Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Валютний курс: сутність, функції, багатофакторність, теорії регулювання валютного курсу




Доверь свою работу кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Валютний курс —«ціна» грошової одиниці однієї країни, виражена в іноземних грошових одиницях чи міжнародних валют­них одиницях (СДР, ЕКЮ, замінених ЄВРО з 1999 р.), коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку.

Функції валютного курсу:

· Забезпечення взаємного обміну валютами під час торгівлі товарами, послугами та під час руху капіталів і кредитів.

· Використовується для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних чи іноземних валютах.

· Використовується для періодичної переоцінки рахунків компаній та банків в іноземній валюті.

Багатофакторність валютного курсу—відображає зв’язок валютного курсу з іншими економічними категоріями: вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом і т. д. При цьому вони тісно переплітаються, а вирішальними стають певні фактори: темп інфляції; стан платіжного балансу; різниця процентних ставок у різних країнах; діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції; ступінь використання визначеної валюти на євроринку та в міжнародних розрахунках; прискорення чи затримка міжнародних платежів; ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках; валютна політика.

Є такі основні теорії регулювання валютного курсу:

1) теорія паритету купівельної спроможності: курси будь-яких двох валют мають пристосовуватись один до одного відповідно до зміни рівнів цін у цих двох країнах. Простий приклад дає уявлення дії теорії РРР. Припустимо, що ціна німецької пшениці зростає на 10 % (з 1500 до 1650 DEM за тонну), а ціна американської пшениці не змінюється (1000 USD/т). У цих умовах обмінний курс USD/DEM має зрости з 1,5 до 1,65. Такий ефект забезпечує закон однієї ціни. Згідно з цим законом, якщо дві країни виробляють якийсь однаковий товар, то його ціна має бути однаковою в усьому світі незалежно від того, яка країна продукує цей товар. Що стосується нашого прикладу, то ціна на пшеницю в Америці має пристосуватися до змін ціни на зазначений товар у Німеччині через зміну курсу валют між цими країнами. Виконання вимог даного закону побудоване на взаємодії попиту та пропозиції: відносно здешевіла американська пшениця (пропозиція) стане об’єктом додаткового попиту, який вивільняється від «некупівлі» німецької пшениці, і через це додатковий попит відіб’ється на ціні американського долара, який необхідно купувати для подальшого придбання пшениці;

2) теорія регульованої валюти: Це кейнсіанська теорія, яка виникла під впливом світової економічної кризи 1929—1933 рр., коли неокласична теорія зазнала краху. Існували два напрями теорії регульованої валюти. Перший — це теорія рухливих паритетів, розроблена І. Фішером та Дж. Кейнсом. Так, Фішер пропонував стабілізувати споживну вартість грошей шляхом маневрування золотим паритетом грошової одиниці, а Кейнс вважав, що золотий стандарт уже вичерпав свої можливості. Він пропонував знижувати курс національної валюти з метою впливу на ціни, експорт, виробництво та зайнятість у країні, для боротьби за зовнішні ринки. Основні пропозиції цієї теорії були використані Великобританією та іншими країнами в 30-х роках минулого століття. Другий напрям — теорія курсів рівноваги, яка підміняє паритет купівельної спроможності поняттям «рівноваги курсів». Згідно з цією теорією нейтральним є такий валютний курс, який відповідає стану рівноваги національної економіки. Західні економісти розглядали валютний курс як втілення менових пропорцій, які залежать від попиту на валюту та її пропозиції;

3) теорія ключових валют: відображала політику гегемонії долара на противагу золота. Вона є обґрунтуванням принципів Бреттон-Вудської валютної системи, що базувалася на золоті та на двох резервних валютах і зобов’язувала країни — члени МВФ проводити валютну інтервенцію з метою підтримання долара. Ця теорія всі валюти поділяла на ключові (долар, фунт стерлінгів), тверді та м’які, а також утверджувала лідируючу роль долара (на противагу золоту) та орієнтувала валютну політику всіх країн на долар і підтримування його як резервної валюти. Представниками цієї теорії є американські економісти Дж. Вільямс, який уперше ввів поняття ключових валют у 1945 р., А. Хансен та англійські економісти Р. Хоутрі, Ф. Грецем;

4) теорія фіксованих паритетів та курсів: прихильники цієї теорії віддавали перевагу режиму фіксованих паритетів та передбачали їх зміни лише в тому разі, коли існує стан нерівноваги платіжного балансу. На підставі розроблених економіко-математичних моделей, вони дійшли висновку, що фіксований паритет не може бути засобом регулювання платіжного балансу, оскільки зміна валютного курсу не є визначальним фактором регулювання зовнішньої торгівлі країни. Ця теорія була підґрунтям для розроблення принципів Бреттон-Вудської валютної системи, яка базувалася на фіксованих паритетах та курсах валют. Представниками цієї теорії були Дж. Робінсон, Дж. Бікердайк, А. Браун, Ф. Грехем;

5) теорія плаваючих валютних курсів: ця теорія базувалася на монетаристських поглядах, згідно з якими валютний курс повинен вільно коливатися під впливом ринкових регуляторів. Теорія обґрунтовувала режим плаваючих валютних курсів та окреслювала його основні позитивні моменти, які полягають у такому: валютний ринок визначає курсове співвідношення валют, режим плаваючих валютних курсів, стимулює розвиток світової торгівлі, сприяє автоматичному вирівнюванню платіжного балансу та вільному вибору країною моделі національного економічного устрою без зовнішнього втручання. Представниками цієї теорії були економісти монетаристського напряму: М. Фрідмен, Ф. Махлуп, А. Ліндбек, Л. Ерхард та ін.;

6) нормативна теорія валютного курсу: пояснює дію валютного курсу як допоміжного інструменту регулювання економіки поряд з адміністративним втручанням держави у валютну політику. Представники цієї теорії вважали, що валютний курс повинен базуватися на угодах та паритетах, які встановлюються міжнародними організаціями. Так, А. Ланьї рекомендував застосовувати колективно регулюючі плаваючі курси валют, а Дж. Мід та Р. Манделл дійшли висновку, що політика стосовно валютного курсу однієї країни може мати негативний вплив на економіку інших країн.

Загальними рисами цих теорій є заперечення теорії трудової вартості, вартісної основи валютного курсу, товарної природи грошей.

Теорії регулювання валютного курсувиконують дві функції: ідеологічну (спрямована на обґрунтування життєздатності рин­кової економіки) і практичну (розроблення методів регулювання валютного курсу як складової валютної політики).

 







Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 1008. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.021 сек.) русская версия | украинская версия