ТЕМА 7. МІЖНАРОДНА ТРУДОВА МІГРАЦІЯ

Мета вивчення теми: засвоєння студентами теоретичних засад функціонування міжнародного ринку праці, його сучасного стану, наслідків міграційних процесів, системи регулювання, місця України на світовому ринку робочої сили.

Основні поняття: “втеча мізків”, економічні біженці, “етнічна економіка”, диференційована міграція, заміщаюча міграція, еміграція, імміграція, маятникова міграція, міграція легальна, міграція напівлегальна, міграція нелегальна, міграційне сальдо, міжнародна організація з прав мігрантів (МОМ), міжнародна організація праці (МОП), постійна міграція, репатриативна міграція, робоча сила, світовий ринок робочої сили, сезонна міграція, тимчасова міграція, трудова міграція населення, уніфікація трудового законодавства.

 

- Сутність, структура та особливості формування міжнародного ринку трудових ресурсів.

У попередніх темах ми розглянули особливості міжнародного руху таких факторів виробництва як інвестиції та кредит, технології. У цих випадках капітал переміщується в ті райони, де є недорога робоча сила. Але можливий і зворотний процес. Тоді в міжнародний обмін економічними ресурсами включається робоча сила. Не засоби виробництва направляються туди, де існують найбільше сприятливі умови для їхнього застосування, а наймані робітники переїжджають у ті країни, де рівень економічного розвитку, підвищений попит на них формує більш сприятливі умови життя й діяльності. За даними ООН на початку нового тисячоріччя приблизно 140 млн. чол, або близько 2 % населення Землі проживали за межами країни свого народження.

Переміщення робочої сили має свої особливості. З чим вони зв'язані? Насамперед, згадаємо, що ми розуміємо під робочою силою, у чому складається її специфіка як фактора виробництва?

Робоча сила – здатність людей до праці, сукупність фізичних і духовних якостей людини, що вона використовує в процесі виробництва необхідних засобів існування. Робоча сила, як явище економічне, це специфічний товар, пропонований її носієм, людиною, в обмін на відповідну компенсацію – заробітну плату.

В умовах найманої праці власник робочої сили, маючи особисту свободу й здатність до певної якості трудової діяльності, але, не маючи власних засобів виробництва й існування, продає на певний строк наймачеві свою здатність до праці. Ціль цієї діяльності – забезпечення умов для відтворення свого існування.

Самостійно розпоряджаючись власною робочою силою людина у праві вибирати напрямки й форми найбільш ефективного її використання, як у рамках національної економіки, так і за її межами, пропонуючи її на міжнародному ринку праці.

Трудова міграція населення – сукупність усіх форм територіального переміщення населення, зв'язаного з трудовою діяльністю на території іншої країни, форма експорту й імпорту робочої сили. Трудова міграція громадян одних країн в інші формує світовий ринок робочої сили. Світовий ринок робочої сили – сукупність трудових ресурсів, задіяних у міжнародному русі факторів виробництва, інституціональних структур, що забезпечують співвідношення попиту та пропозиції, переміщення, використання робочої сили й економічні відносини, які виникають при цьому.

У чому полягають особливості робочої сили як товару на міжнародному ринку праці? Вартість робочої сили визначається вартістю людського капіталу, яким володіє її носій. Він формується як результат індивідуальних і суспільних витрат. Людський капітал – категорія не тільки особистісна, але і соціальна. Вкладаючи ресурси в його формування, суспільство розраховує на відповідну віддачу в майбутньому. Чи одержує країна, із якої виїжджають мігранти таку віддачу? Ні, вигоди одержує приймаюча країна.

Мета трудової діяльності – відтворення людського існування. Це постійний і безперервний процес. У результаті, навіть у випадку, якщо людина виїхала тимчасово, частину зароблених грошей вона залишає в країні перебування. У середньому, у країну походження іммігранти відправляють приблизно стільки ж, скільки витрачають у країні перебування.

Які групи населення мігрують найбільш активно? Люди в працездатному віці, які мають досить високий рівень професійної кваліфікації. Через систему оподатковування і соціального страхування вони активно включаються в процес утворення суспільних фондів у приймаючій країні, але мають обмежені права користування відповідними пільгами. На Батьківщині ж вони зберігають права користування соціальними фондами, у створенні яких ніякої участі не приймають.

Проте, однозначно говорити про негативний вплив еміграції на економіку держави також неможливо.

Позитивні результати включають:

- скорочення безробіття;

- можливість істотного поліпшення платіжного балансу країни за рахунок переказів частини заробітку на батьківщину. У середині 90-х рр. в усьому світі обсяг подібних переказів досягав 20 млрд. дол. у рік;

- набуття навичок трудової діяльності в сучасній економіці;

- зростання культурного рівня.

Виділяють внутрішні й зовнішні фактори міграції робочої сили. Вони зв'язані з рівнем економічного розвитку окремих країн, станом міжнародної економіки, рівнем розвитку економічних зв'язків. Вплив справляють політичні, військові, релігійні, національні, культурні, сімейні та інші фактори. Вирішального значення набувають економічні фактори, зв'язані з масштабами, темпами й структурою нагромадження капіталу, впливом на ці процеси НТР. Вони визначаються співвідношенням і потребами у факторах виробництва, рівнем зайнятості, напрямком та інтенсивністю взаємного переміщення факторів праці й капіталу, змінами в структурі потреб і виробництва. Серед факторів, що стимулюють міжнародну міграцію робочої сили, варто виділити наявність надлишку робочої сили. Причинами його утворення можуть бути:

- демографічний бум у країні;

- скорочення потреби в робочій силі в результаті впровадження трудосберігаючих технологій, насамперед в аграрній сфері;

- закриття підприємств і скорочення галузей промисловості, заснованих на використанні трудоємних технологій, насамперед у видобувній промисловості;

- кризові явища в економіці окремих країн;

- прорахунки в соціально-економічній політиці, що породжують високий рівень безробіття й відсутність можливості зайнятися індивідуальною трудовою діяльністю;

- швидкі зміни міжнародної спеціалізації окремих країн.

Високий надлишковий рівень робочої сили має місце в слаборозвинених густонаселених країнах, країнах зі значним рівнем народжуваності, країнах із перехідною економікою. Насамперед, це країни Південної і Південно-східної Азії, Північної і Центральної Африки, центральна й північна частина Латинської Америки.

З протилежної сторони ріст міжнародної міграції робочої сили стимулюється соціально-економічними змінами, що відбуваються в промислово розвинених країнах. Серед основних тенденцій можна виділити:

- ефект «демографічного переходу», зв'язаний зі значним зменшенням природного приросту населення, і навіть його скороченням, старінням нації, зростанням у структурі населення частки осіб пенсійного віку;

- швидкий ріст витрат на підготовку висококваліфікованої робочої сили, потреба в якій постійно росте, можливість заощадити значні ресурси за рахунок міграції відповідних кадрів з інших країн;

- випереджаючий розвиток сфери послуг і створення у зв'язку з цим значного числа нових робочих місць не потребуючих поглибленої професійної підготовки;

- скорочення в промислово розвинутих країнах числа бажаючих виконувати важку некваліфіковану роботу, залучення до її виконання емігрантів із менш розвинутих країн.

У цілому, до основних соціально-економічних причин міжнародної трудової еміграції відносять: значне перенаселення країни; низький рівень розвитку економіки і як наслідок цього: масове безробіття; низькі заробітна плата, низький рівень життя; неможливість в повній мірі реалізувати наявний трудовий ресурс.

Причинами іміграції робочої сили в країну виступають: нестача висококваліфікованої, мобільної та низькоквалифікованої дешевої робочої сили, порівняно висока заробітна плата.

Вказані раніше причини міграції робочої сили можна віднести до зовнішніх, що не залежать від самого мігранта. Ці причини мають пріоритетне значення насамперед у випадку, коли ми маємо справу з міграцією з країн, що розвиваються, у більш розвинуті. Крім цих причин, коли мова йде про міграції в рамках промислово розвитих країн і міграції з них у країни, що розвиваються, в умовах формування в перших постекономічного суспільства, одержують поширення внутрішні спонукальні причини міграції, зв'язані з психологічним прагненням задоволення потреб у розвитку особистості, самоактуалізації.

Міжнародна міграція включає еміграцію та імміграцію робочої сили (Рис. 7.1).

Еміграція – виїзд робочої сили з однієї країни в іншу.

Імміграція – в'їзд робочої сили в приймаючу країну.

Міграційні процеси можна класифікувати за часом і характером переміщення робочої сили, рівнем кваліфікації мігрантів, рівнем легалізації.

За часом і характером переміщення робочої сили виділяють постійну, тимчасову, сезонну, маятникову, заміщуючю та диференційовану.

Постійна міграція – переїзд на постійне проживання в іншу країну. Переважала до Першої Світової війни.

 

Рис. 7.1. Види міграції робочої сили

 

Тимчасова міграція – міграція, що передбачає повернення мігранта на батьківщину після певного строку перебування в приймаючій країні. Носить ротаційний характер.

Сезонна міграція – міграція, що передбачає періодичне залучення іноземних робітників для виконання робіт, які носять сезонний характер.

Згідно з класифікацією ООН мігрантами, що працюють у країні перебування на постійній основі вважаються особи, що залишаються в країні перебування більш одного року. Тимчасовими або сезонними мігрантами є особи, що прибувають у країну в'їзду для того, щоб знайти оплачувану роботу на термін, що не перевищує одного року.

Маятникова міграція – міграція, що передбачає періодичне перетинання мігрантом кордонів країни у випадку, коли він має постійну роботу в іншій країні, але залишається жити на Батьківщині (жителі прикордонних територій, фахівці, що працюють вахтовим методом).

Репатриативна міграція – міграція, що передбачає повернення мігрантів, які виїжджали в іншу країну на постійне проживання назад на Батьківщину.

Заміщаюча міграція – міграція, що передбачає заміщення еміграції національної робочої сили міграцією з менш розвитих країн.

Диференційована міграція – міграція окремих груп населення – етнічних, соціальних, полових, вікових.

За рівнем легалізації міграційні потоки розподіляють на легальні, із частковою легалізацією і нелегальні.

Легальна міграція – міграція робочої сили на контрактній основі з наданням мігрантові повної легалізації.

Напівлегальна міграція – міграція, що передбачає легалізацію перебування на території країни мігрантів і нелегальний (тіньовий) характер трудової діяльності.

Нелегальна міграція – міграція робочої сили в обхід відповідного національного законодавства і міжнародних домовленостей.

У залежності від рівня кваліфікації мігрантів говорять про «втечу мізків», міграцію кваліфікованої робочої сили та міграцію некваліфікованої робочої сили.

За способоми забезпечення говорять про організовану (здійснювану за участю держави, громадських організацій або спеціалізованих підприємницьких структур) і неорганізовану (індивідуальну, самодіяльну) міграцю.

До офіційних джерел інформації про міграцію робочої сили відносять дані про міграційний рух населення, що розраховуються на підставі обліку талонів статистичного обліку й листків прибуття й вибуття; дані обліку громадян України, що постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, які обраховуються державною консульською службою; дані державної статистичної звітності за формою № 1-ТМ (трудова міграція) «Звіт про чисельність і склад громадян України, що тимчасово працюють за кордоном», у цьому звіті відбивається кількість громадян України, які скористалися послугами посередницьких агентств, що займаються працевлаштуванням за кордоном. Варто враховувати, що офіційно реєструється лише незначна частина громадян, які виїжджають на роботу за кордон[4].

Історично переміщення значних мас людей відбувалося практично в усі епохи існування людства. У Древньому Світі (ХVІІІ – ХVІІ ст. до н.е.) гіксоси, що мешкали в прикаспійських степах, завойовують Йорданію, Північну Аравію, Єгипет, засновують Нове царство. Відбувається зміна релігії, припиняється будівництво пірамід. Сармати у III ст. до н.е. з Центральної Азії вторгаються у володіння скіфів у північному причорномор'ї. Готи у II ст. н.е. переселяються від Балтійського в Чорному моря. Слов'яни розселяються від Балтійського до Чорного і Середземного морів. Араби-мусульмани (VI – VII ст.) з Центральної Аравії розширюють свій вплив від Іспанії до Паміру. Монголи (XIII ст.) розширюють улус від Чорного до Жовтого морів.

Розвиток європейської цивілізації вносить корінні зміни в характер міграційних процесов. В міру становлення капіталістичних відносин міграція набуває багатонаціональний характер. Пріоритетного значення отримує її трудовий аспект.

Можна виділити кілька етапів розвитку міжнародної міграції робочої сили.

Початок першого зв'язується з відкриттям і освоєнням американського континенту. Основними потоками були рух переселенців із Західної Європи та масовий вивіз рабів з Африканських країн. З ХУ1 до кінця Х1Х ст. за підрахунками дослідників було вивезено близько 12 млн. жителів африканського континенту.

Другий етап зв'язаний із промисловою революцією в Європі в останній третині ХУ111 – середині Х1Х ст. Нагромадження капіталу й зміни в його органічній структурі стало передумовою «відносного перенаселення» європейських країн, масової міграції з Європи в Північну Америку, Австралію, Нову Зеландію.

Третій етап - 80-і рр. Х1Х ст. – початок Першої Світової війни. Концентрація капіталу стимулювала зростання попиту на робочу силу в США та масову еміграцію з відсталих районів Європи. Їхню основу складала некваліфікована робоча сила, вихідці із сільської місцевості. В цей період основну частку міграційних потоків складають мігранти з Італії та Східної Європи.

Четвертий етап – період між двома світовими війнами. У результаті економічної кризи 1929-1933 р. та виключення СРСР із числа країн - постачальників емігрантів відбувається скорочення масштабів світової міграції, рееміграція з США. Другу Світову війну ознаменовано масовою примусовою міграцієюнаселення завойованих країн на роботи в Германіюю На ці цілі щорічно залучалося 12 - 15 млн. чол.

П'ятий етап – після Другої Світової війни. Відбувається ріст внутрішньоконтинентальної міграції, зростання попиту на кваліфіковану робочу силу, «втеча мізків», посилення державного регулювання трудової міграції. Серед масових міграційних потоків у цей період можна виділити потоки біженців з В'єтнаму в 1974 – 1975 рр. і з Куби в 1960, 1980 рр. Масовий характер процесу «утечі мізків» у цей період можна проілюструвати на прикладі держав, що утворилися на пострадянському просторі. «На наступний рік після розпаду СРСР, відзначає С.В. Фомішин, - у загальній частці фахівців, що виїхали, було 52 % фахівців в області фізики, обчислювальної математики і програмування, 27 % фахівців в області біології і біотехнології, 12 % хіміків, 9 % представників гуманітарних наук».

- Особливості сучасного міжнародного ринку праці.

Передумови формування сучасного міжнародного ринку праці:

- поширення ринкових відносин у всесвітньому масштабі;

- розвиток НТР;

- глобалізація економічних відносин;

- розвиток ТНК.

Особливість сучасного ринку праці складається в:

- стримуванні росту заробітної плати;

- упровадженні гнучких форм зайнятості на умовах строкового трудового договору;

- збільшенні тривалості робочого тижня;

- розширенні практики поєднання професій;

- перерозподілі робочих місць на користь більш кваліфікованих працівників;

- скороченні соціальних зобов'язань, у тому числі й пенсійного страхування;

- переносі віку виходу на пенсію;

- розширенні прав підприємців у сфері найму й звільнення робочої сили.

Специфіка сучасного етапу розвитку міжнародної міграції робочої сили в значній мірі визначається глобалізаційних процесами, що відбуваються у світовій економіці. Загальна чисельність робочої сили у світі з 1965 по 2000 р. виросла більш ніж у два рази і склала на початку нового тисячоріччя більш 3 млрд. чол. При цьому істотно відрізнялася динаміка чисельності робочої сили по регіонах світу. Так її приріст у промислово розвинутих країнах склав 40 %, у Південній Азії – 93 %, на Близькому Сході і у Північній Африці – 176 %. Випереджаючий приріст пропозиції послуг праці в найбідніших країнах виступає одним з стимулів росту міграції населення з цих країн. Формування глобальних ринків товарів і послуг забезпечує жителям країн, що розвиваються, можливість відчути дисбаланс між рівнем життя, досягнутим у промислово розвинутих країнах і в рідній країні. Удосконалювання світової транспортної системи, відносне здешевлення її послуг забезпечують можливість переміщення значних мас мігрантів.

У процесі глобалізації зростає значення активізації діяльності відповідних міжнародних інститутів, упровадження відповідних норм і стандартів. Обговорюється питання про розробку міжнародної системи сертифікації професійної кваліфікації. Основними міжнародними нормами в цій сфері містяться в рішеннях Соціального самміту в Копенгагені 1995 р., Декларації МОП 1998 р. про основні принципи і права в сфері праці, Концепції МОП про гідну зайнятість, Глобальній програмі зайнятості МОП, Міжнародній програмі по скасуванню дитячої праці (ІПЕК).

Основною особливістю сучасного етапу розвитку міжнародного ринку праці є його сегментація(Рис. 7.2).

Рис. 7.2. Основні сегменти міжнародного ринку робочої сили

Перший сегмент. Робоча сила, що має високий рівень кваліфікації, стабільні трудові навички, забезпечена постійною зайнятістю і високою зарплатою. Походження промислово розвинуті країни, країни із середнім рівнем розвитку, НІК. Сфера діяльності – великі ТНК. Рух у цій групі називають «втечею мізків». Як правило, це люди, що або одержують недостатню, за власними уявленнями, матеріальну винагороду або не вдоволені перспективами професійного росту.

Другий сегмент. Висококваліфіковані фахівці (науковці, інженери, аналітики, програмісти), зв'язані зі сферою науки й послуг. Їхньою особливістю є те, що вони володіють і здатні засвоювати й виробляти значні обсяги інформації. Країна походження особливої ролі не грає. Сфера діяльності – ТНК, сучасні високотехнологічні компанії.

Третій сегмент. Робоча сила, що має досить високий рівень кваліфікації, але не має досвіду роботи в західних кампаніях. Походження - райони світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Місце працевлаштування - середні й дрібні компанії.

Четвертий сегмент. Нелегальна робоча сила. У цю групу входить широке коло осіб, що відрізняються за країнами походження, причинами міграції, рівнем професійної кваліфікації. Об’єднує їх нелегальне становище в країні перебування, відсутність юридичних і політичних прав. Місце працевлаштування - дрібні підприємства, нездатні впроваджувати сучасні трудосберігаючі технології, сфера послуг.

П'ятий сегмент. Фахівці в області інформації та програмування з країн, що розвиваються та країн із перехідною економікою, що мають доступ до засобів обміну інформацією й виконуючою роботу в місці постійного проживання на замовлення західних компаній.

Шостий сегмент. «Транснаціональна робоча сила» - високомобільні групи фахівців, що мають досвід роботи в міжнародному бізнесі, затребувані й готові в будь-який момент задовольнити попит на робочу силу підприємств розташованих у різних районах світу.

Щорічно переїжджає близько 20 млн. мігрантів.

Сучасні потоки міграції (7.3):

Рис. 7.3. Сучасні потоки міграції.

 

- з РС у ПРС;

- у рамках ПРС;

- між РС;

- міграція кваліфікованих кадрів із ПРС у РС;

- міграція з ПС у ПРС;

- міграція в границях СНД.

Основні центри міграції робочої сили (7.4):

 

Рис. 7.4. Центри міграції робочої сили.

 

Північно- і Південноамериканський регіон (у 1946 – 1982 рр. у США в'їхало 3, 6 млн. чол., Канаду – більш 2 млн., у 90-х рр. – до 900 тис. мігрантів щорічно, в основному – вихідці з Латинської Америки, Японії, Індонезії, Філіппін, Південної Кореї, Південної й Східної Європи. При цьому 40 – 50 % фахівців, що в'їжджали в країну були вихідцями з Індії, 10 % - з Китаю. При збереженні нинішніх показників народжуваності та характеру міграційних потоків за підрахунками експертів, до 2050 р. населення США зросте з 281 до 402 млн. чол., а частка білого населення скоротиться з 72 % до 52, 8 %. При цьому майже половини приросту вже зараз приходиться на мігрантів. Подібна ситуація обумовлює значну жорсткість міграційної політики США, селекції мігрантів, що в'їжджають у країну. У Латинській Америці нараховується понад 8 млн. іммігрантів, основні центри – Аргентина, Бразилія, Венесуела, Чилі;

2. Західноєвропейський ринок – близько 20 млн. мігрантів. Основні стадії розвитку після війни: 1 – 1945 - 1960 р. - еміграція за океан, тільки в США виїхало 6, 6 млн. європейців; 2 - після 1960 р. - внутрішньо континентальні міграційні потоки - 13, 5 млн. у рамках Європи. Три потоки – із менш розвинутих у більш розвинуті європейські країни, із країн Північної Африки, Індії, Пакистану та інших країн, що розвиваються, переважно колишніх колоній, з однієї високорозвиненої країни в іншу. У Німеччині проживає понад 7 млн. мігрантів. Чисте міграційне сальдо за післявоєнний період перевищило 9 млн. чол. Високий рівень політичної стабільності, оплати праці й соціального захисту приваблює мігрантів у цю країну. У Франції – близько 3 млн. мігрантів. Частка іноземних робітників у структурі робочої сили обох країн перевищує 8 %. Понад 1 млн. мігрантів або 30 % робочої сили країни проживає у Швейцарії. Характерною рисою європейських країн є перевага мігрантів, що мають дозвіл на постійне проживання. Середня тривалість перебування іноземців складає 10 років;

3. Південно-Західна й Західна Азія. Основні імпортери трудових ресурсів – Японія, Південна Корея, Бруней, Гонконг, Малайзія, Тайвань, Сінгапур, Основні експортери – В'єтнам, Лаос, Таїланд, Філіппіни, Індія. Особливість регіону полягає у тому, що міграція робочої сили із самого його початку має тимчасовий характер. Загальне число іноземних робітників перевищує 4 млн. чол.;

4. Країни Африки. Центр – центральна й Південна Африка ПАР, Зімбабве, Камерун, Гана, Кенія, Ліберія, Північна Африка – країни Магрибу. Усього більш 6 млн. мігрантів;

5. Країни Перської затоки (новий центр імміграції, наприкінці 90-х рр. нараховувалося 5 млн. іммігрантів або більше 50 % робочої сили. Еміграція з арабських країн – Єгипту, Сирії, Йорданії, Палестини, а так само з Пакистану, Індії, Філіппін). В ОАЕ 97 % працюючих – мігранти, Катарі – 95, 5 %, Кувейті – 86, 5 %, Омані – 70 %, Саудівській Аравії – 60 %, Бахрейні – 51 %. Міграція носить яскраво виражений тимчасовий характер.

Особливість сучасного етапу розвитку міграційних процесів полягає в частковій переорієнтації нових індустріальних країн з ролі донорів світових міграційних процесів на роль країн-реципієнтів. Насамперед, виділяють такі країни, як ПАР, Ізраїль, Малайзия, Кувейт. Випереджаючий розвиток економіки, ріст попиту на робочу силу стимулюють переорієнтацію цих країн на прийом іноземних емігрантів. Уже на початку ХХІ ст. більше половини світових міграційних потоків приходилося на країни, що розвиваються. Одночасно на розвинуті країни приходиться приблизно 9/10 усіх виплат трудових доходів іноземним робітникам-нерезидентам, у той час як частка країн, що розвиваються, складає лише 1/10. Основна частка у виплатах приходиться на такі країни, як США, Німеччина, Італія, Швейцарія, Бельгія. У промислово розвинутих країнах росте попит на кваліфіковані кадри, відповідно росте їхня частка в структурі міграційних потоків. Наростаючий потік мігрантів з відстаючих в економічному розвитку в промислово розвиті країни обумовлює посилення соціальної напруженості в останніх. Це пов'язано як з ростом безробіття в цих країнах, так і зі значними культурними розходженнями між населенням приймаючої країни і мігрантами, ростом кількості мігрантів і небажанням їх інтегруватися в національну культуру країни перебування. Так у Німеччині проживає більш 3 млн. вихідців з Туреччини, у Франції - близько 2, 5 млн. мігрантів із країн Північної Африки. Значна частина мігрантів виявляється задіяною в нелегальному секторі економіки. У результаті створюються умови для формування перекосів у структурі економіки, значних розходжень у рівнях оплати праці національних кадрів і емігрантів.

 

3. Экономічні та позаринкові наслідки міграції

На початку розділу ми вже зупинялися на макроекономічних наслідках міжнародної міграції робочої сили. Розглянемо економічні наслідки міграції більш детально.

У рамках світового господарства міграція робочої сили забезпечує більш раціональне розміщення світових трудових ресурсів. Одночасно вона створює умови для вирівнювання цін на робочу силу як фактор виробництва. Формуються передумови для уніфікації форм господарського життя в масштабах світової економіки в цілому, росте обсяг сукупного світового ВВП.

1. Для самих емігрантів міграція означає одержання можливості значно поліпшити своє матеріальне становище. Стимулюють міграцію нові можливості або труднощі на батьківщині.

2. Для найманих робітників у країні еміграції вона означає скорочення конкуренції на ринку праці, та, як наслідок, ріст середньої заробітної плати. Для найманих робітників у приймаючій країні, навпаки, вона означає ріст конкуренції. Утім, ця теза має спірний характер, тому що значна частина емігрантів заповнює ті сегменти національного ринку, що відчувають недолік робочої сили.

3. Для підприємців у країні в'їзду імміграція означає скорочення витрат на робочу силу внаслідок розширення її пропозиції. У країні еміграції, за рахунок скорочення пропозиції робочої сили навпаки відбувається її подорожчання, збільшуються витрати по найманню.

- Для споживачів імміграція означає потенційне зменшення цін товарів у приймаючій країні та їх зростання у країні еміграції.

- Для національної економіки в цілому:

- приймаюча країна:

а. середній доход у країні падає, тому що ріст конкуренції на ринку праці скорочує середню заробітну плату, але сукупний доход росте, за рахунок того, що його створює, й, відповідно одержує заробітну плату більша кількість економічних суб'єктів;

б. за рахунок іммігрантів відбувається ріст платоспроможного попиту в приймаючій країні, відповідно розвивається інфраструктура;

в. приплив мігрантів веде до розширення бази оподатковування і соціального страхування. При цьому, як правило, тимчасові мігранти не мають можливості повною мірою скористатися системою суспільних благ, що існує в країні перебування. Створення частини суспільних благ, якими вони користуються (національна безпека, оборона, природне середовище) не вимагає від приймаючої країни додаткових витрат. Іншими вони ніколи не скористаються (система національної освіти, пенсійного й медичного страхування). Таким чином, міграція сприяє скороченню податкового навантаження на платника податків приймаючої країни.

м. ефект циклу життя – іммігранти знаходяться в самому продуктивному віці, але соціальну допомогу, як правило, одержують у рідній країні, розвантажуючи соціальну систему країни перебування;

д. переказуючи заробітну плату на Батьківщину, мігранти перетворюються у фактичних кредиторів приймаючої країни.

е. країна заощаджує ресурси на підготовку кваліфікованих фахівців, одержує порівняно більш дешеву й молоду робочу силу.

ж. відбувається поліпшення умов для підтримки економічного росту.

- країна еміграції:

а. середній доход у країні росте за рахунок подорожчання вартості робочої сили, але сукупний доход в економіці падає, тому що скорочується число суб'єктів економічних відносин. Емігранти не беруть участь у створенні національного доходу;

б. еміграція веде до скорочення числа потенційних споживачів, однак, це скорочення, як правило, компенсується ростом споживання родичів, самих мігрантів після повернення на Батьківщину, завдяки значно більш високому рівневі заробітної плати в країні міграції;

в. емігранти фактично залишаються повноправними користувачами суспільних благ, але не виплачують податків у рідній країні;

г. особливу гостроту цій проблемі надає демографічний фактор. Користуючись суспільними фондами в дитинстві та юності, претендуючи на пенсійне забезпечення, емігранти, одночасно в найбільш продуктивний період свого життя не приймають ніякої участі в створенні національного доходу. Таким чином, країна еміграції несе значні нетто-втрати за рахунок міграції.

д. перекази на Батьківщину можуть служити значним джерелом валютних надходжень для національної економіки. Як правило, мігранти переводять до половини зароблених коштів;

е. “утеча мізків” – міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів, виїзд за кордон на постійну роботу фахівців вищої кваліфікації, завдяки більш сприятливим умовам для роботи й життя в приймаючій країні.

ж. скорочення рівня безробіття.

з. формується тенденція до скорочення темпів економічного росту.

Неекономічні наслідки міграції не піддаються аналізові з погляду ринку праці, насамперед, виділяють:

придбання знань – обопільний процес для вихідців з України;

можливість формування перенаселеності в приймаючій країні;

соціальні тертя, формування досить розвитих самодостатніх, спрямованих на сепаратний розвиток сегментів “етнічної економіки”. “Етнічна економіка” – сегмент народного господарства країни, що приймає, що базується на відособленій взаємозалежній економічній активності етнокультурних меншостей підприємців і найманих робітників.

 

4. Регулювання міжнародних міграційних процесів.

Значна активізація міжнародних міграційних потоків робочої сили обумовила необхідність утручання держав і міжнародних організацій у процеси переміщення робочої сили. Контролеві й регулюванню підлягають соціальний, віковий, професійний склад, співвідношення між кількістю мігрантів, що в'їжджають і виїжджають із країни.

Серед основних міжнародних домовленостей в області міграції робочої сили варто виділити прийняту в 1951 р. ООН «Конвенцію про статус біженців», прийняті Радою Європи “Європейську угоду про скасування віз для біженців” (1959 р.), “Резолюцію 14 про надання притулку особам, що знаходяться під погрозою переслідування” (1967 р.) й інші.

Регулювання міжнародної міграції здійснюється на одно-, дво-, та багатосторонніх засадах.

Одностороннє регулювання має на меті державне регулювання міграційних процесів відповідно до національних інтересів без узгодження з іншими країнами.

Двостороннє регулювання передбачає укладення двосторонніх міждержавних угод. Приміром, Україна уклала відповідні двосторонні угоди з Польщею, Литвою, Росією, Молдовою, Білорусією, Латвією, Словаччиною, Вірменією, В'єтнамом, Лівією, Азербайджаном. Проводиться робота з підготовки відповідних угод з Аргентиною, Угорщиною, Грецією, Грузією, Ізраїлем, Іраном, Ірландією, Іспанією, Італією, Кіпром, Конго, Румунією, Югославією, Тунісом, Фінляндією, Чехією.

Багатобічне регулювання міграційних процесів ґрунтується на міжнародних угодах і конвенціях, укладених на регіональному й світовому рівнях, в рамках інтеграційних союзів. Різні аспекти трудової міграції регламентуються двосторонніми й багатосторонніми угодами, що відповідають законодавчими актами й урядовими постановами. Характер цих документів багато в чому визначається ситуацією на національному ринку праці. Так, у сучасних умовах у Європі активно обговорюється можливість повної заборони на міграцію робочої сили з «третього світу».

Регулюючими суб'єктами виступають міністерства праці, внутрішніх справ, іноземних справ, спеціально створювані державні та міждержавні органи. Значна увага приділяється уніфікації трудового законодавства країн, учасників міжнародного поділу праці.

Уніфікація трудового законодавства – раціональне скорочення й приведення до загальновизнаних світових стандартів законодавства про працю країн світу, визнання пріоритету міжнародного права у сфері праці над національним.

Важливим елементом імміграційної політики є встановлення юридичного статусу мігрантів, визначення соціально-економічних, трудових прав мігрантів. Як правило, цей статус позбавляє їх політичних прав, обмежує участь у профспілках, регламентує терміни, місце й професійну діяльність мігранта. У дозволах на працю фіксується характер діяльності, професія, місце роботи, термін перебування. Уводяться обмеження щодо визнання кваліфікації іноземних фахівців, ускладнюються умови допуску до певних видів робіт. Навіть вводяться обмеження на право займатися деякими з них.

Положення іноземних робітників ускладнюється і тим, що роботодавці звільняються від значної частини обов'язкових витрат на відтворення робочої сили. Якщо в Західних країнах держава бере на себе зобов'язання по соціальній підтримці населення протягом усього життя (витрати на освіту, медичне обслуговування, профпідготовку й перепідготовку, пенсії, допомога по безробіттю, сімейна допомога), то мігранти, як правило, виплачуючи відповідні відрахування, не мають права на відповідну допомогу з боку держави. У результаті, вносячи свій внесок у формування держави загального добробуту на Заході в самому працездатному віці, іммігранти виявляються утриманцями соціальних програм після повернення додому. Адже після повернення іммігранта країни, що його приймали, як правило, ніяких витрат на його соціальну підтримку не несуть.

Слід зазначити, що законодавчі акти не надають, як цього вимагає «Загальна декларація прав людини» й рішення Міжнародної організації праці (МОП) із питань міграції робочої сили рівних прав мігрантам в економічній, політичній і соціальній сферах. Організація створена в 1919 р. У 1946 р. вона набула статус спеціалізованої установи ООН. Поєднує більше 170 країн світу. Україна з 1954 р. є членом цієї організації. Керівні органи: генеральна конференція, що збирається щорічно, створювана на трирічний термін адміністративна рада, міжнародне бюро праці – постійний секретаріат. Штаб-квартира розташовується в Женеві.

МОП прийняла більш 300 конвенцій в області міграції робочої сили. До завдань організації відноситься: організація безкоштовної служби для допомоги мігрантам; запобігання недостовірного інф