Верстка клаптикових таблиць

Таблиці, що не мають нумерації, а також надзаголовкових рядків йдуть безпосередньо за словами «... у наступній таблиці:», повинні бути зверстані точно за визначеним рядком тексту, до якого вони належать (такий порядок називають зазвичай «впідверстку»). Ця вимога часто викликає дуже великі труднощі: якщо таблиця не вміщується на полосу, то варто увігнати потрібне число рядків у попередні полоси або ж вигнати з попередніх полос потрібне число рядків тексту, переносячи всю таблицю на наступну полосу. У деяких випадках (для досить великих таблиць) зробити це неможливо, тоді доводиться «ламати» таблицю, тобто поділяти її на дві частини з повторним набором заголовка. Якщо при цьому друга частина таблиці переходить на парну полосу, то рекомендується наприкінці непарної полоси набрати слова: «Продовження таблиці див. на звороті», а перед початком другої частини: «Продовження таблиці».

Клаптикові таблиці з нумерацією і при наявності в тексті посилань типу: «див. табл.» можуть бути розташовані в будь-якому місці розвороту, але, як правило, після посилання. У цих випадках таблиці рекомендується розташовувати на оптичній середині полоси з врахуванням інших елементів видання, що є на розвороті (рисунки, формули, заголовки й ін.). Якщо посилання розташоване у верхній частині парної полоси, то таблицю зверстують на тій же полосі, якщо в нижній частині парної полоси, то таблицю зверстують на непарній полосі. Як виняток, припустимо зверстати таблицю на непарній полосі трохи вище посилання. Якщо ж посилання знаходиться внизу непарної полоси, то краще вигнати кілька рядків з попередніх полос для того, щоб посилання перейшло на наступну парну полосу, а за нею розмістити таблицю. Тільки за умови, що зробити це неможливо, допускається відрив таблиці від посилання з додаванням до тексту посилання слів «див. с. ###».

Неповноформатні клаптикові таблиці (набрані на знижений формат) виключають зазвичай на повний формат при їхньому наборі. Якщо цього не зроблено, то їх необхідно зверстувати «у червону» чи вкрай у залежності від загального оформлення видання. Такі таблиці не можна розташовувати у верхній частині полоси, вони обов'язково мають бути закриті мінімум трьома рядками тексту. З цієї же причини неприпустимо «ламати» неповноформатні таблиці.

Клаптикові таблиці не слід розташовувати відразу після формули безпосередньо або перед нею, поруч з рисунком (має бути не менш трьох рядків тексту), а також відразу ж за заголовком (якщо це не передбачено текстом видання). Також дуже небажано розташовувати клаптикові таблиці на кінцевих полосах.

Клаптикові таблиці малого формату обирають текстом (з урахуванням мінімального формату оборки, заданого видавництвом для даного видання). При цьому таблицю розташовують із виключкою у зовнішнє поле (на парних полосах робиться оборка праворуч від таблиці, на непарних — ліворуч). У тих рідких випадках, коли на полосі з`являються дві клаптикові таблиці малого формату, їх по можливості варто розташувати поруч врозріз, якщо ж цього зробити неможливо (наприклад, при різній висоті таблиць, якщо їх сумарний формат більше формату рядка набору), то першу таблицю на полосі розташовують на зовнішнім полі, а другу — на корінцевім полі, причому між ними розташовують не менше ніж три текстових рядки.

Верстка полосних і розстібних (подовжніх і поперечних) таблиць

Полосні таблиці завжди зверстують після посилання на них, бажано на одному розвороті з посиланням. Якщо посилання потрапило на непарну полосу, то таблицю переносять на наступний розворот. Правда, якщо посилання розташоване вгорі непарної полоси, то краще увігнати кілька рядків у попередні полоси, перемістити посилання на парну полосу і розташувати таблицю на непарній; якщо ж посилання розташоване внизу непарної полоси, то, відповідно, варто вигнати кілька рядків, та перемістити посилання на наступну парну полосу і розташувати таблицю на одному розвороті з нею. Розстібні таблиці завжди розташовують на розвороті, що знаходиться за полосою з посиланням на них. Якщо розстібну таблицю неможливо розташувати на розвороті (наприклад, наприкінці глави), то потрібно зробити з неї дві полосні таблиці.

Поперечні таблиці (таблиці «лежачі») завжди зверстують так, щоб на парній полосі заголовок розташовувався до зовнішнього поля, а на непарній — до корінця.

Розстібні подовжні клаптикові таблиці зверстують також на розвороті; при цьому необхідне найсуворіше узгодження їх розташування на полосах, тобто кількість тексту і пробілів над кожною частиною таблиці повинно бути строго однаковим (з точністю до 0, 5 п.) на обох суміжних полосах. До тексту обох полос (над і під таблицею) підставляють пробільний матеріал у корінцевому полі, щоб полоса була строго прямокутною (адже частини розстібної таблиці набрані на збільшений формат).

Розстібні таблиці, що не займають повного формату розвороту (зазвичай поперечні таблиці «із клаптиком»), розташовують так, щоб вони зайняли всю парну, а залишок їх — частина (до корінця) непарної полоси. Праворуч таблицю беруть в оборку текстовими рядками з відбиттям лівого краю тексту від таблиці на 6-12 п. Мінімальний формат оборки визначається видавництвом для кожного конкретного видання.

Виводи і їх класифікація

При табличній верстці виділяється особливий вид таблиць, що називається виводом (див. Таблиця 9.1.). Вивід — це текстовий і цифровий матеріал, згрупований у вигляді горизонтальних рядків і вертикальних стовпчиків, розділених за допомогою пробілів.

Таблиця 9.1.

Довжина хвилі, мм	Колір випромінювання
440-480	Синій
490-550	Зелений
600-720	Червоний

Виводи — класифікуються за змістом (який матеріал міститься у виводі: текстовий, цифровий, змішаний і т.п.) і за складністю (прості — без заголовків, граф з нескладними заголовками або складні — з багатоярусними заголовками або складним боковиком).

Особливості набору і верстки виводів

При наборі виводів дотримуються правила табличного набору, а також деяких додаткових правил.

Виводи без заголовків граф зазвичай набирають гарнітурою і кеглем основного тексту. Виводи з заголовками граф — шрифтом на кегль менше основного тексту.

По ширині вивід має бути вужчим від формату основного тексту — відступ не менше ніж 18 мм із кожної сторони, мінімальна ж ширина виводу може дорівнювати половині формату основного тексту. Якщо ширина виводу менша, то бажано розширити боковик і додати рядок крапок.

Заголовки граф виводів набирають горизонтально і виключають по центру графи. При наявності заголовків граф, що складаються з одного і більше рядків, їх виключають у такий спосіб: дворядкові — посередині трьохрядкових; однорядкові — посередині дворядкових і т.п. Пробіли між заголовками граф мають бути не менше ніж кегельний шрифт, що набирається.

Виводи не мають нумерованого заголовка, тому що їх зазвичай зверстують у тому місці тексту, де мова йде про те, що міститься у даних виводах.

Запитання для самоконтролю

1. Які основні частини таблиць?

2. Які основні вимоги до набору таблиць?

3. Які основні вимоги до верстки таблиць?

4. Як використовують лінійки у таблицях?

5. Які основні технічні правила набору надзаголовкової частини таблиць?

6. Що таке клаптикові таблиці та у якій спосіб їх верстають?

7. Які особливості набору і верстки виводів?

9.5. Верстка ілюстрацій

Головні особливості ілюстративної верстки

Ілюстративною версткою називають верстку видань, що містять зображення. Можна виділити два типи таких видань — видання, у яких рисунки розташовують на вклейках, не прив'язуючи їх до опису в тексті (це належить до багатьох творів художньої літератури, літератури по мистецтву і т.п.), і видання, у яких рисунки зверстують безпосередньо в текст, з яким вони тісно пов'язані за змістом і розташуванням (це характерно для наукової, технічної, навчальної та довідкової літератури).

Рисунки є найважливішим елементом художнього і поліграфічного оформлення видань, тому для ілюстративної верстки діють технічні правила, порушення яких різко знижує якість видання. Основні правила — це єдність оформлення усього видання, тобто заборонено в одному виданні застосовувати різні види ілюстративної верстки (наприклад, відкриту і закриту: розташовувати зображення однакового формату в оборку і врозріз і т.п.); точне дотримання звідності верстки (будь-яке зображення разом з підписом має бути кратне по висоті цілому числу рядків основного тексту); найкраще з погляду на зручне читання розташування зображень на полосах (рисунки, що не займають повної полоси, завжди розташовують на оптичній середині); погоджене розташування зображень на полосі і на розвороті (будь-яка полоса чи розворот із зображеннями повинні являти собою єдине художнє ціле), а у виданнях, де текст тісно пов'язаний з малюнками, також строге узгодження розташування малюнків щодо тексту (зображення має розміщуватись на одному розвороті з посиланням на нього і, як правило, після посилання).

У зв'язку з викладеним, ілюстративна верстка вимагає надзазвичай високої кваліфікації верстальника, наявності в нього не тільки професійних знань і навичок, але і гарного художнього смаку.

Основні види верстки ілюстрацій в книжково-журнальних виданнях

Вид ілюстративної верстки визначається характером розташування у виданні неповноформатних (не займають повну полосу) зображень.

Розрізняють чотири основних види ілюстративної верстки:

· відкрита верстка — зображення у виданні розташовуються угорі або внизу кожної полоси та стикаються із текстом однією стороною при зверстці врозріз чи двома сторонами при зверстці в оборку — рис. 9.3(а);

· закрита верстка — зображення у виданні розташовуються усередині тексту полоси і стикаються із текстом двома сторонами при зверстці врозріз чи трьома сторонами при зверстці в оборку — рис. 9.3 (б);

· глуха верстка — зображення в багатоколонковому наборі розташовуються усередині тексту і стикаються з ним усіма чотирма сторонами — рис. 9.3 (в);

· верстка зображень на полях — ілюстрації малого формату зверстуються поза текстом — рис. 9.3 (г).

Проміжними видами верстки зображень можна вважати верстку ілюстрацій з виходом на поле — відкриту (д) чи закриту (є). Для окремих видань верстають зображення з виходом на поле так, щоб при обрізці видання з трьох сторін зрізалася деяка частина рисунка, тобто рисунок у готовій книзі не повинен мати навіть найменшого поля. Такий спосіб верстки називають версткою зображення «під обріз» (д).

Майже у всіх ілюстрованих виданнях зустрічаються рисунки, розташовані на окремих полосах; зверстка їх, як правило, не залежить від виду верстки неповноформатних малюнків (тобто однакова для відкритої, закритої чи глухої верстки), однак, якщо всі ілюстрації у виданні зверстуються з виходом на поле «під обріз», то рисунки, що розташовуються на полосі повинні бути оформлені так само. Не слід порушувати стильової єдності у виданні, змішуючи в ньому різні види ілюстративної верстки.

 

 

Рис. 9. 3.Варіанти розташування ілюстрацій у тексті

 

Забезпечення правила звідності верстки при зверстці ілюстрацій

Для забезпечення звідності верстки ілюстрація разом з підписом під нею (текстівкою), відбиттям підпису від малюнка, а також відбиттями зображення від тексту повинна мати висоту, кратну кеглю рядків основного тексту. Це стосується як до зображень, які зверстані врозріз, так і до зображень, які укладаються в оборку. При зверстці зображень у нижній чи верхній край полоси (відкрита верстка) зовнішнє відбиття повинно бути таким, щоб відповідний край полоси був рівним, тобто контури малюнка повинні збігатися з контурами текстових рядків. Для напівтонових зображень з фацетами, відповідний фацет має бути випущений у верхнє чи нижнє поле, для штрихових зображень у рамці верхня чи нижня лінійка рамки повинна розташовуватися по верхній лінії шрифту першого рядка чи лінії шрифту нижнього рядка відповідно. У цих випадках при установці підпису і відбиттях підпису повинна бути кратність висоти малюнка основному кеглю, не враховуючи випущених у поле частин кліше. Для ілюстрацій, що займають усю полосу, загальну висоту полоси роблять точно такою ж, як для всіх текстових полос; якщо полосне зображення укладається в рамку, то формат рамки строго відповідає формату текстової полоси (крім випадку зверстки всіх зображень з виходом на поле).

Правила зверстки рисунків стосовно тексту

У виданнях, де зображення безпосередньо пов'язані з текстом (а таких переважна більшість), як правило, ілюстрації мають розташовуватись за посиланням на них в тексті, причому на тому ж розвороті, де знаходяться посилання. Це правило не завжди легко виконати, особливо у випадках, коли у виданні багато малюнків.

Проте, завжди варто намагатися розташовувати ілюстрації стосовно посилань у такий спосіб:

· якщо посилання виявилося на парній полосі зверху, то рисунок треба розташувати на цій же полосі;

· якщо посилання на парній полосі внизу, то рисунок розташовують на непарній полосі (той же розворот).

Коли посилання на непарній полосі розташовані внизу, допускається розташування малюнка на тій же полосі над посиланням. Але краще (якщо це можливо), повернувши трохи назад, або вигнати рядок з посиланням на наступну парну полосу, або увігнати кілька рядків для того, щоб посилання розташувалося над малюнком. Не можна зверстувати зображення наприкінці розділу чи глави перед заголовком наступного розділу (глави), також не слід ставити ілюстрації на кінцевих полосах (як виняток припустимо залишити рисунок на кінцевій полосі технічної книги, якщо посилання на нього розмістилося на тій же полосі).

У безвихідних випадках, коли неможливо шляхом увігнання чи вигнання рядків правильно розташувати зображення стосовно посилання на нього (наприклад, посилання внизу непарної полоси і при вигонці попадає на кінцеву полосу), припустимо (хоча і вкрай небажано) трохи відірвати рисунок від посилання (наприклад, перемістити на наступний розворот), додавши до посилання слова «див. стор. ###». Таке ж може статися, якщо підряд йдуть кілька дрібних ілюстрацій, а тексту для їх оборки недостатньо. У цих випадках збирають такі рисунки на полосу (часто в рамці) і для окремих рисунків, відірваних від посилання, також додають до посилання вказівку на сторінку, де розташовані ілюстрації.

Як уже відзначалося раніше, крайні лінії зображення і тексту повинні збігатися. Це стосується, зокрема, і напівтонових зображень, які зверстуються в оборку. Фацети, які з’явилися скраю полоси, повинні бути розташовані на полі.

 

Оборка — частина полоси набору, що має звужений формат, для зверстки збоку ілюстрації чи таблиці.

Не рекомендується робити оборки менше ніж 1, 5 кв. чи 27 мм, тому що формування рядків дуже затрудняється, якщо місткість рядка менше 25-30 знаків, що у свою чергу призведе до рідких рядків, довгих пробілів і слів, набраних ніби врозрядку. У результаті чого оборки виходять рваними і неохайними.

Для колонок рекомендується встановлювати ширину в межах 3, 5-7 кв., чи 63-126 мм при кеглях 10 і 12 п.

Правила зверстки зображень врозріз

Врозріз з текстом зверстують зображення, формат яких дорівнює формату рядків набору, а також трохи менші (мінімальний розмір оборки малюнків установлюється видавництвом для кожного видання; якщо рисунок менше формату рядків набору, але залишок від формату менше ніж мінімально дозволена оборка, то зображення зверстують врозріз) чи трохи більші від формату рядків набору (перевищення формату допускається, як виняток, і не більше ніж на 1 кв.) зображення.

Ілюстрацію, розташовувану врозріз, при відкритій верстці встановлюють угорі чи внизу полоси. У цих випадках дуже погано, коли зображення (особливо прямокутне напівтонове чи в рамці) не відповідає формату рядків набору і порушує прямокутність полоси. При закритій верстці зображення врозріз його завжди розташовують на оптичній середині полоси, тобто так, щоб над малюнком разом з його підписом розмістилося приблизно три восьмих, а під ним — п'ять восьмих усіх текстових рядків.

При зверстці зображення врозріз над ним не можна залишати абзацний рядок, а текст під ним не може починатися кінцевим рядком.

У залежності від загального характеру оформлення видання ілюстрації, які зверстуються врозріз та мають неповний формат рядків набору, розташовують (найчастіше) по центру формату, або усі в лівий край. При цьому лівий край зображення і тексту повинні збігтися, тобто фацети напівтонових зображень випускають у ліве поле. Окремі ілюстрації, що мають більший, ніж рядок набору, формат, припустимо верстати з виходом на поле (як правило, рівномірно по обидва боки). Якщо у виданні рисунки верстають з виходом на поле чи «під обріз», то вихід здійснюють цілком на зовнішньому полі.

Ілюстрації, по висоті близькі до загальної висоти полоси, краще зверстувати на окремій полосі. Мінімальна кількість тексту, що може бути підверстана до такого малюнка, — 3-4 рядка при відкритій верстці, і при закритій верстці — 2-3 рядка над малюнком і — 4-5 рядків під ним.

Правила зверстки ілюстрацій в оборку

Рисунки, значно менші за форматом, ніж рядки набору, зверстують з оборкою текстом з однієї сторони (а при глухій верстці — із двох сторін). Мінімальний формат оборки визначається видавництвом; зазвичай він дорівнює 2-3 кв., ще має бути враховане відбиття малюнка від тексту збоку — приблизно 1 циц. (з умовою, що формат оборки був кратним цицеро).

Якщо є лише одне зображення в оборку, то його завжди розташовують до зовнішнього краю полоси, тобто на парній полосі — ліворуч, а на непарній — праворуч, на оптичній середині полоси по висоті — при закритій верстці, і в нижньому чи верхньому краї полоси — при відкритій верстці. І в цьому випадку необхідно дотримуватися точної граничної лінії полоси — краї прямокутних зображень мають збігатися з видимим краєм тексту на полосі.

В оборці не можна розташовувати рубрики і формули. Як виняток у технічних виданнях допускається залишати в оборці рубрику, набрану в підбір з текстом. Розмір абзацного відступу в оборці має дорівнювати абзацним відступам, прийнятим у виданні. У зв'язку з малим форматом рядків оборки при виключці рядків допустиме збільшення міжслівних пробілів до кегельної. Не можна починати оборку з кінцевого рядка і вставляти абзацний рядок в останньому рядку оборки.

Для зображень, що мають складну конфігурацію, часто роблять східчасту оборку. При східчастій оборці не рекомендується робити східці менше ніж по 3-4 рядки основного тексту. Між східцями не можна збільшувати міжрядковий інтервал.