Сутність і структура трудової адаптації

Згідно Конвенції Міжнародної організації праці № 142 (1975р.) професійна орієнтація й професійна підготовка визнані як основні в області розвитку людських ресурсів. Згідно ст.1 кожний член МОП приймає й розвиває всебічну й скоординовану політику й програми професійної орієнтації й професійної підготовки, тісно пов'язані із зайнятістю, зокрема, через служби зайнятості

В Україні прийнята Концепція державної профорієнтації населення, на основі якої розроблена відповідна нормативна база. Для реалізації основних положень Концепції затверджене Положення про організацію профорієнтації населення, а в системі Міністерства освіти - Положення про професійну орієнтацію учнівський молоді.

Поняття адаптація походить від лат. adapto — пристосовую Воно запозичено з біології й означає приладжування, пристосування до навколишнього середовища. Трудова адаптація —це соціальний процес освоєння особистістю нової трудової ситуації, у якому особистість і трудове середовище роблять активний вплив один на одного і є адаптивно-адаптуючими системами.Влаштувати на роботу, людина активно включається в систему професійних і соціально-психологічних відносин конкретної трудової організації, засвоює нові для нього соціальні ролі, цінності, норми, погоджує свою індивідуальну позицію із цілями й завданнями організації (трудового колективу), тим самим підкоряючи своє поводження службовим приписанням даного підприємства або установи.

Однак при надходженні на роботу людина уже має певні цілі й ціннісні орієнтації поводження, відповідно до яких формує свої вимоги до підприємства, а воно виходячи зі своїх цілей і завдань висуває свої вимоги до працівника, до його трудового поводження. Реалізуючи свої вимоги, працівник і підприємство взаємодіють, пристосовуються друг до друга, у результаті чого здійснюється процес трудової адаптації. Таким чином, трудова адаптація - двосторонній процес між особистістю й новим для неї соціальним середовищем.

Адаптованість людини до конкретного трудового середовища проявляється в її реальній поведінці, у конкретних показниках трудової діяльності: ефективності праці; засвоєнні соціальної інформації і її практичної реалізації; росту всіх видів активності; задоволеності різними сторонами трудової діяльності. Трудова адаптація може бути первинною — при первісному входженні працівника у виробниче середовище й вторинною — при зміні робочого місця без зміни й зі зміною професії або при істотних змінах середовища. Вона має складну структуру і являє собою єдність професійною, соціально-психологічною, суспільно-організаційною, культурно-побутовою й психофізичною адаптацією.

Професійна адаптація виражається в певному рівні оволодіння професійними навичками й уміннями, у формуванні деяких професійно необхідних якостей особистості, у розвитку стійкого позитивного відношення працівника до своєї професії. Проявляється в ознайомленні із професійною роботою, придбанні навичок професійної майстерності, вправності, достатніх для якісного виконання функціональних обов'язків і творчості в праці.

Соціально-психологічна адаптація полягає в освоєнні соціально-психологічних особливостей трудової організації (колективу), входженні в сформовану в ньому систему взаємин, позитивній взаємодії з його членами. Це включення працівника в систему взаємин трудової організації з її традиціями, нормами життя, ціннісними орієнтаціями. У ході такої адаптації працівник поступово одержує інформацію про свою трудову організацію, її нормах, цінностях, про систему ділових і особистих взаємин у групі, про соціально-психологічну позицію окремих членів групи в структурі взаємин, про групових лідерів. Ця інформація не засвоюється працівником пасивно, а співвідноситься з його минулим соціальним досвідом, з його ціннісними орієнтаціями й оцінюється ім. При відповідності інформації минулому досвіду працівника, його орієнтаціям вона оцінюється їм позитивно, працівник починає приймати групові норми й поступово відбувається процес ідентифікації особистості із трудовою організацією. У ході соціально-психологічної адаптації працівник вступає в реальне життя організації, бере участь у ній, у нього встановлюються позитивні взаємини з колегами, безпосереднім керівником, адміністрацією.

Суспільно-організаційна адаптація означає освоєння організаційної структури підприємства (колективу), системи керування й обслуговування виробничого процесу, режим праці й відпочинку тощо.

Культурно-побутова адаптація — це освоєння в трудовій організації особливостей побуту й традицій проведення вільного часу. Характер цієї адаптації визначається рівнем культури виробництва, загального розвитку членів організації, специфікою й особливостями використання вільного від роботи часу. Швидко й безболісно відбувається культурно-побутова адаптація в тих трудових організаціях, члени яких зв'язані не тільки відносинами по роботі, але й разом проводять дозвілля, вільний час, використовуючи його для різнобічного розвитку особистості.

Психофізіологічна адаптація — це процес освоєння умов, необхідних для працівників під час праці. У сучасному виробництві морально старіють не тільки техніка й технологія, але й санітарно-гігієнічні норми виробничої обстановки. Поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці й побуту працівників, поява все більшої кількості зручних і сучасних квартир, одягу, предметів туалету не можуть не позначитися на виробничій діяльності. Сучасний працівник чуйно ставиться до відхилень від суб'єктивно сприйманих їм норм санітарно-гігієнічного комфорту, ритмів праці, зручності робочого місця й т.д. Матеріали багатьох досліджень свідчать про те, що для робочі питання санітарно-гігієнічних умов комфорту коштують дуже гостро й оцінюються ними болісно.

У процесі адаптації працівник проходить наступні стадії:

Стадія ознайомлення, на якій працівник одержує інформацію про нову ситуацію в цілому, про критерії оцінки різних дій, про еталони, норми поводження.

Стадія пристосування, на цьому етапі працівник переорієнтується, визнаючи головні елементи нової системи цінностей, але поки продовжує зберігати багато своїх установок.

Стадія асиміляції, коли здійснюється повне пристосування до середовища, ідентифікація з новою групою.

Ідентифікація, коли особисті цілі працівника ототожнюються із цілями трудової організації, підприємства, філії тощо. За характером ідентифікації розрізняють три категорії працівників: байдужні, частково ідентифіковані й повністю ідентифіковані. Ядро будь-якої трудової організації становлять повністю ідентифіковані працівники. Кінцеві результати такої трудової організації завжди високі. Швидкість адаптації залежить від багатьох факторів. Нормальний строк адаптації для різних категорій працівників становить від одного до трьох років. Невміння ввійти в трудову організацію (колектив), адаптуватися в ній викликає явище виробничої й соціальної дезорганізації.