В Іннуїтській складчастій системі розрізняють три зони: зовнішню (мілководні, переважно карбонатні осади кембрію — нижнього девону, що змінюються в середньому-пізньому девоні уламковими утвореннями моласового типу), центральну (крупноуламкові рифтогенні відклади низів кембрію, глибоководні глинисто-кременисті осади кембрію — низів девону, що перекриваються верхньоордовицько-середньодевонським флішем), північну (досередньоордовицькі офіоліти і верхньопротерозойські гнейси, неузгоджено перекриті середньоордовицько - верхньосилурійськими осадами і вулканітами). На центральну і північну зони з різким неузгодженням накладена велика западина (басейн) Свердруп, виконана потужною (до 12 км) товщею відкладів (від кам'яновугільних до верхньокрейдових). Уламкові породи нижньої частини розрізу змінюються евапоритами верхнього карбону — пермі, з якими пов'язані чисельні соляні діапіри. Мезозой представлений циклічною послідовністю мілководно-морських теригенних осадів. Наявні прояви пізньопалеозойського і крейдового трапового магматизму. Північна частина Канадського Арктичного архіпелагу, включаючи басейн Свердруп, піддалася деформаціям стиснення між середнім еоценом і пізнім міоценом.
Південні Аппалачі обмежені з боку платформи передовим прогином, виповненим відкладами від ордовику до низів пермі. Внутрішній борт прогину інтенсивно деформований; на нього насунута зовнішня, міогеосинклінальна зона Аппалачів (зона Долин і Гряд), складена шельфовими карбонатно-теригенними осадами кембрію-карбону й інтенсивно деформована в ранній пермі (аппалацький орогенез). Структура зовнішньої зони складається із серії насувних пластин, що переходять на півдні у великі тектонічні покриви. У Південних Аппалачах на зовнішню зону насунута зона антиклінальних піднять гренвільського фундаменту і рифтогенных уламкових відкладів верхнього рифею — нижнього кембрію (Блу-Рідж Південних Аппалачів).
Південне складчасте обрамлення платформи виходить на поверхню в горах Уошито в штатах Арканзас і Маратон у Техасі. Зона Уошито — продовження Південних Аппалачів; їх спільний передовий прогин — Блейк-Уорріер, який безпосередньо перед Уошито переходить у прогин Аркома. Відкрита частина споруди Уошито — пакет тектонічних покривів, переміщених на північ і насунутих на прогин Аркома, виповнений верхньопалеозойською моласою. Покриви Уошито і підняття Маратон складені верхньокембрійсько-середньоордовицькими відкладами континентального схилу і підніжжя — чорними граптолітовими сланцями, верхньоордовицько-нижньокарбоновими глибоководними кременистими сланцями і кременями, нижньо-середньокарбоновим теригенним флішем. Пізньопалеозойська складчаста система продовжується на південь від Ріо-Гранде в Мексику, огинаючи із заходу западину Мексиканської затоки і досягаючи гір Майя в основі п-ова Юкатан у Белізі. У Мексиці і Центральній Америці на еродованій і знівельованій поверхні порід пізньопалеозойської складчастої системи залягають мезозойсько-палеогенові утворення зовнішньої зони Кордильєрського поясу, який тут перекриває більш древній палеозойський Атлантичний складчастий геосинклінальний пояс.
