Економічні цикли та їх фази. Теорія «довгих хвиль» в економіці
Циклічні коливання ринкової економіки представляють собою специфічну форму руху капіталістичної системи. Це означає, що ринкова економіка розвивається циклічно, що є об’єктивною закономірністю розвитку капіталізму. Це давно вже було помічено економістами, і свої теорії циклу були свого часу представлені К. Марксом, М. Туган-Барановським, М. Кондратьєвим, К. Ерроу, Й. Шумпетером, Д. Хіксом та іншими, які відзначили, що циклічність – це невід`ємна риса розвитку ринкової системи. У загальному вигляді економічний цикл означає посилення або спад економічної активності, що втілюється у коливаннях різних макроекономічних показників (темпів зростання ВНП, загального обсягу виробництва і продажу товарів, рівня безробіття та зайнятості, завантаження виробничих потужностей, рівня цін, тощо). Класифікація економічних циклів за тривалістю За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі. Короткі цикли (3 – 5 років)називають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Основоположник економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причину малих циклів змінами у сфері грошового обігу й визначав їхню тривалість для СІЛА 40 місяців, тобто теж 3 роки і 4 місяці. Малі (короткі) цикли пов'язані з порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризи кредитної сфери. Середні цикли (10 – 20 років)їх ще називають циклами Клемента Джаглера (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він пов'язував причину середніх циклів теж зі сферою кредиту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8—10 років, що збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені пов'язували з періодичністю оновлення основного капіталу. До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця (американський вчений, лауреат Нобелівської премії), який пов'язував циклічні коливання з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд і визначав їхню тривалість (періодичність) у 15—20 років. Довгострокові цикли або довгі хвилі (40 – 60 років) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури. Розглянемо характерні риси середніх циклів, які ще називають промисловими. Промисловий (економічний) цикл є найгострішою формою прояву властивих ринковій (капіталістичній) економіці суперечностей і водночас досить жорстким, але дієвим способом вирішення їх. Матеріальною основою промислового циклу, згідно з марксистською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу. Періодичність циклів, таким чином, визначається періодом оновлення основного капіталу. Чим швидше воно відбувається, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійснювалося з періодичністю 10—11 років. Такою була і періодичність середніх (промислових) циклів. Класична схема ділового циклу об'єднує чотири фази (рис. 12).
Рис. 12. Схема класичного ділового циклу.
Коротко охарактеризуємо кожну із фаз ділового циклу. Ознаки економічної кризи: – перевиробництво товарів стосовно платоспроможного попиту на них; – значне скорочення обсягів виробництва; – падіння цін; – дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів; – біржовий крах і банкрутство підприємців; – зростання безробіття; – зниження рівня заробітної плати; – спад рівня прибутку; – масове знищення товарів, устаткування тощо; – дезорганізація кредитної системи. Депресія: – застій виробництва; – низький рівень цін; – незначний обсяг торгівлі; – невисока ставка позичкового відсотка; – ліквідація товарного надлишку. Пожвавлення: – розширення обсягів виробництва до маштабів докризового рівня; – зростання цін; – підвищення прибутку; – зростання зайнятості; – пожвавлення торгівлі; – посилення оптимістичних очікувань (сподівань). Піднесення: – перевищення максимального обсягу виробництва докризового рівня; – швидке зростання зайнятості; – підвищення заробітної плати й інших видів доходів; – кредитна експансія; – штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннями торговців на зростання цін та їхнім бажанням купити більше товарів за нижчими цінами; – розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу. Сучасна економічна теорія визначає дві фази економічного (промислового) циклу: – рецесія — включає в себе кризу та депресію; – піднесення— включає в себе пожвавлення і бум. Рецесія — фаза економічного циклу між найвищою (бум) та найнижчою його точками, якій властивий спад виробництва. Розширення (піднесення) виробництва — фаза між найнижчою і найвищою точками циклу. За визначенням національного бюро економічних досліджень США (КВЕК), рецесія — це період зниження рівня сукупного випуску, доходу, зайнятості, торгівлі, який триває від шести місяців до одного року іхарактеризується значним спадом у багатьох секторах економіки. Американські вчені Артур Берне та Уеслі Клер Мітчелл, досліджуючи циклічні коливання сучасної економіки, дійшли висновку, що динаміка рядів випуску й зайнятості зумовлює економічне зростання, яке називається зростаючим трендом, а коливання ділової активності навколо тренда утворюють економічні цикли. Таким чином, тренд можна розглядати як результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання (рівень заощаджень, приріст трудових ресурсів, технічні зрушення тощо), а цикл — як тимчасове відхилення від цієї тенденції. Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл) — це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), коли за зростанням активності настає Ті зниження, яке знову змінюється зростанням. Відмінність сучасних економічних циклів від циклів кінця XIX — першої половини XX століття. 1. У них відсутня фаза депресії як обов'язкова, хоча, якщо спад дуже глибокий і тривалий, то фазу рецесіїназивають депресією. 2. Зникло чітке розмежування між пожвавленням та піднесенням. Ці фази об`єднуються в одну, яку називають розширенням виробництва. Виділяються верхня (бум), та нижня (спад) точки ділового циклу. 3. Визначається рівнодіюча тривалого економічного зростання — тренд, коливання навколо якого утворюють цикл. 4. Змінилися й економічні показники у фазах циклу. Особливості сучасних економічних циклів: 1. Швидкоплинний розвиток НТП спричиняє потребу іробить можливим частіше оновлення основного капіталу, внаслідок чого повторюваність криз стає частішою. 2. Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу. 3. Державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить зазвичай економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є безумовним проходження усіх фаз. 4. Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії. Усі заходи держави такого характеру пов'язані з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами. На модифікацію циклу впливає також політична нестабільність як у межах окремої держави, так і в межах регіонів та у світі в цілому. Значення циклічного розвитку для економіки: по-перше, порушення рівноваги і перерву розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва; по-друге, позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу і забезпечити собі нормальний рівень доходу; по-третє, доведення до банкрутства багатьох підприємців, змушуванням їх подекуди суттєво погіршувати свій економічний та соціальний стан; по-четверте, одночасне існування інфляції і безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь незначної частки населення. Циклічність є не тільки злом, а й благом для економічної системи. Справа в тому, що криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва й менеджменту, посилює дух конкуренції та активізує економічне життя суспільства.
|
