Студопедия Главная Случайная страница Задать вопрос

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ПЕРЕДМОВА 4 страница




ВИМИРАННЯ ОРГАНІЗМІВ – часткове або цілковите знищення окремих організмів, таксону або цілих видів флори і фауни певної території чи акваторії внаслідок еволюційних процесів або непередбаченого опосередкованого впливу людини.

ВИПАСАННЯ – процес вживання зеленої маси травостою (або молодих пагонів дерев чи напівкущів) сільськогосподарською худобою.

Випасання сільськогосподарських тварин є більш інтенсивним, ніж фітофагів природних екосистем та сприяє негативному впливу на травостій пасовища. Наприклад, у савані копитні тварини декількох видів більш рівномірно та повно використовують рослинний покрив і тому без збитку для нього продукують біомаси у 7-8 разів більше, ніж гурт корів у тих самих умовах. За тієї ж причини пасовище більш ефективно використовується гуртом з декількох видів тварин або різновіковим гуртом тварин одного виду.

Вплив випасу на рослинні спільноти буває прямим (споживання рослин тваринами, витоптування) та опосередкованим (ущільнення ґрунту, порушення дернини, вторинне засолення ґрунту та ін.). У результаті випасу можлива пасовищна дигресія.

Для зменшення негативного впливу випасу проводиться екологічне нормування: визначається пасовищна ємність та складається оптимальне пасовищне навантаження у відповідності з цим нормативом.

Для відновлення травостоїв та нормального відростання трави при кожному циклі випасання тваринами повинно виїдатись не більше половини маси травостою; час між циклами випасання повинен складати не менше місяця. Для більш повного та рівномірного використання травостоїв при випасі використовується пасовищний обіг полів, загінна система випасання та подрібнення загону на частини (порційний випас).

Випасання домашньої худоби – один з найсильніших та небезпечних для біосфери антропогенних факторів.

ВИПРОМІНЮВАННЯ ІОНІЗУЮЧЕ- електромагнітна (рентгенівські, γ- промені) та корпускулярна (α та β-частки, потік протонів і нейтронів) радіація, що проникає у живі тканини та спричинює в них зміни, пов’язані з “вибиванням” електронів з атомів або молекул та виникненням потоку іонів. У дозах, більших за природний фон (50-1000 мкР / рік), В.і. шкідливе для людини.

ВИРУБКА – ділянка лісу, на якій у результаті лісозаготівлі знищено деревостій. Таке втручання у життя лісової екосистеми різко змінює умови середовища: покращується освітленість та забезпеченість елементами ґрунтового живлення (за рахунок гниття коренів та залишків деревини), що провокує різку зміну складу біоти.

На вирубках відбуваються відновлювальні екологічні сукцесії, характер яких визначається типом лісу, розміром площі вирубки, способом рубки (вибіркова чи суцільна), технологією процесу (спалювання залишків від рубки, розкидування на площі та ін.), забезпеченням діаспорами (насіння рослин, спори мохів, вегетативні зачатки), а також подальшим використанням вирубки (випас, сінокіс).

На першій стадії відновлення лісу внаслідок збагачення грунту залишками дерев, що розкладаються, і покращення режиму зволоження ґрунту (через припинення випаровування вологи кронами зрубаних дерев) розвивається високотрав’я.

Надалі через ряд стадій відновлюється екосистема початкового типу. При відновленні деяких типів лісу (наприклад, ялинників) сукцесія відбувається через стадію рослин-«нянь» (вільхи, берези, верби). При інтенсивному сінокісному або пасовищному використанні вирубки на ній розвиваються спільноти луків. Задача раціонального лісокористування – сприяти природному відновленню лісу на вирубці. Для цього під час рубки лісу зберігають окремі дерева, які слугують джерелами насінин для відновлення деревостою. Використовуються більш екологічні методи рубки та вивозу деревини, які не порушують ґрунтовий покрив. У деяких випадках на вирубках проводять лісопосадки, що значно дорожче за природне відновлення дерев. На вирубках має бути виключене випасання худоби.

ВИСНОВОК ДЕРЖАВНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ – документ, підготовлений експертною комісією державної екологічної експертизи, що містить обґрунтовані висновки про допустимість впливу на навколишнє природне середовище господарської та іншої діяльності, яка підлягає державній екологічній експертизі, і про можливість реалізації об'єкта державної екологічної експертизи, схвалений кваліфікованою більшістю облікового складу зазначеної експертної комісії і такий, що відповідає завданням на проведення екологічної експертизи, і видається спеціально уповноваженим державним органом у сфері екологічної експертизи.

ВИТОПТУВАННЯ – потужний антропогенний фактор, під дією якого ущільнюється верхній шар ґрунту та обламуються високорослі рослини.

Витоптування є одним з елементів впливу худоби на травостій при випасі. Сильно витоптують пасовища вівці, тиск яких на ґрунт складає 2 кг/см2, що у 4 рази вище за тиск гусениць середнього за вагою танку. Одна вівця щоденно витоптує 200 м2 поверхні пасовища. Витоптування також відбувається при рекреаційному впливі на екосистеми.

Для зменшення витоптування при випасанні нормують пасовищні навантаження, а при організації рекреації проводять спеціальне облаштування території.

ВИТРИВАЛІСТЬ – здатність організмів існувати в умовах впливу несприятливих факторів (посухи, холоду, будь-якої форми забруднення (фізичного, хімічного та ін.). На основі врахування витривалості проводиться екологічне нормування впливу на екосистеми антропогенних навантажень, які не повинні перевищувати граничних значень витривалості основних видів організмів у даній екосистемі. Наприклад, для підприємств встановлюються гранично допустимі скиди забруднюючих речовин у водойми.

Див. також ТОЛЕРАНТНІСТЬ.

ВІБРАЦІЯ – коливальний процес, який передається від одного вібруючого предмета до іншого, один з варіантів фізичного забруднення середовища.

Як і шумове забруднення, вібрація вимірюється в децибелах (дБ). При тривалій дії вібрації можуть руйнуватися споруди, техніка. У людини в. викликає вібраційну хворобу.

ВІДВАЛИ, ТЕРИКОНИ, ШЛАКОЗОЛОВІДВАЛИ -штучна насип з відвальних грунтів або некондиційних корисних копалин, промислових і побутових відходів.

ВІДЕОЗАБРУДНЕННЯ – насичення міської архітектури елементами будівель, які служать причиною появи у людини дратівливості і навіть агресивності.

Це явище було спеціально досліджено В. А. Філіним (1990), який започаткував окремий розділ міської екології - відеоекологія. Причина відеозабруднення – збільшення частки гомогенних агресивних полів (голі стіни, монолітне скло, глухі паркани, асфальтові покриття, гладкі дахи будинків, однакові і рівномірно розміщені на поверхні елементи - вікна на стіні будинку, плитки на тротуарі або стіні, гофровані поверхні та ін. ).

Історично у людини сформувалася потреба в різноманітності зорового сприйнятття в природному середовищі. На голій стіні очам нема за що "зачепитися", і це негативно позначається на роботі центральної нервової системи і в кінцевому підсумку на загальному самопочутті людини. Таким чином, так звані «архітектурні надмірності» можуть служити позитивним фактором, що підвищує різноманітність міського середовища.

ВІДНОСНА ЧИСЕЛЬНІСТЬ ВИДІВ- кількість особин виду (групи видів) відносно інших видів або їх груп у тій самій спільноті.

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ВОДНИЙ ОБ’ЄКТ (замкнуте водоймище) - невелике за площею і непротічне штучне водоймище, яке не має гідравлічного зв'язку з іншими поверхневими водними об'єктами.

ВІДПРАЦЬОВАНІ ГАЗИ – суміш газів з домішкою зважених часток, що утворилися в результаті згоряння моторного палива.

ВІДХОДИ ВИРОБНИЦТВА - залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, які утворилися при виробництві продукції або виконанні робіт і втратили повністю або частково вихідні споживчі властивості; знов утворені в процесі виробництва супутні речовини, які не знаходять застосування. До відходів виробництва відносять вмістні і розкривні породи, що утворюються при видобутку корисних копалин, відходи сільського господарства.

ВІДХОДИ СПОЖИВАННЯ- вироби та матеріали, які втратили свої споживчі властивості в результаті фізичного чи морального зношення. До відходів споживання відносяться також тверді побутові відходи, що утворюються в результаті життєдіяльності людей.

ВІЙСЬКОВИЙ ЕКОЦИД (екологічна зброя) – порушення екосистем як середовища існування людини у ході військових дій.

Військовий екоцид спричинюють будь-які військові дії, однак, при В.е. та вирішенні військових завдань встановлюється спеціальне завдання зруйнувати середовище помешкання населення супротивника. Першими військовий екоцид застосували у 146 р. римляни, які при руйнуванні Карфагену засипали землю сіллю, щоб її не можна було використовувати для землеробства. Однак, найбільш значними акціями військового екоциду було застосування дефоліантів під час війни в Індокитаї (1964 – 1970 рр.) та нафтове забруднення Іраком атмосфери, ґрунтів та Персидської затоки під час ірако-кувейтської війни (1991 р.).

Військові сили США у 1960-х рр. розпилювали на території В’єтнаму та Камбоджі більше 100 тис. тон різноманітних хімікатів-дефоліантів, у складі яких була речовина, що впливає на дерева – арборицид 2,4,5-Т з домішками диоксидів. У результаті були знищені тропічні ліси на площі 2 млн. га та 43% площі сільськогосподарських угідь В’єтнаму. Різко збіднилася фауна (наприклад, із 160 видів птахів у районах, підданих обробці дефоліантами, налічувалось менше 20). На оброблених дефоліантами ґрунтах ліс зовсім не відновлюється і розростається двометровий злак слонова трава, або відновлюються малоцінні вторинні породи дерев.

Під час ірако-кувейтської війни іракці підірвали 1200 нафтових свердловин, ряд нафтопроводів, нафтосховищ та затопили кувейтські танкери. Пожежі, що виникали, за масштабами не мали прецедентів в історії людства. Щодня вигорало приблизно 1 млн. тон нафти, в атмосферу викидалось при цьому 50 тис. тон диоксиду сірки, 100 тис. тон сажі та 80 тон диоксиду вуглецю. В результаті задимленості атмосфери температура в районах активних бойових дій знизилась на 10 градусів. Чорні дощі йшли в радіусі 1000 км, що знизило продуктивність сільськогосподарських угідь та викликало масові захворювання населення. На поверхню затоки було вилито до 400 тон нафти, нафтова пляма у Персидській затоці виникла на площі 10 тис. км2. Значних збитків було нанесено екосистемам затоки та прибережних територій, де спостерігалася масова загибель птахів (бакланів, пеліканів та ін.).

ВІОЛЕНТ [від лат. violent - шалений] – тип стратегії рослин за Л.Г. Раменським; відрізняється високою конкурентоспроможністю ("силовики", "леви"). Це дерева (рідше чагарники і трави) з могутнім габітусом і розвиненою кореневою системою, що дозволяє віолентам інтенсивно споживати ресурси едафічного середовища та світла.

Віоленти домінують на останніх стадіях сукцесії (наприклад, бук у лісі, очерет у дельтах річок).

ВІК ЛАНДШАФТУ – проміжок часу, протягом якого ландшафт функціонує в умовах однієї інваріантної структури.

ВІКАРИЗМ [від лат. viсarius - взаємний] – взаємна заміна видів у схожих екосистемах, просторово віддалених одна від одної.

ВІКОВИЙ СКЛАД ПОПУЛЯЦІЇ – співвідношення у популяції особин різного віку. У популяції, яка швидко збільшується, переважає частка молодих особин, а у популяції, чисельність якої скорочується, зазвичай існує значна частина дорослих та старіючих особин. Якщо чисельність популяції зростає за експоненційним законом (у геометричній прогресії), у ній встановлюється постійний віковий склад або, інакше, стабільна вікова структура. Віковий склад популяції є найважливішою характеристикою генетико-демографічної структури популяцій людини.

ВІТАСФЕРА [від лат. vita - життя і гр. sphaire - куля] – шар біосфери, який включає всі нині існуючі організми разом з частинами атмосфери, гідросфери та літосфери, залученими у кругообіг речовин. Потужність вітасфери на суходолі становить до сотні метрів. Поняття “віта сфера” відрізняється від поняття “географічна оболонка” (ландшафтне середовище) і характеризується тим, що не включає в себе геосистеми, де життя практично відсутнє: діючі вулкани, лавові озера, стерильні ділянки вічного льодового покриву та інші абіогенні ландшафти. Основними підрозділами вітасфери є екоїди(за Негрі), екосистеми (за А. Тенслі), біогеоценози (за В.М. Сукачовим).

ВІТРОЕНЕРГЕТИКА – один з найрозвиненіших і перспективних варіантів нетрадиційної енергетики, при якому використовується екологічно чисте і невичерпне джерело енергії - вітер.

Нині В. найбільшого розвитку досягла в Німеччині, Англії, Нідерландах, Данії, США (тільки в штаті Каліфорнія 15 тис. вітряків). Найбільш економічно виправдані невеликі вітряні енергетичні установки (ВЕУ) потужністю до 15 кВт, хоча споруджуються також установки потужністю 100-500 кВт. Зазвичай на одному майданчику встановлюється велика кількість ВЕУ, що утворюють так звану вітрову ферму. Найбільша ферма споруджена в Каліфорнії і включає близько 1000 ВЕУ, її загальна потужність 100 МВт.

Спроби спорудження «вітряних монстрів» (в гирлі Ельби була побудована ВЕУ «Гровіан» потужністю 3 МВт, а в штаті Огайо в США - потужністю 10 МВт) невиправдані, оскільки такі установки викликають сильне шумове забруднення на великих територіях, прилеглих до ВЕУ. В Огайо ВЕУ пропрацювала кілька діб і була демонтована і продана як металобрухт.

Невеликі ВЕУ - ідеальні джерела енергії для ферм. Вони можуть бути підключені до центральної системи енергопостачання, що дає фермі енергію в період безвітря і, навпаки, приймає надлишки енергії від ВЕУ в особливо вітряну погоду. Зручні невеликі вітряки для дачних ділянок. За прогнозами футурологів, в деяких країнах частка електроенергії, отриманої на ВЕУ, в майбутньому може скласти 10%.

ВОДА ПИТНА – вода, в якій бактеріологічні, органолептичні показники та показники токсичності хімічних речовин знаходяться у межах норми питного водопостачання.

ВОДА ТЕХНІЧНА – вода, за винятком питної, мінеральної та промислової, придатна для використання у народному господарстві.

ВОДНЕВИЙ ПОКАЗНИК (рН) – величина, що характеризує концентрацію (активність) іонів водню у розчинах; чисельно дорівнює від’ємному десятичному логарифму концентрації (активності) іонів водню [H+], вираженої у моль на літр: pH= - lg[H+]. Водні розчини можуть мати pH від 1 до 14: нейтральні – 7; кислі <7; лужні >7.

ВОДНИЙ ОБЄКТ – зосередження води на поверхні суходолу у формах її рельєфу або у надрах, що має межі, об’єм та риси водного режиму (річки та водосховища на них, канали, болота, льодовики, озера, ставки та інші водойми).

ВОДНИЙ РЕЖИМ – зміна у часі рівнів, витрат та об’ємів води у водних об’єктах.

ВОДНІ ОРГАНІЗМИ, ГІДРОБІОНТИ (гідробіос - від грец. вода та живий) – організми, які мають різноманітні пристосування для життя у воді: дихають киснем, розчиненим у воді; витримують високий гідростатичний тиск, високу концентрацію солей.

ВОДНІ РЕСУРСИ – запаси поверхневих та підземних вод, що знаходяться у водних об’єктах і використовуються або можуть бути використані.

ВОДНО-БОЛОТНІ УГІДДЯ – райони боліт, фенів, торф’яних угідь або водойм: природних або штучних, постійних або змінних, стоячих або проточних, прісних, солонуватих або солоних, включаючи морські акваторії, глибина яких при відпливі не перевищує шести метрів. Водно-болотні угіддя мають міжнародне значення, головним чином як місця помешкання водоплаваючих птахів.

ВОДОВІДВЕДЕННЯ – технологічний процес, що забезпечує прийом стічних вод абонентів з наступною передачею їх на очисні споруди каналізації.

ВОДОГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ – діяльність громадян та юридичних осіб, пов’язана з використанням, відновленням та охороною водних об’єктів.

ВОДОГОСПОДАРСЬКИЙ БАЛАНС – розрахункові матеріали, за якими зіставляють потребу у воді із запасами водних ресурсів, наявних на даній території.

ВОДОГОСПОДАРСЬКИЙ ОБЄКТ – споруда, що забезпечує використання, відновлення та охорону водних об’єктів та водних ресурсів.

ВОДОЗАБІР – комплекс споруд та пристроїв для забору води з водних об’єктів.

ВОДОЗБІРНА ТЕРИТОРІЯ – територія, стік з якої формує водний об’єкт.

ВОДОЙМА ДИСТРОФНА – водойма з дуже малим вмістом біогенних речовин і тому збіднена живими організмами.

ВОДОЙМА ЕУТРОФНА – неглибока водойма, яка добре прогрівається та відрізняється великою продуктивністю та збільшеним вмістом біогенних елементів.

ВОДОЙМА МЕЗОТРОФНА – водойма середньої продуктивності (з середнім вмістом біогенних елементів).

ВОДОЙМА ОЛІГОТРОФНА – водойма з низьким рівнем первинної продуктивності (низьким вмістом біогенних елементів).

ВОДОЙМА ПОЛІСАПРОБНА [від грецьк. poly - багато и sapros - гнилий] – водойма з великим вмістом органічної речовини і тому населена сапробіонтами. Полісапробна водойма нерідко утворюється у місцях скиду стічних вод.

ВОДОКОРИСТУВАННЯ - порядок, умови і форми використання водних ресурсів для потреб населення і господарства.

ВОДОКОРИСТУВАЧ – громадянин або юридична особа, якій надані права користування водними об’єктами.

ВОДОНОСНИЙ ГОРИЗОНТ – відносно витривала та єдина у гідравлічному відношенні товща (шар, пласт та ін.) водопроникних гірських порід, в якій пори, тріщини та пустоти заповнені підземними водами.

ВОДООХОРОННА ЗОНА – територія, що межує з акваторіями річок, озер, водосховищ та інших поверхневих водних об’єктів, на якій встановлюється спеціальний режим господарської та інших видів діяльності з метою запобігання забруднення, засолення, замулення та виснаження водних об’єктів, а також збереження середовища помешкання об’єктів тваринного та рослинного світу. В.з – смуги 100-300 метрів завширшки, на яких забороняють застосовувати хімічні добрива, пестициди, скидати забруднені стічні води, влаштовувати сміттєзвалища, скотомогильники, будувати промислові підприємства, стоянки автотранспорту, орати землю, випасати худобу. Ці водоохоронні смуги слід засаджувати вербою та вільхою. Лісо-чагарникові насадження зменшують випаровування води з поверхні, притягують вологу з атмосфери, формують дерновий покрив, затримують танення снігу, сприяють переведенню поверхневого стоку в ґрунтовий та підгрунтовий, перешкоджають ерозії берегів, затримують і нейтралізують дисперсні стоки від невеликих населених пунктів, запобігають руйнуванню заплавних природних комплексів, регулюють річковий стік.

ВОДОПЛАВАЮЧІ ПТАХИ – птахи, екологічно пов’язані з водно-болотними угіддями, що мають міжнародне значення (Конвенція про водно-болотні угіддя).

ВОДОРОЗДІЛ – лінія, що розділяє водозбірні басейни суміжних річок, водойм або скупчень підземних вод.

Розрізняють: головний водорозділ – між сусідніми річковими системами; бічний водорозділ – між суміжними притоками основної ріки, а також поверховий та підземний водорозділи.

ВОДОСПОЖИВАННЯ – використання водних ресурсів для потреб промисловості, комунального та сільського господарства. Розрізняють оборотне водоспоживання, при якому вода використовується багаторазово, чим забезпечується ресурсозбереження, та одноразове.

Не дивлячись на те, що запас річкових вод складає 0,0001% об’єму всієї гідросфери, за рахунок швидкого відновлення та властивості до самоочищення саме річка забезпечує основний обсяг водоспоживання.

Водоспоживання у світі постійно збільшується. Так, якщо у 1942 році воно складало 1050 км3, то у 1990 році – вже 4130 км3, у 2000 році – 5200 км3. У світі основним споживачем води є сільське господарство (до 70-80%). На промислові потреби припадає 53, 2%, решта - на комунальне господарство. На системи оборотного водоспоживання в середньому припадає 80%, однак фіксуються значні втрати води при її транспортуванні від джерел до водоспоживача.

Недостатньою є кількість обігів води в Україні (3 – 4), у США вода здійснює 7 – 8 обігів. У більшості регіонів України споживається більше води, аніж дозволяє природний норматив водоспоживання, пропорційний швидкості відновлення спожитої води (20 – 30% річного стоку), причому ситуація нині погіршується.

ВОДОСПОЖИВАЧ – громадянин або юридична особа, що отримають у встановленому порядку від водокористувача воду для забезпечення своїх потреб.

ВОДОСХОВИЩЕ – штучна водойма об’ємом більше 1 млн. м3, рівень якої регулюється гідротехнічними спорудами з метою витрачання води на господарські потреби. Будується, як правило, в долині річки за допомогою водопідпірної греблі, з метою накопичення та зберігання води для подальшого її використання у господарських потребах. Причинами необхідності створення водосховищ є: нерівномірність у розподілі стоку річок впродовж року; значна мінливість річного стоку; нерівномірність розподілу стоку по території. Водосховища створюють з метою перерозподілу стоку річок у часі та на території.

У світі існує близько 2,5 тис водосховищ (тільки у США їх 689). На території колишнього СРСР було збудовано 237 водосховищ.

У переважній більшості випадків створення водосховищ згубно відбивається на стані оточуючого середовища: затоплюються та знищуються великі площі орних земель або лісів, підтоплюються території довкола водосховища. На дні водосховища накопичуються забруднюючі речовини, а посилений приток біогенних речовин (особливо фосфору) призводить до евтрофікації водойми.

За останні 20 років у воді водосховищ Дніпровського басейну вміст фосфору збільшився з 0,02 – 0,04 до 5-6 мг/л, що зумовило збільшення продукції фітопланктону вдвічі.

ВПЛИВ НА ОТОЧУЮЧЕ СЕРЕДОВИЩЕ (негативний антропогенний вплив на оточуюче середовище) – будь-які потоки речовини та інформації, що безпосередньо утворюються в оточуючому середовищі або плануються внаслідок антропогенної діяльності та призводять до негативних змін оточуючого середовища.

При впливі декількох факторів на організми розрізняють:

- комбіновану дію – сумарну дію декількох чинників однієї природи (наприклад, ряду хімічних речовин);

- об’єднану дію – сумарну дію декількох чинників різної природи (наприклад, хімічної речовини та ультрафіолетового опромінення);

- комплексну дію – різноплановий вплив одного чинника (наприклад, потрапляння тієї ж речовини перорально, респіраторно та через шкіру).

ВТОРИННА СИРОВИНА – відходи виробництва та вжитку, які можуть використовуватися у господарстві.

ВТОРИННЕ ЗАБРУДНЕННЯ ВОД – забруднення вод у результаті повернення внесених раніше забруднюючих речовин, масового розвитку організмів або розкладу відмерлої біологічної маси.

ВУРМІКУЛЬТУРА (В.) – розведення дощових черв'яків на спеціальних фермах. Перші господарства В. були створені в кінці 40-х років у США. Нині в цій країні працює понад 700 господарств В. промислового типу. Є такі господарства й у Великобританії, Нідерландах, Німеччині та інших країнах Західної Європи. При згодовуванні черв'якам органічних відходів (в першу чергу гною) досягається подвійний виграш: виходить так званий біогумус (перероблений хробаками гній) з більш високим (в 6-10 разів), ніж у гною, вмістом поживних елементів, і біомаса хробаків, яка використовується для відгодівлі птиці і розведення риби. Біомаса хробаків містить 55-70% білка і більше 10% жирів. Не слід переоцінювати можливості В. для переробки великої кількості гною, що накопичується на тваринницьких комплексах, оскільки В. є вкрай трудоємким заняттям. Біогумус дуже дорогий і частіше застосовується в індивідуальних садах.

ВЧЕННЯ ПРО БІОСФЕРУ - фундаментальне наукове положення, сформульоване академіком В.І.Вернадським (1863-1945); наголошує провідну планетарну геохімічну роль живих організмів у формуванні біосфери як продукту тривалого перетворення речовини та енергії під час геологічного розвитку Землі. У межах біосфери всюди зустрічаються або сама жива речовина, або сліди її діяльності: гази атмосфери, природні води, запаси нафти, природного газу, вугілля, вапняку, глини, сланців, торфу тощо. До праць В.І.Вернадського провідна роль у геологічних явищах та еволюції верхніх шарів літосфери (земної кори) відводилася фізико-хімічним процесам вивітрювання. Вернадський показав першочергову перетворюючу роль живих організмів та обумовлених ними механізмів руйнування гірських порід, кругообігу речовин, зміни водної та атмосферної оболонок Землі.

Г

ГАЗООБМІН (у біології) – обмін газів між організмом та зовнішнім середовищем. Із зовнішнього середовища в організм безперервно надходить кисень, який використовується всіма клітинами, органами та тканинами; з організму виділяється вуглекислий газ та незначна кількість інших газоподібних продуктів обміну речовин. Газообмін у пойкілотермних тварин (холоднокровних) знижується зі зниженням температури тіла. Та ж сама залежність наявна у гомойотермних (теплокровних) тварин. При порушенні терморегуляції тіла газообмін підвищується. Газообмін є необхідним для всіх організмів, без нього неможливий обмін речовин та енергії, тобто саме життя.

ГАЗОЧУТЛИВІСТЬ РОСЛИН – виникнення у рослин патологічних реакцій на вплив газоподібних забруднюючих речовин. Висока Г. деяких рослин дозволяє використовувати їх в якості біоіндикаторів стану атмосферного повітря (лишайники, хвойні дерева та ін.).

ГАЛОФІТИ (Г.) – рослини, пристосовані до вегетації на засолених ґрунтах; зазвичай поширені в степовій і пустельній зонах (виняток становлять деякі приморські рослини). Г. відрізняються спеціальними фізіологічними пристосуваннями для життя в умовах засолення ґрунтів. Усі пристосування для перенесення рослинами стресу у вигляді високої концентрації солей в ґрунтовому розчині в тій чи іншій мірі пов'язані з їх водним режимом. Рослини здатні підвищувати осмотичний тиск клітинного соку для «затягування» води з розчину з високою концентрацією солей (полин), або зменшувати споживання води за рахунок сукулентного габітусу (тобто накопичення вологи в соковитих листках і стеблах, наприклад, солерос), виділяти надлишок солі на поверхню листя через спеціальні залози (кермек).

У степовій зоні справжніх Г. небагато, але широко поширені рослини помірно засолених ґрунтів (галомезофіти). Ця група рослин переважно зустрічається в південній частині України, зокрема на Причорноморській, Приазовській низовинах та в Криму.

На ґрунтах солонцюватого типу, в яких сольовий горизонт знаходиться на глибині 15-40 см, зустрічаються полин Лерхе і вострець несправжньо пирійний.

Види Г. використовуються як індикатори процесу засолення ґрунтів, спричиненого надмірним зрошенням чорноземів у степовій зоні або регулярним використанням солей для прискорення танення снігу на дорогах.

ГАММА – РІЗНОМАНІТНІСТЬ – показник різноманітності на територіальному рівні, який поєднує альфа- і бета- різноманітність. Найпростіший показник Г.р. – список видів у межах одного ландшафту.

ГЕЛІОЕНЕРГЕТИКА (Г.) — отримання електричної чи теплової енергії за рахунок сонячної енергії; одне з найперспективніших напрямків нетрадиційної енергетики. За найоптимістичнішими прогнозами, до 2020 р. Г. буде давати від 5 до 25% світового виробництва енергії.

Розрізняють два основні варіанти Г.: фізичнийібіологічний. При фізичному варіанті Г. енергія акумулюється сонячними колекторами, сонячними елементами на напівпровідниках або концентрується системою дзеркал. Дослідження з Г. частково фінансуються Світовим банком з програми «Сонячна ініціатива».

Сонячні колектори широко застосовуються в Японії, Ізраїлі, Туреччині, Греції, на Кіпрі, в Єгипті для нагрівання води та опалення. Ряд підприємств виготовляють кілька типів сонячних сушарок для сільськогосподарських продуктів, які дозволяють скоротити витрати енергії на одиницю сухого продукту на 40%.

Сонячні елементи (фотоелектричні перетворювачі, ФЕП) широко використовуються в космічних апаратах. Однак більше економічною є Г. з використанням системи дзеркал, які нагрівають олію в трубах сонячних електростанцій (СЕС). Енергія, вироблена на СЕС, в 5-7 разів дешевша, ніж енергія ФЕП. Недоліком СЕС є лише великі витрати металу на їх спорудження (у перерахунку на одиницю виробленої енергії витрати в 10-12 разів вище, ніж при виробництві енергії на ТЕС чи АЕС). Витрати цементу при цьому ще вище: в 50-70 разів. СЕС займають великі площі, тому їх будівництво перспективно тільки в пустелях. Так, на південь від Лос-Анджелесу побудована СЕС потужністю 80 МВт, причому витрати на її будівництво швидко окупилися; вироблена енергія на 1/3 дешевше, ніж енергія АЕС.

При біологічному варіанті Г. використовується сонячна енергія, накопичена в процесі фотосинтезу в органічній речовині рослин (зазвичай у деревині). Кількість диоксиду вуглецю, що виділяється при спалюванні рослинної маси, дорівнює його засвоєнню при рості рослин (так звані «сумарні нульові викиди»). Австрія планує в найближчі роки отримувати від спалювання деревини до 1/3 необхідної їй електроенергії. Для тих самих цілей у Великобританії планується засадити лісом близько 1 млн. га земель, непридатних для сільськогосподарського використання. Висаджуються швидкозростаючі породи, такі, як тополя, вирубку якої проводять вже через 3 роки після посадки (висота дерев близько 4 м, діаметр стовбурів більше 6 см). У Бразилії з відходів цукрового очерету отримують етиловий спирт, який використовують в якості палива; у США працюють електростанції, що спалюють відходи кукурудзи.

Американська компанія «Дженерал електрик» використовує біомасу швидкорослих бурих водоростей (щодня з 1 га такої плантації одержують енергію, еквівалентну енергії 28 л бензину). Використовується також планктонна мікроскопічна водорость спіруліна, здатна дати з 1 га до 24 т сухої речовини за рік. У цьому випадку організується замкнута система виробництва енергії: зола після спалювання водоростей надходить в басейн для багаторазового використання, що знижує витрату елементів мінерального живлення.







Дата добавления: 2015-10-19; просмотров: 133. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.018 сек.) русская версия | украинская версия