Особистий внесок

У випадку використання в магістерська робота ідей або розробок, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці, магістрант обов'язково зазначає конкретний особистий внесок в ці праці або розробки.

5.5.8. Апробація результатів магістерської роботи

Вказується, на яких наукових конференціях, симпозіумах, нарадах оприлюднені результати досліджень, викладені у магістерська робота.

5.5.9. Публікації

Вказують, у скількох статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій, патентах опубліковані результати магістерська робота.

5.6. Перший розділ („Аналіз предметної області”)

Перший розділ містить огляд літератури за темою і вибір напрямів досліджень. В огляді літератури магістрант окреслює основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою. Стисло, критично висвітлюючи роботи попередників, магістрант повинен назвати ті питання, що залишились невирішеними і визначити своє місце у розв'язанні задачі. Закінчують розділ коротким висновком стосовно необхідності проведення досліджень у даній галузі.

5.7. Другий розділ („Теоретичні дослідження”)

У другому розділі, як правило, розробляють модель об’єкта дослідження, наводять методи вирішення задач і їх порівняльні оцінки, розробляють загальну методику проведення досліджень. В теоретичних роботах розкривають методи розрахунків, гіпотези, що розглядають, в експериментальних – принципи дії і характеристики розробленої програмної системи, оцінки ефективності системи.

У змістовному сенсі модель об’єкта дослідження або програмної систем, наприклад, можуть включати наступні компоненти й правила:

1) А – ціль (або цілі, тоді А – множина) функціонування об'єкта;

2) Е = – множина елементів, що складають систему;

3) Т = – множина елементів часу;

4) P = – множина ознак, що характеризують систему в цілому на всіх етапах життєвого циклу;

5) = - множина ознак, що характеризують елементи на всіх етапах життєвого циклу;

6) = – множина станів елементів у розглянутий проміжок часу;

7) – правило впорядкування зміни станів;

8) Q = – множина зв'язків між елементами системи;

9) – математичні схеми, що описують відносини між ознаками елементів і ознаками системи;

10) – множина ознак, що визначають взаємодію системи із середовищем.

Постановка задачі математично визначена і однозначна, якщо визначені всі перераховані множини і правила 7 – 9.

Множину цілей, ознак і елементів найкраще представляти у вигляді графів. Множина станів включає певний набір значень ознак системи, підсистеми або елементів в момент часу .

Елемент або вся система за певний час певну кількість раз переходить з одного стану в інший. Один перехід становить елементарну операцію відповідно виразу 5.1.

 

,

5.1

 

де – стан, – елементарна операція, – знак порядку відносини.

Вважається, що операція визначена, якщо для неї зазначені: початковий стан , кінцевий стан , порядок зміни станів системи, який може бути описаний диференціальним рівнянням, кінцевими автоматами, імовірнісними автоматами, ланцюгами Маркова, булевими функціями, функціями предикат.

Взаємодія елементів визначається зв'язками, які з'єднують елементи й ознаки в ціле. Зазвичай припускають, що зв'язки існують між усіма елементами. В першу чергу розглядаються ті зв'язки, які за заданими правилами визначають процес взаємодії між елементами для досягнення спільної цілі. Множина зв'язків між елементами (підсистемами), які існують при виконанні конкретних операцій, складає структуру системи в даній операції.

Взаємодія між елементами або підсистемами відбувається за окремими ознаками. Конкретний зв'язок може бути здійснений тільки за однойменними ознаками.

Між засобами (системами, підсистемами, елементами) і існує зв'язок, якщо вони характеризуються хоча б однією ознакою або якщо ознаки мають однакове значення.

Аналітично зв'язок між засобами і за ознакою може бути визначений у вигляді виразу 5.2:

 

5.2

 

Процес проектування як перехід від одного опису об'єкта до іншого може бути виражений як , де – означає процес проектування; – опис об'єкта проектування на різних етапах його розробки.

Опис об'єкту проектування, що визначає досяжність та використання цілі з його створенням, назвемо цільовим відповідно виразу 5.3:

 

.

5.3

 

Опис об'єкту проектування, що дає уявлення про ідею його технічного рішення, називається концептуальним. Математичні моделі об'єкта при такому описі включають множину цілей і множину ознак, що характеризують об'єкт в цілому на всіх етапах його життєвого циклу:

 

.

5.4

 

Опис, що дає уявлення про функціонування об'єкта, називається функціональним. Математичні моделі, що відносяться до цього опису, містять множину ознак, що визначають взаємодію системи із середовищем , і правило впорядкування зміни станів

 

.

 

Математичні моделі, пов'язані з структурним описом системи, включають наступні множини: елементів, що складають систему Е; ознак, що характеризують елементи на всіх етапах життєвого циклу ; зв'язки між усіма елементами системи Q, тобто

 

.

 

Динамічний опис включає математичні моделі, побудовані на множині (безлічі) ознак, що визначають взаємодію системи із середовищем , множині елементів часу Т і математичних схемах, що описують відносини між ознаками елементів і ознаками системи:

 

.

 

Опис, що визначає параметри об'єкта, називається параметричним. До його складу входить безліч параметрів

 

.

 

В автоматизованому проектуванні специфіка виконуваних процедур проявляється в математичних моделях об'єкта проектування (МОП), що залежать від предметної області. Однак, в техніці побудови МОП є багато спільного.

Розрізняють три рівні МОП: мікро-, макро- і метарівні.

На мікрорівні фазові змінні розподілені в просторі (розподілені моделі). Модель найчастіше представляється диференціальними рівняннями в частинних похідних.

На макрорівні МОП – дискретні моделі, елементами яких виступають об'єкти, що розглядаються на мікрорівні як системи. Фазові змінні на макрорівні – це швидкості, сили, потоки, тиск, а самі моделі виражаються звичайними диференціальними рівняннями.

На метарівні об'єкт проектування розглядається як складна система, що взаємодіє з факторами оточення. Для побудови МОП в даному випадку використовуються: теорії автоматичного управління і масового обслуговування, методи планування експерименту, математична логіка, теорія множин.

Математична постановка задачі має відповідати системному підходу до дослідження.

В основі системного підходу лежить розгляд системи як єдиного цілого, причому цей розгляд при розробці починається з головного – формулювання цілі функціонування. Процес синтезу моделі М на базі системного підходу умовно представлений на рис.1. На основі вихідних даних Д, які відомі з аналізу зовнішньої системи, тих обмежень, які накладаються на систему зверху або виходячи з можливостей її реалізації, і на основі цілі функціонування Ц формулюються вихідні вимоги Т до моделі системи. На базі цих вимог формуються орієнтовно деякі підсистеми П, елементи Е і здійснюється найбільш складний етап синтезу – вибір В складових системи, для чого використовуються спеціальні критерії вибору КВ.

 

Рис.1. Процес синтезу моделі на основі системного підходу

 

5.8. Третій розділ („Експериментальні дослідження”)

У третьому розділі з вичерпною повнотою викладають результати власних досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розроблення задачі. Магістрант повинен давати оцінку повноти вирішення поставлених задач, оцінку достовірності одержаних результатів (характеристик, параметрів), їх порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних праць, обґрунтування потреби додаткових досліджень, негативні результати, які обумовлюють необхідність припинення подальших досліджень.

На основі результатів проведених досліджень подається інформаційна технологія. Як правило інформаційна технологія подається у вигляді діаграми (автоматів) станів в нотаціях мови UML.

5.9. Четвертий розділ („Проектування та конструювання інформаційної системи”)

Четвертий розділ містить опис процесу реалізації інформаційної технології у вигляді інформаційної системи шляхом її проектування та конструювання програмного продукту. Детально цей процесу описано в посібнику [4].

Як правило проектування інформаційної технології містить кілька типових етапів.

5.9.1. Аналіз

Аналіз визначає істотні властивості програмних додатків, які повинні забезпечуватися для всіх можливих прийнятних рішень, залишаючи всі інші характеристики вільними для варіації. Аналіз складається з таких трьох частин.

1. Аналіз вимог. Аналіз вимог детально ідентифікує вимоги рівня "чорного ящика", причому як функціональні вимоги, так і вимоги виконання функцій системи, без урахування її внутрішньої структури. Результати подаються у вигляді діаграми варіантів використання (прецедентів).

2. Системний аналіз. Системний аналіз сфокусований на трьох різновидах діяльності: визначення оптимального розподілу між апаратним та програмним забезпеченням; створення високорівневої системної архітектури; виділення і осмислення складних алгоритмів управління. Системний аналіз проводиться для великих і дуже складних систем. Зазвичай для малих і відносно малих складних систем цей крок пропускається.

3. Об’єктний аналіз. Об’єктний аналіз включає дві основні підфази – об’єктний структурний аналіз і об’єктний поведінковий аналіз:

– об'єктний структурний аналіз ідентифікує ключові абстракції додатків, що є необхідними для коректності та ідентифікації взаємодій, які для визначення об’єднують. Функціональні частини "чорного ящика" реалізуються як взаємодія об’єктів, що працюють разом.

– об’єктний поведінковий аналіз ідентифікує реакцію ключових абстракцій на зовнішні і внутрішні стимули та динаміку взаємодії для досягнення функціонального системного рівня.

Результати подаються послідовно у вигляді послідовно розроблених діаграми автоматів (станів), діаграми дій, діаграми кооперацій. За результатами розроблюється діаграма класів.