Поняття про державну мову

Великі економісти минулого неодноразово підкреслювали діалектичну єдність природного і соціального, природного і суспільного на всіх рівнях людських відносин. Людське суспільство внутрішньо пов'язане з природним середовищем через виробничу діяльність, яка залежить від форми соціальної організації й характеру вироб­ничих відносин, властивих певному суспільству. Виникнення глобальних проблем пов'язане як з конкретною сферою життєдіяльності суспільства, так і з конкретним соціально-економічним середовищем, де реалізується та чи інша сфера діяльності людей.

На виникнення подібних проблем вперше звернули увагу західні вчені в 60-х роках XX ст. Наприклад, Р. Фолк, О. Тоффлер, Д. Медоуз, Дж. Форрестер, Р. Хейлбронер до глобальних проблем відносять досить вузьке коло питань — перенаселення планети, по­рушення екологічної рівноваги, виснаження ресурсів. Такі вчені, як В. Леонтьєв, Е. Пестель, Я. Тінберген, визнаючи наявність багатьох глобальних проблем, найголовнішою вважають економічну відсталість країн, що розвиваються. Г. Кан, Дж. Фелпс вважають, що перед людством стоїть близько 20 глобальних проблем, 9 з яких — найголовніші. Близько до теоретичного обґрунтування глобальних проблем підійшли вчені колишнього СРСР В. Загладін, Д. Гвішиані, М. Максимова, І. Фролов та ін. Хоч їхні точки зору не завжди збігаються і вони не завершили розробку цілісної концепції, у їхніх обґрунтуваннях наведено визначення причин, що породжують гло­бальні проблеми, критерії, які дають змогу виділити їх серед безлічі проблем, що стоять перед людством; розкрито конкретно-специфічні форми їхнього прояву; означено внутрішні зв'язки і взаємозалежності між окремими проблемами та намічено шляхи розв'язання їх.

У цілому глобалістика як самостійна галузь знань про найзагальніші, планетарні проблеми сучасного і майбутнього розвитку людської цивілізації перебуває в процесі становлення.

Проблеми взаємовідносин людини і суспільства з природою і самих суспільних відносин класифікують як глобальні, якщо: а) вони мають загальносвітовий характер, тобто стосуються інтересів усіх або значної групи держав; б) нерозв'язання їх викликає загрозу людству, регрес в умовах життя людей, у розвитку продуктивних сил; в) вони потребують невідкладних і рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового товариства. Глобальність — не географічне поняття. Вона означає, що подібні проблеми стосуються інтересів усіх класів і верств населення, усіх країн і народів планети, впливають на всі сфери суспільного життя і відбиваються певною мірою на стані справ у всіх районах планети.

За такими ознаками глобальні проблеми поділяють на три сфе­ри дії.

До першої сфери належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, оволодіння космічним простором. Витоки цих про­блем закладені в тенденціях і закономірностях розвитку світових продуктивних сил, які сприяють як розширенню можливостей за­доволення потреб людини в засобах існування, так і зростанню старих потреб і виникненню нових. Особливість переростання цих проблем у глобальні полягає в тому, що сьогодні, як ніколи раніше, споживання ресурсів, що відновлюються і що не відновлюються, досягло величезних масштабів і характеризується тенденцією до подальшого зростання. Виникла ситуація, коли з найбільшою гос­тротою виявилася суперечність між потребами суспільства в при­родних джерелах існування і можливостями природи задовольнити ці потреби. Відносна обмеженість природних ресурсів робить необхідним пошук радикальних рішень проблеми, що склалася, у світовому масштабі.

До другої сфери належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: відносин між державами різних економічних устроїв, подо­лання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи тощо. На перший план серед них вийшла проблема регіональних конфліктів, у тому числі і в державах, що переходять до ринкових відносин. Про це свідчать події у ко­лишньому СРСР, колишній Югославії, на Близькому Сході тощо. Важливою залишається на цьому фоні проблема відвертання загрози застосування ядерної зброї. У розв'язанні цієї проблеми за­інтересовані не тільки держави, які мають ракетно-ядерний потен­ціал, а й народи усієї планети. Тільки спільними зусиллями можна відвернути загибель людської цивілізації.

Третя сфера — розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Вона охоплює передусім проблеми пристосування сучасної людини до умов природного і соціального середовища, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу, питання сучасної урба­нізації, боротьби з епідеміями і тяжкими захворюваннями (серцево-судинними, онкологічними, СНІДом). Проблему людини і її майбутнього вчені розглядають як таку глобальну проблему, в якій концентруються і багаторазово підсилюються всі інші проблеми людського співжиття.

Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами часто мають умовний характер, а окремі глобальні проблеми зумовлені про­цесами, що є результатом взаємодії, скажімо, не тільки природи і суспільства, а й взаємовідносин між державами. Наприклад, продовольча криза в цілому ряді малорозвинутих країн є результатом не тільки їхнього внутрішнього розвитку, а й специфічного поділу праці у світовій системі господарства, дисгармонії світових господарських зв'язків. Та до якої б сфери не належала та чи інша глобаль­на проблема, вона має свої форми суперечностей, диспропорцій та функціональної незбалансованості.

Кожна глобальна проблема є об'єктивною за своїм характером і має матеріальну основу. Процеси інтернаціоналізації господарського життя, науки, культури і політики визначають зростання взаємозв'язку окремих ланок світового господарства, взаємозалеж­ності держав і тим самим становлять основу для можливості глоба­лізації окремих проблем людської цивілізації. При наявності суперечності між світовим економічним розвитком і соціальним прогресом людства виникають об'єктивні причини для перетворення можливості глобалізації на її реальність, тобто появи глобальних проблем. Наприклад, розв'язавши коло великих проблем у галузі функціональних і прикладних досліджень, техніки і технології, науко­во-технічний прогрес водночас зумовив появу комплексу нових потреб, поставив нові завдання, які в умовах високого ступеня інтернаціоналізації господарського життя набули глобального характе­ру. З розвитком НТР гостро постала проблема охорони навколиш­нього середовища, невідкладного розв'язання потребує проблема, сировинних джерел та ін.

Крім того, на прояв і загострення глобальних проблем вплива­ють реальні конкретно-історичні умови. Без урахування соціальних факторів, специфіки суспільного устрою окремих держав неможливо до кінця з'ясувати суть і джерела цих проблем.

Отже, при аналізі глобальних проблем слід враховувати загальні закономірності історичного процесу; загальні тенденції розвитку продуктивних сил, впливу на них НТР; соціальні фактори. За цих умов оптимальне розв'язання глобальних проблем потребує поєднання науково-технічних і соціально-політичних факторів у єди­ний механізм, основу якого становитимуть колективні дії усіх дер­жав. Координація зусиль сторін, що беруть участь у розв'язанні глобальних проблем, ґрунтується на визначенні посильного внеску кожної з країн та умов участі незалежно від рівня економічного розвитку і соціального устрою її.

Серед глобальних проблем, що стоять сьогодні перед людством, збереження миру— найгостріша проблема, яка потребує невідкладного розв'язання. Людська цивілізація дійшла до такого стану, коли локальні міжнаціональні конфлікти без вживання ефективних запобіжних заходів можуть перетворитися на глобальні й становити безпосередню загрозу життя на землі.

Гонка озброєнь у XX ст. набула небачених масштабів. Протягом століття світові воєнні витрати зросли більш як у 30 разів. Якщо в період між двома світовими війна­ми людство витрачало на воєнні цілі від 20 до 22 млрд. дол. щорічно, то сьогодні ця сума перевищує 1 трлн. дол.

У сферу світової військово-виробничої діяльності, за підрахунками експертів ООН, включено близько 50 млн. чол., а у військових дослідженнях і створенні нової зброї зайнято від 400 до 500 тис. На ці цілі припадає 2/5 усіх витрат на науку.

Гонка озброєнь безпосередньо впливає на величину національного багатства, на рівень життя населення. Утримання сучасних збройних сил і забезпечення їхніх потреб завдають величезної шкоди світовій економіці, посилюють диспропорції в її структурі, загострюють інші глобальні проблеми. Відвертання коштів на гонку оз­броєнь стало таким суттєвим, що під його впливом деформується механізм суспільного відтворення.

Гонка озброєнь — це також фактор забруднення природного навколишнього середовища, головними носіями якого виступають виробництво та випробування зброї масового ураження — ядерної, хімічної, бактеріологічної. Нині в світі нагромаджено близько 50 тис. різних ядерних боєзарядів. Крім того, що вони самі загрожують людству, процес їхнього створення також несе в собі небез­пеку. Радіоактивні відходи, що потрапляють у навколишнє середо­вище, впливають на імунну систему людини, спричинюють різні захворювання. Наслідки аварії на ЧАЕС пряме підтвердження тому.

За цих умов вихід може бути лише один: спільне, відповідно організоване ядерне роззброєння, яке сприятиме зміцненню міжнародної безпеки, звільненню необхідних для розв'язання інших глобальних проблем матеріальних, фінансових, людських та інших ресурсів.

Не випадково при започаткуванні Конференції ООН з навко­лишнього середовища і розвитку (1992 р.) було висунуто пропозицію про спрямування частини коштів, вивільнених завдяки припи­ненню гонки озброєнь, на вирішення найболючіших економічних і екологічних проблем країн, що переходять до ринкової економіки, в тому числі й України.

Виникнення екологічної проблеми, як і виникнення інших глобальних проблем у сфері взаємовідносин суспільства з природою, пов'язане з прискоренням науково-технічного прогресу, який створює можливості для посилення людського впливу на навколишній світ. Навіть позитивне перетворення природи в інтересах суспільства не може не мати хай вторинних чи третинних, але негативних наслідків для навколишнього середовища. Прискоривши розвиток продуктивних сил і давши в руки людини нові засоби підкорення природи, НТР не тільки виявила нові взаємозв'язки між людиною і природою, а й зумовила нові конфлікти в ході здійснення цих взаємозв'язків.

За даними Всесвітньої комісії ООН з навколишнього середовища і розвитку, нині щорічно перетворюється на пустелю 6 млн. га родючих земель, на 11 млн. га скорочується площа тропічних лісів, 31 млн. га лісів загублено забрудненням та кислотними дощами. Інтенсивна хімізація сільського господарства і промислові викиди шкідливих речовин спричинюють непоправні наслідки. Тільки у США 50 видів пестицидів отруюють ґрунтові води у 32 штатах, 2500 звалищ токсичних відходів потребують термінового очищення. У світі від отруєння.пестицидами щорічно вмирає 14 тис. чол. і захворює понад 700 тис. У ряді районів Африки, Китаю, Індії та Північної Америки резервуари підземних вод скорочуються внаслідок перевищення попиту на воду над її природним поповненням. Усе це не може не впливати на рослинний і тваринний світ. Очікується, що в найближчі 20 років може зникнути 1/5 всіх існуючих видів тварин і рослин.

Генофонд тваринного і рослинного світу України також перебуває під загрозою. На відміну від США, Німеччини, Великобританії, Франції, Канади та інших країн, де розорано близько чверті земель, в Україні цей показник сягнув за 80 від­сотків. Площа природного фонду, де заборонено чи обмежено господарську ді­яльність, в Україні становить лише 2 відсотки території, у США — 7, 8; Канаді — 4, 5; Японії — 5, 6; Норвегії — 12 відсотків. Нині в Україні під загрозою знищення перебуває 531 вид диких рослин і грибів, 380 видів диких тварин.

Значної шкоди природі й суспільству завдає підвищення в атмосфері концентрації вуглекислого газу, який утворюється при спалюванні вугілля, нафти, газу тощо. Вчені передбачають, що його накопичення може підвищити до 2050 р. середню температуру на поверхні Землі на 1, 5—4, 5° С, що спричинить танення криг у морях, океанах, горах і призведе до підвищення рівня Світового океану до 2100 р. на 1, 4—2, 2 м, внаслідок чого будуть затоплені берегові зони, що негативно позначиться на економіці багатьох країн. Тяжкими наслідками загрожують людству ерозія та руйнування озонового шару, який є захистом від сонячного радіаційного впливу.

Питання, пов'язані зі станом природи, виникають на різних рівнях: регіональному, коли йдеться про забруднення чи порушення природи на обмежених ділянках поверхні; національному, коли техногенний вплив зачіпає інтереси цілої держави; планетарному, оскільки діяльність людини втручається в глобальні природні процеси. Особливість проблеми сьогодні полягає в тому, що ці рівні тісно взаємопов'язані. Регіональне і національне нині в багатьох випад­ках набуває глобальних масштабів. Наприклад, випадання кислотних дощів на території сусідніх країн, експорт екологічної кризи шляхом розповсюдження у глобальних масштабах за міжнародними каналами токсичної технології, відходів підприємств або свідо­мим перетворенням країн, що розвиваються, у звалища токсичних речовин. Конференцією ООН з навколишнього середовища і роз­витку було визначено 5 суб'єктів, які перешкоджають розв'язанню глобальних екологічних проблем. Це США, які відмовляються підписати міжнародну конвенцію з біологічної розмаїтості; Саудівська Аравія, яка збільшує видобуток і продаж нафти; Японія, що підтримує США; Малайзія, на території якої нищать тропічні ліси; МАРАТЕ, яка підтримує подальший розвиток атомної енергетики. Зрозуміло, що за таких умов розв'язання екологічних проблем можливе лише через розгортання міжнародного співробітництва.

На сьогодні людство ще не має єдиної програми розв'язання екологічних проблем. Зусилля вчених і господарників зосереджені на розробці й запровадженні нових технологій (перехід на ресурсозберігаючі та безвідходні технології); вишукуванні коштів для фі­нансування заходів щодо охорони навколишнього середовища; розробці національних програм раціонального природокористування. Національні програми охорони природного навколишнього середовища будуть ефективними лише тоді, коли відповідатимуть міжнародним потребам. Організатором і координатором цієї діяльності виступає ООН та її спеціалізовані організації, насамперед створена в 1972 р. у системі ООН Програма з навколишнього середовища (ЮНЕП). За її ініціативою було розроблено і прийнято Де­кларацію з розвитку навколишнього середовища (1992р.) — своєрідну міжнародну екологічну конституцію. Нині ЮНЕП домагається прийняття міжнародної конвенції про збереження глобальної біологічної розмаїтості.

Як і раніше, гостро стоїть проблема забезпечення людства сиро­виною та енергією. Значення енергоносіїв і сировинних джерел пояснюється тим, що вони є важливою передумовою і фактором економічного зростання, прогресу продуктивних сил, фактором при­родокористування. Суть проблеми полягає у відсутності на сучасному етапі нової, адекватної НТР, бази постачання суспільного виробництва енергією та сировиною; затримці в освоєнні альтерна­тивних енергоносіїв; наявності диспропорцій у світовому енергобалансі; переважанні традиційних енергоносіїв, залежності енер­гозабезпечення багатьох країн від зовнішніх джерел тощо.

Енергетична проблема тісно пов'язана з іншими глобальними проблемами. З проблемою забезпечення миру і відвертання війни зв'язок двобічний. По-перше, гонка озброєнь пов'язана із зростанням непродуктивного споживання великих обсягів сировини та енергоносіїв; по-друге, залежність від імпорту енергії та окремих видів стратегічної сировини є причиною міжнародного напружен­ня. Наочно зв'язок цих двох проблем виявився у кризі й війні в Перській затоці. Суть зв'язку з екологічною проблемою полягає в тому, що енергетика, видобуток сировини змінюють антропогенне й природне середовище, руйнують родючі ґрунти, змінюють природний ландшафт.

Можливості запобігання загостренню проблеми містяться у по­шуках альтернативних джерел енергії. На них і зосереджені зусилля багатьох вчених з багатьох країн світу.

Останнім часом набула глобальності проблема освоєння Світо­вого океану. Світовий океан надає людству біоресурси та мінеральну сировину.

Розвідані запаси нафти на континентальному шельфі становлять 1/4 світових розвіданих запасів. На морські надра припадає близько 30 відсотків олова, що видобувається в світі, 100 відсотків брому, 20 відсотків важкої води тощо.

Проблема економічного відставання країн, що розвиваються, виявляється також у кризі заборгованості. Вона належить до групи глобальних проблем, пов'язаних із взаємовідносинами між держа­вами. Рис глобальності їй надає те, що вона може бути подолана виключно глобальним і справедливим врегулюванням в межах сві­тового товариства, яке, в свою чергу, гарантувало б економічну безпеку всіх країн і народів, сприяло б стабільному і гармонійному розвитку світового господарства.

Суттєві риси глобальних проблем, їхні ознаки, сфери і форми мають реальне втілення, їх можна дослідити за допомогою існую­чих вже нині методів глобалістики.

Особливого значення набуває питання конверсії воєнного виробництва, демілітаризації економіки країн світу, мирного співробітництва між ними. Для країн, що утворилися після розпаду СРСР, вивільнення коштів у ході роззброєння означає можливість сконцентрувати зусилля на розв'язанні завдань перехідного періоду, У західних країнах відмова від гонки озброєнь сприятиме економічному зростанню, дасть змогу скоротити податки з населення. Усім країнам, що розвиваються, роззброєння принесе додаткові кошти для подолання економічної відсталості. Роззброєння може суттєво вплинути на всю сукупність міжнародних відносин, перевести їх на загальновизнані міжнародні норми спілкування народів.

Позитивний вплив роззброєння на розв'язання глобальних проблем людства важко переоцінити. Відмова від гонки озброєння створила б сприятливі можливості для економічного розвитку всього світового товариства. Стрижневим економічним аспектом роз­зброєння є питання про конверсію воєнного виробництва. Конверсія є ланкою процесу " роззброєння — розвиток" і способом вивільнення в ході роззброєння матеріальних, фінансових, людських і наукових ресурсів та спрямування їх на розвиток цивільного сектора господарства. В Україні конверсія воєнного виробництва спрямована на переорієнтацію науково-технічного та виробничого потенціалу оборонної і машинобудівної промисловості на випуск цивіль­ної продукції, технічне переозброєння інших галузей господарства.

Розв'язання глобальних проблем сучасності, забезпечення майбутнього людської цивілізації вимагають розробки і реалізації колективної програми економічної, воєнно-політичної безпеки люд­ства. Фінансові засоби її здійснення пов'язані з процесом роззбро­єння, конверсією воєнного виробництва, а суб'єктами втілення її в життя є всі заінтересовані країни і народи світу.

 

 

План

1. Поняття про державну мову.

2. Поняття національної та літературної мови.

3. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

Література

1. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник /За ред. Н.Д. Бабич. – Чернівці, 2005.

2. Ющук І.П. Українська мова. – К., 2004.

 

Поняття про державну мову

Державна мова – закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики. Термін “державна мова” з’явився у часи виникнення національних держав. В однонаціональних державах немає необхідності юридичного закріплення державної мови, у багатонаціональних країнах конституцією (законодавством) статус державної, як правило, закріплюється за мовою більшості населення. У деяких країнах відповідно до їхнього територіально-етнічного складу статус державних надано двом і більше мовам (напр., у Канаді - англійській та французькій). У демократичних країнах із статусом однієї мови як державної забороняється дискримінація громадян за мовною ознакою, носії інших мов мають право користуватися ними для задоволення своїх потреб.

Українці мають більше ніж тисячолітню історію уживання рідної мови в різних сферах громадського і культурного життя. Давньоруська мовав добу Київської Русі була не лише мовою художньої літератури, літописання, а й мовою законодавства та діловодства, офіційного і приватного листування. Отже, вона фактично була мовою державною.

3. Мовне законодавство та мовна політика в Україні

Визначальними чинниками сучасної мовної ситуації в Україні є:

1) наявність регіонів з неоднорідними національно-культурними і мовними, а також соціально-політичними традиціями та орієнтаціями, що зумовлено попереднім тривалим роз’єднаним існуванням різних частин України у складі різних держав і різним часом (аж до середини XX ст.) їх об’єднання в складі однієї держави.

2) широке функціонування російської мови в різних сферах суспільного життя на більшій частині території країни, що, природно, обернено пропорційно впливає на повноту функціонування української мови, і поділ населення за мовним принципом на “україномовне” і “російськомовне”.

3) як органічний наслідок двох попередніх чинників – надзвичайна важливість мовного питання в етнокультурному та політичному житті України, чого немає, скажімо, в сусідніх Росії або Польщі.

4) мовна політика новоутвореної держави й роль громадських та політичних організацій і засобів масової інформації (фактор, що почав діяти з кінця 1980-х рр.).

Саме від цього чинника тепер найбільшою мірою залежить майбутнє як української, так і інших мов у країні. Мовна політика на загальнодержавному рівні визначається Конституцією України, відповідними законами (крім закону “Про мови в Українській РСР”, законами “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про інформацію”, “Про рекламу”, “Про захист прав споживачів”, “Про Збройні сили України” та ін.), указами й розпорядженнями Президента, постановами й розпорядженнями уряду та відповідних міністерств і відомств.

Нагальними для Української держави є такі завдання:

1. Розроблення і затвердження Концепції державного мовного будівництва.

2. Ухвалення нового Закону про мови, який би ефективно і всебічно захищав і утверджував мову єдності українського громадянства (державну) в колі мов меншин.

3. Створення (відновлення) в державній вертикалі повноцінних спеціалізованих органів, зокрема й центрального, для здійснення політики у галузі мовного планування та будівництва.

Конституція України покладає на державу обов’язок забезпечувати “всебічний” розвиток і функціонування української мови в усіх сферах України. Нарешті, чинний закон “Про мови” і підписані Україною міжнародні угоди також зобов’язують державу проводити мовну політику осмислено, послідовно, сплановано.

4. Розроблення і затвердження нової урядової програми розвитку української та інших мов в Україні на період до 2010 року.

5. Відлагодження і наповнення змістом у конкретних сферах щоденного життя країни і регіонах механізму контролю за дотриманням чинного мовного законодавства і конституційних гарантій, наданих державою щодо мови особі, спілкам та народові.

Оскільки наша мова багато десятиліть нищилася на державному рівні, то і про її відродження має подбати насамперед держава. Ми маємо нині українську національну державу без чітко викарбуваних національних ознак, без загальновизнаної й всюди утвердженої державної мови.

Двомовність у деяких країнах пояснюється тим, що до їх складу ввійшли певні провінції, регіони разом зі своєю землею і своєю мовою. А Україна створена лише за рахунок своїх земель, вона ні від кого нічого не забирала. Навпаки, частина наших земель належить нині Росії, Білорусі, Польщі та іншим сусідам. Тому єдиною державною мовою є мова корінної нації, яка створила нашу державу і дала їй назву - Україна. Природно, що в межах своєї спільноти люди можуть спілкуватися найбільш прийнятною мовою, можуть створювати свої школи, клуби, товариства. Але при цьому вони не мають права принижувати права громадян інших національностей і повинні свято поважати загальнодержавну українську мову, яка об’єднує всіх громадян України, є зрозумілою для всіх і є офіційною мовою всіх державних установ. Це – найвищий вияв демократії. З етичної точки зору порушувати нині питання про двомовність в Україні – аморально.

Немає мов кращих чи гірших. Усі мови неповторні й специфічні. Немає серед них “провінційних”, “хуторянських”, “сільських” і “міських”. Але є мова держави, яку треба поважати, оберігати й захищати. Нині, як ніколи, потрібен захист української мови як державної.

Що для цього слід зробити? Насамперед, потрібна чітка і недвозначна позиція найвищих державних осіб. Саме їх авторитетом визначатиметься поведінка інших керівників.

Кожна людина, яка мріє про державну кар’єру, має усвідомити: не знаючи державної мови не можна розраховувати на високу посаду, на пристойне місце в суспільстві.

Друга проблема – це добір кадрів. Використання державної мови керівниками та їх заступниками всіх рівнів – від Президента до бригадира повинно стати правилом хорошого тону. Отже, потрібен службовий етикет, норми поведінки державного службовця. Кожен має усвідомити, що він перебуває на службі в українського народу, в Українській державі.

У багатьох країнах стрижневою є одна нація і є розумні порядки, які влаштовують усіх людей, що в ній мешкають. Корінна нація є поводирем, не протиставляючи себе іншим народам, що проживають у країні, і це відповідає українській ідеї: створити європейську демократичну заможну Українську державу, в якій українці працюють як для себе, так і на благо інших народів, ведучи їх за собою.

Уваги потребує і зовнішній вигляд установ, вулиць, магазинів. Перевіряють і контролюють усе, тільки не мову.

Цікава також ситуація з вивісками на установах: якщо і замінили мову, то часто-густо залишили стару символіку.

Дивна мовна ситуація і в діловодстві, проектно-конструкторській документації, звітності. Одразу ж відкинемо закид щодо відсутності необхідної української термінології в технічній, медичній та інших галузях. Це неправда. Ще в радянські часи викладачі, які читали лекції українською мовою, ніколи не зазнавали труднощів у пошуках того чи того українського відповідника.

Це не означає, що не існує проблеми творення української науково-професійної, у тому числі й технічної, термінології, її поширення та апробації в наукових і фахових середовищах; унормування і стандартизації, підготовки словників і довідників, уведення наукової термінології до підручників, навчальних посібників, у методичне забезпечення. Йдеться про те, що настав час взятися до роботи, часом невдячної, інколи затратної з різних сторін, зокрема й фінансової, поволі й виважено рухатися в напрямку утвердження української державності. Настав час, відповідно до Конституції України та Закону про мови, рішуче переводити і навчання в усій системі освіти на державну мову, надаючи широких прав, де є в цьому потреба, мовам етнічних груп.

Рівень викладання українською мовою має бути надзвичайно високим. Американські вчені дійшли висновку, що при низькому рівні викладання мови у школярів гірше розвивається асоціативне мислення. Природно і справедливо, що в перспективі державна мова в Україні повинна стати засобом міжетнічного спілкування.

Освіта немислима без книжкового забезпечення. Нестача підручників та їх дорожнеча стали гострою проблемою. Правда, проблемою штучною. Бо не може бути держави без школи та книги. Там, де не вистачає книжок, або держави немає, або вона гине. Там немає керівників, здатних осмислити цю трагедію. Розмови про нестачу коштів на друк, а відтак – і підручників українською мовою є тільки приводом, аби виправдати сьогоднішній стан справ. Нині в Україні видається 70% російськомовної літератури і лише 30 – україномовної.

Організацію державотворення в Україні слід доручати лише тим людям, які хочуть саме незалежної України, які знають історію, люблять її культуру й народ, мають необхідні професійні знання та організаційні здібності, які чесні й порядні. Ми маємо навчитися виявляти і гнати геть кар’єристів будь-якої орієнтації, які, обіймаючи високі посади й отримуючи щедрі винагороди та привілеї, зневажають усе українське.

Край необхідно розробити цілу низку протекціоністських заходів щодо підтримки української мови. Це – пільгове законодавство на українське друкарство та виробництво музичної продукції, організація рекламної справи державною мовою, дублювання цікавих зарубіжних фільмів українською мовою; замовлення технічних завдань та іншої нормативної документації на обладнання, техніку, технологію українською мовою, без яких Держнагляд не допустить їх ввезення в Україну, тощо.

Ще одна надзвичайно важлива проблема – створення єдиної національної української церкви. Київський патріархат займає чітку державницьку позицію, проте держава його чомусь не помічає.

Важливо наголосити ще раз: коли йдеться про відродження української мови та й вживання як загальнонаціональної на терені України, то головний тягар цієї великої місії має взяти на себе корінний етнос як цементуючий елемент української держави, як гарант її суверенітету і демократичного розвитку всіх інших народів. Розвиваючись самі, українці поведуть за собою інших, ні в якому разі не утискуючи їхні національні права та інтереси. І це буде запорукою того, що Україна постане як європейська демократична держава, здатна забезпечити розквіт усім своїм громадянам.

Державна мова – візитна картка держави. Якою є та візитна картка, такою і є держава.

 

Лекція 2

ОСНОВИ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

План

1. Поняття культури мови й культури мовлення.

2. Основні комунікативні ознаки культури мовлення.

3. Функції мови.

Література

1. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. – Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2004. – 480 с.

2. Культура мови: Довідник / За ред. В.М. Русанівського. - К.: Либідь, 1990. – 304с.

3. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення. - X.: Торсінг, 2001. – 384с.

4. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. - К.: Вежа, 1994. – 240 с.

5. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. - К.: Літера, 2000. – 480 с.

6. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. посібник. – Львів: Світ, 2003. – 432с.

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування.