Та хеттів ) близько 100 років, а це занадто мало для світової науки.

Археологічні та лінгвістичні дослідження проводились переважно археологами

зарубіжних країн (Німеччина, Англія, Франція, Туреччина, США).

Кількість текстів, щовдалось дослідити і прочитати, становить близько 15–20 відсотків.

А знайдено близько 20 000 клинописних таблиць!!!

Прочитання текстів просувалось поволі, так як в архіві окрім автохтонного “хаттського”

письма, знаходились тексти на хеттськіій (несітській), шумерській, аккадській,

хурритській, палайській та лувійській мовах.

Нещодавно, у містечку Машат-Хююк, поблизу міста Зілє, знайдено ще один хеттський

архів (більше 150 текстів).

Перші роботи російських лінгвістів з’явилися лише на початку 60-х років.

(Иванов В.В., “Хеттский язык”, 1963; Дунаевская И.М. “Строй Хаттского глагола”, 1960;

Дунаевская И.М. “Язык хеттских иероглифов”, 1969; Ардзинба В.Г. “Ритуалы и мифы

древней Анатолии”, 1982).

Українська історична наука стояла осторонь цього процесу.

Українська історична школа поглиблювала свої знання, відшуковуючи пракоріння

давньоруської етнічної спільноти - “колиски трьох братніх народів”.

А як могло бути інакше за часів радянської влади?

Автор спробує коротко викласти матеріал, який підтвердив би спорідненість культурну,

мовну, між антами (праукраїнцями) та їх далекими пращурами — хатто-шумерами:

 

1. Оселедець, як ознака воїна, була притаманна воїнам хатто-шумерів.

Такі зображення знаходимо на стіні гробниці фараона Хоремхеба (ХІV ст. до н.е.), на

рельєфі міської стіни Аладжа-Хююка (ХІV ст. до н.е.), на сірійській печатці (сер. ХХ ст

. до н.е.), на рельєфі із Ель-Амарні (кін. ХV ст. до н.е.) на скульптурному зображенні з

о. Крит. (В. Петрук, “Велика Скіфія — Оукраїна”, 2001, с. 164; В.Г.Ардзинба,

“Ритуалы..., 1982, с.51; В.Д.Гладкий, “Древний мир”, І, 1997, с. 250; Мифы народов

мира”, І, 1991, с. 457; “История древнего востока” ч. 2, 1988, с. 505).

 

 

Англійський вчений, проф. О.Р. Генрі, відносно хаттської мови, зазначає:

«Хаттский язык (Протохеттский язык).

На этом языке произносили свои заклинания жрецы многочисленных культов;

большая часть этих культов была посвящена ведущим божествам хеттского

пантеона. Однако все эти тексты очень короткие и не дают достаточного

материала, чтобы составить ясное представление о структуре или словарном

составе языка… Учёным до сих пор не удалось найти ни одной языковой группы, с

которой этот язык находился хотя бы в отдалённой связи. Как мы отмечали выше,

тексты на этом языке предварялись словом

hattili. Название «протохеттский» широко применяют, чтобы не путать язык с

официальным хеттским, но это может породить некоторое недоразумение,

поскольку может показаться, что протохеттский – это ранняя стадия хеттского,

тогда как на самом деле эти языки не имеют ни малейшего отношения друг к

другу.

Название «хаттский» предпочтительнее, поскольку оно произведено от наречия

hattili, так же как лувийский – от luwili …» (О.Р. Генри «Хетты», М., 1987, с.111).

 

Грузинський дослідник Т.В.Гамкрелідзе пише, з приводу хаттської мови, що

«Хаттская граматическая структура известна весьма фрагментарно.

Большинство формообразующих элементов не поддаются пока

удовлитворительному определению вследствии скудости хаттского язикового

материала»

(Т.В.Гамкрелидзе «Неиндоевропейские элементы хеттского (неситского)

язика», Тбилиси, 1956, с.6).

Сучасний лінгвістичний словник зазначає:

«Хаттский язык (протохеттский язык) – древнейший язык северо-востока М.Азии. Был вытеснен индоевропейскими языками (хеттским и палайским).

Собств. письменности не имел. Сохранились обращения к богам, вкраплённые в хеттские клинописные тексты. Понятны только тогда, когда снабжены хеттским переводом…

Мысль о родстве Хаттского языка с абхазско-адыгскими языками поддерживается сходством их глагольных структур, но неясность фонологического облика формантов Хаттского языка, приблизительность сведений об их значении и к тому же три тысячи лет интервала между сравниваемыми языками делают это сопоставление несколько неуверенным, однако исследования Вяч. Вс. Иванова, по видимому, устанавливают материальное родство Х.я. с зап.- кавказскими…

(«Лингвистический энциклопедический словарь» М., «Советская

Энциклопедия», Гл. ред. В. Н. Ярцева, 1990, с. 570).

 

 

Наше дослідження повністю заперечує висновки зроблені Вяч. Вс. Івановим, та пізніші, численні, праці адигських науковців.

Бажання останніх, найти пракоріння свого етносу, зрозуміле, але потрібні більш обґрунтовані докази, і не тільки лінгвістичні, які, до речі, не є переконливими...

Російський дослідник Олександр Кондратов вказує:

«Малая Азия – мост между Кавказом и берегами Средиземноморья. И здесь был найден язык, который имеет много общих черт с абхазо-адыгским. До прихода в Малую Азию хеттов, говорящих на индоевропейском языке, здесь жили хатты (от них-то и образовалось название хетты, так как самоназвание хеттов было неситы).

От древних хаттов пришельцы переняли умение плавить железо, научились основам земледелия, включили в свой пантеон хаттских богов. Благодаря этому до нас и дошли тексты на языке хатти, или хаттском. Совершая ритуалы, хеттские жрецы читали тексты на чужом им языке хатти и давали перевод на своём языке

(вспомните Двуречье, там аккадские жрецы в богослужении также использовали язык своих предшественников – шумеров). В отличие от вавилонян, хеттские жрецы были плохими лингвистами. Никаких хеттско-хаттских словарей они не составляли. А записи на незнакомом или малознакомом языке хаттов делали по памяти. Не мудрено, что в них много ошибок, искажений. Тексты, написанные самими хаттами, до нас не дошли. С большим трудом удалось установить значение около 150 слов хаттского языка, выявить некоторые особенности его граматики. Но и этих скудных сведений достаточно, чтобы увидеть близость хаттского к западнокавказским языкам…»

(Александр Кондратов «Земля людей – земля языков», Санкт-Петербург, Авалон, 2006, с.185)

Перед тим, як запропонувати таблиці з словами хаттської мови, та їх

відповідниками, з сучасної української мови, автор хоче наголосити, що ці слова

віднайдені у спеціальній науковій літературі.

Ці слова прочитували дослідники (як правило – іноземці) з клинописних текстів, на

глиняних таблицях. Ми хочемо акцентувати увагу на фонетиці слів.

Адже, може змінюватись система письма, алфавіт, правопис літер (останній, часто

змінювався в залежності від матеріалу, який використовувався для запису…).

Залишаються незмінними лише звуки (фонетика), з допомогою яких певна етнічна

група людей передавала значення того, чи іншого, слова.

Це найбільш стійка ознака спорідненості давньої мови з її сучасною

спадкоємицею!!!

Ці зауваження стосуються і таблиці з шумерськими словами, та їх відповідниками, в

сучасній українській мові. Спорідненість цих слів, виявляється тільки в тих

випадках, коли подібність їх фонетеки підкріплюється точним, або близьким,

значенням порівняльних слів давньої та сучасної мов.

Важливим є вірне визначення основи слова (основ – складного слова).

 

 

Лінгвістичні паралелі давньої, хаттської мови та сучасної, української мови: