Студопедия — Порядок выполнения работы. Ясно, що зв'язки між наукою і філософією фундаментальні, а багато найбільших філософів були водночас і видатними вченими
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Порядок выполнения работы. Ясно, що зв'язки між наукою і філософією фундаментальні, а багато найбільших філософів були водночас і видатними вченими

 

Ясно, що зв'язки між наукою і філософією фундаментальні, а багато найбільших філософів були водночас і видатними вченими. Досить буде згадати імена Піфагора й Фалеса, Декарта і Ляйбніца, Флоренського і Рассела. Науку і філософію ріднить те, що вони є сферами раціональної та доказової духовної діяльності, зорієнтованими на досягнення істини, яка в її класичному розумінні є «форма узгодження думки з дійсністю». Однак між ними є щонайменше дві серйозні відмінності, які відразу впадають в око.

Перша відмінність полягає в тому, що будь-яка наука має справу з фіксованою предметною сферою і ніколи не претендує на формулювання універсальних

закономірностей буття. Так, фізика відкриває закони фізичної реальності, хімія – хімічної, психологія – психологічної. При цьому закони фізики досить опосередковано пов'язані з психічним життям, а закони психічного життя у свою чергу не працюють у сфері фізичних взаємодій. Філософія ж на відміну від науки виносить універсальні судження й прагне відкрити метафізичні закони всього світового цілого. Але навіть якщо яка-небудь філософська школа й відмовляється від такого завдання (від побудови універсальних світосхематик), вона однаково повинна навести універсальне обґрунтування свого небажання займатися подібними проблемами.

Друга відмінність науки від філософії полягає в тому, що наука традиційно абстрагується від проблеми цінностей і від винесення ціннісних суджень. Вона шукає істину – те, що є в самих речах, не бажаючи обговорювати, гарним чи поганим є те, що вона знайшла, і чи є у всьому цьому якийсь смисл. Іншими словами, наука відповідає переважно на питання «чому?», «як?» і «звідки?», але воліє не задаватися метафізичними питаннями типу «навіщо?» і «для чого?».

На відміну від науки ціннісний компонент знання неусувний з філософії. Вона, претендуючи на розв'язання вічних проблем буття, зорієнтована не тільки на пошук істини, як форми узгодження думки з буттям, але також на пізнання й утвердження цінностей як форм узгодження буття з людською думкою. Справді, маючи уявлення про добро, ми намагаємося перешикувати згідно з ними як свою власну поведінку, так і навколишні обставини життя. Знаючи, що у світі є щось прекрасне, і сформувавши систему відповідних ідеальних уявлень, ми творимо відповідно до нього прекрасний художній твір, змінюємо в кращу сторону соціальну дійсність або усуваємо потворні речі.

У трактуванні взаємин з наукою у філософії є дві тупикові крайності, своєрідні Сцилла й Харибда. Це, з одного боку, спекулятивна натурфілософія як спроба будувати універсальні картини світу без опори на дані науки, а з іншого боку – позитивізм,який закликає філософію відмовитися від обговорення метафізичної (насамперед ціннісної) проблематики й зосередитися винятково на узагальненні позитивних фактів науки. Проходження між Сциллою умоглядної натурфілософії та Харибдою позитивізму має на увазі постійний творчий і взаємозбагачуючий діалог між наукою та філософією: увага конкретних наук до універсальних філософських моделей і схем пояснення й, навпаки, урахування філософською думкою теоретичних і експериментальних результатів, отриманих у сучасних наукових дослідженнях.

Натурфілософську (чи космологічну) компоненту, як ми пам'ятаємо, з онтології усунути неможливо в принципі, але для того щоб вона була раціональною, а не спекулятивно-умоглядною, для філософії наука повинна виступати найважливішим чинником приросту об'єктивного (нехай і предметного) знання, на основі якого весь час уточнюється загальна картина світу, відбувається відкриття все нових структур і форм його існування, що вимагає нових філософських узагальнень. Частина понять природничих наук, після певної

філософської переробки, може стати філософськими категоріями, уточнювати загальметодологічні підходи філософії. Так, наприклад, розробка понять «система», «елемент», «структура» в системному підході в біології дозволили уточнити споконвіку філософську проблему співвідношення частини і цілого. Ейнштейнівське розуміння просторово-часових закономірностей значною мірою підтвердило філософські уявлення про взаємозв'язок простору і часу. Синергетика багато в чому уточнює загальні філософські уявлення про співвідношення хаосу і порядку, їхньої ролі в процесах розвитку. В такій ситуації філософія повинна ясно усвідомлювати природність і правомірність усе більш частого виходу самих учених на рівень глобальних натурфілософських узагальнень.

Але крім цього взаємозв'язку є ще й сутнісна спорідненість між наукою і філософією. Філософія, виступаючи як теоретична свідомість, сама прагне бути наукою і за багатьма параметрами дійсно відповідає загальнонауковим критеріям. Однак якщо й говорити про філософію як про науку, то потрібен цілий ряд серйозних уточнень специфіки її предмета, методу, системи обґрунтування й т.д.

Якщо розглядати пізнання в загальному значенні як «діяльність з одержання, зберігання, переробки й систематизації інформації про об'єкти»1, то філософія, безумовно, може бути віднесена до такого роду діяльності. І оскільки результатом пізнавальної діяльності є досягнення деякої сукупності знання, то філософія також виробляє знання при всіх застереженнях щодо його специфічності. Однак таке визначення знання занадто абстрактне й нічого не говорить нам про міру його науковості. В цьому розумінні сукупність релігійних знань також відноситься до сфери пізнавальної діяльності.

Набагато більш чітким критерієм науковості постає принцип об'єктивності. Тобто отримане знання має бути максимально абстраговане від суб'єктивних характеристик, які привносяться в нього дослідником. Наука повинна описувати об'єкт таким, яким він є насправді, а результати об'єктивного пізнання повинні бути загальнозначущими, тобто визнаватися всіма.

Чи відповідає даному критерію філософія? Відповідь на це питання дуже складна і пов'язана з різним розумінням об'єктивності та його співвідношення з істиною. Наприклад, наскільки вірним буде критерій загальнозначимості? Так, безумовно, ряд наукових істин йому відповідають і «2 х 2» для всіх «4». Але чи завжди це здійснюється в самій науці? Звичайно, ні. Тривалий час усі вважали, що існує лиш Евклідова геометрія з її аксіомою про неперетинання прямих. Однак із розвитком пізнання виявилося, що існує кілька геометрій (Мінковського, Лобачевського і т.д.).

Крім цього, принцип об'єктивності формулюється в кожній науці залежно від її предметної сфери. Але сама ця сфера може бути занадто вузькою й описувати об'єктивно лише якусь одну сторону предмета, об'єкта чи явища. Чи можна вважати такий вузький опис предмета у власному розумінні слова об'єктивним описом об'єкта як такого? Чи задовольнить нас визначення людини як, наприклад, сукупності механічних важелів або її зведення тільки до протікання в ній біологічних процесів? І, нарешті, чи може

1 Алексеев П.В., Панин А.В. Философия. М., 2000. С. 53.

сам собою критерій об'єктивності та загальнозначимості, тобто визнання всіма, мати прямий стосунок до істини? Чи завжди більшість права? І скільки ми знаємо випадків (той же приклад з Лобачевським), коли до істини виявлялися ближчими, навпаки, одиниці, а не більшість.

Отже, можна дійти висновку, що принцип об'єктивності досить відносний, і у філософії він тим більше працює із серйозними уточненнями. Філософія досліджує буття як таке, тому об'єктивність тут має загальний характер. Однак граничність досліджуваних об'єктів і аналізованих проблем не дозволяє філософії в кожному окремому випадку говорити про досягнення якоїсь абсолютної об'єктивності, як це можливо зробити в науках. Сама відмінність, часом протилежність, фундаментальних ходів філософської думки, як це добре видно з нашого попереднього історико-теоретичного огляду, – краще підтвердження цієї тези.

Понад те. Наука вправі відкинути (або, більш м'яко, на час відкласти) дослідження якогось феномена, якщо в її арсеналі немає відповідних об'єктивних методологічних засобів його пізнання. У противному випадку сам феномен буде інтерпретуватися й досліджуватися не сам собою, а постане в суб'єктивно проінтерпретованому й препарованому вигляді. Так, наприклад, феномен віри може бути досліджений будь-якою наукою, але навряд чи математик досягне тут серйозних кількісних результатів, а фізик – задовільного якісного пояснення. Безумовно, що вже набагато більш виразно про природу віри скажуть психолог або соціолог. Але цілісність такого феномена може описати лише філософія, котра не тільки зіставить і узагальнить результати різних наукових способів вивчення феномена віри, а й спробує проникнути в метафізичну (граничну) сутність об'єкта, включаючи відповідь на головне питання, до відповіді, на яке ніколи не дійде жодна наука: а яка загальна роль віри в людському бутті та пізнанні? Чи може людина жити, не віруючи? Коло подібних проблем і викликають до життя самостійну галузь філософського знання, що називається філософією релігії.

І, нарешті, філософія як вища форма самосвідомості на рівні дослідження граничних основ знання може поставити під сумнів саме поняття «критерій об'єктивності» та показати, зокрема, що воно підвладне сильним змінам і що суб'єктивний чинник у науках також повністю не може бути усунутий.

Наступний критерій, якому має відповідати наукове знання, це критерій раціональної обґрунтованості, чи доказовості. Філософія, безумовно, форма раціонально-теоретичного осягнення буття. Вона є системою доказового знання й виражається в раціонально-поняттєвій системі, навіть у своїх найбільш ірраціоналістичних варіантах. Але одночасно філософія не зводить поняття раціональності тільки до наукової раціональності й показує, що риси раціональності можна виявити у будь-якій формі свідомості, так само, як ціннісно-світоглядні аспекти властиві не тільки релігії або мистецтву.

Філософія тут знову постає як метадисципліна, яка саме й досліджує поєднання даних компонентів у різних формах знання й осягнення буття. Зрозуміло, що в релігії на перший план виходить момент цінності,

віри, а раціональність відходить на другий план, у науках, навпаки, на перший план виходить раціональність, виражена у формі науковості, а ціннісні аспекти є вторинними. А ось у філософії саме здійснюється найбільш збалансований варіант такого поєднання, причому ту чи ту систему цінностей філософ намагається раціонально обґрунтувати (на відміну від віруючої людини), а раціональні побудови й докази свідомо розвивати (на відміну від ученого), виходячи з якихось загальних ціннісних уявлень. Знаменита теза Сократа «мені відомо, що мені нічого не відомо» має не раціонально-пізнавальний, а ціннісно-регулятивний характер. Співвідношення логічних і ціннісно-смислових компонентів у мисленні буде об'єктом нашої особливої уваги у гносеологічному розділі лекційного курсу.

Безумовно, що філософія відповідає й критерію, пов'язаному з націленістю на осягнення сутності об'єкта (есенціалістський критерій). Але й тут є істотні відмінності від наук. У науках пізнання сутності здійснюється відносно «просто» – за рахунок сильного спрощення предмета, це завжди «концептуально препарована» сутність, сутність у якомусь одному відношенні. Для філософа сутність – це розуміння досліджуваного об'єкта як такого, тобто у всіх його зв'язках і опосередкуваннях, хоча зрозуміло, що абсолютного розуміння сутності досягти не можна.

Філософія є формою впорядкованого, системно організованого знання, однак і тут упорядкованість може мати як наукоподібний, так і символічно-поетичний характер. Відомо, що осьовий філософський текст індійської «Бгагавадгіти» написаний у віршованій формі і є частиною класичного епосу «Магабгарати»; а тексти ніцшевських творів, які характеризуються видатними художніми достоїнствами, насправді досить ретельно логічно й системно вибудувані.

Нарешті у філософії є свої стандарти аргументації й організації філософського тексту. Абсурдно підходити, скажімо, до гегелівського тріадичного розгортання й обґрунтування його «Енциклопедії філософських наук» із традиційними стандартами побудови наукових енциклопедій. Романи Ф.М.Достоєвського є глибоко філософськими за своїм змістом, і їм властиве своє художньо-філософське обґрунтування, що не укладається в прокрустове ложе наукових стандартів системності й аргументованості.

Критерій перевірюваності так само часто називається в якості основного для характеристики будь-якої науки. Але й тут усе залежить від його трактування. Якщо це чисто емпірична перевірюваність, то знову велика маса наук, наприклад, історія, почасти психологія, його не виконують. До того ж те, що неперевірюване сьогодні, може виявитися перевірюваним завтра. І чи можна із цих позицій взагалі говорити про якусь емпіричну перевірюваність філософських тверджень? Вони ж за визначенням мають нескінченний і універсальний характер і, отже, не можуть бути ні підтверджені, ні спростовані в жодному можливому досвіді, який завжди скінченний.

Отже, можна дійти висновоку, що, з одного боку, філософія, безумовно, підпадає під ряд наукових критеріїв, а деякі її форми досить

близько розташовуються до наук. З іншого боку, філософія піддає критичному аналізу самі ці критерії, які завжди виявляються вузькими і являють собою деяку конвенцію наукового співтовариства.

Філософія – це специфічний різновид раціонально-теоретичного пізнання, що не підкоряється повністю жодному критерію науковості. Оскільки філософія, на відміну від наук досліджує граничні характеристики буття і знання, то вона обґрунтовує саму себе і постає онтологічною, гносеологічною та аксіологічною основою для всіх інших наук, зокрема, системно й критично осмислюючи самі критерії науковості. У цьому плані ми також говоримо про метафізичність філософське знання.

Природно, що прагнучи до повноти самообґрунтування, до досягнення науковості як мети, філософія ніколи в принципі цієї мети не досягає (хоча багато філософів претендують на це). Це означало б завершення філософії як нескінченного прагнення до знання й істини. Тому хоча філософія і прагне до своєрідної науковості та строгості, але ніколи їх не досягає.

Порядок выполнения работы.

Шаг 0. Подготовительная работа.

Занесем статистические данные в электронную таблицу по столбцам (см. рис. 1.1).

Рис. 1.1. Таблица исходных данных

 

Шаг 1. Построить уравнение регрессии, описывающее зависимость между независимым и результативным фактором. Оценить качество уравнения регрессии, статистическую значимость его параметров и всего уравнения в целом.

Вызываем команду СЕРВИС – АНАЛИЗ ДАННЫХ – РЕГРЕССИЯ (см. рис. 1.2).

Рис. 1.2. Меню команды РЕГРЕССИЯ

 

В меню команды РЕГРЕССИЯ заполняем окошки. Входной интервал Y: вводим адреса ячеек, соответствующих значениям фактора y. Входной интервал X: адреса тех ячеек, которые соответствуют фактору x. Если адреса ячеек введены вместе с заглавием, то ставится птичка рядом со словом Метки. В этом случае верхние ячейки распознаются компьютером как названия и не участвуют в расчетах. Параметры вывода: необходимо указать, где именно компьютер должен вывести информацию. Выходной интервал: информация будет выведена на том же листе, в этом случае задается адрес левой верхней ячейки, с которой будет происходить вывод (см. рис. 1.2). Новый рабочий лист: нужно указать название листа. Новая рабочая книга: результаты будут выведены в новой рабочей книге. Также необходимо установить птички, в зависимости от того, какая дополнительная информация вам нужна. Далее нажимаем кнопку ОК. На экране появится протокол регрессионного анализа: три таблицы с расчетами (см. рис. 1.3). Если же была запрошена дополнительная информация, то количество таблиц увеличится. Например, следует также дополнительно изучить Остатки и График остатков. Описание содержащихся в протоколе данных см. в приложении 1.

Рис. 1.3. Протокол выполнения регрессионного анализа

 

Согласно результатам расчетов получено следующее уравнение регрессии:

Для оценки статистической значимости параметров и уравнения в целом рассчитаем tкр и Fкр (см. приложение 2) и сравним их с расчетными значениями.

 

Шаг 2. Проверить остатки уравнения регрессии на гетероскедастичность.

Проверим выполнение одной из предпосылок метода наименьших квадратов – постоянство дисперсий остатков уравнения регрессии. График остатков (см. рис. 1.4) показывает, что остатки регрессии являются гомоскедастичными.

Рис. 1.4. График случайных составляющих регрессии

 

Проверим это предположение при помощи критерия Голдфелда – Квандта. Сначала упорядочим таблицу исходных данных по переменной x. Выделим курсором область B2:C14 (см. рис. 1.1). Вызовем меню ДАННЫЕ – СОРТИРОВКА – СОРТИРОВАТЬ ПО x – ОК. Исключим из рассмотрения d средних наблюдений (d должно быть примерно равно трети общего количества наблюдений). При помощи АНАЛИЗ ДАННЫХ – РЕГРЕССИЯ построим по первой и по третьей группе наблюдений регрессию (см. рис. 1.5). В ячейке С28 рассчитана сумма квадратов остатков регрессии по первой группе наблюдений , в ячейке I28 – по третьей группе наблюдений . Вычислим отношение большей остаточной суммы квадратов к меньшей. В нашем случае . Полученное отношение имеет F -распределение со степенями свободы и , где и – количество наблюдений в первой и третьей группе соответственно. Найдем Fкр для уровня значимости 0,05 и степеней свободы и при помощи функции FРАСПОБР (см. приложение 2). Для рассматриваемого примера . Т.к. в нашем случае , то остатки регрессии являются гомоскедастичными.

Рис. 1.5. Проведение теста на гетероскедастичность

остатков уравнения регрессии

 

Шаг 3. Рассчитать прогноз с помощью построенного уравнения.

Сделаем общий вывод о возможности использования построенной регрессионной модели для прогнозирования. Выполним точечный прогноз результативного показателя по полученному уравнению регрессии.

Уравнение регрессии, построенное на основе данных примера 1, имеет хорошее качество, является адекватным, его можно использовать для прогнозирования. Согласно условию планируется увеличить объем инвестиций до 19,5 тыс. д.е. Тогда объем производства должен составить: тыс. ед.

Расчет интервального прогноза с помощью построенного уравнения.

Рассчитаем ошибку прогноза по формуле

где s =В22 (рис. 1.3) – стандартная ошибка (прил. 1); n=12 – количество наблюдений; =СРЗНАЧ(С3:С14) – среднее значение фактора х; =ДИСПР(С3:С14) – дисперсия фактора х (рис. 1.1).

в этом случае предельная ошибка прогноза , а доверительный интервал .

Таким образом, прогнозное значение объема производства с вероятностью 95% должно находиться в пределах между 45,1 и 65,5 тыс. ед.

Шаг 4. Оформить отчет о проделанной работе.

План отчета.

1. Укажите фамилию, имя, название группы, номер варианта.

2. Запишите линейное уравнение регрессии в формате:

3. Дайте экономическую интерпретацию параметров уравнения.

4. Оцените тесноту линейной зависимости факторов.

5. Охарактеризуйте качество модели.

6. Сделайте вывод о статистической значимости параметров и уравнения в целом.

7. Являются ли остатки регрессии гомоскедастичными?

8. Сделайте общий вывод о качестве уравнения и возможности его использования для прогноза.

9. Рассчитайте прогнозное значение результативного фактора по известному значению независимого фактора.





<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
 | Учебные цели

Дата добавления: 2015-10-19; просмотров: 356. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Плейотропное действие генов. Примеры. Плейотропное действие генов - это зависимость нескольких признаков от одного гена, то есть множественное действие одного гена...

Методика обучения письму и письменной речи на иностранном языке в средней школе. Различают письмо и письменную речь. Письмо – объект овладения графической и орфографической системами иностранного языка для фиксации языкового и речевого материала...

Классификация холодных блюд и закусок. Урок №2 Тема: Холодные блюда и закуски. Значение холодных блюд и закусок. Классификация холодных блюд и закусок. Кулинарная обработка продуктов...

Определение трудоемкости работ и затрат машинного времени На основании ведомости объемов работ по объекту и норм времени ГЭСН составляется ведомость подсчёта трудоёмкости, затрат машинного времени, потребности в конструкциях, изделиях и материалах (табл...

Гидравлический расчёт трубопроводов Пример 3.4. Вентиляционная труба d=0,1м (100 мм) имеет длину l=100 м. Определить давление, которое должен развивать вентилятор, если расход воздуха, подаваемый по трубе, . Давление на выходе . Местных сопротивлений по пути не имеется. Температура...

Огоньки» в основной период В основной период смены могут проводиться три вида «огоньков»: «огонек-анализ», тематический «огонек» и «конфликтный» огонек...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.014 сек.) русская версия | украинская версия