Спадкування за закономСпадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Однак черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором зацікавлених спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов’язкову частку в спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може також за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини. У п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п’яту чергу право на спадкування за законом одержують також утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування. Окремо слід виділити спадкування за правом представлення, за яким: внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини; прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини; племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини; двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них, а щодо нерухомого майна або транспортних засобів – за письмовою угодою, посвідченою нотаріусом. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Це означає, що особа спадкоємець не може обумовлювати прийняття у спадок, наприклад, квартири сплатою усіх боргів по комунальних платежах, які залишив спадкодавець. А тому в разі, якщо такий спадкоємець прийме спадщину, разом із нею він прийме на себе також обов’язок сплатити усі «квартирні» борги спадкодавця. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого для її прийняття, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців. Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом, а спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщини виморочною подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Цікаво знати, що відумерла спадщина, яку також називають виморочним майном, за Цивільним кодексом 1963 року переходила не у власність територіальної громади, а у власність держави. До речі, саме державі переходить відумерла спадщина в Англії, США та Франції, більше того, приймаючи її, держава приймає на себе лише обов’язки без будь-яких обтяжень, тобто кредитори особи, яка залишила таку спадщину, не мають права подавати до держави свої вимоги.
РОЗДІЛ V. СІМЕЙНЕ ПРАВО План 1.Поняття шлюбу 2.Особисті немайнові права та обов’язки подружжя. Майнові права подружжя 3.Шлюбний договір 4.Припинення шлюбу 5.Визначення походження дитини 6.Особисті немайнові права і обов’язки батьків та дітей. Права батьків і дітей на майно 7Взаємні обов’язки матері, батька та дитини утримувати одне одного 8.Права та обов’язки подружжя по утриманню 9.Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування
Основні поняття: сім’я; шлюб; шлюбний договір; опіка, піклування; патронат; усиновлення. 1.Поняття шлюбу. Сімейне право – найбільш пов’язана з кожним із нас галузь права, її норми супроводжують людину протягом усього її життя. Це викликано тим, що норми цієї галузі права регулюють майнові та немайнові відносини, які виникають із шлюбу та належності до сім’ї. Основним джерелом сімейного права України, окрім Конституції, є Сімейний кодекс України від 2002 року. Крім того, норми сімейного права містяться у ряді законів та підзаконних нормативно-правових актів. Одним із основних понять сімейного права є шлюб. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя. Шлюб – це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка – у вісімнадцять років. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. При цьому жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Хоча в окремих ісламських країнах, де норми права ґрунтуються на законах шаріату, дозволяється порушення принципу одношлюбності. Наприклад, Сімейний кодекс 1984 р., що діє в Алжирі, дозволяє чоловікові мати одночасно чотирьох дружин. У шлюбі між собою не можуть перебувати: · особи, які є родичами прямої лінії споріднення; · рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. (Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків, а неповнорідними – які мають спільну матір або спільного батька); · двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця; · усиновлювач та усиновлена ним дитина (шлюб між ними може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення). Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором. Така заява подається особисто чи через представника. Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність після спливу трьох місяців від дня її подання. Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров’я. Приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним. Шлюбу передують заручини. Зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Самі заручини не створюють обов’язку вступу в шлюб, однак особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов’язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Проте такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо). Згода батьків (або інших законних представників) для укладення шлюбу, навіть в тому випадку, коли особи, які бажають його укласти, є неповнолітніми, в Україні непотрібна. Хоча в окремих країнах, наприклад, ФРН та Франції, така згода є обов’язковою. У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв’язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу. Проте за наявності поважних причин керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу цього строку. У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви. Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов’язковою. Реєстрація шлюбу через представника не допускається. Наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами. Вони також мають право приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхньою згодою визначається, з якого прізвища воно буде починатися. Складення більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена або наречений. Недійсним є шлюб:
Шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований: · між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною; · між двоюрідними братом та сестрою; · між тіткою, дядьком та племінником, племінницею; · з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків; · з особою, яка не досягла шлюбного віку й якій не було надано права на шлюб Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена. Зауважимо, що розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним. Недійсний шлюб, а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення в осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов’язків подружжя, а також прав та обов’язків, які встановлені для подружжя іншими законами України. Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності. Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами. Якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню, але не більш як за останні три роки. Проте, якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право: · на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; · на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв’язку з недійсним шлюбом; · на аліменти; · на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу Цікаво знати, що найнижчий шлюбний вік є в державах Латинської Америки, наприклад, в Перу для чоловіків і жінок він становить відповідно 16 та 14 років, у Колумбії та Еквадорі – 14 і 12 років. А один із найвищих – в Індії: 21 рік для чоловіків, та 18 для жінок. Спільне проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без укладення шлюбу називається конкубінат.
|
