Інструменти регулювання міжнародної торгової політики
Мито – обов'язковий внесок, стягнутий при імпорті або експорті товару (Рис. 3.6). Функції: фіскальна, протекціоністська, балансуюча (запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які нижче світових). Способи стягування: адвалерні (відсоток до митної вартості), специфічні (на обсяг, кількість товару), комбіновані. За характером: сезонні, антидемпінгові, компенсаційні. За походженням: автономні, конвенційні, преференціональні. За типами ставок: постійні, перемінні. Тарифна квота – різновид перемінних митних, ставки яких залежать від обсягу імпорту, при перевищенні певної квоти імпорт обкладається по понад квотній ставці тарифу.
Рис. 3.6. Класифікація мит
Виділяють генеральне й разове ліцензування зовнішньоторговельної діяльності. Генеральне (автоматичне) ліцензування передбачає безперешкодний увіз товару протягом зазначеного терміну. Разові (індивідуальні) ліцензії надаються на право конкретному експортерові або імпортерові імпортувати або експортувати обговорений обсяг певного товару за фіксованими цінами, з певної країни походження або призначення і в окремих випадках з позначенням пункту перетинання кордону. Важливим елементів забезпечення динамічного розвитку економіки є експортна політика держави. Вона включає як безпосереднє фінансування так і організаційне, інформаційне забезпечення, стимулювання національного експорту й удосконалювання засобів опосередкованого впливу держави на рівень конкурентноздатності національних товарів шляхом: 47. сприяння зміцненню науково-технічної й виробничої бази; 48. регламентації в області стандартів і якості; 49. надання допомоги в кадровому забезпеченні. Діяльність держави по забезпеченню розвитку національного експорту в окремих ПРК має свою специфіку. У США розвитком експорту займаються Міністерство торгівлі, Експортно-імпортний банк США (пряме кредитування і видача гарантійних зобов'язань під експортні кредити), Державна корпорація сприяння приватним інвестиціям за кордоном (фінансування й страхування американського експорту в РК), Агентство міжнародного розвитку (стимулювання експортної діяльності шляхом надання позик і гарантій), Управління справами у сфері дрібного бізнесу (консультаційний послуги, навчання фахівців, складання експортних програм, надання кредитів і гарантій), Управління сільського господарства (фінансова підтримка і комплексні ринкові дослідження). У Японії акцент зроблений на опосередковані методи регулювання національного експорту. У структурі Міністерства зовнішньої торгівлі й промисловості функціонує організація «Джетро». У її функції входить збір інформації про зовнішні ринки, організація ділових контактів японських експортерів із потенційними покупцями за кордоном, пропаганда японських товарів. Завдання уряду полягає в науково-технічній допомозі виробникам у розробці й виробництві експортних товарів за допомогою проведення спільних із приватним бізнесом досліджень. Їхньою кінцевою метою є створення готового продукту-зразка. Цим досягається ефект скорочення термінів промислового освоєння нових товарів. У Великобританії основним видом державної підтримки є допомога в одержанні інформації про іноземні ринки і конкурентів, сприяння організації й проведенню міжнародних виставок. У Франції створені спеціальні установи по підтримці експорту. Ключову роль серед них грає служба СЕЗАМЕ (Служба підтримки й сприяння зовнішньоекономічної діяльності). Вона безкоштовно надає послуги по аналізу експортного потенціалу фірм, консультації по вивченню ринків. Загальними для ПРС є наступні форми стимулювання експорту: 50. державне та спільне (приватне й державне) кредитування експорту; 51. надання РК коштів для закупівлі товарів по лінії міжнародної технічної допомоги; 52. державне страхування експортних кредитів; 53. податкові пільги для експортерів; 54. субсидування експорту; 55. організаційне й інформаційне сприяння в експортній діяльності. На міжнародному рівні регулювання міжнародної торгівлі здійснюють такі організації, як ЮНКТАД, ГАТТ/СОТ, МТЦ, ЮНКТАД/ГАТТ, МТП. Конференція ООН із питань торгівлі й розвитку (ЮНКТАД) (1964) покликана: 56. сприяти розвиткові міжнародної торгівлі; 57. забезпеченню всебічного рівноправного взаємовигідного співробітництва між країнами; 58. розробці рекомендацій, принципів, організаційно-правових умов і механізмів сучасних міжнародних економічних відносин; 59. участь у координації діяльності міжнародних організацій з питань міжнародної торгівлі; 60. дослідження проблем міжнародної торгівлі сировиною, напівфабрикатами і готовою продукцією; 61. вивчення умов «невидимої торгівлі» (фрахт морського транспорту, страхування, фінансування й кредитування зовнішньої торгівлі); 62. узагальнення проблем діяльності ТНК, передачі технологій, валютно-кредитних відносин; 63. боротьба з «новим протекціонізмом» ПРК, регулювання заборгованості РК. Вищий орган – сесія ЮНКТАД (не рідше одного разу в чотири роки) й Рада з питань торгівлі й розвитку. Поточну діяльність здійснює робочий комітет і секретаріат. Штаб-квартира знаходиться в Женеві. Генеральна угода з тарифів і торгівлі / Світова організація торгівлі – (ГАТТ/СОТ) (1947/1995) покликана регулювати торгово-політичні відносини учасників Організації на основі пакета Угод Уругвайського раунду багатобічних торговельних переговорів (1986-1994 р.). Ці документи є правовим базисом сучасної міжнародної торгівлі. Основними принципами й правилами ГАТТ/СОТ є: торгівля без дискримінації; регулювання торгівлі переважно тарифними методами; відмова від використання кількісних та інших обмежень; транспарентность торговельної політики; розв’язання торговельних суперечок шляхом консультацій та переговорів і т.д. Найважливішими функціями СОТ є: - контроль виконання угод і домовленостей пакета документів Уругвайського раунду; - проведення багатобічних торговельних переговорів і консультацій між зацікавленими країнами-членами; розв’язання торговельних суперечок; моніторинг національної торговельної політики країн-членів; - технічне сприяння державам, що розвиваються, з питань, що стосується компетенції ВТО; - співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями. Структура СОТ СОТ – це організація, й одночасно комплекс правових документів, свого роду багатобічний торговельний договір, що визначає права й обов'язки урядів у сфері міжнародної торгівлі товарами і послугами. Правову основу СОТ складають Генеральна угода про торгівлю товарами (ГАТТ) у редакції 1994 року (ГАТТ - 1994), Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС) і Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРИПС). Головні задачі СОТ - лібералізація міжнародної торгівлі, забезпечення її справедливості і передбачуваності, підтримка економічного росту й підвищення економічного добробуту людей. Країни-члени СОТ (більш 140 ), вирішують ці задачі шляхом контролю виконання багатосторонніх угод, проведення торговельних переговорів, врегулювання торговельних суперечок відповідно до механізму СОТ, а також надання допомоги країнам, що розвиваються, та проведення оглядів національної економічної політики держав. Рішення приймаються всіма державами-учасниками звичайно методом консенсусу, що є додатковим стимулом до зміцнення згоди в рядах ВТО. Рішення на вищому рівні у СОТ приймає Міністерська конференція вона обирає Генерального директора СОТ. У підпорядкуванні Міністерської конференції знаходиться Генеральна рада, що відповідає за виконання поточної роботи й збирається кілька разів на рік у штаб-квартирі в Женеві. У веденні Генеральної ради також знаходяться два спеціальних органи: по аналізу торговельної політики та з розв’язання спорів. Крім того, Генеральній раді підзвітні комітети з торгівлі й розвитку; по обмеженнях, зв'язаним із торговельним балансом; по бюджету, фінансам і адміністративним питанням. Генеральна рада делегує функції трьом радам, що знаходяться на наступному рівні ієрархії СОТ: Раді по торгівлі товарами, Раді по торгівлі послугами й Раді з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності. Секретаріат СОТ має близько 500 штатних співробітників; основні обов'язки – забезпечувати технічну підтримку різним радам і комітетам, а також Міністерській конференції, забезпечувати технічне сприяння країнам, що розвиваються, проводити аналіз світової торгівлі і роз'ясняти політику СОТ громадськості й засобам масової інформації. Секретаріат також забезпечує деякі форми правової допомоги в процесі розв’язання спорів і консультує уряду країн, що бажають стати членами СОТ. На сьогоднішній день таких країн нараховується більш двадцяти. Членство. Повноправними учасниками СОТ є 146 держав. Серед нових членів - Болгарія, Монголія, Киргизія, Латвія, Естонія, Грузія, Хорватія, Литва, Молдова, Китай, Тайвань і Вірменія. Більш тридцяти держав мають статус спостерігача у СОТ. Переважна більшість із них, у тому числі Росія, Саудівська Аравія, Алжир, Україна, Казахстан, інші держави СНД (крім Туркменії) знаходяться на різних стадіях приєднання до СОТ. Крім цього, понад 60 міжнародні організації мають статус спостерігача в різних структурах СОТ, у т.ч. ООН, ЮНКТАД, МВФ, МБРР, ФАО, ВОІС, ОЕСР, регіональні угруповання, товарні асоціації. Під егідою ЮНКТАД/СОТ діє Міжнародний торговий центр (МТЦ). Два фундаментальних принципи ГАТТ – це не дискримінація й забезпечення доступу на ринок. Вигоди СОТ для споживачів: А) Зниження вартості життя. Б) Більш широкий вибір товарів і послуг. Економічні вигоди: А) Підвищення доходів. Б) Підвищення зайнятості. В) Підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності. Політичні вигоди: А) Захист від лобіювання. Б) Боротьба з корупцією. Вигода системи СОТ для взаємин між країнами: А) Забезпечення рівних шансів для всіх учасників. Б) Ефективний механізм розв’язання спорів. В) Зміцнення міжнародної стабільності. Україна і СОТ Вступ України до СОТ є одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України й розглядається як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення передбачуваного транспарентного середовища для залучення іноземних інвестицій. Процес вступу України у СОТ передбачає дві головні складові: - Завершення двосторонніх переговорів по доступі до ринків товарів і послуг із країнами-членами Робочої групи по розгляду заявки України про вступ у СОТ; - Гармонізацію законодавства України відповідно до вимог угод СОТ. Міжнародний торговий центр – МТЦ (1964). Мета створення – надання торговельної інформації та консультаційних послуг по сприянню міжнародній торгівлі, з 1974 р. виконує функції центрального органу ООН із питань надання технічної допомоги в розвитку торгівлі в країнах, що розвиваються. Основна програма – «Сприяння торгівлі й розвиткові експорту», ключові напрямки передбачають: 64. створення національних інфраструктур для стимулювання торгівлі; 65. виявлення й освоєння експортних ринків; 66. створення національних служб сприяння торгівлі; 67. стимулювання торгівлі на багатобічній основі; 68. підготовка кадрів; 69. удосконалювання техніки імпортних операцій. Здійснюються так само програми: «Технічне співробітництво з найменш розвинутими країнами» й «Технічне співробітництво з національними торговельними палатами». Штаб-квартира знаходиться в Женеві. Міжнародна торговельна палата - МТП (1919). Неурядова організація, що поєднує національні федерації підприємців зацікавлених у розвитку економічних і фінансових зв'язків. Мета – сприяння поліпшенню економічних відносин між країнами, установленню ділових контактів і росту взаєморозуміння, сприяння формуванню загальних інституціональних основ економічної взаємодії, поширенню торгово-економічної й політичної інформації сприяючої розвиткові міжнародного бізнесу. Органи управління: Конгрес, Рада, виконавчий комітет, Секретаріат, підрозділи по різним аспектам економічного співробітництва. Діє міжнародний комерційний арбітражний суд, бюро по зв'язках з ООН та її спеціалізованими підрозділами. Рішення носять рекомендаційний характер. Штаб квартира знаходиться в Парижі. МТП розробила міжнародні правила тлумачення товарних термінів «Інкотермс», що визначають базисні умови відвантаження товарів у міжнародних договорах купівлі – продажу. Перша редакція підготовлена в 1936 р., нині діюча – у 2000 р. (Табл. 3.5). Таблиця 3.5.
|
