Віктор Березяк.

1. Технології програмованого навчання.

2. Технології лабораторного навчання.

3. Технології проектного навчання.

4. Технології інтерактивного навчання.

1. Технології програмованого навчання.

Розвиток педагогічних технологій у 50-60-х роках пов'язується із програмованим навчанням, яке орієнтувало навчальний процес на чітко окреслені цілі. За словами американського педагога У.Шрамма, програмоване навчання є своєрідним автоматична репетитором, який веде учня 1) шляхом коротких логічно пов'язаних кроків так, що він 2) майже не робить помилки і 3) дає правильні відповіді, які 4) однозначно підкріплюють шляхом повідомлення результату, він 5) рухається послідовними наближеннями до відповіді яка є метою навчання.

Програмоване навчання – передача змісту навчального матеріалу певними порціями, логічно завершеними частинами, які вимагають виконання контрольних завдань. Введення нової порції завдань відбувається лише після засвоєння попередньої. Навчальний матеріал засвоюється по елементними блоками.

Ознаки програмованого навчання:

- ієрархія управління (підпорядкування навчального матеріалу)

- зворотний зв'язок (негайна оцінка діяльності)

- поелементне здійснення навчання (розподіл матеріалу на малі дози)

- індивідуальний темп навчання

- використання технічних засобів навчання

Види програмування матеріалу:

лінійне (послідовна зміна невеликих блоків інформації з контрольними завданнями)

розгалужене (надання додаткової інформації у випадку невірної відповіді)

адаптаційне (право вибору учнем рівня складності матеріалу)

комбіноване.

 

2. Технології лабораторного навчання.

Однією з перших і найпоширеніших на теренах України інноваційних систем було лабораторне навчання. Лабораторною називають систему навчання, засновану на принципі індивідуального навчання, самостійної дослідницької роботи учнів у предметних кабінетах-лабораторіях. Дидакти, розглядаючи різні сторони цієї системи, визначають домінуючим методом лабораторного навчання є метод, який називають по-різному:

- дослідницьким (О.П.Пінкевич),

- методом пошуків (Б.В.Всесвятський)

- екпершентально-дослідницьким (Б.Є.Райков)

- активно-дослідницьким (М.М.Ніколаєв)

- активно-трудовим (П.О.Афанасьєв, С.П.Каменєв)

- лабораторно-дослідницьким (Н.Ї.Попов)

^- лабораторним (І.ОЛелюскін)³

Історія виникнення.

Існувало кілька моделей лабораторної системи, створених переважно у США і впроваджених у різних країнах Європи, включаючи й СРСР. Але найбільш поширеною з них був Дальтон-план, який знайшов велику кількість своїх прихильників серед учителів України.

Лабораторна система навчання (Дальтон-план) сформувалася під впливом популярних на той час ідей Дж.Дьюї. її фундатором була американський педагог Е.Паркхерст з міста Дальтона, звідки і назва системи - Дальтон-план. Вперше лабораторна система була застосована у школі для дітей-інвалідів, а через рік - у звичайній школі. Незабаром лабораторна система стає загальновідомою. Досвід Е Паркхерст був високо оцінений дружиною Дж.Дьюї Евелін і узагальнений в її книзі "Дальтонівський лабораторний план", що сприяло його поширенню у Сполучених Штатах Америки, У 1923 році Н.К.Крупська надрукувала позитивну рецензію на книгу Е.Дьюї та ЕЛаркхерст, що сприяло впровадженню цієї системи в СРСР вже у 1923/1924 навчальному році. Але в радянській школі лабораторна система була дещо змінена і набула характеру бригадно-лабораторної. На початку 30-х рр.. систему лабораторного навчання було відмінено у зв’язку з обов’язковим переходом до класно-урочної системи (постанова ЦКВКП (б) 1934 р.)

Основу змісту навчання за лабораторною системою складають уміння і навички самостійної діяльності та отримання з їх допомогою знань. Розвиток умінь здійснюється матеріалі, визначеному спеціальними або звичайної програмою, але характер опрацювання її докорінно змінюється. Вся програма поділяється на місячні "підряди" або завдання. Учні "підписують" місячне завдання і таким чином беру себе зобов'язання виконати його у визначений термін. Кожне міячне завдання мало потижневу розбивку. В ньому чітко зазначалися тема, питання, письмові роботи, джерела інформації. Щотижня проводився облік виконаних кожним учнем завдань (спеціальна облікова картка) та конференція з обговорення результатів індивідуальної роботи. Також на конференції обговорювалися найскладніші питання.

Завдання готувалися вчителем заздалегідь і обговорювалися з іншими викладачами-предметниками. Завдання подавалися учням як одне струнке ціле. Якщо завдання з історії зацікавило, скажімо, вчителя з англійської мови, то останній міг взяти його як матеріал для твору зі предмета.

Завдання передбачаються трьох рівнів:

- нормативні (обов’язків мінімум знань)

- середні (залучення додаткового матеріалу)

- вищі (самостійне опрацювання великого обсягу матеріалу).

Підручник у нашому звичайному розумінні лабораторною системою відкидався. Робота учнів здійснюється за джерелами або посібниками, що мають характер джерел. Будь-який посібник, що містить готові судження, втрачає свій сенс з точки зору дослідницького методу. Натомість учні можуть досліджувати археологічні знахідки за їх описами, літописи, праці стародавніх істориків, актові документи, літературні пам’ятки, твори мистецтва та архітектури, фольклорний матеріал, усні свідчення тощо.

Крім Дальтон-плану в І чверті ХХ ст.. у США виникає ряд систем, в яких теж використовувалося лабораторне навчання.:

- Віньєтка-план

- Баталія-план

- Плаунт-план

У 90-х рр.. ХХ ст.. відбувається відродження лабораторного методу навчання вже як окремої технології:

1. Технологія вивчення ДМК (документально-методичного комплексу) Ю. Троїцького. Передбачає повне виключення підручника з процесу навчання історії, який перешкоджає впровадженню особистісно орієнтованого навчання.

2. Технологія використання лабораторно-практичних робіт (К. Баханов,

3. Технологія аналізу історичних джерел (Л. Задорожна)

 

3. Технології проектного навчання.

Проектне навчання поширилося ще в кін. ХІХ - І чверті ХХ ст.., а відроджене було у 90-х рр.. ХХ ст.. Вперше поняття «метод проектів» було вжито американським дослідником Д. Снезденом. В 20-х рр.. поширився паралельно з Дальтон-планом.

Проектна система – (метод проектів, метод цільових проектів, метод цільових актів, «метод проблем») – організація навчання, за якої учні набувають ЗУН в процесі планування і виконання завдань-проектів.

 

Учнівський проект – індивідуальне чи групове учнівське дослідження, здійснене на основі вільного вибору учнів з урахуванням їхніх інтересів.

Мета проектів – створення умов для самонавчання учнів, стимулювання їх інтересів, ініціативи та особистих устремлінь.

Ознаки проектного навчання:

- цілеспрямованість на життєві завдання

- нерозривний зв'язок з практикою

- колективна робота.

Етапами проектного навчання є:

- продумування

- розробка

- впровадження

- підтримка учнівського проекту.

Види проектів:

І класифікація (В. Кілпатрик – амер. дослідник з Колумбійського унів.)

- творчі

- споживацькі

- проекти розв'язання проблеми і

- проекти-вправи.

ІІ класифікація (за практичним кінцевим результатом).

- проекти-розповіді

- бесіди і доповіді

- трудові проекти, проекти ігор

- проекти екскурсій.

 

ІІІ класифікація (за основним методом) ( Коллінгс):

екскурсійні,

ігрові,

конструктивні

розповідні

ІV класифікація за провідною галуззю (Мак Меррі):

- ремісницькі

- торговельно-промислові

- історико-географічні,

- літературні);

 

V класифікація за навчальною метою (Уоткінс):

- визначальні, створення колекцій,

- побудови,

- аналізу,

- спостереження,

- контролю (догляду),

- читання

 

V класифікація (за метою навчання)%

- дослідницькі

- творчі (випуск газети, відеофільм, твір, драматизація0

- пригодницькі та ігрові

- інформаційні

- практико-організаційні (вироблення програми дій, методичних рекомендацій тощо).

 

Приклади проектів «Складання історичних задач, загадок, нестандартних запитань», «Вернісаж», «Папка з газетними статтями»,»Інтерв’ю з очевидцем», «Опис історичного роману».

 

Різновидом проектного навчання є технологія колективної (групової)творчої справи КТС або ГТС. Технологія стала популярною у 80-ті роки.

Важливе місце у методиці КТС посідає яскравий, емоційно насичений, підготовлений захід (концерт, зустріч, "естафета"). Підготовка до цього заходу, і проведення й аналіз наслідків у загальних рисах визначають основу методики КТС.

Мета групової творчої справи:

- виявляти літературні, музичні, художні здібності учнів

- розвивати уміння учнів працювати з усіма доступними джерелами

- самостійно відшукувати історичну інформацію за темою,

- порівнювати, поясн аналізувати, узагальнювати й критично оцінювати історичні факти, спираючись на отримані знання

- аргументовано відстоювати власні погляди

- толерантно ставитися до протилежних думок, визначати помилки та прояви упередженості у міркуваннях

- критично ставитися до тенденційної інформації.

 

Технологія групової справи, на відміну від інших технологій базується більше на особистісних мотивах - прагненні до утвердження та самовизначення. Через це в технології ГТС відкидається примус та нав'язування думки, тиск з боку вчителя. За учнями завжди зберігається право вибору «заходу, сценарію, виду діяльності під час його підготовки.

Етапи проведення ГТС:

1. Робота за технологією ГТС починається з діагностики потенційних можливостей учнівської групи (класу), тобто виявлення дітей, здатних до виконання необхідної діяльності, визначення кола інтересів учнів, наявності згуртованих груп, вибір видів ГТС, які під силу здійснити конкретному.

2. Наступний крок - надати учням можливість подумати над тим, які ГТС вони хотіли б здійснити, запропонувати їм перелік тем, що мають вивчатися найближчим часом (чверть, І півріччя). Практика доводить, що доцільніше вводити учнів до технології ГТС наприкінці навчального року або чверті, коли вони мають час для обговорення і психологічної підготовки до роботи.

Як правило, пропозиції учнів щодо видів ГТС вкрай скупі: повторення розповіді вчителя чи тих видів роботи, що проводились у паралельних класах, або прямі запозичення з телевізійних передач. Тому, вислухавши учнівські пропозиції, вчитель пропонує власні варіанти, аргументуючи, чому саме цьому класу він радить провести ту чи іншу ГТС.

3. Підготовка ГТС (робота в групах)

Проводяться «збори-старт" (спільне засідання учнівського колективу, на якому узагальнюються! пропозиції учнів, випрацьовується загальна лінія (фабула) сценарію, обирається рада справи, до якої входять керівники мікроколективів - груп, голова (режисер), сценарист або інші особи залежно від характеру справи, що організовується. Збори ухвалюють загальний план і корегують поділ учнів на мікроколективи - групи. Починається робота в групах. Згідно із загальним планом кожна група розробляє свій план і здійснює відповідну підготовку. Рада справи перевіряє готовність груп.

4. Проведення ГТС.

5. Після проведення підготовленого заходу робота не завершується. Кожна з груп готує звіт-аналіз, який заслуховується на "зборах-вогнику", де у невимушеній атмосфері кожен може висловити власну думку щодо проведеної справи. Думки учнів узагальнюються у вигляді конкретних рекомендацій, реалізацією яких і закінчується КТС

 

4. Технології інтерактивного навчання.

Інтерактивний – здатний до взаємодії, діалогу.

Інтерактивне навчання – спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, що має конкретну передбачувану мету – створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває власну успішність, інтелектуальну спроможність.

Віктор Березяк.

Анти – Хатти (Шумери-Венеди)-