Бутерброди

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 845

Правозахисний рух в Україні — частина руху опору в СРСР 1960-1980-х років . Він виник у середині 70-х років ХХ століття, існував май- же виключно завдяки інтелігенції — за вкрай несприятливих соціально-політичних умов в радянському суспільстві. Владні структури в СРСР на чолі з Л. Брежнєвим (в Україні — на чолі з В. Щербицьким) взяли курс на згортання хрущовської “ відлиги ”, консервацію радянських суспільно-політичних від- носин, зміцнення монопольного становища правлячої КПРС. Середина 1960-х — початок 1980-х рр. — період загострення кризи радянської моделі суспільно-політичного розвитку,сповільнення темпів економічного зростання.

У дисидентському русі можна виділити три основні напрямки:

o перше - громадські рухи ("політики"). Наймасштабнішим серед них було правозахисний рух. Його прихильники заявляли: "Захист прав людини, його основних громадянських і політичних свобод, захист відкрита, легальними засобами, в рамках діючих законів - становила головний пафос правозахисного руху ... Відштовхування від політичної діяльності, підозріле ставлення доідеологічно забарвлених проектів соціальної перебудови, неприйняття будь-яких форм організації - ось той комплекс ідей, який можна назвати правозахисної позицією ";

53. Принципи правового статусу особистості в Україні.

Правовий статус фіксує по суті справи фактичний (соціальний) статус особи, його реальне положення в суспільстві. Правовий статус є визнана ний конституцією і законодавством сукупність прав та обов'язків суб'єктів, а також повноважень державних органів і посадових осіб, за допомогою яких вони виконують свої соціальні ролі. Саме права і обов'язки складають ядро правового статусу.

В структурі правового статусу особистості виділяють такі елементи, як:

- права та обов'язки;

- законні інтереси;

- правосуб'єктність;

- громадянство

- юридична відповідальність;

- правові засади і т. п.

Правовий статус буває загальним, спеціальним та індивідуальним. Ці види відображають співвідношення таких філософських категорій, як "загальне", "особливе" і "окреме".

Загальний - це статус особи як громадянина держави закріплений у конституції. Спеціальний статус фіксує особливості положення певних категорій громадян (студентів, учасників війни, бізнесменів, адвокатів тощо), забезпечує можливість їх виконання спеціальних функцій.

Індивідуальний статус відображає конкретику окремої особи (стать, вік, сімейне становище, посада, трудовий стаж тощо) і являє собою сукупність персоніфікованих прав і обов'язків особистості.

Поняття "правовий статус", по-перше, має збірний характер, бо вбирає в себе правові статуси громадян, іноземців, осіб з подвійним громадянством, осіб без громадянства, біженців, вимушених переселенців; по-друге, відображає індивідуальні особливості особистості і її реальне положення в системі різноманітних суспільних відносин; по-третє, дозволяє побачити права та обов'язки особистості в певній цілісності, в системному і взаимообеспечиваемом вигляді; по-четверте, дає можливість проводити порівняння статусів, відкриває шляхи подальшого їх удосконалення

Правовий статус - комплексна категорія, яка відображає взаємовідносини особистості і суспільства, громадянина і держави, індивіда і колективу, інші соціальні зв'язки. Тому важливо, щоб людина правильно уявляв своє становище, свої права та обов'язки, місце в тій чи іншій структурі

Правовий статус особистості в сучасній Росії дуже суперечливий. З одного боку, він у своїй основі орієнтований на людину (хоча поки більшою мірою декларативно) і має досить прогресивну базу, що відповідає в цілому міжнародно-правовим стандартам. З іншого боку, правовий статус індивіда в умовах кризи в економічній і політичній системах не є стабільним, забезпеченим. На його природу і характер впливають такі негативні процеси в нашій дійсності, як зростання злочинності та безробіття, бюрократизм і чиновницьке свавілля, спад виробництва та невиплата заробітної плати, проблема біженців і вимушених переселенців і т. д. і т. п.

Принципи:

1)Принцип невідчужуваності та непорушності основних прав і свобод

2) Принцип єдності конституційних прав і обов'язків

3) Принцип безпосередньої дії прав і свобод лютиш і громадян!

4) Принцип невичерпності прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією України.

5) Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права

6) рівноправності

54. Система прав і свобод особистості по конституції України.

Система прав та свобод людини і громадянина, що гарантується Конституцією України, розроблена з урахуванням відповідних міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Європейської конвенції про права і основні свободи людини (1950 р.), Паризької хартії для нової Європи (1990 р.) та низки інших.

Конституція України, проголошуючи права людини і громадянина, виходить із системи прав і свобод, що визначаються теорією конституційного права. Права та свободи людини і громадянина прийнято поділяти на особисті; політичні; економічні; соціальні та культурні.

Особисті права і свободи людини безпосередньо пов'язані із самою сутністю людини як фізичної особи.

До особистих прав людини належать право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23), невід'ємне право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на недоторканність житла (ст. 30), право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32), право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст. 33), право на свободу думки і слова (ст. 34), право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35).

55.Система громадянських прав особистості, їх характеристика.

Пріоритетним елементом системи основних прав і свобод людини і громадянина є громадянські права і свободи, які іноді називають особистими з огляду на те, що вони є індивідуальними, природними, виникають з часу народження людини, незалежно від її громадянства, і не можуть бути ніким скасовані чи припинені.

Первинним невід'ємним правом людини є її право на життя, що виникає з моменту її народження (ст. 27). Право на життя не може бути скасованим чи обмеженим будь-ким. На вимогу Ради Європи Україна відмовилася від смертної кари як вищої міри покарання. Кримінальний кодекс України 2001 року скасував смертну кару.

Життя людини визнається найвищою соціальною цінністю, і держава бере на себе обов'язок захищати це право. Окрім того, кожна людина має право захищати своє життя і здоров'я та життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Істотним громадянським правом є право кожного на повагу до його гідності (ст. 28). Гідність людини є її невід'ємним внутрішнім ставленням до себе як до унікальної, цілісної особистості, повноцінного члена суспільства. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Конституція також гарантувала, що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим та іншим дослідам. Участь у таких дослідах може ґрунтуватися виключно на добровільних основах і за умови наукового характеру таких досліджень.

Наступним громадянським правом, яке закріплене у Конституції України, є право кожної людини на свободу та особисту недоторканість (ст. 29). Це право передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законами. Тобто кожна особа з моменту її затримання чи арешту має право на правовий захист та оскарження в суді свого затримання або арешту, про які мають бути негайно повідомлені родичі затриманого чи заарештованого.

Утім Конституція передбачає, що у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи припинити його уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом 72 годин має бути перевірена судом. У разі відсутності вмотивованого рішення суду протягом 72 годин затримана особа негайно звільняється. Як правило, такі затримання здійснюються з метою запобігання особливо тяжким злочинам.

Право на недоторканість житла (ст. 30) є правом кожного на гарантовану державою охорону його житла від незаконного вторгнення, проникнення та інших посягань з боку будь-яких суб'єктів конституційно-правових відносин. Зокрема, ст. 30 Конституції України захищає право власників, законних орендарів або наймачів житла чи іншого володіння від проникнення до житла чи іншого володіння, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Наступним видом громадянських прав людини є її права у сфері сімейного й особистого життя, які значною мірою залежні від морально-етичних норм, що властиві тому чи іншому суспільству. Стаття 32 Основного Закону декларує, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Зокрема, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки

56. Права, що забезпечують життя і цінність людської особистості.

Розглядаючи права людини, необхідно виділити фундаментальні та основні права. Фундаментальними вважаються право на життя та право на недоторканість особи. У рамках ООН створена широка система стандартів, які, особливо починаючи з 60-х років, було викладено у численних конвенціях, деклараціях, резолюціях, що переносять вже визнані права і політичні аспекти, які впливають на людський розвиток, у сферу прав людини. Таке широке застосування терміну “права людини” може відвернути увагу від його практичного значення, поняття “порушення прав людини” втратить свою вагу. Тому виникла потреба з широкої категорії прав людини виділити окрему групу. Усе більше використання знаходять терміни “елементарні” та “фундаментальні” права людини.

Що ж до основних прав, то до них належать ті, що мають абсолютний пріоритет у внутрішній та зовнішній політиці. Вони включають усі права, що стосуються первинних матеріальних та нематеріальних потреб людини. Якщо ці права не забезпечені, жодна людина не може гідно існувати. Основні права включають право на життя, право на певний рівень безпеки, право на недоторканість особи, свободу від рабства, тортур, незаконного позбавлення волі, дискримінації та інших актів, які зневажають людську гідність. Вони також включають свободу думки, совісті та релігії, а також право на забезпечення фізичних потреб (харчування, одяг, житло, медичне обслуговування) та інші суттєві права, необхідні для фізичного та морального здоров'я людини.

57.Права, що забезпечують блага свободи і особистої безпеки.

В системі особистих конституційних прав і свобод людини і громадянина важливе місце належить суб'єктивному праву на індивідуальну свободу і особисту недоторканність. Названу конституційну можливість закріплено в ст. 29 Конституції України, де наголошується, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність(2, 12). В літературі існують різні підходи до розуміння аналізованого конституційного права. Їх можна звести до широкого і вузького розуміння.

Широке розуміння конституційного права на свободу і особисту недоторканність охоплює такі конституційні можливості, як особисту свободу і безпеку, недоторканність житла, недоторканність таємниць листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, особистого і сімейного життя, честі і гідності, життя і здоров'я, свободи пересування, думки і слова, захисту в суді та інше(3).

Вузьке розуміння конституційного права на свободу та особисту недоторканність представлене працями В.Д.Арсентьєва та М.Ю.Рагінського, які включають сюди лише можливості свободи від незаконних та необгрунтованих арештів і затримань(4). В.Е.Гулієв і Ф.М.Рудин-ський конституційне право на недоторканність особи розглядають як можливості свободи від незаконних і необгрунтованих арештів, особистихобшуків, оглядів та інших примусових заходів з боку державних органів і посадових осіб та свободу від протиправних посягань з боку окремих осіб(5).

58. Права, що забезпечують можливості визнання людини суб’єктом права гарантії рівноправності.

Право на рівність перед законом

Стаття 22. Всі рівні перед законом і мають право без усякої дискримінації на рівний захист прав і законних інтересів.
Ніщо не повинно служити підставою для будь-якого ущемлення прав людини. Держава гарантує рівність прав і свобод людини і громадянина незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового положення, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об'єднань. Забороняються будь-форми обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної приналежності.

59. Права, що забезпечують блага особистої свободи і сімейного життя.

правова охорона особистого і сімейного життя відбувається, в основному, у двох напрямах: встановлення меж зовнішнього втручання в цю справу і заборона поширення інформації про особисте життя людей.

Конституційне право на охорону особистого і сімейного життя забезпечується системою спеціальних гарантій: політичних, організаційних, правових. Останні передбачені у ч. 4 ст. 32 Конституції України, Законі України від 2 жовтня 1992 р. “Про інформацію”, Цивільному кодексі України та інших правових актах. Зокрема, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та вимагати вилучення будь-якої інформації, а також права на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.