Сучасне розуміння успішної професійної діяльності та успішного фахового кар’єроздійснення

Сучасні уявлення про успішного фахівця та його успішну професійну кар’єру почали формуватись на переломі 2000 року та в перше десятиліття теперішнього часу. «Інформаційна революція» завершується, а з цим - стверджується «інформаційне суспільство» постіндустріального і «постмодернізаційного» типу у його техноінформаційно-кібернетичному варіанті. Це 5-й етап у зміні суспільних умов, сприятливих для здійснення успішної професійної діяльності молодих фахівців та їх успішного кар’єрного зросту. Розробляється концепція «професійного менеджменту», самоменеджменту як засобу досягнення успіху. За подібною концепцією «успішний процес» самоуправління своїм професійним зростанням обов’язково повинен включати такі складові: (1)наявність необхідного професійного (людського) ресурсу; (2)планування успішної професійної кар’єри; (3)організація її поетапного здійснення (за визначеними завданнями); (4)контроль і моніторинг своєї професійної діяльності як фахово успішної; (5)здійснення професійного лідерства; (6)високі отримані результати та оцінка їх ефективності [1, c.3, 6]. Надалі розробляється концепція успішного професійного самоменеджменту, за якою успішна кар’єра розуміється як «управління часом», професійно-часовим випередженням інших спеціалістів (а особливо успішних фахівців) у конкурентній боротьбі при здійсненні успішної професійної кар’єри [2]. Розробляються і відповідні «технології успішності» у випереджувальному «керуванні часом» в системі професійного самоменеджменту, що потребує відповідної корекції-зміни власних світоглядних уявлень [1, c.19-20]. За нашою концепцією, ним повинно стати особливе «інформаційне світорозуміння», яке має креативно-синергетичну основу, свою «інформаційну свідомість» і нейроінтелект у ментальній співвідносності до інформаційного суспільства та до іміджу «інформаційних спеціалістів» [3, c.197, 201]. В тренді культурно-інформаційного розвитку суспільства для здійснення успішного самоменеджменту треба враховувати «випереджаючий ефект» успішних «комунікативних практик» інформаційних спеціалістів (в контексті «комунікативної революції», що відбулася в суспільстві), саморегулюючий ефект у формуванні відносин «комунікативної організації», а також необхідності в розвитку здібності до професійно-творчого самопрограмування і здатності до професійної соцієтальної поведінки (самоуправлінської), успішного «фактичного самовпорядкування» своєї професійної кар’єри як «інтенційно спрограмованої» та успішно реалізованої у «скороченому часі» і випереджаючому темпо-ритмі [4, c.195,205,222,238]. Як і в попередніх визначеннях поняття успішного фахівця та суспільних умов здійснення ними успішної кар’єри вже на 5-му етапі соціокультурних трансформацій можна привести до відповідної систематизації, розуміння та осмислення.

1). Визначальна суспільна умова. Період постмодернізації суспільства завершується інституалізацією інформаційного суспільства в державному статусі «інформаціоналізма» (М.Кастельс). Він відкриває цілу «інформаційну епоху» з «духом інформаціоналізма» та «інформаціональною економікою», переходом від «галактики Гутенберга» до «галактики Маклюена», а від неї - до «галактики Інтернет» [5, c.82, 194, 314]. В «галактиці Інтернет» суспільство починає розвиватись за «культурою Інтернет», формує «техноеліту», де розвиває техногенне «тележиття» зі своєю «телероботою», інформаційними моделями «технопрогресу», котрий призводить до «цифрового розриву» людства у «глобальній перспективі» [6, c.52, 55, 267, 284]. Інституалізований подібним чином техногенний «інформаціоналізм» одночасно інституалізує і «технокапіталізм» у статусі «інформаційного посткапіталізму», де соціально-професійний пріоритет мають «інформаційні спеціалісти» і котрі можуть здійснити успішну «інформаційну кар’єру» комп’ютерного фахівця, програміста, оператора комплексних систем і мереж, розробника інформаційних технологій, інженерних (прикладних) ІТ-програм тощо. А з цим виникає і нове визначення суспільного виробництва.

2). Визначальна виробнича умова. Подібною умовою стає випереджальний розвиток інформаційних технологій та ІКТ (інформаційно-комунікативних технологій), ІТ-програм (починаючи з «Windows 95»), що виступають основними засобами «інформаційного виробництва». Корпорації стають інформаційними, комунікативними, «мережними підприємствами», «креативними корпораціями», що рухають розвиток «інформаційної економіки» (А.Ніжегородцев), «постекономіки» і «гіперекономіки» (В.Іноземцев) і навіть «ноосферної економіки» зі своєю «ноосферно-економічною парадигмою» розвитку людства (М.Романенко) [59, c.44-45]. «Софійно-ноосферне» суспільне виробництво є «позаекономічним» у тому сенсі, що воно створює «синергетичний ефект», який не можна оцінити звичайними економічними показниками, а в його центрі знаходиться «ноосферна людина» і «ноосферний спеціаліст» як найбільш успішний в інформаційно-синергетичному відношенні [8, c.96, 204]. За нашою концепцією, подібні «креативні фахівці» здатні акумулювати синергопотенціал та постійно генерувати синергоресурс творчо-інтелектуальної діяльності за показником ФТСР (функціонально-творчої самореалізації) [4, c.428].

3). Визначення економічних наслідків. Подібне визначення можна представити у двох основних позитивних наслідках ефективності успішних фахівців як «інформаційних спеціалістів»:

а) це їх вміння і здатність здійснювати самовкладення у свої здібності як в основний капітал підприємства, та представлення своїх творчо «розширених здібностей» в якості головних об’єктів нововведень через розробку ІТ, ІКТ, програмних комплексів (ПК ІКТ) та їх кластерну реалізацію;

б) застосування успішними «інформаційними спеціалістами» організаційно-синергетичних методів соцієтальної саморегуляції виробничих процесів, наприклад, шляхом інвестування і реінвестування власних ІА, ІВ та ІК в якості інтелектуальних капіталовкладень у розвиток виробництва.

Подібним чином стимулюється розвиток «динамічних корпорацій» і «динамічного виробництва», в діяльності котрих можна зафіксувати синергетичний ефект в показниках їх перманентної модернізації, емерджентності, акумуляції людських ресурсів тощо [9, c.91, 95]. В синергетичному ефекті в першу чергу ураховується акумуляція людського капіталу в якості «ендогенно розвинутого людського ресурсу», «сукупної інвестиції у знання», «неперервності інвестицій у капітал знань», а не дохід і прибуток (Дж. Майер, Дж. Раух, А.Філіпенко), а не дохід і прибуток [10, c.111]. Подібне зобумовлює і нове визначення професійного статусу успішних фахівців.

4). Визначення статусу успішних фахівців як «інформаційних спеціалістів». Подібний статус предстає у конкурентній поведінці успішних спеціалістів серед інших успішних спеціалістів у їх намаганні здійснити успішну професійну кар’єру. Сутність такої поведінки - це ініціація професійної самоактивності, вироблення здібності до самомотивації і перманентної професійної самоактуаізації з метою творчої самореалізації. Форми проявлення подібних намірів у їх предметній реалізації можуть бути самими різними:

· підняття «рівня самоорганізації» фахівця, розвиток вмінь до самоуправління і зріст «рівня ефективності управління» власною професійною кар'єрою в режимі її успішності [11, c.215, 262];

· навчання «новаторському мисленню» та оволодіння методикою «творчого мислення» [11, c.279, 319];

· розвиток особистої «мотивації до успіху», самомотивації високоактуалізованого «психічного стану» успішності [11, c.374, 388];

· розвиток «комунікативної компетентності», навичок розв’язання конфліктів з застосуванням засобів «ділового спілкування» та «стресостійкості» [11, c.426, 430];

· розвиток «високої прихильності» до свого інтелектуально-творчого зросту та до креативної корпорації, де подібне здійснюється [12, c.168];

· оволодіння методами «управління знаннями» та моделювання успішної «організаційної поведінки» в креативній корпорації [12, c.281-282];

· особистісний професійно-світоглядний розвиток з використанням «світоглядних тренінгів» з «ефективної комунікації», «професійної ідентифікації молодого фахівця» в системі «людина-машина» тощо [13, c.439, 451, 456];

· підвищення творчого потенціалу і підняття «рівня креативності» успішного фахівця («101 шлях до успіху», за Ю.Раудсеппом);

· креативне самопрограмування методами креативно-синергетичного розвитку творчої особистості в її творчо-інтелектуальній діяльності та «за логістикою інформаційно-технологічного програмування ноо-мислення» [4, c.557].

Існує багато інших ефективних способів набуття статусу успішного фахівця у «конкурентному середовищі» успішних фахівців та у їх «конкурентному змаганні» у здійсненні успішної професійної кар’єри. Системно вони, наприклад, представлені через «систему культурогенних показників оцінки економічної сили Великої господарської корпорації, що використовуються у практичній господарській діяльності корпорації» [14, c.179-185], а також репрезентовані у «науково-практичних методах застосування світоглядних практик в культурно-інформаційному навчальному середовищі вищого навчального закладу» [13, c.468, 474-495]. Подібні «статусні зміни» в соціальному положенні успішних фахівців як «інформаційних спеціалістів» мають свої відповідні суспільні наслідки з їх певним і конкретним визначенням.

5). Визначення суспільних наслідків «інформаціоналізму» в аспекті соціокультурних змін у сучасному соціумі. Головний наслідок, за авторською концепцією, є не сам «соціологічний факт» інституалізації інформаційного суспільства в його техногенному статусі постмодернізаційного «інформаційного посткапіталізму», а навпаки ‒ зміна його соціокультурної якості на «культурно-інформаційну суспільну систему» реального гуманізму з ознаками прийдешньої антропогенної цивілізації [3, c.262]. Це результат складного соціоісторичного процесу, що потребує свого нового креативно-синергетичного розуміння і переосмислення, розробки «культурно-формаційного підходу до розуміння суспільно-історичного процесу» та відповідної «культурно-формаційної репрезентації соціогенезу суспільних систем в історичному процесі» [3, c.273, 278]. Культурно-інформаційна суспільна система (КІС-система) є його завершенням на сучасному етапі суспільного розвитку, внаслідок чого приймають новий характер суспільні відносини: форму комунікативних практик, комунікативно-ціннісних інтерактивних взаємодій, їх організації та самоорганізації, соцієтальних когнітивних практик і предметно-творчої самореалізації. І вже в подібній аспектації формоутворюються культурно-інформаційні інститути громадянської демократії і суспільного самовпорядкування, сам розвиток суспільства приймає «громадянсько-демократичний вектор культурно-інформаційної трансформації» з можливостями програмування громадянських процесів культурно-інформаційного розвитку суспільства [3, c.149, 164, 304, 364, 445]. Тобто ці зміни і трансформації набувають системного характеру і мають своє системне визначення.

6). Визначення системних суспільних змін. Їх можна бачити та осмислювати в аспекті активного впливу успішних фахівців на розвиток інформаційного суспільства у трьох головних трендах:

а) вплив на розвиток громадянського суспільства в його здатності до соціальної самоорганізації і самовпорядкування (самоврядування), котре не потребує державно-політичного регулювання свого розвитку і прогресу в межах капіталістичної системи, виходить за його межі і перетворюється на громадянське суспільство некапіталістичного (позакапіталістичного) типу;

б) в контексті загальноісторичного процесу подібну закономірність можна визначити як становлення і «прихід» культурно-інформаційної суспільної синергосистеми, здатної акумулювати синергоресурс глобалізованого соціуму в разі творчо-інтелектуальної діяльності успішних «інформаційних спеціалістів»; вони практично творять інфосферу, креатосферу і надалі - ноосферу метасистемного соціуму, переводять його у стан ноосферної креативно-синергетичної реальності, в котрій творчими особистостями суспільної дії стають ноо-суб’єкти, здатні до імпринтінгу ноосферного розуміння і ноо-мислення [15, c.35-36];

в) в перспективі можна спрогнозувати становлення антропогенної цивілізації реального гуманізму або «гуманістичної культурно-формаційної системи» з яскраво вираженими феноменами ноосферного розвитку і швидкого ноосферогенезу людства, завдяки успішній діяльності «інформаційних спеціалістів» в якості ноо-суб’єктів [3, c.288, 296].

Саме на переломі ХХ і ХХІ століть починає формуватись «філософія в нову епоху», що закладає «підґрунтя піраміди успіху», «топ-менеджмент» з новим соціальним лідерством успішних фахівців, котрі все більше починають виступати як «лідери нового покоління» [16, c.50, 68, 90].

7). Визначення соціального лідерства успішних фахівців в суспільстві. З інституціональним ствердженням інформаційного суспільства у статусі державного «інформаціоналізму» успішні «інформаційні спеціалісти» все більше визнаються в якості «соціокультурного класа» топ-спеціалістів. А з цим - вся інтелігенція як соціальний лідер-носій інтелектуальної власності та інформаційного капіталу змінює свої класоутворюючі ознаки, формує свою «соціокультурну праксеологію» життєдіяльності [17, c.124-125, 134]. «Інтелігенція як соціокультурний клас інформаційного суспільства» починає розвивати свою особливу «світоглядну культуру інтелігенції», а з цим - і «світоглядну культуру суспільства» вже в якості «креативного класа» і «класа лідерів» успішних фахівців [17, c.124, 127].

Проте зараз, вже в параметрах теперішнього часу і практично на наших очах «світоглядна парадигма» успішності знову починає змінюватись та набувати нових ознак. Це закономірно, бо «інформаційний технокапіталізм» вступив у таку фазу своєї системної кризи (котра соромливо визначається як «фінансова криза», що виникла внаслідок деяких «збоїв» в капіталістичній економіці), коли «капіталістичного виходу» з кризи вже немає, бо кризові явища системно загострюються більше як півстоліття і зараз можуть бути розв’язані тільки воєнним шляхом у смертельній боротьбі за світові ринки та їх перерозподіл. В контексті нашого питання це потребує розробку оновлених світоглядно-методологічних і методичних підходів до розуміння, успішної професійної діяльності, успішної професійної кар’єри молодих фахівців, створення інноваційних моделей і методів реалізації кар’єрних устремлінь, розробки операційно-когнітивних блоків практичних знань та вмінь, нормативно-правових засад здійснення успішної професійної кар’єри в статусі «креативних спеціалістів», лідерів і «топ-фахівців» вищої творчо-інтелектуальної якості.

Зараз у бінарно-ціннісному протиставленні починають позиціонуватись дві альтернативи професійної кар’єри успішного фахівця. Оскільки суспільна ситуація внаслідок кризових явищ все більш загострюється, ці альтернативи приймають форму «фахових синдромів», що підтверджують і проведені конкретно-соціологічні дослідження.

А. «Синдром невдахи». Подібний стан психічної пригніченості виникає внаслідок масового звільнення працівників, закриття підприємств, невдалого підприємництва та бізнесу, невиплат зарплати, відсутність перспектив тощо. Головними ознаками подібного «фахового синдрому» в його негативному проявленні є:

· чекання невдачі, що виникає внаслідок неподолання «замкнутого кола невдач», почуття «загнаності у глухий кут»;

· страх перед новими спробами, що принесуть нові невдачі і «стан страждання» (у фіхтеанському розумінні негативного вияву свого страждаючого «не-Я»);

· припинення спроб змінити ситуацію на краще, що продовжує стан «патологічної пасивності»;

· самоподавлення і самоусміріння, що веде до стану «емоційного колапсу» та хронічної почуттєвої пригніченості;

· втрата ініціативності і повна безініціативність у стані «паралічу волі»;

· покірність і повна підвладність обставинам, що призводить до депресії та довготривалих депресивних станів;

· повний негативізм, нігілістичне сприйняття дійсності (включаючи «правовий нігілізм» тощо), що надалі призводить до крайньої агресивності, маніакальних чи параноїдальних станів ірраціональної агресії або навпаки - до ступорів і «випаду з дійсності» у станах аутизму.

Можна бачити, що «синдром невдахи» є багато в чому патогенний стан, якщо може поглиблюватись алкоголем, наркотиками, включаючи наркотичну залежність від комп’ютерно-віртуальної реальності («комп’ютерний синдром»), шоу-гіперреальності тощо. У студентів старших курсів (спеціалісти і магістри), котрим викладалась навчальна дисципліна «Професійна кар’єра успішного фахівця» на цьому фоні виявляється занижена професійна оцінка («висока» - не більше 10-12%), небажання стати успішними (в середньому не більше 5-7% від опитаних), низька конкурентоздатність в аспекті прагнення до професійної самореалізації (в межах 9-14%) тощо.

Б. «Синдром ігрока». Цей стан є альтернативним «синдрому невдахи», але він також має патогенний підтекст. Ставка робиться на «сліпий випадок», «сліпу вдачу», на «випадковий виграш» у бажанні «зірвати куш» (як при грі в рулетку). Тут найбільш характерні наступні прояви «homo ludens» (Й.Хейзінга), але в нетворчих формах «людини граючої», а саме:

·відсутність системних і довготривалих зусиль для досягнення «ігрового успіху», (окрім тих, хто вже став «ігроманом» і створює свої «ігрові системи»); це є повний антипод позитивній «діяльності як грі»;

·непрофесійний підхід та небажання бути професіоналом, коли навіть відсутність професійної освіти часто розглядається як певний «плюс»;

·протизаконні дії та неповага до права, становлення власних «правил гри» за принципом «а може пронесе», «а може повезе», «мені щастить»;

·життя одним днем за принципами «все і зразу», «хоч мить, та моя», «користуйся, поки є шанс» тощо;

·авантюризм, нахил до здійснення афер, пройдисвітництво та авантюризм.

Сучасна наука пропонує самі різні способи лікування подібних «синдромів» в їх позитивному чи негативному проявленні:

(1) – вийти із «замкнутого кола» шляхом «когнітивної терапії»: «виявлення проблеми», «концептуалізація проблеми», знаходження виходу з «тупікових ситуацій» тощо [18, с.355, 358, 367].

(2) – допомога професійного консультанта, здатного до суггестопедії в різних «суггестопедичних моделях» [19, c.198, 207, 230].

(3) – професійний коучінг і тренінг: умінь спілкування в аспекті «послаблення стресу», «зменшення агресії», тренінгу емпатії тощо [20, c.284, 384]; проведення «психокорекційних практик» індивідуально і в «груповій динаміці» [21, c.30, 40, 77]; здійснення «диференціальної психодіагностики» в її різних «психологічних парадигмах» тощо [22, c.49, 52];

(4) – методами проходження «практичного курсу НЛП» за найновішими «психотехнологіями успіху» та за принципом «рішення знаходиться в мені, а не в обставинах» в альтернативі «вдача і невдача» [23, c.117, 153, 192].

(5) – методами імпрінтінгу та «самопрограмування мозку» [24, c.73, 78]; здійснення «періодично-фазових переходів» в імпрінтах духовно-практичного, духовно-творчого та інформаційно-креативного світорозуміння [4, c.536, 543, 547].

В подібних напрямках вже здійсненні перші розробки, наприклад, у вигляді «посібника для геніїв» як «понадуспішних фахівців». Вони нібито не прагнуть до успіху та успішної професійної кар’єри, але досягають успішності і понадуспішності, застосовуючи нетрадиційні, інноваційні та вкрай парадоксальні методи вищої особистісної самореалізації. Багато в чому ці розробки співпадають з нашими дослідженнями. Їх основні положення представлені у слідуючих головних системоутворюючих складових.

1). Сучасні «понадуспішні фахівці» - це не «ігроки» і не «трудоголіки». Вони знають, що «трудоголізм – це міф» і працюють за принципом «затрат менше – ефект більше» (синергетичний закон «малих сил» ‒ ред.). Для успіху потрібна не «трудоголічна самовіддача», а ефективна професійна самореалізація [20, c.11-12]. У студентів, що прагнуть здійснювати успішну кар’єру якраз все навпаки: на «професійну самовіддачу» в досягненні успіху розраховують 25-32% опитаних, а на успішну професійну реалізацію в середньому тільки 5-7%, тобто в 4-5 разів менше. «Понадуспішні» особистості ніколи не працюють «трудоголічно», а придумують і винаходять як вищі «майстри свого діла», вони не «везунчики», а «іскусники», їх успіх – у вищому «мистецтві майстра». Вони не тільки хочуть «знати», але й «вміти», а «вміти» – це знайти «сильне рішення», що дає 10-100 кратний результат у професійній самореалізації. Але вона досягається тільки одним способом – через самовкладення в розвиток власних вмінь шляхом отримання і нарощення практичних знань, що є високоліквідними і технологічними легкоопредмечуваними.

2). Когнітивно-реалізаційний механізм подібного «самовкладення» у свою «понадуспішність» - це «управління успіхом» у двох основних аспектах: а) «самоуправляти собою» або «вести до успіху самого себе»; б) управляти власним успіхом таким чином, щоб «приводити до успіху інших», а потім здобувати спільний успіх [24, c.16].

3). «Управління невдачами» або власним неуспіхом. Це парадоксальний спосіб в досягненні успіху, коли він розглядається «як перехід від однієї невдачі до іншої з нарощуваним ентузіазмом» [24, c.17]. Подібний спосіб як принцип вперше застосував відомий політик У.Черчілль, котрий вважав, що саме череда невдач породжує успіх, коли неуспіх долається новими намаганнями досягти вдачі. За авторською версією це формула: «із багатьох маленьких поразок складається одна велика перемога».

4). «Управління труднощами» - це паліатив (інтерференція) позитивного і негативного аспектів в досягненні «понадуспішності». Тут діє формула, котра виведена ще Р.Емерсоном: «скрутності існують для того, щоб їх долати», а в конкретно-професійному аспекті - це вміння управляти ситуаціями та обставинами. Вони неодмінно виникають при інтенсивній професійній самореалізації, коли «понадуспішний фахівець» працює у «випереджувальному ритмі» («форсаж-режим») по відношенню до інших конкуруючих успішних фахівців. В протестантизмі це означає, що «бог помітив» твоє зусилля і старання, та випробовує особистість на стійкість та незламність. Значна більшість студентів цього не бажають і 32-40% опитаних бажаючих робити професійну кар’єру спокійно, без усілякого змагання, форс-мажору і без випередження, віддаючи перевагу колективній солідарній праці безконкурентної боротьби та ризику.

5). «Управління розумом» в полярному режимі «блуждаючий розум - концентрований розум», доведення цього «ментального режиму» до стану максимально концентрованої уваги і зосередження, коли виникає натхнення-інсайт «безумовного відкриття». Тобто це перехід на ірраціональну логіку та інтелектуальну інтуїцію, що народжує «безумні ідеї» з передчуттям «безумного відкриття». Це натхненні стани «прозріння» за раціональною формулою формальної логіки «успіх - продукт натхнення» [24, c.33]. У свій час Т.Едісон виразив подібне співвідношення раціонального та ірраціонального в таких їх питомій вазі: «геній - це 99% поту і 1% натхнення». А якщо перефразувати вислів Бюффона, що «геній це терпіння», то його можна перефразувати таким чином - це максимум терпіння в очікуванні натхнення, котре приводить до «безумного успіху» - понадуспішності. Але натхнення ‒ це ще не сам успіх, а «придумування образа свого Успіху» у «свойому ділі і себе як його відкривача», що є по великому рахунку «понадуспішності» реальнісний «образ світу, Діла і Себе».

6). «Понадуспішні фахівці» повинні бути здатні до постійного «професійного самопреодоління», самоподолання «професійної обмеженості», з одного боку, а з другого боку ‒ до професійної самовпевненості, «понададаптації». Формула «самоподолання»: «істотно могутній той, хто перемагає сам себе» [24, c.40]. Тут є дві крайності: а) бачення свого едо-самості як ворога - «ми зустрічаємось з ворогом і цей ворог - ми самі» (У.Келлі), зрозуміло, у фіхтеанському сенсі «не-Я»; б) бачення своєї сили в подоланні свого «не-Я» як ворога: «хто сильний? Той, хто перетворює ворога у друга». Тут можна вивести, за авторською концепцією, і відповідний категоричний імператив (за І.Кантом): «перетворити ворога на друга» шляхом за це злиття-синтезу «Я» і «не-Я» у «реальному Я» (за І.Фіхте), котре має «автономію волі» до безкінечного самовдосконалення.

7). Для понадуспішних фахівців діє «Закон Великих Невдач», котрі стають залогом «Великого Успіху». Тут діє така формула понадуспішності: «тільки ті, хто не боїться великих невдач, зможуть досягти великого успіху» [24, c.40]. Щоб уникнути «великих невдач», не треба ставити недосяжно «великих цілей», а діяти операційно. Можна репрезентувати такий когнітивно-операційний блок практичного розвитку головних «вмінь понадуспішності»:

- вміння «розбивати свою діяльність на елементи» [24, c.47]; під цим розуміється ментально-алгоритмічна здібність представити свою «діяльність ціледосягнення» операційно, тобто в окремих, але структурно-логічно пов’язаних, операційно-когнітивних актах вирішення задачі та поетапного розв’язання складних завдань;

- практичне вміння досягати особистісного розвитку, піднімати «рівень особистості» та своєї «людської якості»; у свій час Піфагор (у вченні «Про належне») в подібному контексті «людського розвитку» розумів перемогу над пристрастями (особливо негативних емоцій гніву, смутності, душевної тривоги, тужливості тощо), а в позитивному відношенні - стверджувати культ дружності і товариськості, покращувати розумові здібності, розвивати вміння слухати і чути, здатність до спостерігання, вміння застосовувати спеціальні способи розвитку пам’яті (у Парменіда - це «метемпсихоз» або пам’ять про життя, у Платона - «анамнезіс» або пригадування про найдосконаліший «світ ейдосів» - первинних ідей); в професійному аспекті треба поставити за правило, що «особистий розвиток - це самий ефективний бізнес» і його понадуспішність полягає в «досягненні майстерності», вищої вишуканості і досконалості, при чому таким чином, щоб це було непомітно для інших [24, c.78]; це є «досконалість успіху» через вищу майстерність, де діє формула: «майстерність непомітна, а добре видно лише тяжку роботу» («трудоголізм»);

- вміння у свойому людському і професійному процесі не визивати заздрість, а навпаки - демонструвати «вміння створювати довіру» [24, c.55] подібна довіра створюється як потяг до взаємного професійного збагачення, до взаємної самореалізації і самовдосконалення, професійного розвитку, взаємопідтримки та взаємодопомоги і співробітництва.

8). Знання «закону часа успіху» [24, c.85]. Свою дію він проявляє у двох контекстах: а) «бережи час», бо «втрата часу тяжиліше всього для тих, хто більше знає» (І.Гьоте); б) успіх до «понадуспішних фахівців» приходить не зразу (навіть попри їх «геніальність»), а «у свій час», котрого треба дочекатись. В історії подібне відомо як «закон строків», котрі невідступно наступають, але тільки в «певний час», який не треба пришвидчувати. Тому «фаховий успіх», з одного боку, не потрібно форсувати, а з другого - не треба марно витрачати час на інші заняття, необхідно цілеспрямовано йти до успішної реалізації своєї мети, спеціалізуясь і вдосконалюючись саме в спектрі і фокусі професійної діяльності.

9). Знання і дотримання «закону світогляду». Під ним розуміється дія такого «закону світоглядного успіху», котрий зобумовлює необхідність постійного світоглядного вдосконалення, зріст свідомості до вищих рівнів («високорівнева свідомість»), підйом рівня ментальності і якостей ментальної здібності («багатовимірне мислення»), що досягається завдяки «самовихованню у знані, вмінні і світогляді, котрі ведуть до успіху» [24, c.89]. Аристотель виводив подібне на державний рівень всього суспільства за формулою: «самі мудрі люди повинні управляти не державою, а навчанням молодих».

Як подібне можна реалізувати в наші часи, виходячи з величезних інформаційних ресурсів суспільства, включаючи Internet-ресурс, коли ці ресурсні можливості вже можна певним чином систематизувати в аспекті здійснення успішної професійної кар’єри молодих фахівців? В духовно-практичному та когнітивно-світоглядному відношенні студентів найбільш приваблює і цікавить інформація, що стосується становлення і розвитку у них успішних професійно-світоглядних уявлень, знань та відповідних вмінь і навиків. Це можна представити в інформаційно-ресурсному вигляді у 3-х укрупнених блоках:

I. (1)Успішна кар’єра, професійна стратегія і планування професійної кар’єри успішного фахівця. (2)Необхідні професійні якості для практично-організаційного здійснення успішної кар’єри. (3)Професійний самомаркетинг та успішна корпоративна поведінка на основі відповідної мотивації. За питомою вагою подібні усвідомлення і цілеспрямовані прагнення складають приблизно 50% серед оптимальних студентів.

II. (1)Знання основ кадрового менеджменту системи, методів і практичних способів успішного працевлаштування. (2)Знання основ управління та організація виробництва та соціально-когнітивні технології обміну знаннями та виробництвом (методами соціально-комунікативного партнерства, курсового навчання, професійної атестації тощо). Питома вага цього спектру інтересів молодих фахівців складає приблизно 30% серед опитаних.

III. (1)Особистісна самопрезентація і складання професійних характеристик успішного фахівця (самопрезентаційна характеристика). (2)Професійний відбір персоналу на сучасних підприємствах ринкового типу та у бізнес-фірмах за такими показниками: загальні критерії відбору; складання трудових договорів і контрактів; процедура успішного працевлаштування; показники атестації персоналу; перспективи успішної професійної кар’єри. (3)Проведення відповідних тренінгів в процесі проходження курсу «Професійна кар’єра успішного фахівця». Питома вага важливості цього інформаційного ресурсу - приблизно 20% серед опитаних студентів. Інтерес студентів-старшокурсників до професійних тренінгів не є дуже високим, і це пояснюється тим, що до 1/3 студентів кваліфікаційно-освітнього рівня спеціалістів вже працюють в тих чи інших господарчих організаціях, а 100% пройшли виробничу і технологічну практики. Серед магістрів кількість працюючих студентів підвищується до 45-50% і більше. Хоча з викладанням навчальної дисципліни їх інтерес до рольових ігор, спецтренінгів та професійних самопрезентацій значно підвищується. В цьому аспекті мова йде лише про використання ними існуючого інформаційного ресурсу - і переважно Internet-ресурсу, а не інформаційно-довідкової літератури.

Подібні світоглядно-когнітивні трансформації в професійних уявленнях сучасної студентської молоді представлені в матеріалах міжвузівської студентської конференції (28.03.2011 р.), та у відповідній системній розробці професора В.Ф.Капіца відносно «світоглядної трансформації системи національної вищої освіти» та необхідних для цього «науково-практичних засад нових світоглядних уявлень студентської молоді» [25, c.7, 21, 40]. Надалі вони були висвітлені на міжвузівській конференції «Формування світоглядної культури молодої особистості» (17.04.2012 р.), присвяченій становленню професійної культури успішного молодого фахівця [26]. На цій основі були розкриті «Світоглядно-когнітивні засади професійної кар’єри успішного фахівця» на відповідній міжвузівській студентській конференції (16.04.2013 р.), де самі студенти висказали багато своїх конкретних пропозицій щодо здійснення успішної професійної діяльності [27]. Студенти також виявляють великий інтерес до результатів та аналізу спеціально-соціальних досліджень з приводу успішності їх професійної кар’єри, а особливо до тих досліджень та тест-експертиз, що проводяться безпосередньо в їх студентському середовищі даного ВНЗ. Всі подібні матеріали з необхідним контент-аналізом і корекціями будуть надалі представлені.

З 1-го операційно-когнітивного блоку студентів-старшокурсників найбільш цікавлять такі конкретні питання з успішного здійснення професійної кар’єри молодого фахівця.

Блок 1-1: Успішна кар’єрна стратегія та планування професійної кар’єри успішного фахівця:

· поняття успішної кар’єри в професійній діяльності;

· успішна професійна кар’єра і кар’єрне зростання;

· поняття успіху і кар’єрна стратегія;

· планування успішної професійної кар’єри;

· динаміка кар’єри успішного фахівця;

· професійна кар’єра як довготривалий успіх;

· успішне працевлаштування як початок успішної кар’єри;

· методи проектування успішної професійної кар’єри;

· процес управління професійною кар’єрою;

· інноваційно-інвестиційне проектування професійної кар’єри;

· інноваційно-творчий потенціал молодого фахівця, необхідний для здійснення успішної кар’єри;

· методи і технологія корпоративного менеджменту в кар’єрній стратегії успішного фахівця;

· значення кращого досвіду в кар’єрі успішного фахівця;

· розвиток кар’єри за етапами професійного зросту;

· методи проектування успішної професійної кар’єри;

· галузеві особливості успішної професійно кар’єри;

· успішна кар’єра інформаційного спеціаліста;

· типи і види успішних професійних кар’єр;

· основні етапи здійснення успішної кар’єри молодого фахівця;

· основна мета і завдання успішної кар’єри молодого спеціаліста.

Блок 1-2: необхідні професійні якості для практично-організаційного здійснення успішної кар’єри:

· професійні цінності успішного фахівця;

· ділові якості успішного спеціаліста;

· інформаційно-творчий потенціал успішного фахівця;

· основні цілі і завдання успішного фахівця;

· критерії успіху молодого спеціаліста;

· професійний самомаркетинг і його здійснення;

· винахідництво і реалізація в діяльності успішного фахівця;

· технологічна ефективність успішного фахівця;

· методи та способи оцінки професійних якостей успішних фахівців і менеджерів;

· прогнозування професійної успішності молодого фахівця;

· розвиток ділових якостей успішного спеціаліста;

· ділові якості успішного керівника;

· мотивація успішної професійної діяльності;

· організаційно-ділова культура успішного фахівця;

· мотиви і стимули професійної самореалізації успішних молодих спеціалістів;

· методи вдосконалення в професійній діяльності;

· організаційні якості успішного фахівця;

· статуси успішного фахівця та їх реалізація;

· підвищення професійної кваліфікації шляхом самопідготовки;

· підприємницькі якості успішного фахівця;

· поняття «креативного фахівця» та самореалізація творчого потенціалу.

Блок 1-3: професійний самомаркетинг та успішна корпоративна поведінка успішного фахівця:

· професійний самомаркетинг успішного фахівця;

· корпоративна культура успішного фахівця;

· поняття успішної корпоративної поведінки на сучасному виробництві;

· корпоративне управління та його успішність;

· формування корпоративної культури та індикатори її успішності;

· організаційна культура як система корпоративних правил успішності;

· успішна адміністративна та організаційна поведінка молодого фахівця;

· особистісна мотивація до успіху молодого фахівця;

· самомаркетинг «процвітаючого спеціаліста»;

· самомаркетинг організаційних якостей успішного фахівця;

· формування конкурентних переваг успішного молодого фахівця;

· конкурентна поведінка молодих фахівців на ринку праці;

· методика вивчення «фахового попиту» та успішних спеціалістів;

· конкурентні переваги успішних фахівців на ринку праці;

· корпоративна конкурентність успішного фахівця;

· самоменеджмент успішного