Система праваПраво складається з численних правових норм. Аби правильно вибрати для реалізації відповідну правову норму, треба знати, де її можна знайти. Допомогу в цьому може надати знання про систему права. Норми об’єднуються в систему не за випадковими ознаками – між ними є конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об’єктивній зумовленості схожості та відмінностей юридичних норм право подають як визначену систему, до складу якої входять: норми права; інститути права; підгалузі права; галузі права. Система права – це обумовлена характером суспільних відносин внутрішня будова (структура) права, що полягає в об’єднанні правових норм в інститути, підгалузі та галузі права Первинним ланцюжком системи права є норма права – загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, що відображає державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин. Ознаки норм права, що відрізняють їх від індивідуально-правового припису, такі: · норми узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторюються, життєві ситуації · вони розраховані на невизначену кількість суспільних відносин · адресовані неперсоніфікованому колу суб’єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб’єктів, що підпадають під задану ситуацію · діють у часі та просторі безперервно · чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб’єктами. Стаття нормативно-правового акту виступає зовнішньою формою норми права як цілісного, логічно завершеного державно-владного веління, проте її не можна ототожнювати з нормою. Так, стаття нормативно-правового акту та норма права збігаються лише тоді, коли у статті відображені всі структурні елементи норми права. Проте часто одна стаття може містити кілька норм, а іноді у ній викладаються не всі елементи норми права. В останньому випадку розрізняють відсильний та бланкетний способи викладення норми у статті. Відсильний спосіб застосовують тоді, коли робиться посилання на іншу статтю чи статті цього ж акту, а бланкетний – коли стаття відсилає до іншого нормативно документа. Норма права має внутрішню структуру, що виражається у її внутрішньому поділі на окремі елементи, пов’язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію. Гіпотеза – частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься у диспозиції. Диспозиція – частина норми, що містить суб’єктивні права та юридичні обов’язки, тобто саме правило поведінки. Санкція – така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Співвідношення гіпотези, санкції та диспозиції можна простежити на прикладі норми, закріпленої у статті 144 Сімейного кодексу України – «Обов’язок батьків зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану»: Невиконання цього обов’язку є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Дана стаття хоча і містить усі необхідні елементи норми права, потребує перетворення для їх виокремлення. Пояснюється це тим, що літературною мовою складно передавати логічні співвідношення, яких дуже багато у праві. Загалом, норму, викладену у цій статті, можна подати таким чином:...Батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Диспозиції, гіпотези і санкції за складом поділяються на прості, складні та альтернативні, а за ступенем визначеності змісту – на абсолютно чи відносно визначені. Санкції можуть бути штрафними чи компенсаційними. Правові норми можна групувати залежно від підстав на різні види. Залежно від суб’єктів, які прийняли нормативно-правовий акт, норми права можуть бути уведені законодавчими, виконавчими, судовими, контрольно-наглядовими органами, громадськими об’єднаннями, трудовими колективами, всім населенням. Залежно від галузі права розрізняють конституційні, адміністративні, фінансові, цивільні, кримінальні та інші правові норми; за характером диспозиції – уповноважуючі, зобов’язальні, заборонні; за способом виразу правила в диспозиції – імперативні, диспозитивні; за функціями у правовому регулюванні – матеріальні та процесуальні (процедурні); за терміном дії в часі – такі, що діють постійно і тимчасово; за терміном дії у просторі – загальнодержавні та місцеві; за колом осіб, на яких норма поширює свою дію – загальні (що діють на всіх громадян), спеціальні (що діють на певне коло осіб), виняткові (усувають дію норм щодо певних суб’єктів). У юридичній літературі можна знайти й інші підстави для класифікації норм права. Правовий інститут – це сукупність правових норм, що становлять частину галузі права і регулюють окремий вид чи визначену сторону однорідних суспільних відносин. Наприклад, у кримінальному праві є такі правові інститути, як чинність кримінального закону, види кримінальних покарань, посадові злочини, злочини проти власності та ін.; у трудовому праві – інститут охорони праці, заробітної плати, часу відпочинку і робочого часу та ін. Підгалузь права – це відособлена частина галузі права, що регулює окремі великі сфери суспільних відносин, які входять до загального предмету правового регулювання галузі. Це, наприклад, авторське та спадкове право у цивільному праві; водне, гірниче право в екологічному праві. Підгалузь права – факультативний елемент структури права, оскільки в деяких галузях (наприклад, у кримінально-процесуальному праві) підгалузей не виділяють. Галузь права – це сукупність правових норм, що утворюють самостійну відособлену частину системи права, яка регулює якісно однорідну сферу суспільних відносин своїм особливим методом. Галузями права є конституційне право, кримінальне право, сімейне право, трудове право, цивільне процесуальне право і т.д. Галузь права у свою чергу також має внутрішню структуру (систему), оскільки складається з норм права, у визначеному порядку об’єднаних у правові інститути, а іноді й у підгалузі права. Одна галузь від іншої відрізняється предметом і методом правового регулювання. Предмет правового регулювання – це визначена сфера суспільних відносин, яку врегульовує дана галузь. Метод правового регулювання – це сукупність прийомів, способів та засобів впливу права на визначену сферу суспільних відносин. Методи бувають імперативні, коли суб’єкти перебувають у підпорядкуванні і не є рівними за статусом (наприклад, в адміністративному праві), та диспозитивними, коли учасники відносин діють як рівні один одному суб’єкти. Характеристика основних галузей права України наведена у схемі, поданій на ст. 37. Варто звернути увагу, що галузі права перебувають між собою у взаємозв’язку. Між окремими галузями такий зв’язок тісніший, як от між кримінальним, кримінальним процесуальним та кримінальним виконавчим правом. Між іншими ж галузями існують лише загальні зв’язки, що поєднують їх у єдину систему права. Галуззю, яка є основною у побудові такої системи, як видно зі схеми, є конституційне право.
|
