Слов’янських мов
1. Комунікативна функція (мова використовується як засіб спілкування). Це основна, визначальна функція. Мова виникла із потреб комунікації. “Комунікація – розкіш людського спілкування” (А. Сент-Екзюпері). Спілкування – це не тільки діалог реальних осіб: певний текст може бути адресований і уявному співбесідникові, і самому собі, і всьому народові. Наприклад, послання “І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм… ” Т. Шевченка. 2. Мислеоформлювальна функція. Щоб спілкуватися, треба мати думку: мовленнєвий акт невідривно пов’язаний з актом мисленнєвим. Мова, таким чином, виконує функцію оформлення думки – мислеоформлювальну, яка тісно пов’язана з комунікативною. Деякі дослідники не виділяють мислеоформлювальну функцію, розуміючи її як компонент комунікативної. Проте ми вважаємо, що це не так, бо акти формування і формулювання думки можуть збігатися або не збігатися у часі (скільки людей, стільки й думок). 3. Пізнавальна функція є надзвичайно важливою. Мова слугує одним з інструментів пізнання. Не назване – не пізнане. Добираючи назву для предмета, дії, процесу, почуття, людина їх пізнає. Людина пізнає світ не лише через власний досвід, а й через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ. Пізнавальна функція активно діє як у філогенезі (розвитку народу) всіх носіїв даної мови, так і в антогенезі – розвитку окремої людини, яка пізнає світ через засвоєння мови. Пізнавальну функцію ще називають гносеологічною, а також акумулятивною, що означає нагромадження досвіду в мові поколінь. За допомогою цієї функції можна встановити, як було пізнане явище, як з’явилося певне поняття. 4. Експресивна (виражальна) функція. “Заговори – і я тебе побачу”, – говорили античні мудреці. Мова дає можливість розкрити світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для інших людей, вплинути на них силою своїх переконань чи почуттів. У літературознавстві існує термін “образ автора”. Мається на увазі відображення особистості в тексті, що створений цією особистістю. Наявна ця функція завжди в усному мовленні: розповідаючи про будь-що, людина мимохіть розповідає і про себе. 5. Імпресивна функція (або апелятивна, або конативна, або прагматична) полягає в дії мовлення на адресата. Для виконання цієї функції мова має спеціальні засоби: звертання, наказовий спосіб дієслова. 6. Інформаційна функція (або репрезентативна, референтна, денотативна, номінативна, когнітивна) полягає в передаванні у процесі спілкування одне одному певної інформації (від мовця до слухача). 7. Емоційна функція – мова йде про те, як передається інформація. Не слід плутати її з експресивною функцією – образом автора і вираженням почуттів та оцінок, хоч вони і пов’язані між собою. 8. Естетична (образотворча) функція. Йдеться про красу мови, про задоволення естетичних смаків суспільства. Наприклад, вірш П. Грабовського “Швачка” насичений емоціями, які виявляються у вживанні іменників із зменшено-пестливими суфіксами: “ Рученьки терпнуть, злипаються віченьки”. Усі вищезазначені мовні функції – облігаторні, тобто обов’язкові. Наявні також функції мови факультативні, тобто необов’язкові, а саме: 9. Контактовстановна (фатична) функція, це коли розмова ведеться заради самої розмови (“пуста розмова”). 10. Метамовна (металінгвістична) функція, коли одні слова та вирази використовуються для пояснення інших. Усталені метамовні звороти (так би мовити, м’яко кажучи). Наприклад: “Там батько плачучи з дітьми (А ми малі були і голі…). Не витерпів лихої долі. Умер на панщині” (Т. Шевченко).
|
