Банківська система та її структура. Функції Центрального банку

 

Банківсько-кредитна система – це система кредитних відносин, принципів і форм кредитування (функціональна структура) та сукупність кредитно-фінансових установ, які створюють, акумулюють і надають грошові засоби на засадах кредитування (інституціональна структура).

У загальному вигляді структурубанківської системи можна представити таким чином:

– центральний банк (Національний Банк України);

– комерційні банки;

– спеціалізовані банківські установи (іпотечні, зовнішньоторговельні, ощадні банки тощо);

– небанківські фінансово-кредитні установи (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії і т. ін.).

Центральний банк — це державна установа, яка є головною ланкою кредитної системи. Його ще називають банком банків, виходячи із завдань та функцій, які він виконує.

Функції центрального банку:

— розробка та реалізація грошово-кредитної політики;

— емісія готівкових грошей — монопольне право центрального банку;

— емісія безготівкових грошей;

— зберігання золотовалютних резервів країни;

— акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків Зміст цієї функції полягає в тому, що кожний комерційний банк як член національної кредитної системи зобов'язаний зберігати певний відсоток від суми вкладів на резервних рахунках центрального банку, який називається норма резервування;

— контроль та регулювання діяльності комерційних банків.

– кредитування комерційних банків у період економічних труднощів;

– виконання кредитних та розрахункових операцій на потребу уряду.

Зміст цієї функції полягає в тому, що надходження до державного бюджету акумулюються на рахунках центрального банку, тому саме він здійснює операції щодо акумуляції грошових засобів та витрат їх урядовими організаціями. Він також здійснює за розпорядженням уряду операції з іноземною валютою та золотом, із державними цінними паперами, виконує взаємне зарахування боргових зобов'язань тощо.

Головне завдання центрального банку — управління емісійною, розрахунковою та кредитною діяльністю.

Комерційні банки є основою кредитної системи. Найбільшого поширення набула така організаційно-правова форма банків, як акціонерна.

За способом формування статутного капіталу розрізняють комерційні банки без участі держави, з участю держави, з участю іноземного капіталу тощо.

Залежно від обсягу операцій, які виконують комерційні банки, їх поділяють на такі види: універсальні (здійснюють усі операції) та спеціалізовані (виконують менший обсяг операцій, обслуговують певну галузь чи сферу економічної діяльності або групу клієнтів).

Функції комерційних банків:

– ведення поточних рахунків (акумуляція безстрокових депозитів);

– акумуляція строкових депозитів вкладників;

– видача грошових засобів з рахунків;

– перерахування з одного рахунка на інший;

– розміщення акумульованих грошових засобів шляхом надання кредитів, купівлі-продажу цінних паперів;

– продукування кредитних грошей шляхом мультиплікації банківських депозитів та ін.

Свої функції комерційний банк виконує через операції, а саме:

Пасивні – мобілізація грошових засобів.

Активні – розміщення акумульованих грошових засобів.

Посередницькі – операції за дорученнями клієнтів.

Пасивні банківські операції пов'язані з акумуляцією ресурсів, необхідних для проведення кредитних та інших активних операцій.

Структура банківських ресурсів:

а). Власний капітал банку: первинний акціонерний капітал; нагромаджений капітал за рахунок капіталізації частини банківського прибутку; резерви;

б) Депозити клієнтів: строкові — вкладники можуть запитувати (знімати, використовувати) кошти тільки після закінчення певного строку; до запиту (поточні рахунки) вкладник може використовувати їх у будь-який час;

в). Заощаджувальні внески, які зазвичай повільно нагромаджуються і використовуються тільки через декілька років. Заощаджувальний внесок клієнта засвідчує ощадна книжка;

г). Залучені засоби — кредити, отримані в інших банках (міжбанківський кредит);

д). Засоби, отримані від емісії та розміщення цінних паперів банку.

Активні операції комерційних банків пов'язані з розміщенням ресурсів з метою одержання прибутку. Це кредитні операції та операції з розміщення цінних паперів.

За об'єктами активні операції можна поділити на такі види.

Вексельні операції (купівля векселів у компанії та видача під них позик). Підприємство, яке продає свій товар іншому підприємству в кредит, одержує вексель, за яким воно може отримати гроші від підприємця-покупця тільки через певний проміжок часу. Якщо підприємцю-продавцеві гроші потрібні раніше, ніж настане термін платежу, то він може продати вексель банку. Ця операція називається обліком векселів.

Підтоварні операції — надання кредиту під заставу товарів і товарних документів.

Фондові операції — операції з цінними паперами, що мають таку структуру: кредит під цінні папери; банківські інвестиції, тобто купівля банками цінних паперів.

Лізингові операції, учасниками яких є три суб'єкти: лізингова компанія, функції якої виконує банк; орендар, що замовляє банку (лізинговій компанії) устаткування, яке він хоче взяти в оренду; підприємство, яке виробляє це устаткування.

Факторингові операції – придбання банком (факторинговою фірмою) права вимагати виплати за фінансовими зобов'язаннями, скупленими в різних осіб. Іншими словами, це передача підприємством банкові права на управління своєю дебіторською заборгованістю. Банк при цьому зобов'язується в міру необхідності фінансувати за допомогою кредиту виконання всіх фінансових зобов'язань такого підприємства. Факторинг – це універсальна форма, яка охоплює інформаційне, бухгалтерське, збутове, кредитне, юридичне та страхове обслуговування клієнтів.

Трастові (довірчі) операції – операції банків щодо управління майном та виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнтів.

Елементом кредитної системи є також спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, до яких відносяться:

Ощадні банки – фінансові установи, що спеціалізуються на обслуговуванні населення, залученні грошових заощаджень громадян, наданні кредитів та інших банківських послуг.

Іпотечний банк — банк, що спеціалізується на наданні довгострокових кредитів під заставу нерухомого майна (землі, будівель тощо) та випуску заставних листів, забезпечених нерухомістю.

Інноваційний банк спеціалізується на фінансуванні й кредитуванні інноваційних проектів. Кредитування здійснюється шляхом придбання відповідних акцій та розміщення облігаційних позик.

Інвестиційний банк залучає довгостроковий позичковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам (підприємцям, державі) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов'язань. Він з'ясовує характер і обсяг фінансових потреб позичальників, узгоджує умови позики, вибір виду цінних паперів, визначає термін їхньої нової емісії та розміщення серед інвесторів. Інвестиційний банк є не тільки посередником між інвестором і позичальником, а й гарантом емісії та організатором ринку.

Зовнішньоторговельний банк здійснює операції з кредитування експорту та імпорту за зовнішньоторговельними розрахунками, гарантує й обліковує векселі з експортних кредитів, наданих комерційними банками.

До складу кредитної системи входять і небанківські фінансові інституції, здатні акумулювати грошові засоби та розміщувати їх на засадах строковості, повернення і платності.

Страхові компанії здійснюють акумуляцію грошових засобів у специфічній формі — шляхом продажу страхового захисту, який засвідчується страховим полісом (договором, свідоцтвом). Отримані страхові премії страхові компанії вкладають у цінні папери приватних підприємств та державні цінні папери. Страхові компанії, що страхують життя, надають довгострокові кредити, а ті, що займаються ризиковими видами страхування — короткострокові.

Пенсійні фонди — акумулюють грошові засоби у формі пенсійних внесків та нарахувань. Вони формуються як приватними підприємствами, так і державними органами. Пенсійні фонди розрізняють за формою організації управління та за структурою активів. Так, мають місце пенсійні страхові фонди, управління якими здійснюють страхові компанії, а також пенсійні фонди, що перебувають в управлінні приватних підприємств або банків за дорученням останніх. Є також фондовані пенсійні фонди (їхні засоби інвестують у цінні папери) та нефондовані (виплата пенсій із поточних надходжень).

Фондові біржі, брокерські фірми, фінансові компанії та інші організаційні форми небанківських фінансових інститутів доповнюють структуру кредитної системи.

Крім національних кредитних інститутів, існують і міждержавні:

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна валютно-кредитна організація, що регулює міждержавні валютно-кредитні відносини. МВФ — спеціалізована установа ООН. Членом МВФ може бути тільки країна — член ООН. Заснований у 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції (США). Штаб-квартира МВФ — у Вашингтоні.

Функції МВФ:

– сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері;

– сприяння міжнародній торгівлі шляхом стабілізації валютних курсів;

– встановлення багатосторонньої системи платежів між країнами — членами МВФ;

– усунення валютних обмежень і надання кредитів для врегулювання платіжних балансів.

Кошти МВФ формують члени-учасники згідно із встановленої квотою. Членами МВФ є понад 150 країн світу. Його капітал перевищує 120 млрд дол. США.

Світовий банк — міжнародний інвестиційний інститут (спочатку Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР)), створений одночасно із МВФ. Мета Світового банку — сприяння економічному та соціальному розвитку країн світу.

До складу Світового банку входять: МБРР, Міжнародна фінансова корпорація (МФК) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР).