Особливості інфляції в Україні. Антиінфляційна політика
На початку 90-х років ХХ століття, коли розпався СРСР і Україна отримала державну незалежність, вона одночасно з цим отримала у спадок неефективну економіку із величезним інфляційним потенціалом. Він був породжений високою витратністю виробництва, державним монополізмом, відсутністю конкуренції, деформованою структурою виробництва з низькою часткою виробництва предметів споживання і застарілими технологіями. Внаслідок цього прихована інерційна інфляції в СРСР у 70-80-х роках ХХ століття складала 9 – 10%, у 1990 році – 20%, у 1991році, напередодні розпаду СРСР – 25%. З руйнацією командно-адміністративної економіки і переходом до ринкових реформ в усіх пострадянських республіках, в тому числі і в Україні починається економічна криза, пов’язана з трансформаційними перетвореннями економіки. Вона викликала значне падіння обсягів національного виробництва (до 40% ВВП у 1994 році), знецінення грошової одиниці, знецінення заощаджень, тобто системну економічну кризу, яка призвела до гіперстагфляції, де поєднувався негативний вплив чинників як внутрішньої, так і зовнішньої інфляції. Особливості гіперінфляції в Україні в період переходу до ринку: - втрата ринків сировини і ринків збуту вітчизняної продукції на території колишнього СРСР; - економічна криза призвела до падіння обсягів виробництва, закриття підприємств і зменшення податкових надходжень до державного бюджету, що викликало необхідність емісії грошей для покриття дефіциту державного бюджету, що стимулювало швидкий розвиток інфляції; - нездорова структура суспільного виробництва за соціалізму призвела до швидкого зменшення виробництва товарів народного споживання у галузях групи В, що викликало дефіцит цих товарів і підвищення цін на них; - помилкова політика уряду щодо лібералізації цін призвела до втрати державою контролю над ціноутворенням, що викликало стрибкоподібне підвищення цін в умовах дефіциту товарів народного споживання на ринку; - неконтрольована діяльність комерційних банків з боку НБУ призвела до кредитної емісії, яка викликала знецінення грошей; - утворення від’ємного сальдо в 90-х роках зовнішньо-торгівельного платіжного балансу призвело до його покриття валютними резервами національного банку, що спричинило знецінення національної грошової одиниці; - перехід Росії у 1993р. до торгівлі енергоносіями за світовими цінами призвів до інфляції витрат і шоків пропозиції в Україні. Антиінфляційна політика. Антиінфляційна політика – це боротьба держави з інфляційними процесами, вона представляє собою різні заходи, в залежності від того, яка форма інфляції домінує в данний момент в країні. Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає: – зростання виробництва і насичення ринку товарами; – структурну та конверсійну перебудову економіки; – обмеження емісії грошей; – скорочення дефіциту державного бюджету; – стимулювання нагромаджень та інвестицій; – приватизацію і стимулювання середнього й малого підприємництва; – скорочення ставок податків; – регулювання валютного курсу; – ослаблення інфляційних очікувань; – роздержавлення, приватизацію, розвиток підприємництва; – проведення грошової реформи конфіскаційного типу. Уряд проводить майже протилежні заходи при різних формах інфляції. Антиінфляційна політика при інфляції попиту: - не допускати емісії грошей, незабезпечених відповідним випуском товарів і послуг; - обмежувати доходи населення і тим самим СПо шляхом заморожування заробітної плати населення; обмеження прибутків підприємств шляхом підвищення податків; контроль держави за співвідношенням зростання продуктивності праці в суспільстві та рівня заробітної плати в сторону збільшення темпів зростання продуктивності праці; - потрібно підтримувати «валютний коридор» фіксованого курсу по відношенню до твердих валют, спираючись на стимулювання вітчизняного виробництва конкурентноспроможної продукції; - рекомендовано продавати населенню та банківським установам державні облігації та цінні папери; - необхідно проводити ефективну кредитно-грошову політику на підвищення рівня банківської відсоткової ставки, спрямовану на подорожчання кредитів; - необхідно дотримуватися позитивного сальдо платіжного балансу і раціоналізувати зовнішньо-економічні зв’язки країни. Антиінфляційна політика при інфляції пропозиції: - необхідно проводити індексацю заробітної плати, стипендії, пенсії та інших доходів населення.; - рекомендоване тимчасове зменшення рівня податків; - застосовувати кредитно-грошову політику, спрямовану на здешевлення кредитів; - стимулювати експорт конкурентноспроможної продукції для отримання іноземної валюти і збільшення купівельної спроможності національної валюти; В Україні на сучасному етапі розвитку інфляція попиту поєднується з інфляціює пропозиції, що утруднює проведення антиінфляційної політики. Вона повинна мати системний характер і стосуватися підвищення ефективності функціонування всієї економіки за такими напрямами: - ефективна грошово – кредитна політика, спрямована на досягнення стабільності національної грошової одиниці; - впорядкування державних фінансів для досягнення збалансованого державного бюджету і усунення емісії грошей як інструменту фінансування дефіциту державного бюджету; - структурна перебудова національної економіки за рахунок ефективної інвестиційної політики; - раціональна зовнішньо-торгівельна політика, спрямована на досягнення збалансованого зовнішньо – торгівельного балансу; - підвищення ефективності функціонування банківської системи, відновлення довіри населення до банків, збільшення обсягів кредитування вітчизняних товаровиробників для стимулювання інвестицій у виробництво.
Питання для самоконтролю
|
