Селянин за плугом Князь(Портрет Лева Сапеги)

Дата добавления: 2014-11-12; просмотров: 2645

У ті далекі від нас часи люди поділялисянастани.

Суспільний стан (нім. sozialer Stand, рос. сословие) це великі угруповання людей, котрі умовно об'єднані своїм правовим та економічним становищем у соціальній ієрархії, тобто соціальній структурі суспільства(див. нижче таблицю). Основні стани

Крім перелічених у таблиці станів виникає й позастановий прошарок – козацтво.

Українська шляхта

Українську шляхту(вищий суспільно-політичний, провідний соціальний стан) складали князі, середнє і дрібне панство. Багатокнязів і земельних магнатів вели свій родовід з часів Київської Русі. Їх багатства зростали за рахунок дарунків Великого князя, купівлі маєтків, захоплення общинних земель. Дехто просто освоював нові землі. Деякі князі, магнати мали ще достатньо багатств, політичної ваги й авторитету для збереження впливу на місцеве самоврядування. Були відомі князівські родини Острозьких, Вишневецьких, Чарторийських, Збарацьких. Вони мали свої землі, війська. Наприклад, князь Василь – Костянтин Острозький міг виставити 15- 20 тисяч воїнів. Він володів 28 містами, мав величезний вплив у державі. Його називали «некоронованим королем». Багато дрібних і середніх шляхтичів були вихідцями з боярських, збіднілих князівських родин, дехто – з міщан і селян(останніх називали зем’янами). Багато шляхтичів було феодалами.Феодал (пан) – це монопольний власник феоду, тобто земельного наділу, отриманого у вигляді пожалування за службу. Виконуючи військові і адміністративні обов’язки, дрібне і середнє панство намагалися здобути собі більше прав і привілеїв, щоб зрівнятися з князівською аристократією.

За Литовським статутом1566 року було нарешті закріплено рівність в правах дрібної шляхти з князями і магнатами. Відтепер дрібна шляхта не лише служила у війську, але й працювала в адміністрації, керувала повітовими сеймиками(органами територіального станового самоврядування), виборними судами. Що стосується лицарів, були вимушені були служити різним господарям, ходити в походи.

Міщани

Стан міщан не був однорідним. Сюди відносилися: патриціат, куди входили багаті купці і промисловці, бюргери– цехові майстри та середні торговці, та плебс (дрібні торговці, ремісники, міська біднота). На деякі міста поширювалося магдебурзьке право. Існувало міське самоврядування.

Селяни

Найменш безправною і найбіднішою верствою населення були селяни, що складали більшість населення. Селяни сплачували данину. Жили вони общинами (громадами)- великими колективами. Але були й окремі, індивідуальні селянські господарства. Поступово селяни ставали підневільними. Нерідко селянські землі захоплювалися насильно, або їх віддавав великий князь чи король якомусь феодалу за службу. Відтепер селяни залежали від феодала (пана).

«Устава на волоки» і фільварки

У 1557 році уряд Сигізмунда ІІ провів аграрну реформу, затвердив «Уставу на волоки». За нею, общинні селянські землі поділялися на поля (волоки), по 19,5 га на один двір. Потрібно було відробляти по 2 дні на тиждень з однієї волоки. Надлишки землі передавалися шляхті під фільварки.

З початку ХVІ століття кількість фільварків – зразкових панських господарств, з підневільною працею селян, збільшується. Фільварки були орієнтовані на ринок, на торгівлюрізноманітними товарами. Вони поступово руйнували стару феодальну систему натурального господарства.Селяни були прикріплені до своїх наділів, змушені біли виконувати різніповинності.Вони не мали права купляти чи продавати землю.

2. Народне повстання під керівництвом Мухи

Муха збирає велике військо

Безправність селян, посилення феодального гноблення призводили до народних повстань.

У 1490 −1492 роках землі Буковини, Галичини, Покуття, Молдавії були охоплені повстанням під керівництвом «русинського хлопа» (селянина) Мухи. Буковиною в ті роки володіла Молдавія, але молдавський господар Стефан певний час був васалом польського короля.

Українські і молдавські селяни були незадоволені постійним зростанням податків. Їх примушували також виконувати панщинні роботи, хоча формально селянство було вільним. Селяни об’єдналися з міщанами і навіть деякими шляхтичами – Березовськими, Княгицькими, Грабовецькими, що надали селянам озброєння. Польські королі, литовські магнати обмежували їх давні права і привілеї.

Розгортанння повстання та арешт Мухи

Спочатку повстанці гуртувалися у лісистих місцях Карпат. Муха був чудовим організатором, перетворив стихійно утворені групи повстанців у добре організоване 10 – тисячне військо. Сам польський король Казимир називав їх «вправними» воїнами. Згодом, під ударами повсталого народу були звільнені Снятин, Коломия, Галич. Повсталі розправлялися з феодалами, купцями, лихварями, захоплювали панські багатства, коней, худобу. Наляканий польський король почав збирати військо. На допомогу прийшли лицарі Тевтонського ордену. Сильні, досвідчені воїни змогли оточити і розгромитиселянських повстанців під Рогатином. Сам Муха врятувався втечею, перепливши річку, що відділяла польське військо від вільного берега. У 1491 році, Муха розпочав формування нового селянського війська. Але, як відмічає хроніст, при цьому він потай ходив до однієї красуні – русинки, у яку «закохався на смерть». Феодали вислідили й схопили закоханого повстанця. За наказом короля він був ув’язнений у далекій краківській в’язниці, в якій і помер.

Церква Св. Духа в Рогатині Краків(Польща) Фортечні мури Коломиї

Додаток. Андрій Борула продовжує боротьбу

3. Передумови і причини підписання Люблінської унії

Передумови унії

У другій половині ХV століття політична ситуація у Східній Європі змінилася. Колись могутня держава монголів Золота Орда тепер переживала період економічного занепаду, роздробленості і міжусобиць. Від неї відкололося Кримське ханство, яке об’явило себе незалежною державою. З метою захоплення багатств, торгівлі рабами, відбувалися щорічні напади татар на Велике князівство Литовське. Неодноразово був пограбований і спалений величний Київ та інші міста литовської держави. У 80- роки ХV століття значно посилилася незалежне Московське князівство. У 1480 році московський князь Іван ІІІ остаточно скинув ненависне монголо - татарське іго і проголосив себе «государем усієї Русі». В такий спосіб він заявив свої претензії на всі землі колишньої Київської Русі. З цим не погоджувалася Литва, правителі якої вплуталися в цілу серію війн з Московською державою на межі ХV - ХVІ століть. Так, наприклад, під час важкої Лівонської війни(1558-1583), Литва терпіла неодноразові поразки і знаходилася у критичному становищі. Московському царству вдалося приєднати Чернігівсько-Сіверські землі.

У ХVІ столітті питання про об’єднання Литви і Польщі в єдину державу стало надзвичайно важливим і актуальним.

Причини укладення Люблінської унії

Отже, причинамипідписання унії стали:

· важка ситуація у Великому князівстві Литовському, яке потерпало від поразок у Лівонській війні з Московською державою, та переживало економічну кризу;

· намагання Польщі зміцнити своє становище у Східній Європі, укріпити свою державу економічно і політично,забезпечити її обороноздатність шляхом об’єднання з Литвою;

· бажання польських феодалів заволодіти родючими землями України і Білорусії, які входили до складу Литви;

· агресія з боку сусідніх держав;

· окремі литовські і руські феодали мріяли прирівнятися до польської шляхти і отримати її привілеї, зменшити військовий тягар( у Польщі було наймане «кварцяне» військо, що утримувалося на спеціальний податок – «кварту»).

Ян Матейко Прийняття Люблінської унії

4. Люблінська унія 1569 року

Дискусії стосовно унії

Герб і прапор Речі Посполитої

Укладення унії, її умови

1 липня 1569 року на сеймі литовська і польська сторона підписали Люблінську унію(союз), за умовами якої:

· дві держави - Польське королівство і Велике князівство Литовське об’єднуються у єдину державу Річ Посполиту(«республіку»), столиця її – Краків (з 1596 року - Варшава);

· очолює нову державу король, який одночасно є й великим литовським князем. Король обирається сеймом, має обмежену владу, не може передавати її у спадок, не має права приймати закони без сейму, одружуватися, але має право формувати уряд, змінювати урядовців, чиновників;

· створюється спільний станово-представницький орган – сейм з двох палат: сенат(вищі сановники і духовенство) і посольська ізба (депутати, обрані на місцевих сеймиках);

· утворюється спільний уряд, єдина грошова система;

· митні кордони між Литвою і Польщею ліквідуються;

· литовська і руська(українська) шляхта урівнюються в правах з польською, отримують права на володіння маєтками на всій території Речі Посполитої.

На перший погляд, умови Люблінської унії не суперечили тогочасним законам, але приймалися вони з деяким тиском на литовських і руських депутатів.

З простим народом звичайно ніхто не радився.

Але все – таки, Литва зберігала певну автономію у вигляді власного права (Литовський статут), суду, війська, адміністрації, герба, печатки й офіційної «руської»(схожої на українсько-білоруську) мови. До автономії входили лише Берестейщина і Пінщина.

5. Наслідки Люблінської унії для України

Перехід українських земель під владу Польщі

Литва втратила свою державність, ставши частиною Речі Посполитої, зберігши лише елементи автономії у місцевому управлінні, організації війська, судочинстві. Для України («руських земель») унія мала вкрай негативні наслідки. Київщина, Волинь, Брацлавщина, Підляшшя відійшли під повне володіння польської корони. Було утворено 6 нових воєводств: «Руське»(центр Львів), Белзьке(Белз), Подільське( Кам’янець), Волинське(Луцьк), Брацлавське(Брацлав), Київське(Київ). Очолювали - воєводи. Воєводства поділялися на повіти, на чолі зі старостами. Українці потрапили під потрійний гніт: феодальний, національний і релігійний.

Феодальний(кріпосницький) гніт

Як зграя круків налетіла на українські землі польські магнати – Жолкевські, Конецпольські, Браницькі, Сангушки. Вони захоплювали великі масиви земель, закріпачували селян. За ІІІ Литовським статутом 1588 року ті селяни, що прожили десять років на землі феодала ставали кріпаками, й повинні були працювати на свого пана, не маючи права його залишити. У випадку втечі - їх могли розшукувати двадцять років.

Національний і релігійний гніт

Українців утискували в правах, не давали можливості займати провідні посади в уряді, у органах місцевого самоврядування( окрім рідкісних випадків). Часто їх називали «дурною руссю», «бидлом». Відбувалася полонізація(ополячення) українського народу, зокрема князів і знаті (шляхти). Руські люди змінювали імена і прізвища на польські, щоб отримати такі ж права і привілеї. Стара руська знать (Острозький, Вишневецький) пробувала опиратися масовому ополяченню – марно! Також відбувався наступ католицизму, насильницьке покатоличенняукраїнського народу. Православна церква утискувалася в правах, а незабаром стала зовсім забороненою. У 1596 році, після прийняття Берестейської унії, буде утворена нова – греко-католицька (уніатська) церква.

Позитивні наслідки

Позитивним було те, що на землях України посилився європейський культурний вплив. Більшість українських земель об’єдналися в рамках однієї держави. Почалося формування української нації. Пожвавилися торгівельнізв’язки.

Лекція № 3. Виникнення українського козацтва

1. Перші козаки

Що означає слово «козак»?

Слово «козак» тюркського походження. У давніх тюрків це були молоді хлопці, що проходили складний обряд посвячення (ініціацію) у повноправні члени племені.

Але згодом значення цього слова змінилося.

Воно стало означати вільну озброєну людину, воїна - стража, що несе прикордонну службу, або щось охороняє. У Монгольській хроніці 1240 року вже згадуються козаки. На землях Великого князівства Литовського козаками називали вільних людей, які проживають у прикордонних районах.

Перші згадки про козаків

Перші згадки про козацтвона українських землях відносять до кінця ХV століття. Наприклад, у Хроніці польського історика М.Бєльського від 1489 року.

Більш детально описані козаки у «Скарзі татарського хана Великому князю Литовському Олександру» від 1492 року. Він скаржиться, що козаки напали у морі на татарський корабель.

В документах початку ХVІ століття , козаків, що селилися на південно- руських землях в районі міста Черкаси і за дніпровськими порогами, називали черкасами або запорожцями. Під цими назвами вони фігурують і в російських літописах.

Часто козаками ставали люди, що жили поза державним контролем: вигнанці з общин, розбишаки, волоцюги й шукачі пригод, лицарі, що своїм мечем заробляли собі на життя, охоронці караванів купців, першопрохідці пустельних, неосвоєних земель Великого Лугу та звичайні розбійники. За національністю козаки були українцями, росіянами, білорусами, литовцями, поляками й навіть татарами (про татарський вплив на утворення козацтва свідчать різноманітні документи й маса тюркських слів: кош, курінь, сагайдак, шаровари, оселедець, джура, осавул, булава, бунчук, табір, майдан, сурма, інші).

У ХV столітті виникло самостійне Кримське ханство, яке боролося з Золотою ордою за свою незалежність. Згодом почастішали грабіжницькі напади татар на Велике князівство Литовське та Московське царство.

У1482році кримський хан пограбував і спалив Київ. Кожен рік татарські людолови захоплювали близько 3 тисяч бранців, яких продавали в рабство. З1475 року над українськими, литовськими і польськими землями нависла ще одна загроза - турки-османи. Вони підкорили Кримське ханство (полонивши хана Менглі-Гірея), згодом - Молдавію і Валахію, загрожували Європі. Протистояти нападникам могли тільки вільні воїни – козаки. Турецько-татарська агресія стала головним каталізатором козаччини.

2. Перші козацькі гетьмани Стражники кордону

Першими козацькими ватажками (гетьманами, старостами) стали українські феодали-адміністратори, які перебували на службі у Великому Князівстві Литовському, згодом – у Речі Посполитій. Один з перших - староста Семен Полозович, який очолив козацькі підрозділи у 1508 році . Він здобув першу значну перемогу над татарами, за що отримав від тогочасного літописця титул «славного козака-русака». У 1520 році великий литовський князь дозволив Семену Полозовичу набрати постійний загін для прикордонної служби. Також першими відомими гетьманами (ватажками) козаків стали лицар Прецлав Лянцкоронський, лицар ВенжикХмельницький ( відомий гетьман ХVІІ століття Богдан Хмельницький вважав його своїм предком), шляхтичі Остафій Дашкович та ДмитроВишневецький.

Ян Матейко. Остафій Дашкович Козаки під час походу Козаки під час бою

Гетьман Остафій Дашкович - теоретик військової справи Остафій(Остап) Іванович Дашкович - феодал з Овруча, православний українець з тюркським родовим корінням. Батько його - шляхтич Дашко Іванович. Йому литовський князь за вірну службу надав землі на Надніпрянщині. Його син Остафійтеж перебував на службі у литовського князя.

З 1514 року отримує відповідальну і почесну посаду адміністратора Канівського та Черкаського староств, в обов’язки якого входили і воєнні функції. З 1523 по 1536 рік Остафій Дашкович був гетьманом(старшим) козаків. У 1526 році Дашкович зі своїми козаками зумів блискуче розгромити татарсько-турецьке військо під стінами Києва, під час здійснення ворогом грабіжницького походу. Відомі його героїчні походи на турецькі фортеці Акерман (Білгород-Дністровський) та Очаків. Остафія Дашковича можна вважати першим теоретиком військової справи в Україні. Він створив проект оборонної козацької армії, в якому передбачалося й утворення кількатисячного козацького реєстру та регулярної прикордонної служби.За його проектом, прикордонні козацькі загони на кораблях - «чайках» повинні нести охоронну службу на Дніпрі , а кінні загони - на татарських шляхах. Також передбачалася побудова захисних фортець нижче порогів Дніпра. Цей проект, ухвалений польським сеймом, має виняткове значення для організації козацтва та воєнної справина українсько-литовських і польських землях. На жаль в ті часи він не був до кінця реалізований. Але частково його втілити вдасться князю Дмитру Вишневецькому.

Т.Шевченко. Зустріч Тараса Бульби з синами К.Пимоненко Проводи козака

Додаток.Загальні причини виникнення козацтва

3. Дике Поле і початок господарського освоєння українського півдня

Великий Луг

Південний степовий район Дике Поле не контролювався жодною державою. Лише на півдні його існували улуси (кочові стійбища) татар. За порогами Дніпра починався Великий Луг – дніпровські плавні з численними островами, озерами і річками, луками і лісами.Цей район мав благодатні природні умови. Уряди Литви і Польщі дозволяли освоєння пустельних земель. В лісах було багато звіра, бджіл, у річечках – безліч риби, у болотистих затоках – птахів. Степи і луки були придатні для випасу худоби.

М.Дерегус Дорога на Січ Козацький зимівник(хутір)(реконструкція)

«Уходники»

Весною на вільні землі рушали ватаги «уходників».

Часто це були незаможні міщани, селяни, які не хотіли у кріпацтво, прості посполиті люди, що не мали власної землі. До них приєднувалися кріпаки, які втекли від панів, а, також, розбійники. До «уходників» приходили обездолені, але родовиті шляхтичі. Це були збіднілі бояри, лицарі, інколи, навіть, князі. Вони прагнули помститися за відібрану землю, попрану честь, скривджених близьких, за різні несправедливості і негаразди. Ці лицарі і князі знали воєнне ремесло і навчали інших. Усі ці втеклі люди вибирали між собою отамана. Себе називали «вільними воїнами», «товариством», «лицарями», «козаками», «черкасами».

Великий Луг (зараз – державний заповідник)

Господарська колонізація

На берегах річок, на островах, у байраках, на узліссях, ці люди будували «зимівники», що об’єднувалися у хутори (2-3 хатки, з господарськими будівлями, млином, кузнею, шинком). Поселяни займалися активною господарською діяльністю. Вони будували хати, прокладували дороги, промишляли на рибу, полювали на дичину, розводили бджіл, здобували мед. Вирощували коней, велику рогату й дрібну худобу, птахів. Розпахували землю, сіяли пшеницю, просо, овес. Закладували сади. Чумакували, їздячи до моря по сіль.Займалися теслярством, ковальством, швацтвом, бондарством, кожум’яцтвом. Поступово втягувалися у торгівельні відносини, продаючи шкіри, хутра, мед, сіль, муку, рибу, ікру, дичину, ягоди тощо. «Уходники» вільно працювали на своїй землі.

Так. у ХVІ - першій половині ХVІІ століття виникає дивне явище – покозачення, тобто перехід селян до козацького стану.

Лекція № 4. Запорізька Січ. Козацько-селянські повстання 90-х років XVI століття

1. Запорізька Січ

Виникнення і розташування Січі

Щоб утриматися в Дикому Полі, захиститися від татар, турок, польських феодалів козаки будували укріплені містечка – січі. Січ (від слова «засіка») – укріплене, огороджене частоколом місце.

Часто це була справжня фортеця - з валом, ровом, баштами, охороною, житловими , господарськими, військовими будівлями.

На острові Хортиця (сучасна реконструкція) Хортицька Січ (сучасний вигляд)

У ХVІ - ХVІІ століттях Січ часто змінювала своє розташування (див. таблицю):

Були й інші місця розташування Січей. Існували головні і другорядні укріплення, розташовані на різних островах, у плавнях.

Церква і курені на Січі Будинок старшини Січова артилерія

Хортицька Січ

Першою відомою Січчю традиційно вважається замок на острові Мала Хортиця, збудований у 1556 (1552) році ватагою козаків Дмитра Вишневецького(Байди). У 1557 році ця фортеця витримала 24-денну облогу татарського війська.

У 1558 році козаки залишили напівзруйновану фортецю і побудували Січ на острові Томаківка.

Князь Дмитро Вишневецький Палац князів Вишневецьких у м. Вишневець

2. Дмитро Вишневецький – легендарний Байда?

Походження і початок військової кар’єри

Князь Дмитро Іванович Вишневецький (Байда)був одним з найвідоміших козацьких гетьманів. Вважається, що він перебував на цій посаді з 1550 по 1563 рік. Походив з відомого роду князів Вишневецьких. Його відомим предком був Дмитро Корибут Новгород-Сіверський, син литовського князя Ольгерда(є й інші варіанти походження князя : з турово-пінських Рюриковичів, чи з волинського роду Гедиміновичів).

Дмитро з юності цікавився воєнною справою, пішов у лицарське військо. Перебував на посаді старости м. Черкаси, а згодом Канева. Щоб захистити ці міста від нападу ворогів, а також – здійснювати необхідні по службі воєнні походи, Вишневецький зібрав загін черкас (козаків).

Стражник кордону

У 1554 році король Сигізмунд ІІ Август призначив його на посаду стражника, тобто командира прикордонної служби на Хортиці. Щоб мати надійну базу і захист від турецько-татарських нападів, Дмитро Вишневецький, разом з козаками, будує на острові Хортиця дерев’яно - земляний замок, що став прообразом Січі. В подальшому, князь прославився своїми походами проти кримського хана і турецького султана. Наприклад, разом з російським воєводою Матвієм Ржевським штурмував фортецю Очаків.

У 1556 - 1557 роках Вишневецький героїчно відбиває турецько-татарські напади на Хортицю, але все ж був вимушений залишити напівзруйнований замок.

На службі у московського царя

Ображений відсутністю допомоги від Великого князя Литовського, Дмитро Вишневецький переходить на службу до московського царя Івана ІV Грозного. Служив воєводою, здійснював багато походів проти турок і татар. Сприяв згуртуванню донських козаків, заклавши містечко Черкаськена Дону.

У 1562 році, повернувшись у Велике Князівство Литовське, гетьман пробує здійснити давню мрію. Він розпочинає побудову нової фортеці на Монастирському острові (біля сучасного Дніпропетровська). Але завершити цю справу йому не довелося.

Полон і героїчна смерть

Вишневецький, у 1563 році, необачно втрутився в боротьбу за молдавський престол, як один з претендентів (його мачуха Магдалена - молдаванка). Але молдавські бояри зненацька захопили Вишневецького у полон і видали туркам. За наказом султана Сулеймана Пишного, Вишневецького було підвішено за ребро на гак в Стамбулі. Мужній лицар й тепер не скорився і його було застрелено з лука. За думкою окремих дослідників, саме Дмитро Вишневецький став героєм народної «Пісні про Байду»( слово «байда» означає безтурботну, веселу, схильну до авантюризму людину). Його героїчна смерть оспівувалась як перемога християнського духу над ісламом.

Заслуга князя Дмитра Вишневецького полягає у тому, що він першим переніс оборону від нападників від міст - до спеціальних прикордонних укріплень.

3. Організація Січі і військове мистецтво козаків

Умови життя, національний скалад козацтва

На Січі умови життя були достатньо суворими. Це була військова фортеця, в якій несли охоронну службу, з якої здійснювали походи проти ворога. У будь який час воїн Січі – козакповинен був бути готовим виступити в похід.

Жінок на Січ не пускали, тому під час перебування у фортеці козак повинен був забути про сімейне життя. Дружину, дітей він повинен був залишити у зимівнику, слободі, в селі або у місті. Зовнішньо козаки теж відрізнялися від звичайних громадян. Голову вони брили наголо, залишаючи на лисині лише чуб – оселедець. Окремі козаки залишали волосся, але підстригали його «під горщик». Національний складСічі був різноманітним, строкатим. Більшість були українці (русичі), росіяни, та білоруси. Але були також молдавани, поляки, литовці, траплялися й татари. Головне, що об’єднувало козаків - християнська православна віра.

Козацька Рада Козацький табір

Заняття і управління у козаків

Основними заняттямикозаків у різні роки були військова справа, ремесла, скотарство, риболовля, мисливство, бортництво, торгівля.

Всередині Січі знаходилися площа для проведення Ради, церква, стовп для покарань, а навколо - великі хати - курені, будинки для старшини, канцелярії, арсеналу, пороховий погріб, різні майстерні тощо.

Землі Війська Запорозького поділялися на адміністративно-територіальні одиниці - паланки. За устроєм Січ була своєрідною військово-демократичною республікою. Але, за свідченням Еріха Лясоти, серед козаків не було рівності: були заможні (багаті, старшина) і голота(бідні). Усе козацьке військо називалося кошем. Чисельність козаків не була постійною, в різні часи коливалася від 3-5 до 15-20 тисяч. Кішподілявся на окремікурені,на чолі зкурінними отаманами.Весь кіш збирався на козацьку січову Раду – законодавчий орган влади. На ній усі козаки мали право голосу. На Раді вирішувалися важливі питання, вибиралася старшина. Права козаків: брати участь у Радах, висловлювати пропозиції, зауваження. Обов’язки козаків: виконувати рішення Ради, дотримуватися дисципліни, чергувати у фортеці, в степу, на прикордонних лініях, ходити в походи.

Основні посади на Січі

Як вже було сказано, усі козаки, що належали до Запорозької Січі, були приписані до куренів, очолюваними курінними отаманами. Традиційно на Січі було 38 куренів.

Всі посади на Січі були виборними на один рік. Обирали як правило на Різдво. Вищу виконавчу владу на Січі мав кошовий отаман. Разом з ним обирали військову старшину: курінних, суддю, писаря, осавула, які й становили уряд Січі.

Пістолі, бунчук і пернач Булава Різновид козацького прапора

Вибирали також і іншу старшину, яка при військовій старшині виконувала допоміжні функції: обозного(керував фортифікаційними спорудами, артилерією, обозом), довбиша (бив у військові литаври, був при виконанні судових вироків, забезпечував сплату податків, стягнення мита з торгівлі); пушкаря, гармаша (відповідали за артилерію, здійснювали нагляд за військовою в’язницею); товмача (перекладач, військова розвідка); кантаржія (охоронець мір та ваг, єдиних для торговців на всій Січі); шафарів (збирачі мита (перевізного) з купців за переправу через Дніпро); булавничого, бунчукового, хорунжого (прапороносець), пірначного; чаушів (посли); канцеляристів та інших.

Додаток. Похідна і паланкова старшина

Січ мала зовнішньополітичні зв’язки з Кримом, Росією, Австрією, Молдовою, Польщею, Туреччиною. Спілкувалися козаки й зі своїми співбратами з Росії: донськими, уральськими, пізніше – з сибірськими і кубанськими козаками. Отже, на Січі був свій уряд, адміністрація, свій адміністративний поділ території, кордони, прикордонна служба, податкова система, армія, військовий флот, закони, звичаєве козацьке право, зовнішньополітичні зв’язки - тобто важливі елементи, ознаки державності. По суті, Запорозька Січ стала зародком нової української державності.

Про козацьких гетьманів

Гетьман - (від нім. Hauptmann, польськ. Неtmаn) – начальник, керівник.
Так у Польщі та Великому Князівстві Литовському називали командуючого збройними силами. Спочатку гетьман призначався королем на час військових дій. Згодом посада великого коронного гетьмана стала постійною.

З 1527 року гетьмани стали найвищими військовими керівниками.

Займалися організацією постачання війська, розвідкою, керували найманими військами тощо.

Українські козаки своїх ватажків (старших) теж називали запорозькими гетьманами, хоча цей титул не визнавався урядом Речі Посполитої. Своїх гетьманів козаки обирали на Раді. Вони ставали головнокомандуючимикозацькими військами під час походів, представляли запорожців під час переговорів з урядом. Гетьмани мали вищу судову і виконавчу владу.
Після утворення у 1572 році українського реєстрового козацького війська, гетьманами стали називати його керівників, хоча вживався і титул

«старший війська».

Після Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-1657рр. гетьман став головою української держави.

Козацька кінна атака Підготовка штурму фортеці Козацький герб

Атрибути влади, символіка

Січ мала свої символи влади - клейноди: булаву, бунчук, печатку. Прапор(корогва) був найчастіше малинового (інколи - блакитного, жовтого) кольору, з зображенням архістратига Міхаїла білого кольору. Часто козаки використовували прапори тих держав, за які вони воювали. Печатка: зображення козака з рушницею на плечі.

Військове мистецтво козаків

Основна зброя козаків – шабля, спис, кинджал, рушниця, пістоль, пернач, лук зі стрілами. Використовували й гармати. Козаки дуже багато уваги приділяли тренуванням. Брали молодих вихованців-джур, що допомагали старшим козакам. З часом військове мистецтво козаків досягло найвищого рівня, і вони вважалися одними з кращих воїнів Європи. Козаки вміли швидко робити табір з возів і дерева. В боях використовували гуляй-городи – спеціальні дерев’яні пересувні щити, за якими ховались влучні стрільці з мушкетів, рушниць. Особливо славилася козацька піхота і флот. За кораблі їм слугували легкі човни-«чайки», що мали весла, вітрила і руль. В «чайці» могло поміститися до 50-70 козаків. На «чайках» козаки ходили по Дніпру, Дону, Чорному та Азовському морях. Кіннота у козаків була розвинена слабіше. Січ мала широко розвинену систему прикордонних форпостів із системою попередження про наближення ворога за допомогою вогняно-димової сигналізації («фігури»). Козацькі загони охороняли суходольні і водні шляхи, перевози через річки. Добре біла розвинена й розвідкакозаків.

4. Реєстрове козацьке військо

Козацький полковник Піші реєстрові козаки Козак реєстрової сотні Стрілець і сотник

Передумови появи реєстрових козаків

Уряди Великого князівства Литовського та Речі Посполитої старалися різними шляхами обмежити козацтво, не допустити збільшення кількості козаків на Запоріжжі.Але руйнувати Січ не наважувалися - вона була необхідна.У той же час,військова майстерність козаків зростала. Їх стали активніше запрошувати до себе на службу європейські володарі. Польсько-литовський уряд, мріючи про підкорення козацтва, вирішив взятинайкращих козаків до себе на військову службу.

Спочатку дозволили їх брати для охорони кордону.

Окремі загони для несення прикордонної служби формували українські феодали О.Дашкович , П. Лянцкоронський, Б.Ружинський, О.Дашкович. Але це були епізодичні випадки.

Оформлення козацького реєстру