Художній стиль

1. Загальні ознаки. Цей стиль являє собою складний сплав, у якому відображається все багатство національної мови. Тут можливі поєднання елементів усіх стилів літературної мови. Автор мусить орієнтуватися на літературну норму. Це закон художньо-словесного мистецтва. Образність, поетичність, експресія як інтенсивність вираження. За допомогою цього стилю автор може передати найтонші почуття, найскладніші психологічні моменти, поетично змалювати картини повсякденного життя.

2. Призначення – різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомогою образного відтворення життя, змалювання його за допомогою художніх образів, втілених у слова, формування ідейних переконань, моральних якостей, естетичних смаків мовців.

3. Сфера поширення. Творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта.

4. Мовні засоби. У художньому стилі застосовуються всі мовні засоби, особливо широко використовуються слова в переносному значенні, емоційно-експресивна лексика, синоніми, антоніми, омоніми, фразеологізми, історизми, архаїзми, діалектизми: бунда (вовняна накидка), ходоки (постоли), субітка (вогнище), журиця (журба), вінкель (теслярський інструмент), кельня (лопатка у штукатурів), либак (робітник на нафтових промислах), дараба (пліт), “токує готур (глухар) навесні” (М. Рильський).

5. Жанри реалізації: трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка, епіграма.

Підстилі: епічні твори (епопея, роман, повість, оповідання, нарис); ліричні (поема, балада, поезія, пісня); драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль); ліро-епічні або комбіновані (драма-феєрія, усмішка).

Довідка:

Історизми – слова, які називають предмети і явища давньої культури, побуту, в них відбилися тодішні суспільно-політичні відносини; ці слова витісняються із сучасного мовлення: кольчуга, кріпак, поміщик, князь, земство, будьоновець, непман; десятник, осавул, унтер, війт (назвиколишніх урядових і військових чинів, посад); волость, ратуша (неіснуючі у наш час установи); меч, мушкет, щит, ятаган (назви старовинної зброї, амуніції); бондар, дігтяр, лакей, покоївка (назви колишніх професій); намітка, плахта, кирея, жупан (назви старовинного одягу); золотник, катеринка, лікоть, аршин, осьмак, гульден (назви старовинних монет, грошових одиниць, одиниць виміру). Історизми – це застарілі слова, до яких у сучасній мові немає відповідників. Використовуються вони в художніх творах, написаних на історичні теми.

Архаїзми – це застарілі слова, які в сучасній мові вийшли з ужитку, але до них можна підібрати відповідники. Отчий – батьківський. Ректи – говорити. Боян – співець. Отверзтися – розкритися. Глаголити – говорити, промовляти. Град – місто (архаїзми старослав’янського походження). Вікторія – перемога (архаїзм-запозичення).

Жаргонізми – це слова, які вживають у літературі як художній засіб мовної характеристики героїв твору. Вони стоять поза межами літературної лексики, знижують її вплив як засобу естетичного виховання. Наприклад, у студентських колективах: пара (незадовільна оцінка), здерти (списати), плавати (невпевнено відповідати), хвіст (академічна заборгованість).

Метафора – перенесення значень із кола явищ, властивих людині, на неживі предмети і навпаки: сірий колір – сірий день; тепла хустка – тепле серце, сміється дитина – сміється небо, сонце; грають діти – грають хвилі; полиновий смак – полиновий (гіркий) смуток; веселий вітер, солов’їна мова, залізний крок.

Омоніми – це слова, що однаково звучать і пишуться. Постріл з лука (означає предмет, з якого стріляють). За селом – зелена лука (сінокіс, пасовище). Балка – яр з пологими схилами. Балка – перекриття, настіл. Мул – відкладення на дні водоймищ. Мул – тварина (від латинського mulus).

Синоніми – це слова тотожні або близькі за значенням. Сум, жаль, туга, нудьга. Стійкий, міцний, сильний, непохитний. Сміятися, реготати, хихикати. Повільно, ледве-ледве, повагом. Хуртовина, завірюха, метелиця, хуга, віхола, сніговійниця, зав’юга. Безжалісний, безсердечний, жорстокий, безпощадний.

Антоніми – це слова протилежні за значенням, написанням і вимовою. Переживай завжди з народом: і горе, і радість. Вишиває і співає, і ніхто того не знає, де узор вона кінчає, де ту пісню починає. Друг природи й праці – грізний ворог нечисті і зла. Багато казати – мало слухати. Добра слава далеко йде – погана ще далі. Антоніми лежать в основі багатьох фразеологізмів: хоч стій, хоч падай; ні гріє, ні знобить; ні в сих, ні в тих.

Розмовний стиль

1. Загальні ознаки. Розмовний стиль є найдавнішим стилем будь-якої національної мови. Ним користуються люди різного віку в побуті, в неофіційному й офіційному спілкуванні, в навчальній, науковій, виробничій, суспільно-політичній та в інших сферах життя. У цьому стилі використовуються позамовні чинники (ситуація, рухи, жести, міміка, лаконізм).

2. Призначення – обмін інформацією, думками, враженнями; прохання про допомогу; виховний вплив; засіб невимушеного спілкування.

3. Сфера поширення – побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими, повсякденне спілкування в побуті, на виробництві.

4. Мовні засоби: а) побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені та просторічні (вільні, грубуваті), слова-звертання, вставні слова, вигуки, можливі діалектизми, фольклоризми, скорочені слова. Часом у розмовному стилі спостерігається вживання суржику.

Довідка:

а) Суржик. 1. Суміш зерен пшениці і жита, жита і ячменю, ячменю і вівса. 2. Нечиста мова, яка складається з елементів кількох мов.

б) емоційно забарвлені слова: дощичок, худющий, тонесенький, щастячко, спатоньки, височенний, дитинонька, татусь, злодюга, хлопчисько, місяченько, криниченька, парубійко. До цього ж шару лексики входять і всі лайливі слова: телепень, бовдур, недотепа, дурень.

в) просторічні (вільні, грубуваті) слова, жаргонізми: крутий, шкапа, скупердяга, вилупити баньки, чортяка, чортзна-що, сюдою, тудою (сюди, туди), мо (замість може), тепера (замість тепер), тута (замість тут), монаття, уторопати, давати прочухана, намилювати чуба (сварити)

г) скорочені слова: відеомагнітофон – відик, телевізор – телик, велосипед – велик, магнітофон – маг, багатоповерховий будинок – багатоповерхівка, електричний потяг – електричка, маршрутне таксі – маршрутка, вечірня газета – вечірка, бібліотека імені К. А. Тимірязєва – Тимірязєвка, роликові ковзани – ролики, мобільний телефон – мобільник, мобілка.

ґ) звертання: панове, пане, пані, добродійко, Вітько!

д) вигуки: О, ох, ой, ай, гей, ех, тьху, агей, геть, тю-тю, о, Господи; о, Боже; ой мені лихо велике; ех, і щука; ух-ти! Як зуби вишкірив. Тю-тю, дурний! Ой, рятуйте, мене. Ох, як ми напрацювались, ох, як я стомилась.

е) вставні слова: по-перше, по-друге, кажуть, мабуть.

є) діалектизми: тра (треба), файний (гарний), копач (лопата).

ж) обірвані речення:

– Будеш чабаном?

– Ні. Льотчиком.

– Куди хочеш літати?

– На Місяць.

– А дуже хочеш?

– Дуже.

з) фольклорні елементи: приказки, прислів’я, народні побажання: Наївся, аж лоб твердий. Гарна, як свиня в дощ. Бодай ти скис. Дай, Боже, щоб усе було гоже. Бодай вас Бог любив, а мене молодиці!

Довідка:

Прислів’я – це стислі образні вислови, в яких є поради, засудження,

схвалення. Поспішиш – людей насмішиш. Розумному легко поради давати. Учись змолоду, пригодиться на старість.

Приказка – зворот мови, недомовлений вислів, який вимагає свого кінця і розвитку: Молоко на губах не обсохло. Кіт наплакав. Як рукою

зняло. Хоч трава не рости. Хоч з мосту та у воду.

и) фразеологізми: Як сіль в оці (постійна перешкода). З дощу та під ринву (з великої біди та ще в більшу). Пасти задніх (бути останнім). У цьому він собаку з’їв (досвідчений у справі). Збити з пантелику (заплутати когось). Розводити антимонії (говорити багато зайвого). Тримати камінь за пазухою (затаїти злобу). Зелена вулиця (рухатися без перешкод).

5. Жанри, в яких реалізується розмовний стиль: бесіда, приватний лист.

Запитання і завдання:

1. Чому кожна розвинена літературна мова, а отже й сучасна українська літературна мова, членується на різновиди, які прийнято називати стилями?

2. Які ви знаєте стилі літературної мови?

3. Чи всі стилі мови реалізуються в усній і писемній формі? Яка з цих форм є для кожного із стилів провідною, найбільш типовою, природною?

4. Сформулюйте означення мовного стилю взагалі. Який стиль мови називається офіційно-діловим? Які його диференційні (розрізнювальні) ознаки?

5. Чому про багатство української літературної мови свідчить наявність у ній розгалуженої системи стилів?

6. Визначте сферу функціонування сучасної української літературної мови в її офіційно-діловому стилі. Які ланки життя охоплює офіційно-ділове спілкування?

7. У чому полягає культура ведення розмовно-побутового діалога, бесіди за різних життєвих ситуацій: у родинному колі, з друзями, товаришами, знайомими, між учнем і вчителем, студентом і викладачем, дітьми й батьками тощо?

8. Чому досконале володіння мовою науки є необхідною передумовою професійної зрілості будь-якого спеціаліста з вищою освітою?

9. Сформулюйте означення мовного стилю взагалі і означення мовного стилю науки. Вкажіть специфічні ознаки наукового стилю мови: а) лексичні, фразеологічні, б) граматичні: морфемні, морфологічні, синтаксичні.

10. Які мовні особливості характеризують підстилі (жанри) наукового стилю мови: а) підстиль академічної літератури, б) підстиль технічної літератури, в) галузевої (спеціальної) літератури, г) навчальної, ґ) популярної? Визначте сферу застосування наукового писемного (й усного) мовлення в межах кожного з названих підстилів.

11. Визначте найголовніші комунікативні (спілкувальні) якості культури наукового усного й писемного мовлення.

12. Якій основній меті служить наукове мовлення?

Склад української лексики зі стилістичного погляду

Відбір лексики залежить від мети висловлювання, сфери спілкування. Залежно від того, яка мовна функція реалізується, лексика української мови поділяється на:

науково-термінологічну: матерія, метафізика, диктатура, рефлекс, педіатр;

виробничо-професійну: трал, навігація, ехолот, пірогармата;

адміністративно-ділову: розпорядження, акт, заява, ухвала.

У науковому, публіцистичному, діловому та у всіх інших стилях використовується, насамперед, загальновживана лексика. У науковому та діловому стилях з емоційного погляду ця лексика нейтральна. Найближча до загальновживаної є лексика специфічно-побутова: стіл, кухоль, виделка, відро, рогач тощо.

Науково-термінологічна, виробничо-професійна й адміністративно-ділова лексики також нейтральні.

У публіцистичному стилі використовується і нейтральна науково-термінологічна й емоційно забарвлена лексика.

Емоційна лексика є основним елементом художнього мовлення. Справжні майстри художнього слова часто вдаються до загальновживаних слів, наснажуючи їх емоційним змістом: дитинонька, зіронька, віченьки, рученьки, козаченько, дівчисько, парубійко, злодюга, катюга тощо.

Емоційні слова, які виконують у художніх текстах специфічно-стилістичні функції (виступають епітетами, у порівняннях, у ролі образних символів тощо), називаються поетичними.

До емоційних належать і просторічні слова, які в поетичному мовленні є засобом образного зображення (роззява, телепень, бовдур, беркицьнутися та ін.): Чіпка собі блудить, як бовдур, не знає, що й розпочати (П. Мирний); Отак навіть беркицьнутись можна! – ледве втримався на санках Хведько (М. Стельмах).