Державний бюджет. Бюджетний дефіцит і державний борг

Найважливішою ланкою фінансової системи держави є державний бюджет, який можна визначити таким чином:

– головний фінансовий план держави;

– найбільший централізований грошовий фонд, що перебуває у розпорядженні уряду;

– грошове вираження збалансованості надходжень та видатків до державної казни за певний період.

Функції державного бюджету:

Фіскальна функція бюджету полягає у вилученні за допомогою податків та інших джерел, які мають допоміжний характер, частини доходів громадян, підприємств, уста­нов, організацій для утримання державного апарату, виробництва суспільних благ.

Розподільча функція бюджету полягає в тому, що акумульовані в державному бюджеті грошові засоби уряд використовує для перерозподілу, спрямовуючи їх на розвиток.

Стимулююча функція бюджету проявляється в тому, що, змінюючи базу та ставки оподаткування, використову­ючи пільги, тарифи тощо, уряд здійснює стимулюючу (обме­жувальну) політику, впливаючи на циклічні коливання економіки, зміну її структури тощо.

Контрольна функція бюджету виконується завдяки тому, що він у грошовому вираженні віддзеркалює відтво-рювальний суспільний процес, виявляє економічні пропорції, відхилення від рівноваги тощо.

Головні джерела формування надходжень до державного бюджету:

– податки;

– відрахування на соцстрах та інші види відрахувань;

– державна позика (внутрішня та зовнішня);

– емісія грошей;

– продаж державного майна (приватизація).

Форми виплат із державного бюджету:

– асигнування — видатки на утримання підприємств та установ;

– субсидії — державна допомога організаціям, установам, громадянам;

– субвенції — державна грошова допомога місцевим органам влади або окремим галузевим господарським органам для розвитку;

– дотації — допомога підприємствам, організаціям, установам для покриття збитків з метою підтримки.

Надання бюджетних засобів підприємствам, установам та організаціям для повного або часткового покриття їхніх витрат на заходи, передбачені бюджетом, називають бюджетним фінансуванням.

Система бюджетного фінансування містить:

– механізм надання бюджетних засобів розпорядникам асигнувань;

– засоби фінансового контролю за цільовим та ефективним використанням грошових ресурсів.

Бюджетна система України — це сукупність бюджетів різних рівнів: державного; бюджету Автономної Республіки Крим; обласних; бюджетів міст Києва та Севастополя; міських бюджетів; районних; районних бюджетів у містах; сільських та селищних.

Консолідований бюджет — це об'єднаний бюджет центрального уряду і бюджети місцевих органів влади.

За станом розрізняють державний бюджет:

– нормальний (збалансований), коли надходження і видатки бюджету врівноважені;

– дефіцитний, коли видатки перевищують доходи;

– профіцитний, коли доходи перевищують видатки.

Чи може держава витрачати більше, ніж вона має? Так за цих умов держава вдається до проведення додаткової грошо­вої емісії, що є суто інфляційним чинником, або застосовує інше джерело фінансування бюджетного дефіциту — позику.

Насправді не всякий дефіцит державного бюджету є не­безпечним. Якщо він не перевищує 2—3 %, він не є небез­печним; якщо ж він перевищує 5 %, існує загроза інфляційних явищ в економіці (абсолютно неінфляційних чинників фінансування державного бюджету немає).

В Україні виникло явище прихованого бюджетного дефіциту, яке проявилося у невчасному та (або) неповному фінансуванні бюджетної сфери економіки. Таким чином, уряд скорочував видатки, зменшуючи відкритий дефіцит бюджету.

Причини бюджетного дефіциту:

– спад виробництва внаслідок циклічних коливань, який призводить до зниження рівня доходів (а відтак і податків), що надходять до державного бюджету;

– збільшення державних витрат на розвиток військово-промислового комплексу (ВПК), реалізацію соціальних програм, фінансування збиткових підприємств тощо;

– значний сектор " тіньової економіки", що уникає сплати податків;

– зростання витрат на утримання управлінського апарату;

– непомірні втрати, приписки, розкрадання державних ресурсів тощо.

Заходи щодо зменшення бюджетного дефіциту:

– перехід від фінансування до кредитування;

– ліквідація дотацій збитковим підприємствам;

– зменшення видатків на фінансування ВПК, соціальних програм, державне управління;

– реформа системи оподаткування.

Дефіцитний бюджет, зазвичай, має місце у період спа­ду обсягів національного виробництва, коли податкові над­ходження зменшуються, а потреба у видатках зростає.

Профіцитний бюджет характерний для періоду еконо­мічного зростання і застосовується як засіб для упередження економічного буму, за яким неминуче наступає економіч­ний спад.

Балансування бюджету, таким чином, здійснюється не щорічно, а залежно від фази ділового циклу.

Розрізняють такі види бюджетного дефіциту:

– фактичний — відображає реальні надходження і видатки за певний період часу;

– структурний — показує, якими мають бути надходження, урядові витрати і дефіцит при потенційному обсязі національного виробництва;

– циклічний — відбиває вплив циклічних коливань на надходження, видатки та дефіцит і визначається як різниця між фактичним і структурним дефіцитом.

Нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансування дефіциту державного бюджету утворює державний борг.

Державний борг існує у двох формах:

– внутрішнього боргу перед юридичними та фізичними особами країни;

– зовнішнього боргу перед іноземними країнами (міжнародними фінансовими організаціями, урядами іноземних країн та іноземними приватними особами й організаціями).

Існує безпосередній зв'язок між бюджетним дефіцитом і державним боргом. з одного боку, державний борг є різницею між нагромадженою сумою всіх позитивних сальдо бюджетів і сумою всіх від'ємних сальдо (дефіцитів), отже, бюджетний дефіцит формує державний борг. З іншого боку, зростання боргу потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування, що зумовлює зростання бюджетного дефіциту.

Вплив державного боргу на економіку:

– позитивний – у фазі економічного спаду використання державних запозичень стимулює споживчий попит, збільшує рівень зайнятості населення, сприяє зростанню рівня доходів у суспільстві, стимулює економічне зростання;

– негативний – витіснення приватного капіталу, що обмежує економічне зростання, спричиняє до перерозподілу доходів на користь власників державних облігацій, зменшення обсягу споживчого попиту, збільшення податків для обслуговування державного боргу, перекладання відповідальності за погашення боргових зобов'язань на майбутні покоління тощо.

Управління державним боргом – це система заходів держави, пов'язана з:

– вивченням кон'юнктури на ринку позичкового капіталу;

– випуском та розміщенням нових боргових зобов'язань;

– погашенням нових боргових зобов'язань;

– виплатою відсотків на позики;

– зміною строків позик;

– зміною відсоткових ставок на позики (конверсія);

– анулюванням боргу (у випадку фінансової неспроможності держави).

Держава може рефінансувати свій борг, тобто випусти­ти нові боргові зобов'язання для розрахунку за старі борги.