Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Природні ресурси як основна категорія природокористування. Значення та види оцінки природних ресурсів




Однією з основних категорій економіки природокористування є природні ресурси. Найчіткіше визначення природних умов і ресурсів дав О.О. Мінц. На його думку, природні умови – це тіла і сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил важливі для життя та діяльності людського суспільства у виробничій і невиробничій сферах. Природні ресурси – це тіла і сили, які на певному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності. Принципова відмінність між природними ресурсами і природними умовами полягає в тому, що перші розглядаються як сукупність властивостей, які полегшують або ускладнюють розвиток виробництва, а другі беруть участь у процесі виробництва і відповідно виступають предметами праці. Так, К.Г. Гофман основним критерієм віднесення природного фактора до природного ресурсу вважав здатність його змінюватися після використання у продуктивній діяльності людини.

Однак нині спостерігається тенденція до стирання межі між
природними ресурсами і природними умовами. З одного боку, розширюються масштаби використання і диференціюються види різних природних факторів, а тому ті з них, які ще вчора відносилися до природних умов, сьогодні перетворюються на ресурси. З другого боку, поліфункціональність природних благ визначається роллю окремих елементів природи як умов і ресурсів одночасно.

Природні ресурси – це категорія історична. У процесі суспіль-
ного розвитку збільшуються масштаби опанування людиною
компонентами та силами природи, розширюється сфера застосування, відбувається зміна пріоритетів використання та їх впливу на економіку. Категорія “природні ресурси” вказує на безпосередній зв’язок природи з господарською діяльністю, що нерідко призводить до негативних суспільних явищ, завдає природі великої шкоди. Відтак процес взаємодії людини з довкіллям по суті своїй двоєдиний. З одного боку, це – використання природних ресурсів, а з другого, – вплив на довкілля і необхідність враховувати природоохоронні процеси.

Різноманітність сфер застосування природних ресурсів ускладнює завдання їх класифікації, тому існує декілька варіантів їх класифікації (табл. 1.1.).

Інформацію про стан та обсяги природних факторів можна отримати шляхом їх оцінки. Поняття оцінки в економіці пов’язане із філософською категорією “цінність”, що відбиває значення об’єкта, обумовлене людською потребою в ньому та характерними властивостями самого об’єкта. В залежності від виду людських потреб цінність може бути матеріальною, соціально-політичною, естетичною тощо. У зв’язку з цим розрізняють:

§ позаекономічну оцінку – визначення екологічної, соціальної, естетичної, культурної або іншої цінності ресурсу, що зазвичай не виражається економічними показниками (може бути умовно розрахована у грошовому вираженні як сума, яку суспільство готове сплатити за збереження цього виду ресурсів);

§ економічну оцінку – визначення корисності природних ресурсів як внеску у задоволення суспільних потреб через виробництво та споживання, що виражене економічними показниками.

Як елементи виробничої системи природні ресурси повинні оцінюватися за традиційними для економічної системи грошовими показниками. У ринковій системі будь-яка річ може оцінюватися з двох точок зору:

§ виробника, який керується витратами на виробництво певного предмета;

§ споживача, для якого велике значення мають вигоди, що може принести йому предмет, і який вирішує, яку ціну можна заплатити за використання його властивостей.

Економічна оцінка є грошовим еквівалентом господарської цінності природних благ, який визначається за ефективністю їх відтворення (охорони і відтворення екологічних систем, експлуатації і переробки природної речовини). Її використовують у зв’язку з потребою врахувати вплив природного чинника на ефективність виробництва, стимулювання раціонального використання та охорони природних ресурсів.

Таблиця 1.1

Класифікація природних ресурсів

Підходи до класифікації Визначення
За ознаками відновлю- ваності Відновні Ті, що здатні й нездатні до самостійного відновлення через розмноження чи інші природні цикли відновлення за терміни, які можна порівняти з термінами їх споживання (рослинність, вода в річці – відновні ресурси; ґрунт, мінеральні багатства – невідновні)
Невідновні
За ступенем виснаження Вичерпні Ті, що виснажуються в ході їх економічного використання (ґрунт, ліс, дикі тварини, кормові угіддя, копалини тощо); ресурси (чи властивості природи), зміна яких прямо не пов’язана з інтенсивністю їх використання (сонячна енергія, атмосфера, енергія припливів і відпливів тощо)
Невичерпні
За ознаками замінності Замінні Ті, що можуть бути замінені (метали – пластмасами, паливно-енергетичні ресурси – альтернативними джерелами енергії) і не можуть бути замінені іншими ресурсами (атмосферний кисень для дихання, прісна вода для пиття)
Незамінні
За ознаками відтворювання Відтворювані Ті, що принципово можна відтворити (прискорити відтворення) за рахунок використання праці людей і ті, які для такого відтворення непридатні (біологічний вид – невідтворюваний ресурс, екосистема – обмежено відтворюваний ресурс тощо)
Невідтворю-вані
За технічними можливостями експлуатації Реальні Ті, що використовуються на даному рівні розвитку продуктивних сил
Потенційні Встановлені на основі теоретичних розрахунків та попередніх робіт (технічно доступні запаси та частина ресурсів, яку в даний час не можна освоїти з технічних можливостей)
За запасами Балансові Використання ресурсів економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини й гірничотехнічними умовами експлуатації
Позабалансові За наявного рівня технології експлуатувати ресурси невигідно (ресурси з малою потужністю запасів, низьким вмістом цінного компоненту, складними умовами експлуатації)
За належністю Національні Ті, що повністю знаходяться під суверенітетом тієї чи іншої країни
Багатонаціональні Ресурси прикордонних рік, мігруючих тварин та птахів, внутрішніх морів та озер, на берегах яких мешкає населення різних країн
Міжнародні Ті, що не належать конкретній країні, тобто спільні (ресурси світового океану, що виходять за межі територіальних вод, ресурси атмосферного повітря, Антарктида та космос)

Питання економічної оцінки природних ресурсів широко розглядається нині економічною наукою. Більшість дослідників вважають, що її показники мають бути порівняльними, тобто давати змогу порівнювати джерела однойменних ресурсів і варіанти їх використання.

О.О. Мінц пропонує враховувати при економічній оцінці природних ресурсів вплив територіальних відмінностей у природних властивостях цих ресурсів та інших джерел на продуктивність суспільної праці, а через нерівномірність їх просторового розподілу враховувати різницю в обсягах ресурсів оцінюваних об’єктів. За критерій оцінки він пропонує брати порівняльну економічну ефективність використання певного джерела ресурсів або їх територіального поєднання. Відмінності в ефективності виражаються диференційованими сумарними затратами праці. З урахуванням цього показниками економічної оцінки повинні бути собівартість, яка характеризує поточні витрати, і питомі капіталовкладення, що відображають величину разових витрат. Залежно від практичних потреб доцільно виробити кілька критеріїв економічної оцінки: поелементна оцінка окремих джерел природних ресурсів, оцінка природних умов життя або виробництва.

С.Г. Струмилін і його послідовники пов’язують економічну оцінку природних ресурсів із витратами на їх освоєння і відтворення. Деякі вчені, зокрема Л.В. Канторович, В.С. Нємчинов, М.П. Федоренко, вважають показниками економічної оцінки природних ресурсів диференційну ренту, диференційний дохід, валову продукцію, тобто ефект від експлуатації ресурсів. На думку М.М. Некрасова, найрезультативнішим для економічної оцінки природних ресурсів, окремих їх видів
є метод витрат. Витратами вважають величину граничних витрат,
з огляду на господарство, у розрахунку на одиницю приросту продукції в певному районі за певний проміжок часу. Критерієм оцінки кожного виду ресурсу є сукупний ефект від окремого джерела ресурсів, який залежить від різниці між кінцевими і прямими витратами на приріст виробництва продукції у розрахунку на одиницю відповідного природного ресурсу.

Узагальнюючи існуючі підходи, можна зробити висновок, що економічна оцінка природних ресурсів в умовах ринкової економіки може здійснюватися на основі декількох підходів, головними з яких є затратний, результативний, затратно-ресурсний, рентний, відтворюваний.

Для затратного підходу важливі такі характеристики природних ресурсів, як кількість джерел (родовищ) ресурсів, їх запаси, доступність для видобування, якісний стан джерела тощо. Економічні оцінки в цьому випадку мають враховувати такі показники: витрати, необхідні для розвідки корисних копалин; витрати на освоєння родовищ (підготовка родовищ, створення інфраструктури, необхідної для експлуатації); витрати на видобуток природних ресурсів; підготовка ресурсів до використання (збагачення, транспортування); витрати на відтворення відновних природних ресурсів; рекультиваційні витрати.

Різновидом затратного підходу є монопольно-відомчий підхід. Суть його полягає в тому, щоб розмір платежів за використання природних ресурсів відповідав потребам фінансового забезпечення діяльності спеціалізованих державних служб, які в даний час здійснюють монопольне управління природними ресурсами. В Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” цей підхід знайшов відображення в поділі плати за використання природних
ресурсів на два види – плата за право використання і плата на відтворення і охорону природних ресурсів. Другий вид являє собою компенсацію затрат спеціальних відомств, які здійснюють відтворення і охорону природних ресурсів.

Результативний підхід. За його допомогою здійснюють економічну оцінку ресурсів, які дають прибуток. Іншими словами, вартість ресурсу визначається грошовим вираженням первинної продукції, яку одержують від експлуатації природного ресурсу, або різниці між одер-
жаним прибутком і поточними витратами. Такий підхід має багато недоліків з точки зору раціонального природокористування, а саме: не для кожного природного ресурсу можна визначити вартість первинної продукції; прибуток від використання деяких ресурсів (рекреаційних) дуже важко оцінити; не враховується фактор часу. Ресурс, що не використовується на даному етапі розвитку продуктивних сил, має нульову вартість, а через зміни технологій в перспективі може стати
дефіцитним.

Затратно-ресурсний підхід ґрунтується на поєднанні витрат на освоєння природних ресурсів і доходу від їх використання. Перевага цього підходу в тому, що оцінка природного ресурсу, яка одержана таким способом, буде вищою, ніж у попередніх випадках. А це створює можливість для стимулювання раціонального використання природних ресурсів. Однак він має і недоліки, що властиві попереднім підходам.

З появою екологічної кризи з’явився відтворювальний підхід в економічній оцінці, при якому вартість природного ресурсу визначається як сукупність затрат, необхідних для відтворення ресурсу на певній території. Даний підхід передбачає потенційну дефіцитність
природного ресурсу і в багатьох випадках може призвести до завищених оцінок. Однак, враховуючи той факт, що в основних сировинних регіонах резерви екстенсивної експлуатації природних ресурсів
вичерпані, а стан навколишнього природного середовища близький до катастрофічного, саме цей підхід може стати найдоцільнішим.

Рентний підхід заснований на використанні ренти при оцінці природних ресурсів і передбачає облік споживчих властивостей природних ресурсів, тобто їх здатності задовольняти певні потреби. Така оцінка природного ресурсу може визначатися двома способами: за величиною ефекту (доходу), одержаного від використання в економіці одиниці даного блага, та за витратами на заміщення даних природних благ за рахунок застосування інших видів капіталу (ресурсів, фінансових коштів, трудових факторів). Рентний підхід до економічної оцінки природних ресурсів має свої переваги, а саме: кращі за якістю природні ресурси отримують вищу ціну; затрати на освоєння ресурсу зорієнтовані на певний середній рівень і відповідно оцінка більш об’єктивніша; враховується фактор обмеженості природного ресурсу.

Рентна концепція економічної оцінки природних факторів базується на розрахунку диференційної ренти. За економіко-матема-
тичним методом дослідження, що найбільш поширений, диференційна рента розраховується як різниця між цінністю продукції, яка отримана під час експлуатації природного ресурсу, та нормальним рівнем індивідуальних приведених витрат на її виробництво. Цінність продукції визначається за допомогою спеціально розрахованих, так званих замикаючих витрат, тобто суспільно виправданих меж витрат на приріст виробництва відповідної продукції – граничнодопустимих витрат, які суспільство готове нести заради отримання одиниці певного ресурсу. На практиці фактичні витрати замикаючого ресурсного джерела можуть не відповідати суспільно необхідним, що є суттєвим недоліком рентного підходу.

Економічна оцінка природних ресурсів (R) за рентною концепцією розраховується за формулою:

,

де Z – замикаючі витрати на продукцію, що виробляється шляхом експлуатації природного ресурсу, грн.;

S – індивідуальні витрати на продукцію, яка отримана при експлуатації природного ресурсу, грн.;

q – коефіцієнт продуктивності природного ресурсу (визначається за врожайністю сільськогосподарських культур та розподілом земель між ними, коефіцієнтом утилізації запасів корисних копалин тощо);

a – коефіцієнт, що враховує динаміку в часі показників Z, S, q, а також ефект знецінення майбутніх витрат та результатів (дія фактора часу).

Різниця між замикаючими та індивідуальними фактичними витратами означає розмір доходу суспільства від економії на витратах у розрахунку на одиницю даного виду природного ресурсу.

Не варто плутати економічні оцінки природних ресурсів із платежами за використання природних ресурсів. Вказуючи на різницю в цих поняттях, необхідно пам’ятати про функції відповідних показників. Оцінка – це лише інформаційна база для формування платежів, платежі – це форма еколого-економічних інструментів, яка застосовується для регулювання у сфері природокористування.







Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 1470. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2021 год . (0.004 сек.) русская версия | украинская версия