Норми літературної мови

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні.

Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока мовна

культура є свідченням культури думки. Щоб говорити і писати правильно, треба добре знати всі розділи мовної системи. А щоб говорити і писати добре, треба вміти добирати в конкретній ситуації спілкування найбільш вдалі, доречні мовні засоби – слова, словосполучення, речення.

Мовні норми можна показати такою таблицею:

Норми української літературної мови

Назва норм	Що регулюють норми
Орфоепічні норми	Правильну вимову звуків, звукосполучень і наголосу в словах
Лексичні норми	Вживання слів у властивому їм значенні та правильне поєднання слів за змістом у реченні і словосполученні
Граматичні норми	Правильне творення і вживання слів та їх форм, правильна побудова словосполу-чень і речень
Стилістичні норми	Вживання мовних засобів відповідно до їх стилістичного забарвлення та стилю мовлення
Орфографічні норми	Правильне написання слів
Пунктуаційні норми	Правильне вживання розділових знаків

Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість. Мовною нормою виступає будь-яке мовне явище – звук, сполучення звуків, морфема, значення слова чи фразеологізму, форма слова, словосполучення і речення, – що сприймається як зразок. Мовні норми є обов’язковими для всіх її носіїв. Наприклад, чергування звуків д – дж, с – ш та інших у дієсловах 1-ої особи однини теперішнього часу: сидіти – сиджу, ходити – ходжу, писати – пишу, тесати – тешу, текти – течу, пекти – печу є нормативним. Це одна з морфологічних норм української мови.

Орфоепічна правильність мовлення

Висока культура усного мовлення неможлива без досконалого звукового його оформлення. Із звуковою стороною мови пов’язані насамперед фонетичні й орфоепічні (вимовні) норми. Фонетичні норми виявляються в дотриманні правильного вживання звуків мови, зокрема у врахуванні правил чергування голосних і приголосних у словах, подовження, уподібнення тощо: спокій – спокою; лебідь – лебедя (а не лебідя), село – сіл (а не сел); Київ – Києва (а не Київа); знання, весілля, стінний (а не знаня, весіля, стіний); бік – бічний – на боці (і на боку), порох – порошина – у поросі (а не у пороху); радити – раджу (а не ражу і не радю); сидіти – сиджу (а не сижу і не сидю), їздити – їжджу; возити – вожу; косити – кошу; летіти – лечу.

В основі орфоепічних або вимовних норм літературної мови лежать відповідні фонетичні закономірності, властиві українській мові. Основні з них такі:

1. Ненаголошені [е] та [и] у вимові зближуються і вимовляються то як [е^и], то як [и^е]: [ве^исна], [сте^иповиĭ ], [ви^ешневиĭ ].

2. Ненаголошений [о] здебільшого вимовляється чітко [вода], [молоко], [голова], [додому]. Лише в деяких словах перед складом з наголошеним [у] він наближається у вимові до [у]: [зо^узул'а], [ло^упух], [ко^ужух].

3. Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовляються дзвінко: [книжка], [казка], [дуб], [ніж]. Глухо вимовляється лише приголосний [г]: [вохко], [лехко], [кіхті], орф. вогко, легко, кігті, нігті, дьогтю.

4. Приголосний [р] вимовляється твердо в кінці складу і в кінці слова: [з'вір], [комар], [л'ікар], [Харк'іў], [пов'ірте]. На початку складу [р] буває м’яким: [р'асний], [бур'ак], [чотир'ох], [говор'у].

5. Шиплячі приголосні вимовляються твердо: [н'іч], [н'іж], [товари^еш], [д'іўчата], [ручка], [б'іжат'], [кри^ечат'].

6. Приголосний [ц'] у кінці слів вимовляється м’яко: [хлопе^иц'], [с'т'ілец'], [с'в'ітлиц'а]; тверда вимова [ц] буває лише в словах іншомовного походження та деяких вигуках: [шприц], [палац], [пайац], [бац], [клац].

7. Звуки [дж], [дз] вимовляються злито: [дже^ире^ило], [ходжу], [дзв'ін], [дзеркало], [кукурудза].

8. У небагатьох словах, переважно іншомовного походження, вживається проривний звук [ґ], який вимовляється подібно до російського [г]: [ґанок], [ґн'іт], [ґудзи^ек], [ґедз'], [дзиґа].

9. Перед голосним [е] всі приголосні вимовляються твердо: сту[де]нти, лі[те]ратура, ін[женер], [те]ма.

10. Приголосний [в] не оглушується і не переходить у [ф]. Після голосних у кінці складів і перед приголосними та в кінці слова вимовляється, як [ў]: [буў], [даўно], [шоўк], [в'іўторок].

Українська мова відзначається милозвучністю. Це одна з її природних тенденцій у закономірному розвитку та вдосконаленні. Потреба милозвучності зумовила спрощення груп приголосних, важких для вимови: [стн], [ждн], [здн], [стл], [рдц], [рнч]: вісник, тижневий, обласний, виїзний, серце, сонце, гончар тощо.

Створенню милозвучності сприяє існування в нашій мові фонетичних варіантів окремих слів, які виникають внаслідок чергування звуків [у] – [в], [і] – [й]: упевнитись – впевнитись, уперед – вперед, увесь – ввесь (і весь), учений – вчений, іти – йти, пішла в поле, пішов у поле, батьків і дітей.

Фонетичними варіантами виступають прийменники з, із, зі (з книжки, зі сходу, із школи); у, ув, уві (увійшла в хату, ввійшов у хату, глянув ув очі, бачив уві сні); під, піді, підо (під землею, піді (підо) мною) [29].

Завдання 1. У якому з наведених слів неправильно виділено наголошений склад?

а) гурто жи ток; б) екс перт; в) фе но мен; г) по мил ка.

Завдання 2. У якому з наведених слів неправильно виділено наголошений склад?

а) а гент; б) ви па док; в) квар тал; г) сільськогоспо дар ський.

Завдання 3. У якому з наведених слів неправильно виділено наголошений склад?

а) алко голь; б) обі цян ка; в) лис то пад; г) віт ри ще.

Завдання 4. У якому з наведених слів неправильно виділено наголошений склад?

а) дро ва; б) дя ків ський; в) відщеп ну ти; г) ві росповідання.

Завдання 5. У якому з наведених слів неправильно виділено наголошений склад?

а) по голос; б) на зов сім; в) зна хар; г) дуж ки.

Завдання 6. У якому з наведених слів неправильно виділено наголошений склад?

а) по гріб; б) плу гар; в) кі ло метр; г) ястру бок.

Завдання 7. У якому з наведених слів неправильно виділено наголошений склад?

а) яс кра віший; б) са жень; в) пе ре пис; г) ли бонь.

Завдання 8. У якому з наведених слів неправильно виділено наголошений склад?

а) ви тівка; б) фено мен; в) літур гія; г) лом бард.

Завдання 9. У якому з наведених слів неправильно виділено наголошений склад?

а) при чепа; б) со ром ’язний; в) у лав рений; г) кореспон дент.

Завдання 10. Розставте наголоси у словах, звіривши їх за словником.

Здійснити, посередині, визволення, помилка, гуртожиток, кроїти, граблі, живопис, ненависть, коромисло, плетений, показ, ненавидіти, обмін, пасти, легкий, літопис, розпад, розстріл, синява, рукопис, черствіти, біднота, розвідка, висіти, перепис, кріпкий, вигода, стрілки, атлас, алфавіт, апостроф, боляче, заголовок, дрова, верба, предмет, також, кулінарія, нездійснений, нездійсненний, одноразовий, пасквіль, печений, сільськогосподарський, трубопровід, урочистий, одинадцять, чотирнадцять, одноліток, громадський, бавовняний, середина, байдуже, кілометр, послуга, було, разом, докір, ганьбити, весняний.

Граматична правильність мовлення

Ознакою культури мовлення є граматична правильність. Сюдивходить дотримання правил змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень і речень.