А. Джерела
1. Найстаріший датований східнослов’янський рукопис — Остромирова Євангелія 1056 чи 1057р. Але є чимало недатованих пам’яток 11 — 12 ст. або таких, що походять з цього часу, але дійшли до нас лише в пізніших списках. Розуміється, це не найстаріші пам’ятки. До Києва письмо та літературна (церковнослов’янська) мова прийшли, напевне, з початком християнства в кінці 10 ст. Але знаємо, що християни були в Києві вже десятиліття перед тим — достатньо згадати варягів-християн, забитих у часи Володимира, св. княгиню Ольгу. При богослужбі, якщо вона не була грецька, могли тоді користатися книгами з Болгарії або Моравії. Але не про цю «доісторичну» добу йде тут мова. Книги, що принесені були з чужини, ледве чи можна віднести до київської літературної традиції. Не є літературою також і переклади договорів з греками 911 та 944 рр., що збереглися в літописах. Цікавішою є та усна традиція (не література, а «словесність»), народна поезія, існування якої в той час припускали старі дослідники та припускаємо і ми. Тепер уже не може бути й мови про те, щоб про цю стару словесність можна було щось певного довідатися, вивчаючи сучасну народну словесність, як це робили романтики. З новіших часів (17, а особливо 19 ст.), які залишили нам ближчі відомості про народну словесність та із спостережень над народною словесністю чужих народів, можна бачити, як іноді хутко та ґрунтовно під діянням різних культурних впливів народна словесність може змінюватися. А з християнством до Києва прийшли впливи Візантії, Болгарії, почасти Моравії. Тому єдиний певний шлях довідатися про усну традицію передхристиянської та ранньої християнської доби — це шукати згадок про неї та решток її в старій літературі. Як побачимо, знайдемо тут і небагато, і не завжди певне, але те, що знайдемо, певніше, ніж гадання старих істориків літератури. 2. Не лише слов’янська народна словесність належить до «передісторичних» елементів київської літератури. Князівська родина, дружина, певні міські купецькі кола були скандінавського («варязького») походження. Нам добре відома скандінавська поезія лише з пізнішої доби. В київській літературі знайдемо поруч елементів слов’янської словесності елементи словесності варязької, може навіть і якихось (якою мовою?) літературних записів 10 — 11 ст.; і цей матеріал треба також мати на увазі. До речі, не завжди можна бути певними, що ті літературні елементи, які є і в київській і в скандінавській літературі, позичені Києвом від варягів. І варяги, і слов’яни належать до «індоєвропейців», отже, можна припускати, що спільні літературні елементи і ті й інші могли дістати з спільної «індоєвропейської доби». На таку можливість треба зважати; одначе для досліджень у цьому напрямі ще немає реальних можливостей.
|
