Студопедия — Д. Неореалізм
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Д. Неореалізм






Класичний реалізм трансформувався у модернізм не лише через імпресіонізм, а й безпосередньо, через розвиток стильової течії, яку називають соціально-психологічним або романтичним, імпресіоністичним чи лірико-психологічним реалізмом. І все ж найбільш слушною бачиться назва «неореалізм». Цей стиль розробили митці, що, маючи модерністичний світогляд, зберегли, проте, реалістичний тип художнього мислення.

Новий стиль в основному зберіг арсенал зображально-виражальних засобів класичного реалізму (зосередження на повсякденній сучасності, достеменно відтвореній суспільно-побутовій атмосфері, соціально злободенній проблематиці, зображенні суспільних типів; метонімічна (а не метафорична поетика тощо), але 1) значно поглибив психологізм, скерував на нього всю увагу. Якщо реалістові ХІХ ст. людина потрібна була для осмислення соціального середовища, то неореаліст заглиблювався у внутрішній світ персонажа для самодостатнього осмислення його як людини, пізнання її ірраціональної сутності, екзистенційності незалежно від суспільного оточення.

Неореалізм докорінно переосмислює 2) концепцію особистості в літературі. На місце активних бунтарів (Микола Джеря, Чіпка Варениченко, Бенедьо Синиця) — особистостей надзвичайних, певною мірою героїчних, хоч і «продуктів» тогочасних обставин, приходять люди звичайні, проте наділені складною душевною організацією, невичерпним внутрішнім світом. Об’єктом зображення у творі стають не так дії і вчинки героїв, як відчуття, думки, рефлексії[157].

Поза тим, якщо в класичному реалізмі (особливо натуралізмі) переважали пізнавальні цілі, проступала навіть суто утилітарна, публіцистична настанова, то 3) в неореалізмі органічно поєдналися пізнавально-аналітична і естетико-творча настанови, поступово стиралася опозиційність, скорочувалася відстань між реальним та ідеальним, загальним та індивідуальним, особистим і соціальним, спостерігально-сповіщальним та модельованим. 4) зник схематизм типу, він перетворюється на характер, в основі своїй змикаючись із символом. І.Франко так окреслив цю тенденцію: «Вглиблюючись фантазією в той образ, автор силкується сконцентрувати його, віднайти його суть, його значення, його зв’язок з цілістю життя» [158].

Класичний тип визначався приналежністю до певного суспільного середовища та до певного психо-фізіологічного ґатунку (типу темпераменту), функції індивідуальності героя були вельми обмежені, кожна дійова особа несла в собі програму родових ознак, що й зводило особистість до одного якогось роду людей. Характер же визначає передовсім його суб’єктивна сутність (Юнґова “самість”), а також історично-культурний, духовний спадок середовища.Як і неоромантиків, неореалістів цікавить насамперед проблема боротьби двох антитетичних «Я» в душі людини, болюче самостановлення характеру, відчуження особистості в суспільстві. Але якщо неоромантики йдуть міфологічним та естетичним шляхами («Лісова пісня» Лесі Українки, «Айстри» Олександра Олеся), то неореалісти вдаються до естетизації повсякденної життєвої конкретики. Якщо неоромантики показують естетико-гуманістичний ідеал як мрію, ілюзію, видиво прийдешнього, то неореалісти через показ особливого, виняткового наближають конкретну реальність до ідеалу, а ідеал — до реальності.

Внутрішні психологічні чи зовнішні соціальні суперечності у творах цього стилю виступають (переважно на підтекстовому рівні) як вияви понадчасового, метафізичного конфлікту добра і зла, світла і темряви. Зазвичай, автори не пропонують читачам простих однозначних вирішень психологічних колізій, намагаються зрозуміти і об’єктивно подати позицію кожної зі сторін досліджуваного конфлікту.

Народження неореалізму, як одночасно і присмерк старого просвітницько-народницького реалізму, засвідчив дебют В.Винниченка (влітку 1902 р. в журналі «Київська старовина» була видрукувана його повість «Краса і сила», а незабаром такі повісті й оповідання, як «Біля машини», «Голота», «Контрасти», «Темна сила» та ін.). Серед найвизначніших неореалістичних досягнень прозаїка романи «Заповіти батьків», «Чесність з собою», «Записки Кирпатого Мефістофеля», п’єси «Гріх», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», «Закон». Подальшого розвою набув цей стиль у творчості В.Підмогильного, Б.Антоненка-Давидовича, І.Сенченка, В.Домонтовича (Петрова) та інших митців.

Характерним зразком неореалізму може служити трагедія В.Винниченка «Гріх». Сюжет твору цілком реалістичний, конкретно життєвий: перед нами доба останніх літ російського царату, Київ. Молода революціонерка Марія Ляшківська, прагнучи врятувати від загибелі у в’язниці свого коханого Івана Чоботаря, потрапляє в лабети жандармерії, стає зрадницею. Одначе за цією життєвою конкретикою виразно проступає надісторичне, містичне зіткнення Добра і Зла, Гріха і Святості. У п’єсі досліджуються два вияви гріха — зовнішній, наносний, відносний (утілений в образі Марії) і внутрішній, постійний, абсолютний (уособлений в образі підполковника жандармерії Сталинського). Відповідно до цього розгорнута композиція твору: в першій дії розкривається природа відносного гріха, у другій — природа гріха абсолютного, третя — це смертельне зіткнення господнього і сатанинського начал та перемога одного з них. Так само дібране й коло персонажів, щоб розкрити різні грані душі двох центральних характерів.

У першій дії знайомимося з душевним світом Марії. Спочатку здається, що це людина гріховна, морально надломлена: вона зраджувала своєму чоловікові, і той на зло добровільно пішов на фронт; тепер мешкаючи у Чоботарів, досить цинічно розігрує наївну Ніну, Олену Карпівну, Михася, святотатствує (хвалиться, що прикурила від лампадки), намагається звабити Ніниного чоловіка.

Але поступово в ході дії починаємо розуміти, що цей характер значно складніший, і його гріховність позірна. Марія — неординарна, розумна, розважлива, надзвичайно вольова, енергійна жінка. Тому їй нудно жити в оточенні цих інтелектуально обмежених, надто прив’язаних до побуту, забобонних, по-дитячому беззахисних, безпорадних, пасивних людей. Вона й любить їх мов дітей, і турбується за них (що засвідчать епізоди арешту й ув’язнення), але нудьгує з ними. Їй хочеться знайти бодай одну близьку собі за духом особистість. Марія тверезо дивиться на світ і з болем, проте відверто констатує, що люди зреклися відчуття гріха (тобто розрізнення добра і зла). Тому її дратує і смішить наївне жахання Ніни та Олени Карпівни від дрібних грішків, їхнє «страусяче» непомічання справжньої страхітливої гріховності людського світу.

Од решти Маріїних знайомих разюче різниться Іван Чоботар. У повсякденні він вайлуватий, холоднуватий, надто діловитий і офіційний. Але насправді — як покаже сцена арешту — вдачу цього чоловіка визначають вольовитість, тверезість думки, стриманість, емоційна напруга. Отож, відчуваючи в ньому споріднену натуру, Марія палко, щиро, самозречено кохає його.

Лише тепер стає зрозумілою ота хвороблива увага Марії до проблеми гріха: вона понад усе хоче бути разом з Іваном, але це значить переступити межу гріха. Душа розчахується між почуттям і законом, приписом. Марія переконує себе: інші роблять значно страшніші переступи, отже, і я можу зробити цей незначний. Але щось її зупиняє від вирішального кроку.

У центрі другої лінії — психологічний тип підполковника Сталинського. Вичерпну характеристику дає йому його ж таки підлеглий, мерзенний «шафовий» шпик Ніздря (що само собою вельми показово): «Хіба це офіцер как офіцер? Це диявол. Вєрно диявол. Нечистий дух... Тетот не довольний допросом, не довольний тим, що чоловік сидить у тюрмі год, два, три, що, може, здоров’я потеряв. Йому наплювать. Що йому допрос? Йому душу свою давай... У душу йому нада залізти, сковирнуть її, обплутать, обснувать, як павукові. от що йому нада». Отже, Сталинський — людина, в якій абсолютно переважає, панує гріховне, сатанинське. Це саме павук (точний символ): йому приносить насолоду знищити жертву фізично, а ще стократ більшу — вміло заманити в пастку і «сковирнути душу», тобто знищити все добре в людині й наповнити її злом, а відтак цілком поневолити, перетворити на свою маріонетку (як він зробив з Ніздрею).

Подальші події лише потверджують цю характеристику. Підполковника цікавить не мета слідства (ревкомівська друкарня), а процес боротьби з сильним ворогом. Він насолоджується своїм умінням віднаходити вразливе місце в душі, здавалося б, абсолютно невразимого противника і вдаряти саме туди; вмінням непомітно, поволі заборсувати людину в гріхові, як комаху в павутинні. Прикметно: Сталинський обирає головним об’єктом свого полювання саме найстійкішого противника — не Ніну (відпускає її якраз у той момент, коли треба було ще трошки на неї натиснути, і та б усе розповіла), не Івана (його зламано фізично), а Марію.

Жандарм застосовує щодо Марії випробувану тактику: намагається роздушити її гонор, азарт, зламати волю фізичним ґвалтом, але все даремно. Марія настільки впевнена в своїх силах, що навіть не мовчить (як Іван), а відповідає мучителеві з ненавистю і сарказмом. Аж ось слабину знайдено: Сталинський довідується через Ніздрю, що Марія любить Івана. І тоді, вдаючись до доводів здорового глузду, штовхає її на шлях компромісу (це тактика всякого зла): задля звільнення хворого Івана жінка згоджується виказати навіть не самих підпільників, а лише місце знаходження друкарського устаткування.

У третій дії бачимо компроміс зі злом, процес боротьби «комахи і павука». Марія здає друкарню, потім одного за одним кількох підпільників (зокрема й наївного, по-дитячому закоханого в неї Михася). Комітетчики пильно вишукують серед своїх провокатора, підозрюють один одного, але Марію — ніхто, навпаки, її найбільше шанують, до неї всі йдуть радитися.

Найстрашніша для Марії Іванова ненависть до провокатора. Вона прагне, але ніяк не наважується признатися коханому. Якось у жартівливій, натяковій формі розкриває суть трагедії, причини зради і з останньою надією благально запитує, чи міг би він таку людину простити, бодай зрозуміти. Але Іван рішуче, однозначно відповідає — ні, бо для нього «інтереси громади важніші».

Після ув’язнення Марія почала поводитися з Іваном підкреслено стримано й холодно (він, навпаки, став упадати за нею). Очевидно, вона з жахом усвідомлювала, що, занапастивши свою душу, уже не гідна коханого; такою ціною врятувавши йому життя, назавжди втратила його прихильність.

А жандарм продовжує наступ. Якось він з’являється уже прямо додому і пропонує Марії поїхати з ним у Крим на відпочинок (фактично стати його наложницею). З насолодою пояснює безвихідь її становища: якщо перестане доносити — арештують Івана, якщо покінчить з собою — він передасть Іванові безсумнівні докази її зради. По цьому Сталинський підсумовує: «Ви — моя зіронько, з голови до ніг, з душею, з серцем, із тілом, тепер і навіки». Ось наслідок компромісу зі злом: «комаха» цілком у владі «павука».

Назвавши все своїми іменами, Сталинський далі, як не дивно, сам підказує, як вирватися з-під його влади: «Коли б ви видавали нас, своїх ворогів, то вам справді не було б ні тяжко, ні соромно. А в цій муці вашій власній і моя сила над вами. Як не стане тої муки, то не стане й моєї влади. Це ж ясно. От і уявіть собі, що вам це цілком байдуже, що ви переламали так свій світогляд, що ці люди перестали бути для вас своїми, і що зразу виходить: що я для вас моментально стаю нулем. Ну що я вам тоді можу зробити? Арештувати ваших? Арештовуйте собі, мені байдуже. Розкрию? Розкривайте, мені не соромно, не тяжко. Розумієте? Вся моя влада розвіється, як дим».

По всьому цьому Марія реально оцінює ситуацію і робить свій вибір: забезпечивши Іванові та його родині можливість уникнути арешту, прямо відкривши свої почуття до Івана, виклавши в листі до нього всю правду про зраду, вона накладає на себе руки. Отже, все-таки завдає поразки Сталинському, навіть такою страшною ціною виривається з його пастки, відмовляється йти дорогою зла.

Автор, цілком у традиції неореалізму, не робить однозначних висновків, а ділиться цією надтяжкою місією з читачем (глядачем).

Що є справжній гріх для людини? Чи чинить його Марія? Напевно, ні. Навпаки, попри всі свої вади й переступи, вона до кінця намагається дотримуватись основоположної Господньої заповіді любові і виконує найважчий припис християнства: причину всіх своїх душевних мук та трагедій шукає лише в собі. У своїй недосконалості, не виправдовуючи при цьому себе обставинами, Марія стоїть в одному ряду з Лукашем («Лісова пісня») та Іваном («Тіні забутих предків»). Цей образ несе в собі ту ж саму трагедію людини, яка не може, не вміє жити за законами духовними, а за законами приземлено-гріховними не хоче, тому обирає смерть. Провина Івана у його неготовності зважитися заради любові навіть на гріх через примітивне, простолінійне уявлення про добро і зло, свій революційний фанатизм. Отже, Винниченко уже на зорі ХХ віку прозірливо застерігає від тоталітаристської логіки, за якою є лише чорне і біле, «або-або». Саме ця логіка лягла чорною тінню на ХХ ст.

 







Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 819. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

РЕВМАТИЧЕСКИЕ БОЛЕЗНИ Ревматические болезни(или диффузные болезни соединительно ткани(ДБСТ))— это группа заболеваний, характеризующихся первичным системным поражением соединительной ткани в связи с нарушением иммунного гомеостаза...

Решение Постоянные издержки (FC) не зависят от изменения объёма производства, существуют постоянно...

ТРАНСПОРТНАЯ ИММОБИЛИЗАЦИЯ   Под транспортной иммобилизацией понимают мероприятия, направленные на обеспечение покоя в поврежденном участке тела и близлежащих к нему суставах на период перевозки пострадавшего в лечебное учреждение...

Разновидности сальников для насосов и правильный уход за ними   Сальники, используемые в насосном оборудовании, служат для герметизации пространства образованного кожухом и рабочим валом, выходящим через корпус наружу...

Дренирование желчных протоков Показаниями к дренированию желчных протоков являются декомпрессия на фоне внутрипротоковой гипертензии, интраоперационная холангиография, контроль за динамикой восстановления пассажа желчи в 12-перстную кишку...

Деятельность сестер милосердия общин Красного Креста ярко проявилась в период Тритоны – интервалы, в которых содержится три тона. К тритонам относятся увеличенная кварта (ув.4) и уменьшенная квинта (ум.5). Их можно построить на ступенях натурального и гармонического мажора и минора.  ...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия