Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Пояснення. Усиновлення (удочеріння) – є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім’ю неповнолітньої дитини на правах сина або дочки (стаття 101 Кодексу




Усиновлення (удочеріння) – є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім’ю неповнолітньої дитини на правах сина або дочки (стаття 101 Кодексу України про шлюб та сім’ю). Усиновителем може бути кожен повнолітній дієздатний громадянин. Між усиновителем і усиновленою дитиною повинна бути різниця у віці не менше 15 років. За наявності поважних причин цю різницю може бути скорочено під час розгляду заяви про усиновлення. У разі усиновлення дітей родичами різниця у віці між усиновителями та усиновленими до уваги не береться.

Не можуть бути усиновителями дієздатні особи: позбавлені батьківських прав; які подали завідомо неправдиві документи щодо усиновлення; бажають оформити усиновлення з метою отримання матеріальної чи іншої вигоди; вже були усиновителями і якщо з їх вини усиновлення було скасовано або визнано недійсним; перебувають на обліку у психоневрологічних та наркологічних диспансерах або лікуються в зазначених установах; на час усиновлення не мають постійного заробітку або інших установлених законом доходів. Усиновлення є найкращою формою влаштування долі дитини-сироти і досі єдиною, в результаті якої дитина вибуває з системи державної опіки та піклування, позбуваючись статусу дитини-сироти чи такої, що лишилася без батьківського піклування.

 

Опіка і піклування встановлюються для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей. Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли п’ятнадцяти років; піклування – віком від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років.

Спільним для усиновлення і опіки є те, що вони покликані гарантувати створення сприятливих умов життєдіяльності дитини. З метою повноцінного розвитку дитини при встановленні опіки правовий зв’язок дитини з біологічними батьками та близькими родичами не припиняється. Ця обставина значно спрощує умови передачі дитини під опіку, робить таку форму влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, більш доступною для створення оптимальних умов виховання у сім’ї.

Опікуни, як правило, обираються із осіб, близьких підопічному. Такий підхід має історично сформовані традиції та виважений характер, розрахований на збереження дитиною наявних родинних зв’язків. Причому для встановлення опіки необхідна згода опікуна. Завдання опіки над дитиною формулюються як право і обов’язок опікуна виховувати підопічного, піклуватися про його здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати до праці, здійснювати захист його прав та інтересів. При визначенні особи опікуна враховується не тільки його бажання, а й готовність та спроможність здійснювати відповідні обов’язки. Як і при усиновленні, встановлено ряд обмежень щодо осіб, які не можуть призначатися опікунами (піклувальниками).

Прийомна сім’я –це сім’я, або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей для виховання і спільного проживання.

 

Дитячий будинок сімейного типу – це окрема сім′я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі. Така сім′я бере на виховання і спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування.

В Україні створення дитячих будинків сімейного типу почалося у 1989 р. Створення в Україні прийомних сімей як сімейної форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського перебування, розпочато у 1998 р. у рамках експерименту. На законодавчому рівні можливість експерименту була визначена постановою Кабінету Міністрів України "Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей у Запорізькій області та затвердження Положення про прийомну сім’ю" № 241 від 2 березня 1998 р.

Інститут прийомної сім’ї як форма влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського перебування, в Україні набув законодавчого закріплення у Законі України "Про охорону дитинства" (№ 2402-ІІІ від 26 квітня 2001 р.), що визначив поняття "прийомна сім’я".

Порядок передачі дітей на виховання та спільне проживання в прийомні сім’ї/ДБСТ окреслюється Положенням про прийомну сім’ю (постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 565) та Положенням про дитячий будинок сімейного типу” (постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564)

Метою створення прийомних сімей/ДБСТ є забезпечення належних умов для виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сімейному оточенні. Прийомні діти/діти-вихованці оформлюються у сім’ю до досягнення вісімнадцятирічного віку або до закінчення навчання у професійно-технічних чи вищих навчальних закладах.

Особливість прийомної сім’ї/ДБСТ:

- дитина, яка виховується в прийомній сім’ї/ДБСТ, не позбавляється статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, за нею залишаються всі пільги, передбачені законодавством для таких категорій дітей;

- прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не завдає шкоди їхньому життю, здоров’ю та моральному вихованню;

- між батьками та прийомними дітьми/дітьми-вихованцями сімейних правовідносин не виникає;

- утримання прийомної дитини/дитини-вихованця в сім’ї фінансується державною з розрахунку витрат на утримання вихованців інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- кандидати у прийомні батьки/батьки-вихователі обов’язково проходять курс відповідної підготовки.

Дитячий будинок сімейного типу відрізняється від інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, тим, що держава надає сім’ї матеріальну та соціальну підтримку. Однією з умов створення ДБСТ є надання родині житлової площі, що дозволяє забезпечити гармонійний розвиток дітей, гарантує кожному вихованцю, а також рідним дітям батьків-вихователів нормальні умови життя. Прийомні батьки влаштовують дитину на власну житлову площу, ніяких пільг щодо поліпшення житлових умов при оформленні прийомної сім’ї законодавством не передбачено.

Серед прийомних сімей виокремлюють такі типи:

· прийомні сім'ї "невідкладного влаштування" (дитина влаштовується у прийомну сім'ю негайно за наявності надзвичайних обставин, небезпеки для її життя і здоров'я, насильства в сім'ї тощо);

· прийомна сім'я тимчасового влаштування (дитина влаштовується на певний термін: період відпустки батьків або у випадку важкої хвороби батьків, опікунів чи піклувальників до повернення їх працездатності);

· довготривалого перебування (дитина влаштовується у прийомну сім'ю до досягнення нею повноліття);

· перехідного поселення (досвідчена прийомна сім'я бере на виховання дитину на період її адаптації у випадку смерті батьків і пошуку прийомної сім'ї довготривалого перебування).

Діяльність, спрямована на розвиток сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, має бути комплексною та послідовною, поетапною.

Першим етапом є інформування населення і залучення бажаючих виховувати в сім’ї дитину-сироту.

Другим – оцінка та підготовка кандидатів, результатом чого є схвалення (або несхвалення) кандидатів у прийомні батьки та занесення їх до банку даних як потенційних.

Третій етап – взаємопідбір прийомних батьків і дітей. Здебільшого від нього залежить майбутнє функціонування сім’ї, її благополуччя та розвиток.

Останній етап – створення прийомної сім’ї.

Інформування населення містить два поетапних завдання:

- підвищити рівень обізнаності населення, сформувати об’єктивну громадську думку щодо сімейних форм влаштування.

- Залучити якомога більше осіб, які мають на меті взяти на виховання дитину-сироту, дитину, позбавлену батьківського піклування.

Найбільш широке охоплення цільової групи в інформаційній кампанії забезпечується за рахунок використання різних видів носіїв і видів реклами – місцевого телебачення, газет, радіо, роздаткового матеріалу, зовнішньої реклами.

Для розвитку сімейних форм виховання надзвичайно важливим є питання мотивації кандидатів на усиновлення, створення прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу. Знання пріоритетних мотивів, що спонукають сім’ї брати на виховання дитину сироту або дитину, позбавленого батьківського піклування, дозволить ефективно вибудовувати інформаційну кампанію.

З іншого боку, визначення істинної мотивації конкретної сім’ї, яка звернулася з відповідним запитом до центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, дасть змогу правильно дібрати форму влаштування дитини.

Основними критеріями, на які потрібно зважати, оцінюючи здатність кандидатів створити прийомну сім’ю, є: здатність батьків задовольняти потреби дитини (соціальний працівник має пересвідчитися, що батьки здатні виховувати дитину, вміло спілкуються з нею; розуміють одне одного і потреби дитини); здатність батьків забезпечувати турботливе середовище (оточення) дитини (чи вміють батьки захищати дитину, розпізнавати її вразливі сторони, чи знають як захистити дитину в новому середовищі відчуження); здатність забезпечити подальший розвиток дитини (чи знають, як забезпечити і стимулювати сприятливе середовище; як підтримати захоплення дитини; як надати дітям інформацію про історію їхнього стану і розвитку відповідно до їхнього віку і розвитку способом; як сприяти навчанню дитини; як створювати можливості для розвитку соціальних і життєвих навичок дитини); вміння працювати в команді (чи батьки організовані, чи відвідують усі зустрічі, чи розуміють принцип конфіденційності, чи вміють взаємодіяти в колективі); прагнення до саморозвитку (чи хочуть удосконалювати свої вміння, чи готові працювати з біологічними батьками).ї

Після офіційної реєстрації прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу постає питання про влаштування дітей. Яку саме дитину влаштувати до прийомної сім’ї? Хто це має вирішувати? Чи можуть прийомні батьки «вибирати» дитину? А головне – потрібно підбирати дитину для сім’ї чи сім’ю для дитини? Ці та інші питання виникають на етапі взаємопідбору. Враховуючи те, що сам факт створення прийомних сімей (та інших сімейних форм) спрямовані на забезпечення найкращих інтересів дитини, логічним є підбір сім’ї для дитини. Але не можна забувати про важливість емоційного контакту між прийомною дитиною та всіма члена сім’ї. Тому доцільно враховувати думку сім’ї щодо дитини, яку вона бажає взяти на виховання. Рішення про влаштування дитини має бути виважене й узгоджене з батьками, зі спеціалістами, які попередньо вивчили та оцінили потреби дитини, і обов’язково із самою дитиною (у прийнятній для її віку формі).

Взаємопідбір сім’ї та дитини має базуватися на принципах:

Пріоритетності інтересів дитини: влаштування має здійснюватися виключно в інтересах дитини, сприяти її розвитку.

Участі в ухваленні рішення: дитина має бути поінформована доступним для неї способом про всі події, які відбуваються в її житті, щоб вона могла усвідомлювати своє життя і посильно керувати ним на кожному етапі свого розвитку. У процесі взаємопідбору беруть активну участь батьки, соціальні працівники, працівники закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, рідні діти прийомних батьків.

Компетентності: роботу щодо створення прийомних сімей мають здійснювати кваліфіковані працівники, які володіють навичками дотримання професійних норм і відповідальності щодо наслідків вчинених ними дій.

Комплексності: рішення щодо взаємопідбору ухвалюється на основі комплексного аналізу оцінки кандидатів у прийомні батьки, оцінки дитини, результатів обстеження житлово-побутових умов.

Природовідповідності: дитина має бути найменшою в новій родині, щоб не порушувати ієрархію сім’ї; враховувати співвіднесення розвитку дитини з її віком.

Конфіденційності: процес взаємопідбору відкриває доступ до інтимної інформації, яка не розголошується. Соціальний працівник веде професійні записи, де має викладати особисту інформацію так, щоб не порушувати права людини на приватне життя. Те ж саме стосується і представлення випадку на засіданні різних адміністративних органів влади тощо.

Для того, щоб взаємопідбір був ефективним, а сім’я в подальшому могла успішно забезпечувати реалізацію потреб дитини, варто враховувати не лише бажання всіх зацікавлених сторін, а й збіг потреб дитини та можливостей сім’ї в основних сферах життєдіяльності. Особливу увагу варто звернути на наступні критерії, за якими невідповідність потреб дитини і можливостей сім’ї може становити особливий ризик: віросповідання, мова, вік, хобі, інтереси, бажання, згода біологічних дітей, взаємна симпатія, місце проживання, готовність підтримувати стосунки з біологічними родичами, готовність до виходу дитини із прийомної сім’ї, готовність продовжити контакт із дитиною після виходу із сім’ї, твердість у своїх переконаннях, культура, традиції, сприйняття оточення дитини, готовність взяти у сім’ю брата чи сестру дитини, готовність допомогти дитині повернутися в біологічну сім’ю, готовність прийомних батьків підтримати біологічних батьків дитини, готовність прийомних батьків боротися з наслідками насильства над дитиною.

Наступним кроком до створення успішної прийомної сім’ї є підготовка дитини.

Основна умова успішного влаштування дитини у прийомну сім’ю -- наявність психологічного контакту між прийомними батьками та дитиною. Якщо в ході першої зустрічі у прийомних батьків виникають сумніви або негативне сприйняття дитини, краще відмовитися від подальших кроків і не сподіватися на те, що з часом щось зміниться. Завдання соціального працівника – виявити такі сумніви з метою їх обговорення із сім’єю. Краще, коли батьки відмовляться від влаштування конкретної дитини на етапі першого знайомства, ніж після того, як дитина почне звикати до них.

Спільні прогулянки, обіди, проведення вільного часу, ігри, перегляд телепередач, читання книг із майбутніми батьками допоможуть встановити тісніший емоційний зв'язок між дитиною та дорослими, налагодити спілкування.

Останній етап перед переходом дитини у сім’ю – її прощання з попереднім місцем проживання. Для процедури прощання дитині має бути відведений належний час, тому не варто її підганяти.

Прихід прийомної дитини – надзвичайно важлива подія для біологічних дітей прийомних батьків. Неготовність до змін може призвести в подальшому до конфліктів та ускладнення стосунків у сім’ї.

Необхідність підготовки біологічних дітей є очевидною, тож більшість сімей так чи інакше обговорюють майбутні зміни зі своїми дітьми. Вчасне інформування дітей про ухвалене рішення є надзвичайно важливим, але не єдиним елементом складного підготовчого процесу. Справа в тому, що біологічні діти будуть залучені до процесу функціонування прийомної сім’ї, їхнє життя обов’язково зміниться із приходом нової дитини, і якщо ця зміна відбуватиметься без їхньої активної участі, вони не зможуть почуватися повноцінною частинкою сім’ї, а також брати на себе відповідальність за власні дії та майбутнє, адже це може викликати відчуття, що їхнє життя від них не залежить, а все вирішують дорослі.

Дітям необхідно бути залученими до всього, що відбувається в родині. Важливо врахувати їхню думку при ухваленні рішення, а також у процесі взаємопідбору.

Із моменту створення прийомної сім’ї і влаштування до неї дітей розпочинається її соціальне супроводження, метою якого є захист і забезпечення дотримання прав та інтересів дитини, оптимальних умов її життя та розвитку. Це передбачає врахування індивідуальних потреб кожної дитини шляхом надання соціальних послуг прийомній сім’ї/дитячому будинку сімейного типу.

Використана та рекомендована література

1. Адресный социальный патронаж семьи и детей: Научно-методическое пособие / Под ред. Л.С.Алексеевой. – М.: Государственный НИИ семьи и воспитания, 2000.

2. Алєксєєнко Т. Ф. Умови позитивної соціалізації дитини у сім’ї // Діти – батьки – сім’я. – Вип. 3. – К., 2005.

3. Алєксєєнко Т.Ф. Молода сім’я: умови виховання дитини. Науково-метод. посіб. – К., 2004.

4. Антонов В.В., Медков В.М. Социология семьи. – М.,2007.

5. Бондарчук О.І. Психологія сім'ї: Курс лекцій. – К., 2001.

6. Інтегровані соціальні служби: теорія, практика, інновації: Навч. –метод. комплекс / За ред. І.Д. Звєрєвої, Ж.В. Петрочко. – К.,2007.

7. Книга для батьків. Посібник до тренінгового курсу „Підготовка кандидатів у прийомні батьки та батьки вихователі” / За заг. ред. Т.Ф. Алєксєєнко. – К., 2006.

8. Кравець В.П. Психофізіологічні та психолого-педагогічні аспекти формування усвідомленого батьківства. – К., 2001.

9. Кочубей А., Умарова Н. Азбука семьи или практика работы с семьями. Учебно-метод. пособ. – Псков, 2004.

10. Овчарова Р.В. Психологическое сопровождение родительства. – М., 2003.

11. Основи батьківської компетентності: Навч. посіб./ За ред. І.Д. Звєрєвої. – К.,2006.

12. Право дитини на сім’ю / За ред.. Г.М. Лактіонової. – К., 2007.

13. Робота з дитиною у прийомній сім’ї. Методичний посібник – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003.

14. Робота з сім’ями, які потребують професійної соціально-педагогічної підтримки За заг. ред. ТТТ.Ф. Алєксєєнко. – К., 2007.

15. Cоціальна педагогіка. Мала енциклопедія. / за ред.. І.Д. Звєрєвої. –К., 2008.

16. Створення та соціальний супровід прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу: Навч.- метод. комплекс / За заг. ред. Г.М. Лактіонової, Ж.В. Петрочко. – К., 2006.

17. Трубавіна І.М. Зміст та форми просвітницької роботи з батьками. – К.,2000.

18. Трубавіна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім’єю – К.,2002.

19. Формування навичок усвідомленого батьківства та ранній розвиток дитини: Методичні матеріали для тренера / І.В.Братусь та інші. За заг. ред. Г.М.Лактіонової. – К.,2003.

20. Чепмен Г., Кэмпбелл Р. Пять путей к сердцу ребенка. – СПб., 2000.

21. Эйдемиллер Е.Г. Психотерапия семьи. – Спб., 2001.







Дата добавления: 2015-10-19; просмотров: 627. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.007 сек.) русская версия | украинская версия