ІІ Ягайло Королева Ядвіга Князь Вітовт

14 серпня 1385 року в замку Крево, біля міста Вільно, великий князь литовський Ягайло(р.п.1377-1392) підписав з польськими послами Кревську унію(угода, союз), за якою він (під іменем Владислава ІІ) обирався на польський престол і мав одружитися з польською королівною Ядвігою. Литовське і руське населення, а також луцький князь Вітовт, виступили з засудженням унії, тому що вбачали в ній загрозу для незалежності Литви. Тривожило й те, що Ягайло став католиком і сприяв розповсюдженню католицизмуу ВКЛ. Але унія мала й позитивні наслідки.

Грюнвальдська битва 1410 року

У липні 1410 році, у Грюнвальдскій битві,об’єднані литовсько - слов’янські війська, під керівництвом короля ВладиславаІІ Ягайла і князя Вітовта вщент розбили лицарів Тевтонського ордена і призупинили їх агресію. В цій битві саме слов’янські народи показали свою готовність до співпраці, дружбу, згуртованість, мужність(добре воювали українці, росіяни, білоруси, чехи, поляки, при допомозі литовців, угорців і молдаван). Перемога призвела до значного послаблення Тевтонського ордену. Відчувши себе сильними, литовці почали вимагати більшої незалежності від Польщі.

Грюнвальдська битва 1410 року (реконструкція)

Городельська унія 1413 року

4. Про термін «Україна»

Поява терміну «Україна» і його суть

Вперше термін «Україна» вжитий у Київському літописі 1187 року, щодо прикордонного Переяславського князівства, яке межувало зі степом. Пізніше термін інколи згадується в літописах стосовно Галичини, Волині(як польського порубіж’я), Придністров’я. У польських джерелах – стосовно повстання С.Наливайка 1596 року. У французького інженера Гійома де Боплана в «Описі України» - стосовно прикордонного козацького «дикого степу». У багатьох російських літописах «украйнами» іменуються території за Окою, поблизу Дону, у Сибіру, В Карелії, на Кольському півострові; в австрійських і турецьких джерелах – стосовно Сербії. Термін згадують й литовські, німецькі, татарські джерела. Тобто, в давнину термін «Україна» не мав етнокультурного змісту, ним позначалася будь яка окраїна держави. Такої точки зору притримувалися й відомі історики М.Грушевський, К.Валішевський, філологи В. Даль, І.Срезневський. В давньоруському народі, в побуті людей Надніпрянщини, термін «Україна» використовувався і в значенні «край», «країна». Сучасний історик Наталія Яковенко пояснює значення слова як «віддалена окрема земля», «окрема територіальна одиниця». Саме слово «українець», як визначення національної належності людини, з’являється в нашій мові пізніше, в ХVІІІ – на початку ХІХ століття. До того усі східні слов’яни називали себе руськими, русичами, жителі Московського царства – московитами, пізніше – росіянами.

Про терміни «Біла Русь», «Мала Русь», «Велика Русь»

З ХІV століття польські і німецькі джерела починають використовувати термін «Біла Русь» для князівств, що співпадають з територією сучасної Білорусії. У ХVІ- ХVІІ століттях з’являються у документах (в основному релігійного характеру) терміни «Мала Русь» і «Велика Русь». За дослідженнями академіків М.Грушевського, П. Толочка, вперше назва «Мала Русь» використовується для території Галицької митрополії, що відділилась від митрополії Київської.

З ХVІІ століття «Малою Руссю» називають усю територію Південної Русі(так пише наприклад у своєму звернені до народу митрополит П.Могила). Тоді ж у творах І. Вишенського, І.Копистенського з’являється термін «Велика Русь» стосовно території Московського царства(сучасної Росії).

Початок активного використання терміна «Україна» серед західної інтелігенції

У 1863 році революціонер, викладач малоросійської мови в академічній гімназії у Львові Павло Свенцицький( Стахурський) став активно використовувати термін «український».

З 1899 року галицькі просвітителі - українофіли стали активно використовувати терміни «Україна», «український», замість «Мала Русь», «малоруський», «руський», хоча, серед галичан, терміни «русини», «русинський», «руський» ще зберігаються аж до ХХ століття.

У подальшому тексті пропонованих лекцій для зручності будуть використовуватися терміни «Україна», «українські землі», «українці», стосовно земель ( і мешканців) колишньої Київської Русі, що ввійшли в склад польсько-литовської держави і є територією сучасної держави «Україна», (при збереженні в окремих випадках слів «руський», «русичі», «Малоросія»).

Лекція№ 2. Люблінська унія і початок польського панування

1. Основні стани суспільства та їх життя у Великому князівстві Литовському

Формування станів

У другій половині ХІV століття більша частина руських земель увійшли до складу Великого князівства Литовського.Литовська влада проводила мирну, ненасильницьку політику на руських землях. «Руська правда» стала основою права Литви, давньоруська мова стала державною. Литовські князі сприйняли віру і звичаї Русі.