Висновки. Спілкування — важлива форма людського буття, умов життєдіяльності людей, спосіб їх об’єднання

Спілкування — важлива форма людського буття, умов життєдіяльності людей, спосіб їх об’єднання.

Культура спілкування охоплює етичні та психологічні компоненти, відповідні знання, необхідні для взаємодії, вміння застосовувати їх у конкретних ситуаціях.

Високий рівень культури спілкування також характеризується гуманістичними установками, в основі якихлежать гуманістична етика та гуманістична психологія.

Гуманістична етика та гуманістична психологія орієнтують на те, що людина є мірою всіх речей, і це обов'язково слід враховувати у спілкуванні.

Для успішного спілкування треба створювати умови, які сприяли б самоактуалізації та самореалізації співрозмовників, їх продуктивний співпраці.

Лекція 6. Риторика і мистецтво презентації

План

1. Поняття про ораторську компетенцію.

2. Особливості публічного виступу.

3. Особистісний вплив промовця на характер спілкування.

4. Ораторське мистецтво промовця як умова переконання.

5. Підготовка до публічного виступу.

6. Презентація як форма виступу в аудиторії.

Особливості публічного виступу

Окреме місце посідає спілкування однієї людини з гру­пою. Кількість осіб у групі може бути різною: від кількох до великого натовпу. Це залежить від цілей тих, хто організовує зустріч. Але в усіх випадках людей, скільки б їх там не було, об'єднує спільний інтерес щодо того, для чого вони зібралися. Метою такого спілкування є передавання інформації, знань, оцінок та вражень. Форми такого спілкування теж можуть бути різними: лекція викладача для студентів або відомого науковця (спеціаліста) для зацікавлених людей, які спеці­ально зібралися його послухати; це можуть бути мітинг чи збори, наприклад, присвячені висуненню кандидатів у народні депутати тощо. Ця форма спілкування однієї людини з гру­пою потребує спеціальних знань з етики та психології, кон­кретних умінь та навичок.

Людині, яка виступає перед групою (промовець, лектор), властиві публічне мислення і мистецтво говоріння, а для тих, кому адресований виступ, характерною є діяльність, пов'яза­на зі сприйманням і розумінням того, що вони чують і ба­чать, тобто мистецтво слухання.

Ще в старовину говорили: " Слово наполовину належить тому, хто говорить, а наполовину тому, хто слухає". Публічне спілку­вання, що реалізується говорінням промовця та слуханням присутніх на зустрічі людей, передбачає їх активну мисленнєво-мнемічну діяльність, концентрацію і спрямованість їхньої уваги, інтерес до процесу прийняття та обробки інформації.

 

Особистісний вплив промовця на характер спілкування

У двосторонній взаємодії того, хто виступає, і групи лю­дей, які його слухають, ініціативнішим є промовець. Як суб'єкт спілкування, він повинен мати певні характеристики, нахил до конкретної діяльності, готовність до неї та проникнення нею. Це сприятиме його ефективній взаємодії з великою гру­пою людей, встановленню контакту з ними, стає додатковим позитивним фактором, бо приносить промовцю і слухачам інтелектуальне та емоційне співпереживання.

Останнє найчастіше викликається особистістю того, хто ви­ступає, і сприяє підключенню уваги слухачів до проблем, що хвилюють його в цю мить, взаєморозумінню та погодженості дій обох сторін, які беруть участь у такому спілкуванні. Але промовцю варто пам'ятати, що згідно з законом психічного зараження, емоційний стан слухачів може стати таким силь­ним, що з ним можна не справитися і втратити контакт з людьми. Тому більшість спеціалістів, добре знаючи свої мож­ливості, вважають за краще виступати в камерних умовах, і лише деякі — перед великими групами людей.

Звичайно, для того, щоб зацікавити людей, які зібралися, промовець повинен мати що сказати, тобто добре розбира­тися у проблемі, яка обговорюється. Але не менше значення має дотримання ним загальноприйнятих етичних норм та знання психологічних механізмів, уміння використовувати їх для встановлення контакту і переконання.

Важливим видом контакту промовця з аудиторією є інтелектуальний. Він зводиться до того, що обидві сторони долучаються до активного розгляду проблеми. Особливо це виявляється тоді, коли лю­дина, яка публічно виступає, начебто намагається розв'язува­ти проблему на очах у слухачів. Тоді слухачі з ним пого­джуються чи виражають незгоду, схвалюють чи сумнівають­ся, але є співучасниками процесу мислення промовця.

Обов'язковою умовою для встановлення контакту є прий­няття слухачів як рівноправних партнерів по спілкуванню. Ядром консолідації є головна ідея, що лежить в основі публіч­ного виступу і виражає позицію оратора. Саме завдяки чіткій позиції, своїй індивідуальності промовець викликає у слухачів інтерес до себе і встановлює з ними контакт.

Зовнішнім проявом того, є контакт чи ні, буде поведінка слухачів на зустрічі. Так, увага присутніх, їх погляди та же­сти схвалення, тиша або мовчання під час паузи свідчать про те, що слухачі включились у спільну з ним мисленнєву діяльність. Тоді й він почувається невимушено, говорить про­стіше, отримує задоволення від спілкування.

Неабияке значення має те, як поводиться людина, виступа­ючи з трибуни, відповідаючи на запитання, її зовнішній ви­гляд, манери, а також те, наскільки вона дотримується загаль­ноприйнятих правил етикету. Якщо промовець їх порушує, не вміє з повагою ставитися до людей, у своїх судженнях не виявляє чесності та щирості, якщо відчувається, що такі етичні категорії, як добро та любов йому непритаманні, а зовнішній вигляд та манери дратують, то слухачі його не сприймати­муть і не слухатимуть.