Чинники, що визначають валютний курс
Див.: Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. Ч.2. – М.: Междунар. отношения, 2000. – С. 120
Номінальний валютний курс – курс між двома валютами, ціна одиниці національної валюти, виражена в одиницях іноземної валюти. Реальний валютний курс – номінальний валютний курс, перерахований з виправленням на зміну рівня цін у своїй країні й у тій країні, до валюти якої котується національна валюта. Підводячи короткий підсумок розгляду теоретичних концепцій валютного курсу відзначимо, що на співвідношення реальних і номінальних обмінних курсів впливає цілий ряд факторів. Серед них: ПКС, роль грошової маси, реального національного доходу, процентних ставок, інфляційних очікувань, торговельного балансу.
3. Світові валютні ринки Якщо в 2000 р. загальний обсяг світового експорту товарів оцінювався в 6, 3 трлн. дол., обсяг ПЗІ – 800 млрд. дол., загальний обсяг іноземних активів світової банківської системи – 6, 7 трлн. дол., то середній добовий обсяг валютних операцій становив 1, 5 трлн. дол. Цей обсяг перевищує 4/5 обсягу валютних резервів усіх країн світу та складає 1/5 обсягу світової торгівлі. Водночас слід враховувати, що реально у обслуговуванні міжнародних торговельно-економічних потоків приймають участь лише 2 – 3 % від указаної суми. Більшість угод - це короткострокові операції – форварди, фьючерси, опціони на валюту. Річний обсяг торгівлі фінансовими деривативами (350 трлн. дол.) у п’ять разів перевищує сукупну вартість акції та боргових цінних паперів обчислений за показниками капіталізації та заборгованості. Валютні ринки – офіційні центри купівлі-продажу валюти за курсом, що складається на основі попиту та пропозиції. Принципи функціонування валютних ринків (Рис. 8.7): 1. системність у рамках СВС; 2. стабільність; 3. дія на основі міжнародних розрахунків; 4. основними суб'єктами виступають банки різних країн. Особливості світового валютного ринку (Рис. 8.8): 1. посилення взаємозв'язку на основі використання ПК; 2. безперервність функціонування; 3. єдина техніка проведення операцій; 4. значна частка спекулятивних операцій; 5. нестабільність курсів валют; 6. значна частка страхових операцій.
Рис. 8.7. Принципи функціонування валютних ринків.
Рис. 8.8. Особливості сучасного світового валютного ринку. Основні напрямки функціонування СВС (Рис. 8.9): 1. здійснення міжнародних розрахунків; 2. страхування валютних і інвестиційних ризиків; 3. забезпечення взаємозв'язку валютних та інвестиційних ринків; 4. диверсифікація валютних операцій суб'єктів фінансової активності; 5. спекулятивні операції з валютою; 6. забезпечення валютної політики урядів окремих країн. Виділяють національні, регіональні й світовий валютні ринки.
Рис. 8.9. Основні напрямки діяльності валютних ринків
Світовий валютний ринок – система стійких організаційно-економічних відносин із приводу купівлі-продажу валюти і платіжних документів в іноземній валюті, здійснюваних у світових фінансових центрах. До основних світових фінансових центрів відносять Лондон (близько 500 млрд. дол. у день), Нью-Йорк (близько 250 млрд. дол. у день), Токіо (понад 160 млрд. дол. у день), Цюріх (50 млрд. дол. у день), Франкфурт-на-Майні, Париж, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн. Основними організаційними структурами СВС є валютні біржі. На них здійснюються операції з валютою. Валютна операція – вид господарської діяльності, зв'язаний з купівлею-продажем, розрахунками або наданням у позичку іноземної валюти. Види валютних операцій (Рис. 7.10): - негайне постачання грошей готівкою (spot) – купівля-продаж валюти в банків за умови її постачання наступного дня після угоди за курсом на момент її укладання (90% всіх операцій); - термінові форвардні (по заздалегідь обговореним цінами) і ф'ючерсні (за цінами, що існують на момент укладання угоди) валютні операції про постачання товарів і послуг у майбутньому за курсом або ціною заздалегідь зафіксованим в угоді; - поєднання поточних і термінових операцій (своп); - валютний арбітраж – операція, що передбачає купівлю валюти (товарів, ЦП) на одному ринку та негайну його перепродажу на іншому та отримання прибутку за рахунок різниці ціни купівлі та продажу(тимчасовий, просторовий, простий – з одною валютою, складний – із декількома валютами).
Рис. 7.10. Основні види валютних операцій
Валютна політика. Валютна політика – елемент національної та міжнародної економічної політики, що визначає внутрішні й зовнішны аспекти діяльності держави через вплив на валюту, валютний курс, валютні операції. Як інструменти валютної політики держави використовують девальвацію та ревальвацію національної валюти, валютні інтервенції й обмеження, управління валютними резервами, валютне субсидування, встановлення валютних паритетів, валютний демпінг і валютну блокаду. Девальвація – офіційне зниження курсу національної валюти стосовно іноземних валют. У результаті стимулюється експорт і стримується імпорт товарів і послуг, створюються умови для поліпшення стану платіжного балансу країни. Ревальвація (ревалоризація) – підвищення офіційного курсу національної валюти по відношенню до інших валют. Використовується для боротьби з інфляцією, стимулювання активності імпортерів товарів і експортерів капіталу. Валютний демпінг – різновид демпінгу, при якому експорт товарів провадиться за цінами, нижче світових за допомогою заниження курсів валюти, що відображають зовнішнє знецінювання, у масштабах, що перевищують знецінювання валюти на внутрішніх ринках. Валютна інтервенція – втручання держави у функціонування валютного ринку через активну продажу або купівлю іноземної валюти з метою впливу на курс національної валюти. Носять обмежений за часом характер і припускають значні витрати Центральним банком коштів на закупівлю іноземної валюти або вилучення її з обігу за допомогою продажу іноземної валюти. Валютна блокада – сукупність таких заходів, як блокування рахунків, кредитна блокада, валютні обмеження, системно використовуваних одними країнами у відношенні до інших країн з метою виконання останніми певних вимог. Валютні обмеження – система установленних законодавчо або в адміністративному порядку нормативних правил, спрямованих на обмеження валютних операцій. Вони передбачають обмеження руху грошових коштів, капіталів, золота, ЦБ, грошових знаків, заборону вільного продажу та купівлі іноземної валюти, обов'язковий обмін валюти за офіційним курсом. Девізная політика передбачає регулювання валютного курсу шляхом покупки або продажу іноземної валюти. Дисконтна політика – політика, напрвленна на регулювання валютного курсу, руху капіталів і платіжного балансу шляхом зміни процентних ставок по кредитах. Виділяють п'ять основних способів управління валютними ринками (Рис. 8.11): - фінансування платіжного дефіциту. - валютний контроль; - плаваючі валютні курси; - фіксовані курси; - регульовані валютні курси (поєднання пп. 4 і 5).
Рис. 8.11. Способи управління валютними курсами
- Фінансування платіжного дефіциту без зміни валютного курсу. Для досягнення цієї мети можуть використовуватися два типи валютної політики. 1.1. Тимчасове фінансування. Застосовується у випадку, якщо країна може фінансувати дефіцит платіжного балансу за рахунок валютного резерву національного банку, залишаючи валютний курс незмінним. Умови: а. дефіцит платіжного балансу носить тимчасовий характер; б. країна має достатні валютні резерви; в. у довгостроковому плані валютний курс має тенденцію до стабільності. 1.2. Платіжний дефіцит у країні ключової валюти, «дефіцит без сліз». Якщо валюта країни – засіб міжнародних розрахунків, така країна може дозволити собі мати дефіцит платежів без відповідної корекції. 2. Валютний контроль: протилежний вид валютної політики – уряд може жорстко контролювати всі угоди між країною й іншим світом. Зокрема, він може обмежити можливість резидентів купувати іноземну валюту для витрат за кордоном, обмежити імпорт, вивіз капіталів, не змінюючи офіційного валютного курсу. Недолік – значні соціальні витрати валютного контролю. Контроль виступає інструментом впливу уряду на розподіл валютних ресурсів. Він дозволяє застосовувати державну владу й одержувати державний доход. Відбувається посилення впливу суб'єктивного фактора. Зростають стимули до корупції з боку державних службовців. Вважається неприйнятним у ринковій економіці. Суперечливі тенденції у сфері сучасних валютних відносин: 1. прагнення до постійного узгодження валютної політики, колективного контролю макроекономічних показників розвитку національних економік; 2. прагнення захиститися від зовнішньоекономічного утручання у внутрішньо економічний розвиток. Основні принципи сучасних валютних відносин зафіксовані в Ямайській валютній системі (1978). Вона допускає багатоваріантність валютних режимів, передбачає можливість фіксованих, плаваючих і змішаних валютних режимів. Вибір того або іншого курсу залежить від пріоритетів економічної політики. У випадку, якщо держава віддає пріоритет стабільності валютного курсу, вона прибігає до політики фіксованих курсів. 3. Фіксований валютний курс (ФВК) – офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, що допускає відхилення від нього в одну або іншу сторону не більше ніж на 2, 25 %. ФВК скорочує ризик і невизначеність торговельних і фінансових угод за допомогою підтримки співвідношення попиту та пропозиції на валютному ринку. Основні напрямки (Рис. 8.12): а. підтримка курсу за допомогою використання валютних резервів; б. контроль над торговельними й фінансовими потоками (стримування експорту й стимулювання імпорту, податки на експорт капіталу, обов'язковий продаж валютного виторгу й розподіл валюти між імпортерами); в. обмежувальна податкова й грошова політика, спрямована на скорочення попиту на валюту за допомогою впливу на рівень національного доходу і росту процентних ставок. Недоліки: а. необхідні значні валютні резерви; б. скорочення обсягу й деформація міжнародної торгівлі, дискримінація окремих імпортерів, формування «чорного ринку» іноземної валюти; в. скорочення обсягів виробництва, ріст безробіття й інфляції.
Рис. 8.12. Способи підтримки фіксованого валютного курсу 4. Змінний валютний курс (ЗВК) – курс, що вільно змінюється під впливом попиту та пропозиції, на який держава може впливати шляхом валютних інтервенцій. Переваги: забезпечує вирівнювання платіжного балансу країни. Недоліки: а. збільшуються економічні ризики. Зміна курсу веде до коливань обсягу міжнародної торгівлі, коливань обсягу інвестицій. б. нестабільність економіки через зв'язок валютного курсу з інфляцією, безробіттям, фазами економічного циклу. 5. Поєднання елементів політики фіксованих і плаваючих валютних курсів: 5.1. Змінювані паритети валют. Країна підтримує фіксований курс за рахунок незначних змін в економіці, однак у випадку недостатності змін відбувається девальвація валюти і встановлюється новий офіційний фіксований курс. 5.2. Регульоване плавання валют: офіційні органи змінюють валютний курс поступово, поки не буде досягнутий новий паритет. Поетапна девальвація національної валюти на заздалегідь сплановану й оголошену величину. Одночасно уряд уживає заходів по пристосуванню економіки до нової ситуації й пошуку фінансових засобів для полегшення необхідних операцій на валютному ринку. Вибір режиму валютних курсів залежить від цілей економічної політики. Враховується зв'язок валютного режиму з інфляцією, безробіттям, станом економіки, бюджетною, податковою, грошово-кредитною політикою. При пріоритеті цілей досягнення повної зайнятості, коли інфляція не має особливого значення, перевагу може бути віддано ЗВК. Якщо ставиться задача запобігання інфляції, пріоритет віддається ФВК. У цілому, політика валютних курсів у значній мірі зводиться до оптимального співставлення безробіття й інфляції. Велике значення має ступінь залежності національної економіки від процесів, що відбуваються у світовому господарстві.
5. Валютна політика України. Проголошення незалежності України й вихід із рублевої зони зумовили необхідність створення національної валюти й формування відповідної політики. Специфічні соціально-економічні умови початку її формування: - скорочення обсягів виробництва; - розрив економічних зв'язків із республіками СРСР і країнами РЕВ; - гіперінфляція; - хаотичний характер процесів в економіці й суспільстві. Процес формування національної валютної політики охоплює кілька взаємозалежних і взаємообумовлених етапів. 1. 1993 (квітень-липень). Спроба встановлення плаваючого курсу національної валюти. Прагнення уникати твердих параметрів валютного ринку. Система декількох курсів: А. курс, що встановлювався на валютних аукціонах; Б. офіційний курс, установлюваний НБУ; В. курс міжбанківського валютного ринку. Недолік – нерівні умови для різних економічних суб'єктів, можливість спекуляції. Як результат – відтік капіталів за межі України, бартеризація зовнішньої торгівлі. Причини: - нерозвиненість ринкової інфраструктури економічного середовища, її нездатність забезпечити функціонування режиму плаваючої національної валюти; - диспаритет у торговельних і платіжних відносинах (асиметрія в цінах експорту й імпорту, погіршення умов торгівлі); 1. інфляційний процес (10000 % у рік). 2. Із серпня 1993 р. фіксація курсу карбованця стосовно долара США, марки й рубля. Обов'язковий продаж 50 % валюти. 3. Із січня 1994 р. курс фіксовано-регульований, уведення валютних коридорів, адміністративно встановлюваних меж зміни курсу національної валюти. 40 % обов'язковий продаж урядові за офіційним курсом (у два рази дешевше) – НБУ за адміністративним курсом 10 %. 50 % можуть зберігатися на рахунках підприємств і продаватися НБУ за адміністративним курсом. 4. З жовтня 1994 р. установлений єдиний обмінний курс, він визначався за результатами торгів на УМВБ. Під впливом економічної кризи девальвація національної валюти в 1994 і 1995 рр. склала відповідно 240 % і 72, 5 %. 5. У 1996. уведення гривні. Досягнуто стабілізацію курсу національної валюти 5, 5 % у 1996 р. і 0, 3 % у 1997 р. 6. 1998 – 1999 рр. політика плавної девальвації. Тверде адміністративне регулювання валютного ринку. У 1998 р. девальвація 80 % і в 1999 р. - 52 % Її причини: 2. значна зовнішня заборгованість, диспаритет платіжного балансу; 3. неефективна валютна політика НБУ; 4. політичні фактори. Міри НБУ: 5. обмеження банківських валютних операцій, концентрація валютних торгів на Українській і Кримській валютних біржах, заборона передоплати по валютних контрактах; 6. уведення обов'язкового продажу 75 %, а пізніше 50 % валютного виторгу експортерів; 7. жорсткість правил продажу валюти, обмеження різниці між офіційним курсом і курсом в обмінних пунктах 5 %. 5. У результаті стабілізації валютного ринку з кінця 1999 р. лібералізація валютного регулювання: 8. знято регламентацію відхилення міжбанківського й офіційного курсів, розміру маржі за операціями купівлі – продажу валюти; 9. відмінено заборону на відхилення курсу наявного продажу від офіційного. 8. Заява уряду від 22.02.00 про введення в Україні змінного валютного курсу. Протягом року спостерігалися процеси, як девальвації, так і ревальвації гривні. Гривня перетворюється в стабільну валюту. Політика підтримки курсу націлена на підтримку інтересів імпортерів і експортерів. Стабільність гривні підтримується значними надходженнями валюти від експортерів. Завдання уряду та НБУ у сфері лібералізації валютного ринку й посилення внутрішньої стабільності гривні (Рис. 8.13): Найважливішим елементом валютної політики є валютне регулювання. Його ключовою складовою є регламентація режиму здійснення валютних операцій. Основні документи: Декрет КМ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Закон України «Про порядок розрахунків в іноземній валюті». Законодавство визначає поняття резидент і нерезидент, суб'єкт валютного ринку, їхні права, перелік об'єктів, які відносяться до валютних цінностей (валюта України, іноземна валюта, платіжні документи і ЦБ, банківські метали), поняття валютної операції (перехід права власності на валютні цінності, їхнє використання в міжнародних операціях, і переміщення через границю). Регламентується порядок розрахунків із нерезидентами. Дотримання валютних правил підлягає контролеві.
Рис. 8.13. Напрямки лібералізації валютного ринку. Валютний контроль – комплекс адміністративних заходів, спрямованих на дотримання порядку ввозу й вивозу валютних цінностей у країну. Література: 3; 5; 7; 9; 10; 11; 16; 21; 22; 23; 27; 30; 33.
ТЕМА 9. МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ ТА ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС Мета вивчення теми: надбання студентами знань щодо балансів міжнародний розрахунків, значення та структури балансу міжнародних платіжних розрахунків країни, стану та перспектив удосконалення платіжного балансу України та його впливу на конвертованість національної валюти, набуття навичок аналізу балансу міжнародних платіжних розрахунків. Основні поняття: активне сальдо балансу (активний баланс), баланс міжнародної заборгованості, доходи, економічна територія країни, пасивне сальдо балансу (пасивний баланс), платіжний баланс, поточні трансферти, прогнозний баланс, рахунок операцій з капіталом і фінансовими активами, рахунок резервних активів, резидент, ринкові ціни, розрахункова одиниця, розрахунковий баланс, торговельний баланс.
2. Платіжні баланси як узагальнююче відображення економічних відносин між країнами. Основною формою валютних відносин є міжнародні розрахунки. В узагальненому виді вони відбивають у платіжних балансах країн світу. Міжнародні розрахунки здійснюються у формі комерційних і некомерційних, безготівкових і готівкових платежів, безпосереднього повного розрахунку до або в момент передачі товару чи товаророзпорядчих документів покупцеві або розрахунки з розсрочкою платежу. У свою чергу, безготівкові платежі здійснюються у формі: авансових платежів; акредитивів: - грошових; - документарих (безвідкличних, відкличних, покритих, непокритих, перекладних, підтверджених, непідтверджених, револьверних); інкасо (простого, документарного, з негайною оплатою); розрахунки по відкритих рахунках; банківські переводи; розрахунки з використанням векселів і чеків.(Рис. 9.1).
Рис. 9.1. Форми міжнародних розрахунків
Особливістю платежів по міжнародних розрахунках є необхідність обміну (продажу/покупки) одних валют на інші, незалежно від валюти платежу. Відповідно валютний курс відіграє істотну роль у міжнародних розрахунках. Баланси міжнародних розрахунків підсумовують співвідношення грошових вимог та зобов’язань, надходжень і платежів країни і міжнародних економічних відносин. В залежності від мети використання складаються розрахункові, прогнозні баланси, торгові баланси, баланси міжнародної заборгованості, платіжні баланси (Рис. 9.2). Розрахунковий баланс – співвідношення між грошовими вимогами та грошовими зобов’язаннями країни, що виникають внаслідок її торговельних, та інших (крім кредитних) відносин із країнами світу за певний період, або на певну дату. Розрахунковий баланс включає торговельний баланс, вивіз та ввезення золота, баланс послуг, витрати туристів і доходи від іноземноготуризму, доходи закордонних інвестицій і пов’язані з ними витратами. Розрахунковий баланс за певний період демонструє динаміку вимог та зобов'язань країни відносно інших. Дійсний стан валютно-фінансових відносин країни в цілому демонструє розрахунковий баланс на певну дату.
Рис. 9.2. Типи міжнародний балансів Прогнозний баланс відбиває очікуваний на певний період часу стан валютних розрахунків держави. Торговельний баланс – частина платіжного балансу країни, що підсумовує співвідношення між експортом та імпортом. Баланс міжнародної заборгованості відбиває співвідношення між кредитними активами та зобов’язаннями держави. Усі операції, зв'язані з міжнародними розрахунками відображаються в платіжному балансі країни. Платіжний баланс (ПБ) – статистичний звіт, у якому в систематичному виді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період часу. ПБ систематизує й дозволяє аналізувати стан і результати економічних взаємин країни з іншими країнами світу. Перші спроби складання ПБ робилися ще у середньовіччя. Термін “платіжний баланс” увів у ХVIII ст. представник пізнього меркантилізму Дж. Стюарт. Слід пам’ятати що саме меркантилісти вбачали джерело багатства країни у активному торговому балансі. Перші спроби систематизованого співставлення міжнародних балансів були зроблені під егідою Ліги Націй у 30-х рр. ХХ ст. МВФ розробив Стандарту схему платіжного балансу. У 1993 р. вийшло її п’яте видання. ПБ відбиває потоки реальних і фінансових ресурсів. Останні показують розрахунки за постачання перших, а так само є самостійним напрямком руху економічних ресурсів. Кожна операція в ПБ представляється двома записами, що мають однакове вартісне вираження. Одна – кредит (із знаком +, грошові надходження), інша – дебет (із знаком -, грошові витрати). Знаком “ +” позначається експорт товарів і послуг, отримані доходи й трансферти, скорочення фінансових активів, ріст зобов'язань; “ -“ імпорт товарів і послуг, оплачені доходи й трансферти, ріст фінансових активів, скорочення зобов'язань. Позитивне число в кредиті означає зменшення запасів, а негативне число в дебеті означає їхній приріст. Ключове значення для формування ПБ має адекватне розуміння термінів економічна територія країни, резиденти – нерезиденти, ринкова ціна, розрахункова одиниця (Рис. 9.3). Економічна територія країни – географічна територія, що підлягає юрисдикції даної країни, в межах якої можуть вільно рухатися робоча сила, товари та капітал. Резидент – юридична або фізична особа, що зареєстрована та постійно мешкає в даній країні або перебуває в країні більше року та має в ній центр свого економічного інтересу.
Рис. 9.3. Критерії та принципи розрахунку ПБ. Ринкові ціни – ціни, за якими укладаються реальні контракти між незалежними покупцями та продавцями. Розрахункова одиниця – показник вимірювання грошових еквівалентів вартості, що застосовується у даній країні під час внутрішніх розрахунків та в бухгалтерському обліку. Джерелами інформації про платіжний баланс є (Рис. 9.4): 4.митна статистика; 5.статистика грошового сектора (дані про іноземні активи й пасиви банківської системи); 6.статистичні огляди міжнародної торгівлі товарами та послугами, трудових доходів мігрантів; 7.статистика операцій з іноземною валютою. Основними розділами платіжного балансу є: - Рахунок поточних операцій, у якому виділяються розділи, що відбивають рух товарів і послуг, поточні доходи, трансферти; - Рахунок операцій з капіталом і фінансовими операціями, із виділенням рахунка операцій з капіталом, фінансового рахунку.
Рис. 9.4. Джерела інформації про платіжний баланс
Особливе місце в платіжному балансі займає рахунок офіційних резервів. Стан платіжного балансу активно впливає на рух курсу національної валюти. Активне сальдо балансу (Активний баланс) – стан платіжного балансу країни, коли надходження іноземної валюти перевищує її відтік у процесі здійснення міжнародних розрахунків країни. Активний баланс створює передумови до підвищення курсу національної валюти. Пасивне сальдо балансу (Пасивний баланс) – стан платіжного балансу країни, коли відтік іноземної валюти в ході міжнародних операцій країни перевищує її надходження. Пасивний баланс створює передумови до зниження курсу національної валюти.
3. Структура платіжного балансу У Таблиці 9.1 представлені основні розділи платіжного балансу. По першій частині ПБ на стороні кредиту відбивають товарний експорт, експорт послуг, приватні доходи від інвестицій; на стороні дебету – товарний імпорт, імпорт послуг, приватні грошові перекази. Таблиця 9.1 Структура платіжного балансу.
Крім статей товари й послуги розділ включає статті доходи і поточні трансферти. Доходи – група статей рахунку поточних операцій платіжного балансу, що включає платежі між резидентами й нерезидентами, пов'язані з оплатою праці нерезидентів і операції, пов'язані з доходами на інвестиції. Поточні трансферти – група статей рахунка поточних операцій платіжного балансу, що відбиває трансферти, що не означають передачу права власності на основний капітал, не зв'язані з придбанням або використанням основного капіталу і не передбачають анулювання основного боргу кредитора. До них відносять: безоплатну міждержавну передачу матеріальних активів у рамках міжнародної допомоги, дарунки, внески приватних і юридичних осіб, спадщини, грошові перекази мігрантів, що перебувають у країні міграції більш року. Рахунок операцій з капіталом і фінансовими операціями – група статей платіжного балансу, що фіксують міжнародний рух капіталу. По рахунку руху капіталів на стороні кредиту відбивається прихід капіталу в країну, на стороні дебету – витікання капіталу (платежі – придбання матеріальних і нематеріальних активів). Варто звернути увагу на те, що кредитування іноземців враховується як імпортна операція, оскільки інвестиції в інші країни є витратою іноземної валюти, скорочення резервів і відображається на стороні дебету. Відповідно одержання іноземного кредиту розглядається як експортна операція, оскільки збільшує запас іноземної валюти і відображається на стороні кредиту. Особливе місце в ПБ займають компенсуючи статті. Вони складають дві групи статей: рахунки офіційних резервів і чисті помилки й пропуски. Рахунки резервних активів – група статей платіжного балансу, що відбиває міжнародні високоліквідні активи країни, які знаходяться під контролем держави та можуть бути використані для фінансування дефіциту платіжного балансу й регулювання курсу національної валюти.
Третя частина служить для регулювання «незбалансованості» платіжного балансу по поточних операціях і руху капіталів і підтримки необхідного курсу національної валюти. Сума покриття дефіциту відбивається в статті «офіційні резерви» на стороні кредиту, оскільки - це пропозиція іноземної валюти, операція експортного типу. Активне сальдо ПБ відбивається на стороні дебету в статті офіційні резерви. На Рис. 9.5. показано співвідношення найбільших золотовалютних резервів країн світу (млрд. дол).
Рис. 9.5. Найбільші золотовалютні резерви країн світу
При цьому треба мати на увазі, що резервні активи служать лише другим ешелоном захисту платіжного балансу. У першу чергу, для ліквідації незбалансованості платіжного балансу уряд прибігає до регулювання курсу валюти і міжнародних кредитів. Наявність рахунка чисті помилки й пропуски відбиває недосконалість збору інформації для складання ПБ країни, високу ймовірність пропусків і помилок у цифрових даних.
3. Взаємозв'язок рахунків балансу. В узагальненому вигляді ПБ представляє фактори, що сприяють росту попиту на іноземну валюту (дебет) і росту пропозиції іноземної валюти (кредит). Відповідно аналіз платіжного балансу дозволяє судити про рух доходів і платежів, пропозиції та попиту на національну валюту, пріоритетних формах руху валютних цінностей, найбільш активних суб'єктах валютного ринку, рухові валютних резервів і здатності країни оплачувати свої валютні зобов'язання. В остаточному підсумку він відображає стан національної економіки та її місце в системі світогосподарських зв'язків, тенденції розвитку. Торговельний баланс показує різницю між платежами по експорту й імпорту товарів та послуг. Дефіцит або профіцит торговельного балансу говорить про невідповідність попиту та пропозиції на іноземну валюту в торговельних операціях. Він характеризує динаміку попиту на товари країни на світовому ринку. Як правило, позитивне сальдо свідчить про ріст іноземного попиту на товари. Однак, у випадку сприятливих умов для інвестування приплив капіталу може виражатися в зростанні імпорту устаткування, а це буде сприяти виникненню негативного сальдо балансу. У даному випадку дефіцит ПБ буде супроводжуватися економічним зростанням. Рахунки руху капіталів демонструють співвідношення попиту та пропозиції на іноземну валюту для фінансових операцій. Зв'язок першої й другої частин балансу простежується в можливості покриття дефіциту за однією профіцитом за іншою. Загальний баланс врівноважується за рахунок офіційних резервів і позик
|
