Особливості інфляції в Україні. Антиінфляційна політика

На початку 90-х років ХХ століття, коли розпався СРСР і Україна отримала державну незалежність, вона одночасно з цим отримала у спадок неефективну економіку із величезним інфляційним потенціалом. Він був породжений високою витратністю виробництва, державним монополізмом, відсутністю конкуренції, деформованою структурою виробництва з низькою часткою виробництва предметів споживання і застарілими технологіями. Внаслідок цього прихована інерційна інфляції в СРСР у 70-80-х роках ХХ століття складала 9 – 10%, у 1990 році – 20%, у 1991році, напередодні розпаду СРСР – 25%.

З руйнацією командно-адміністративної економіки і переходом до ринкових реформ в усіх пострадянських республіках, в тому числі і в Україні починається економічна криза, пов’язана з трансформаційними перетвореннями економіки. Вона викликала значне падіння обсягів національного виробництва (до 40% ВВП у 1994 році), знецінення грошової одиниці, знецінення заощаджень, тобто системну економічну кризу, яка призвела до гіперстагфляції, де поєднувався негативний вплив чинників як внутрішньої, так і зовнішньої інфляції.

Особливості гіперінфляції в Україні в період переходу до ринку:

- втрата ринків сировини і ринків збуту вітчизняної продукції на території колишнього СРСР;

- економічна криза призвела до падіння обсягів виробництва, закриття підприємств і зменшення податкових надходжень до державного бюджету, що викликало необхідність емісії грошей для покриття дефіциту державного бюджету, що стимулювало швидкий розвиток інфляції;

- нездорова структура суспільного виробництва за соціалізму призвела до швидкого зменшення виробництва товарів народного споживання у галузях групи В, що викликало дефіцит цих товарів і підвищення цін на них;

- помилкова політика уряду щодо лібералізації цін призвела до втрати державою контролю над ціноутворенням, що викликало стрибкоподібне підвищення цін в умовах дефіциту товарів народного споживання на ринку;

- неконтрольована діяльність комерційних банків з боку НБУ призвела до кредитної емісії, яка викликала знецінення грошей;

- утворення від’ємного сальдо в 90-х роках зовнішньо-торгівельного платіжного балансу призвело до його покриття валютними резервами національного банку, що спричинило знецінення національної грошової одиниці;

- перехід Росії у 1993р. до торгівлі енергоносіями за світовими цінами призвів до інфляції витрат і шоків пропозиції в Україні.

Антиінфляційна політика.

Антиінфляційна політика – це боротьба держави з інфляційними процесами, вона представляє собою різні заходи, в залежності від того, яка форма інфляції домінує в данний момент в країні.

Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає:

– зростання виробництва і насичення ринку товарами;

– структурну та конверсійну перебудову економіки;

– обмеження емісії грошей;

– скорочення дефіциту державного бюджету;

– стимулювання нагромаджень та інвестицій;

– приватизацію і стимулювання середнього й малого підприємництва;

– скорочення ставок податків;

– регулювання валютного курсу;

– ослаблення інфляційних очікувань;

– роздержавлення, приватизацію, розвиток підприємництва;

– проведення грошової реформи конфіскаційного типу.

Уряд проводить майже протилежні заходи при різних формах інфляції.

Антиінфляційна політика при інфляції попиту:

- не допускати емісії грошей, незабезпечених відповідним випуском товарів і послуг;

- обмежувати доходи населення і тим самим СПо шляхом заморожування заробітної плати населення; обмеження прибутків підприємств шляхом підвищення податків; контроль держави за співвідношенням зростання продуктивності праці в суспільстві та рівня заробітної плати в сторону збільшення темпів зростання продуктивності праці;

- потрібно підтримувати «валютний коридор» фіксованого курсу по відношенню до твердих валют, спираючись на стимулювання вітчизняного виробництва конкурентноспроможної продукції;

- рекомендовано продавати населенню та банківським установам державні облігації та цінні папери;

- необхідно проводити ефективну кредитно-грошову політику на підвищення рівня банківської відсоткової ставки, спрямовану на подорожчання кредитів;

- необхідно дотримуватися позитивного сальдо платіжного балансу і раціоналізувати зовнішньо-економічні зв’язки країни.

Антиінфляційна політика при інфляції пропозиції:

- необхідно проводити індексацю заробітної плати, стипендії, пенсії та інших доходів населення.;

- рекомендоване тимчасове зменшення рівня податків;

- застосовувати кредитно-грошову політику, спрямовану на здешевлення кредитів;

- стимулювати експорт конкурентноспроможної продукції для отримання іноземної валюти і збільшення купівельної спроможності національної валюти;

В Україні на сучасному етапі розвитку інфляція попиту поєднується з інфляціює пропозиції, що утруднює проведення антиінфляційної політики. Вона повинна мати системний характер і стосуватися підвищення ефективності функціонування всієї економіки за такими напрямами:

- ефективна грошово – кредитна політика, спрямована на досягнення стабільності національної грошової одиниці;

- впорядкування державних фінансів для досягнення збалансованого державного бюджету і усунення емісії грошей як інструменту фінансування дефіциту державного бюджету;

- структурна перебудова національної економіки за рахунок ефективної інвестиційної політики;

- раціональна зовнішньо-торгівельна політика, спрямована на досягнення збалансованого зовнішньо – торгівельного балансу;

- підвищення ефективності функціонування банківської системи, відновлення довіри населення до банків, збільшення обсягів кредитування вітчизняних товаровиробників для стимулювання інвестицій у виробництво.

 

Питання для самоконтролю

1. Які фактори визначають попит і пропозицію на ринку праці?
2. Які існують форми і причини безробіття?
3. У чому суть закону Оукена?
4. У чому суть інфляції? Назвіть її основні типи і причини.
5. Які можливі основні шляхи подолання інфляції?