Студопедия Главная Случайная страница Задать вопрос

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ПЕРЕДМОВА 1 страница




Лановенко О. Г., Остапішина О.О.

СЛОВНИК – ДОВІДНИК З ЕКОЛОГІЇ

Навчально-методичний посібник

 

Херсон – 2013

 

С 48 СЛОВНИК – ДОВІДНИК З ЕКОЛОГІЇ:Навчально-методичний посібник / О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. – Херсон: ПП Вишемирський В.С., 2013. – 226 с.

УКЛАДАЧІ: Лановенко О.Г. – доцент кафедри фізіології людини і тварин Херсонського державного університету;

Остапішина О.О. – учитель біології І категорії ЗОШ №53 м. Херсона.

 

 

РЕЦЕНЗЕНТИ: Загороднюк Н.В. – доцент кафедри ботаніки ХДУ

Кундельчук О.П. – доцент кафедри екології ХДУ

 

Обговорено на засіданні кафедри фізіології людини і тварин

(протокол № 8 від 01.04. 2013 р.)

 

 

Схвалено науково-методичною радою ХДУ

Протокол № 5 від 12.04. 2013 р.

 

 

Рекомендовано до друку вченою радою ХДУ

Протокол № 9 від 22.04. 2013 р.

 


ПЕРЕДМОВА

Основу будь-якої навчальної дисципліни складає система понять. Понятійний апарат є базисом, без оволодіння яким неможливо повноцінно та якісно засвоїти навчаль­ний матеріал. Для того, щоб навчитися читати, людина оволодіває абеткою. Аналогіч­но для вивчення певної дисципліни студент має за­своїти її понятійний апарат - своєрідну наукову "абетку".

Запропонований словник-довідник з екології містить близько 500 найпоширеніших термінів, які широко використовуються в теорії та практиці природокористування.

Мета навчального посібника - формування у студентів системи понять, які є обов’язковими для засвоєння програмного матеріалу навчальних курсів ”Загальна екологія”, ”Соціальна екологія”, ”Екологія людини” та інших дисциплін еколого-природничого напрямку.

Оволодіння спеціальною термінологією дасть можливість краще засвоїти знання про структуру і принципи функціонування надорганізмених систем різного рівня складності, про взаємозв’язки живих організмів між собою та із середовищем помешкання, про вплив людини на довкілля і принципи охорони та раціонального використання природних ресурсів, що сприятиме комплексному вивченню біологічних процесів, які відбуваються на усіх рівнях існування живої речовини – від організменого до біосферного, а також формуванню у студентів цілісного науково-природничого світогляду. Повноту та якість оволодіння студентами понятійного апарату викладач може перевірити як при проведенні поточного та підсумкового контролю знань, так і при підготовці студентів до біологічних або екологічних олімпіад.

Запропонований навчальний посібник може бути корисним і для вчителів біології загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій під час викладання шкільного розділу загальної екології та при підготовці школярів старших класів до зовнішнього незалежного оцінювання.


А

АБІОГЕНЕЗ – утворення органічних речовин-біофілів без живих організмів та без участі ферментів. У широкому сенсі А. - виникнення живого з неживого; вихідна гіпотеза сучасної теорії походження життя. У середині ХХ століття експериментально здійснено абіогенний синтез білковоподібних органічних речовин в умовах, які відтворюють стан первинної Землі.

АБІОТИЧНІ ЧИННИКИ (ФАКТОРИ) – сукупність умов зовнішнього неорганічного середовища, що впливають на організми. А. ч. поділяють на хімічні(хімічний склад повітря, води, грунту), фізичні, або кліматичні (температура, тиск, вологість, радіаційний режим), орографічні (обумовлені характером рельєфу),едафічні (грунтові) та геологічні. А. ч. впливають переважно на чисельність (біомасу) і поширення тварин та рослин у межах своїх ареалів, при цьому суттєве значення мають лімітуючі А. ч., необхідні для існування, але представлені в обмеженій кількості (наприклад, вода в пустелі).

Ай-бі-ей - IBA (Important Bird Areas) – ТЕРІТОРІЇ – місця помешкання, ключові орнітологічні території, які є важливими для збереження видового різноманіття птахів на планеті (міжнародний статус). До таких територій відносяться: місця помешкання рідкісних та зникаючих видів; водойми, де збирається велика кількість водоплаваючих та навколоводних птахів; ділянки, де птахи харчуються та відпочивають під час весняних та осінніх перельотів. Для існування птахів, здатних гніздуватися лише на одному типі ландшафту, значущими є типові для них ділянки (лісові, степові, гірські), які є також ключовими орнітологічними територіями. У світі вченими виділено більше 10 000 IBA (в Європі – більше 4 000 IBA), які займають приблизно 7% його території, 2 500 з них знаходяться під охороною законодавства ЄЕС. В Україні знаходяться 80 IBA-територій, з них 10 – у Криму.

АБСОРБЦІЯ газів – об’ємне поглинання газів та випаровувань рідиною (абсорбентом) з утворенням розчину. Застосовують А. для очищення та розділення газів, виділення парів з паро-газової суміші, що обумовлено різною розчинністю газів та випаровувань у рідинах.

АВТОТРОФНІ ОРГАНІЗМИ (АВТОТРОФИ) – організми, що синтезують усі необхідні для своєї життєдіяльності органічні речовини з неорганічних речовин у складі повітря, води, ґрунту за допомогою енергії сонячного світла (фотосинтез) або енергії хімічних процесів (хемосинтез). До А. належать зелені рослини та деякі види бактерій.

АВТОХТОННІ ОРГАНІЗМИ – об’єкти живої природи, що населяють певну місцевість, де вони виникли в процесі еволюції. Так евкаліпт та качконіс є А.о. Австралії, мурахоїд та дика картопля є А.о. Південної Америки.

АГЛОМЕРАЦІЯ (МЕГАПОЛІС) - просторово та функціонально єдине угруповання поселень міського типу, яке складає загальну соціально-економічну та екологічну систему. Найбільша у світі А. – в Японії (60 млн. чоловік), яка об’єднує міста Токіо, Нагої, Кобе, Нагасакі, Кіото.

В Україні міські А. утворені навколо Донецька та Дніпропетровська.

АГРОЕКОЛОГІЯ – розділ прикладної екології, що вивчає структуру та динаміку створених людиною агроекосистем, вплив чинників середовища на їх продуктивність, а також всі сучасні екологічні проблеми, пов'язані з агропромисловим виробництвом, і шляхи екологізації усіх галузей сільського господарства. Завданням А. є використання біоценотичних особливостей культурних фітоценозів для підвищення їх продуктивності та якості.

АГРОЕКОСИСТЕМА – нестійка екосистема із штучно зміненими або збідненими видами, що дає с/г продукцію. А. включає в себе агробіоценоз та абіотичні компоненти (ґрунтові, кліматичні чинники тощо). А. не здатна довгий час існувати без постійної підтримки людини. Зараз А. займають більше 11% суходолу. А. - це екосистема, в якій людина для збільшення господарсько - цінної продукції максимально спрощує її структуру.

АДАПТАЦІЯ (від лат. пристосовую) – пристосування будови, функцій, поведінки організмів (особин, популяцій, видів) до певних умов існування в процесі еволюції. Термін А. вперше дав Ч. Дарвін (1859), показавши, що еволюція видів здійснюється через поступовий розвиток пристосувань. А. виникають і змінюються внаслідок дії мінливості, спадковості і природного (штучного) добору в конкретних умовах середовища. Розрізняють загальні А. (пристосування організмів до життя в широкому діапазоні умов середовища, напр., кінцівки наземних тварин) та окремі А. (пристосування до певного характеру існування, напр., спеціалізовані форми кінцівок копитних). Загальні А. можна класифікувати за місцеперебуванням організмів, способом їхнього живлення, пересування тощо. Зокрема, серед тварин виділяють наземні форми (гнотобіонти); водні (гідробіонти); пристосовані до польоту (аеробіонти); деревні (дендробіонти); підземного способу життя (едафобіонти) та ін.. Сукупність А. надає будові та життєдіяльності організмів рис доцільності, хоча довершеність будь-якої А. має відносне значення, оскільки завжди можливі і більш досконалі А. до певного середовища існування. Механізм еволюційного розвитку А. – одна з головних проблем біології.

АДАПТОВАНІСТЬ – здатність організмів існувати в умовах впливу несприятливих факторів середовища (посухи, холоду, будь-якої форми забруднення (фізичного, хімічного)).

На основі врахування витривалості організмів проводиться екологічне нормування впливу на екосистеми антропогенних навантажень, які не повинні перевищувати граничних значень витривалості основних видів у даній екосистемі. Наприклад, для підприємств встановлюються гранично допустимі обсяги скидання забруднюючих речовин у водойми.

АДВЕНТИВНІСТЬ – переміщення (іміграція) виду з одного біоценозу або області поширення (ареалу) в інший з наступною аклиматизацією. А. є результатом випадкового занесення організмів людиною або різними природними чинниками (тваринами, водними і повітряними течіями тощо) в нові регіони. Основою А. є адаптивні механізми процесу обміну речовин. Перебудови, які при цьому відбуваються, лежать у межах норми реакції популяцій і не порушують їх генетичну структуру. А. часто відіграє важливу роль у формуванні угруповань, оскільки занесені види можуть займати в них певне положення, а іноді навіть перешкоджати відтворенню місцевих видів, напр., масове розмноження європейських айстрових в Аргентині, кактусів в Австралії.

АДСОРБЦІЯ (від лат. поглинаю) – поглинання речовини в газоподібному або розчиненому стані поверхнею твердих або рідких тіл (адсорбентів), зокрема біологічними мембранами. А. - це зміна концентрації (зазвичай у бік її збільшення) речовини поблизу поверхні розділу фаз (“поглинання на поверхні”). А. є окремим випадком сорбції. Розрізняють А. фізичну та хемосорбцію. Використовують у техніці для одержання й очищення різних речовин. У біологічних системах з А. пов’язані процеси всмоктування, перші етапи взаємодії ферментів із субстратом, захисні реакції проти токсичних речовин тощо.

АЕРАЦІЯ – природне або штучне надходження повітря в будь-яке середовище (воду, ґрунт і т. п.).

АЕРОБИ, аеробні організми – організми, здатні жити і розвиватися лише при наявності вільного молекулярного кисню, який вони використовують як окислювач.

АЕРОБІОСФЕРА – приземний шар атмосфери (від поверхні Землі до 6-7 км над нею), в якому постійно існують живі організми і мають здатність нормально жити і розмножуватися при наявності необхідних субстратів.

АЕРОБНИЙ - існуючий або триваючий у присутності кисню (організм, процес тощо).

АЕРОЗОЛЬ – газоподібне середовище із зваженими в ній твердими або рідкими частками. До аерозолів відносяться дим, туман. А. є найнебезпечнішим елементом хімічного забруднення атмосфери. Найчастіше розміри часток А. лежать у межах 0,001—1000 мкм. Найнебезпечнішими для легенів людини є частки від 0,5 до 5 мкм, більш великі затримуються в порожнині носа, а дрібні у дихальних шляхах не осідають і видихаються. Серед А. розрізняють пил (тверді частки, взважені в газоподібному середовищі), дим (продукти конденсації газу), туман (рідкі частки у повітрі). Нині в атмосфері існують у зваженому стані не менше 20 млн. т часток, з яких приблизно 3/4 — викиди промислових підприємств. Антропогенні А. служать забруднювачами середовища життя (атмосфери), містять канцерогенні та тератогенні речовини. Природним джерелом А. служать вулкани, гейзери, гірські породи, що руйнуються; пилові бурі, ґрунтова ерозія та пожежі.

АЕРОКОСМІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ – варіант дистанційних методів дослідження; система методів вивчення властивостей ландшафтів та їх змін з використанням гелікоптерів, літаків, пілотованих космічних кораблів, орбітальних станцій і спеціальних космічних апаратів, оснащених, як правило, різноманітною знімальною апаратурою. Виділяють візуальні, фотографічні, електронні та геофізичні методи дослідження. Застосування А.М.Д. прискорює і спрощує процес картографування і має велике значення для організації моніторингу за станом навколишнього середовища.

АЕРОТАКСАЦІЯ [відгр. aer- повітря ілат. taxatio- оцінка] - якісна і кількісна оцінка природних ресурсів (головним чином лісів) за допомогою літальних апаратів шляхом візуального їх визначення чи аналізу аерофотозйомок.

АЕРОТЕНК- спорудження для біологічної очистки стічних вод; резервуар, що містить аеробні мікроорганізми і продувається повітрям.

АКВАКУЛЬТУРА – система заходів із штучного розведення в спеціальних водоймах, басейнах або морських господарствах різноманітних господарсько-цінних видів рослин або тварин. Головними завданнями А. є значне збільшення об’єму харчової та іншої продукції, що отримує людство, та зменшення антропогенного тиску на природні популяції цих видів, їх відтворення.

АКВАТОРІЯ – водний простір водойми, моря або океану, обмежений певними природними, штучними або умовними межами. В екології А. розглядають як об’ємне формування, що включає водну товщу від дна до поверхні та атмосферу над нею.

АКЛИМАТИЗАЦІЯ – пристосування організмів до нових умов існування, в які вони потрапляють природним шляхом, або переносяться (свідомо чи випадково) людиною. А. включає пристосування до кліматичних, фізико-хімічних, ґрунтових умов нового середовища та до нових біоценозів. Це пристосування відбувається внаслідок не спадкових змін норми реакції організмів, характеру та інтенсивності обміну речовин або під впливом природного добору шляхом зміни генетичної структури популяцій виду (справжня А.). Розрізняють декілька ступенів А.: 1 ступінь – здатність однорічних тропічних рослин (наприклад, баклажан) розвиватись і плодоносити у культурі; здатність тропічних тварин (австралійський страус та ін.) жити цілий рік на відкритому повітрі помірного клімату (напр., у зоопарках); 2 рівень – здатність переселених рослин та тварин жити постійно в нових природних умовах при ретельному догляді людини (катальпа бігонієвидна, нутрія);

3 рівень – здатність рослин (клен червоний та ін.) та тварин (норка американська) розвиватись і розмножуватись у нових умовах не гірше, ніж місцеві форми; 4 рівень – здатність акліматизованого виду розмножуватись швидше в новому середовищі існування аж до витіснення місцевих форм (наприклад, елодея та колорадський жук в Європі).

АКТИВНИЙ МУЛ - накопичення значної кількості мікроорганізмів, які в процесі біологічного очищення стічних вод споживають розчинні органічні сполуки, що містяться у воді.

АКУМУЛЯЦІЯ – процес нагромадження на поверхні Землі, в організмах, на дні природних і штучних водойм продуктів ерозії, солей, органічних решток, різноманітних забруднювачів унаслідок діяльності вітру, води, вулканів, льодовиків та інших геологічних та біологічних чинників.

АКУМУЛЯЦІЯ ЗАБРУДНЮВАЧІВ ОРГАНІЗМАМИ - накопичення в живих організмах хімічних речовин, що забруднюють середовище помешкання. Оскільки обсяг їжі за тривалий час значно перевищує масу споживача, а забруднюючі речовини не у всіх випадках повністю виводяться з організму з виділеннями, на кожному наступному рівні екологічної піраміди (трофічного ланцюгу) накопичується значно більша концентрація стійких забруднювачів.

АЛАРМІЗМ (А.) — уявлення про неминучість глобальної екологічної кризи внаслідок нерегульованого росту народонаселення планети, виснаження ресурсів, обмеження біологічної різноманітності та забруднення оточуючого середовища.

АЛЕЛОГЕН – хімічна речовина, що спричинює алелопатію.

АЛЕЛОПАТІЯ – взаємний або односпрямований вплив рослин, що входять до складу фітоценозу та ростуть на одній ділянці, зумовлений виділенням ними в навколишнє середовище фізіологічно активних речовин -рідких або газоподібних хімічних продуктів життєдіяльності, які змінюють стан середовища. Явище А. враховують та застосовують у сільському господарстві при розробці сівозмін і мішаних посівів, для запобігання ґрунтовій втомі, боротьбі з бур’янами, шкідниками тощо. Явище А. слід враховувати при спільному вирощуванні різних видів рослин.

Кількість і склад речовин, що виділяються у повітря, ґрунт, воду, залежать від виду, органу, фізіологічного стану рослин, умов вегетації. Метаболіти одних рослин діють на інші рослини через зміну складу навколишнього середовища. Алелопатичний взаємовплив спричинює зміни у загальному обміні речовин, анатомічній структурі рослинних тканин, інтенсивності перебігу фізіологічних процесів: дихання, фотосинтезу, надходження поживних речовин тощо. А., як і інші взаємовідносини видів рослин, лежить в основі виникнення, розвитку, заміни рослинних угруповань, відіграє важливу роль у процесі ґрунтоутворення.

АЛОХОРІЯ – поширення діаспор (плодів, насіння, спор) за допомогою зовнішніх чинників (вітру, води, тварин, людини).

АЛОХТОННІ ОРГАНІЗМИ – організми, що населяють певну місцевість, але на відміну від автохтонних о., виникли в процесі еволюції в іншій місцевості. В області сучасного поширення А. потрапили в результаті розселення. Так, А. о. Північної Америки є опосум і кілька видів колібрі, що переселилися з Південної Америки.

АЛЬТЕРНАТИВНІ ДЖЕРЕЛА ЕНЕРГІЇ – одержання енергії з відновлюваних природних ресурсів (енергія Сонця, вітру, припливів-відпливів, геотермальних джерел, біомаси).

АЛЬФА- РІЗНОМАНІТНІСТЬ - показник кількості та кількісного співвідношення видів у фітоценозі. Найпростішою характеристикою альфа-різноманітності є видова насиченість. За Р.Уіттекером (1986) у сучасній фітоценології розрізняють три категорії видового різноманіття: альфа, бета і гамма - різноманіття ( тобто різноманіття видів відповідно в угрупованнях, екосистемах та в межах ландшафтів).

На альфа-різноманітність фітоценозу впливають такі основні фактори (Миркин, 1986): 1. Екологічний об'єм місцезнаходження даного угруповання (або величина гіперпростору екологічних ніш). Не завжди з покращенням умов помешкання, тобто із збільшенням гіперпростору, видова різноманітність угруповань зростає. Кількість ценопопуляцій, які разом використовують ресурси середовища, визначає стратегію видів, що співіснують в угрупованні. 2. Стратегічний спектр складових елементів фітоценозу. Видова різноманітність угруповання тим вища, чим більш рівномірна віолентність рослин в угрупованні. 3. Абсолютний вік угруповання, тобто тривалість його існування у первинному стані. Ці три фактори можуть посилювати чи послаблювати дію один одного, тому прогнозувати стан альфа-різноманіття угруповання дуже важко.

Серед рослинних угруповань світу найбагатшими у видовому відношенні є тропічні дощові ліси (гілеї), де зосереджено майже 50% світового генофонду рослин. Так, наприклад, в лісах Амазонії зосереджено близько 10% світового фітогенофонду. На Україні високою альфа-різноманітністю характеризуються степи та дубові ліси. За даними Ю.Р.Шеляг-Сосонка (1974), видова насиченість діброви ліщиново-ялицевої (Quercetum coryloso-aegopodiosum) у лісостеповій зоні досягає 241 вид.

АНАБІОЗ – стан організму, за якого життєві процеси тимчасово припиняються або уповільнюються так, що зникають усі помітні прояви життя. А.о. є однією з форм пристосування організмів до несприятливих умов існування (зміна температури, вологості, нестача корму тощо). При А. в організмів значно знижується обмін речовин. Стан А. може тривати від кількох хвилин до багатьох років. Якщо умови існування поліпшуються, нормалізуються і життєві функції. А. відомий у мікроорганізмів, багатоклітинних рослин, найпростіших, безхребетних та хребетних тварин.

АНАЕРОБИ - організми, здатні існувати в середовищі без доступу кисню.

АНАЕРОБНИЙ - існуючий при відсутності кисню (організм, процес тощо).

АНАЛІЗ СИСТЕМНИЙ – процес переводу фізичних чи біологічних параметрів у будь-якій екологічній системі в ряд математичних залежностей та операцій над ними. Така математична система називається моделлю. Першими математичними моделями найпростіших екологічних систем “хижак-жертва” та “паразит-хазяїн” були теоретичні розробки італійського математика В.Вольтера, проведені у 1931 році, які послужили поштовхом для побудови більш складних моделей харчових відносин популяцій у біоценозах. З появою ЕОМ з’явилися можливості моделювання більш складних саморегульованих систем із зворотнім зв’язком – популяцій, біоценозів і біогеоценозів. Нині моделювання займає провідне місце в екологічному прогнозуванні.

АНТИБІОЗ - тип біотичного зв’язку, коли обидві взаємодіючі популяції (або одна з них) мають негативний вплив на іншу.

АНТРОПОГЕННЕ НАВАНТАЖЕННЯ (А.н.) — ступінь впливу людини та її діяльності на природу. А.н. включає: 1) використання ресурсів популяцій видів, що входять до складу екосистем (полювання, рибалка, заготівля лікарських рослин, вирубка дерев), 2) випасання худоби, 3) рекреаційний вплив, 4) забруднення водойм (скидання промислових, побутових та сільськогосподарських стоків), 5) випадіння з атмосфери зважених твердих часток або кислотних дощів та ін. Якщо А.н. змінюється щорічно, то вона може спричинювати флуктуації екосистем. При постійному впливі на екосистеми А.н. спричинює екологічні сукцесії. При раціональному природокористуванні А.н. регулюється через екологічне нормування до рівня, безпечного для екосистем.

АНТРОПОГЕННІ ЗМІНИ В ПРИРОДІ - зміни в природному середовищі, які є результатом господарської діяльності людини.

АНТРОПОГЕННІ ЧИННИКИ (ФАКТОРИ) – чинники впливу людської діяльності на органічний світ. Розрізняють такі види впливу А.ч.: непрямі та прямі, позитивні та негативні. Прямий вплив спрямований безпосередньо на живі організми (напр., штучне розведення риб, птахів тощо). Непрямий вплив здійснюється шляхом зміни клімату, фізичного стану та хімізму атмосфери і водойм, будови поверхні землі, ґрунту, рослинного та тваринного світу, що призводить до змін та порушень умов існування організмів.

АНТРОПОСФЕРА – 1) Частина біосфери, де живе і яку використовує людство. 2) Сфера Землі та найближчого космосу, що використовується людством і зазнає внаслідок цього певних змін.

АНТРОПОФІТИ (від грец. людина і рослина) - види рослин, що потрапили до місцевої флори завдяки діяльності людини (свідомій чи несвідомій), та ті, що постійно зустрічаються на створених людиною місцях помешкання. Розрізняють такі категорії А.: культурні, окультурені, рудеральні.

АНТРОПОХОРИ (від грец. людина і рухаюсь) - види рослин та грибів, зачатки яких (насіння, спори) ненавмисно поширює людина.

АПВЕЛИНГ – вертикальне переміщення глибинних вод у верхні шари океану. Найчастіше виникає при згінних вітрах у прибережних районах. Унаслідок А. з водою на поверхню піднімаються азот, фосфор та інші біогенні хімічні елементи, що сприяє підвищенню біологічної продуктивності водойм.

АРБОРИЦИДИ - хімічні речовини, які застосовують для знищення небажаних дерев та чагарників. Найефективнішими є препарати 2,4-Д (солі та ефіри), циклорама (раундап, гарлон) та ін.

АРИДИЗАЦІЯ СУХОДОЛУ [від лат. aridus - сухий] – складний та різноманітний комплекс процесів зменшення ступеню зволоженості територій та викликаного цим скорочення біологічної продуктивності екосистем.

АРИДНА ЗОНА (від лат. сухий) – зона посухи. Частина земної поверхні (на суходолі та над океаном), де величина випаровування перевищує кількість опадів. На суходолі це території з високим рівнем сонячної інсоляції, значними добовими та річними коливаннями температури (пустелі, напівпустелі, сухі степи).

АРИДНИЙ КЛІМАТ [від лат. aridus - сухий] – посушливий клімат територій з недостатнім атмосферним зволоженням та високими температурами повітря, зі значними добовими коливаннями.

В умовах аридного клімату домінують ландшафти пустель та напівпустель, широко розповсюджені еолові форми рельєфу.

АРКОЛОГІЯ (архітектура + екологія) – найсучасніший напрямок в архітектурі, районному та міському плануванні, який прагне максимально врахувати екологічні та соціально-економічні потреби людини. А. намагається наблизити людей до природи (створення поблизу житлових масивів та будинків зелених зон відпочинку), позбавити їх монотонності міського простору (будівництво будинків різної конфігурації, забарвлення) та гіподинамії; правильно розподілити населення за площею ( не більше 100 чол./ га, будівництво мікрорайонів на 30 тис. людей із співвідношенням багатоповерхових і малоповерхових будинків у пропорції 3:7), забезпечує збереження зелених насаджень на площі не менше 50% простору населеного пункту з ізоляцією населення від мереж руху автотранспорту; створити умови для спілкування людей.

АСИМІЛЯЦІЯ (АНАБОЛІЗМ) – сукупність хімічних процесів (перетворення та використання органічних речовин, які надходять із зовнішнього середовища); синтез складних молекул з більш простих, що відбувається з використанням енергії. Найважливішим процесом А., що має планетарне значення, є фотосинтез.

АСИМІЛЮЮЧА ВЛАСТИВІСТЬ ВОДНОГО ОБЄКТУ – властивість водного об’єкту поглинати певну масу забруднюючих речовин (а також певну кількість тепла) на одиницю часу без порушення норм якості води у контрольному пункті або пункті водокористування.

АСИМІЛЯЦІЙНА ЄМНІСТЬ ЕКОСИСТЕМИ – показник максимальної динамічної ємності кількості забруднюючої речовини, яку може бути накопичено, зруйновано, трансформовано та виведено за межі екосистеми без порушення нормальної її діяльності.

Величина а.є.е. залежить від багатьох природних та антропогенних факторів, фізичних та хімічних властивостей забруднюючої речовини, але вирішальну роль при цьому відіграють біологічні процеси. Наприклад, за практичною оцінкою а.є. океану можна виділити 3 основних процеси: гідродинаміку, мікробіологічне окислення органічних забруднюючих речовин, біологічну седиментацію.

АСОЦІАЦІЯ (від пізньолат. з’єднання) – 1) Угруповання мікроорганізмів, які постійно існують разом та (або) розвиваються взаємообумовленим чином. 2) Рослинна А.- основна класифікаційна одиниця рослинного покриву; сукупність однорідних фітоценозів з подібною структурою, видовим складом та взаємодією рослин між собою та з навколишнім середовищем.

АСОЦІАЦІЯ ГЕОХІМІЧНА [лат. associatio – сполука, обєднання] – група хімічних елементів, що знаходиться в окремих природних областях поверхневого шару земної кори.

Так, перша а.г. утворена воднем, вуглецем, азотом та киснем і відповідає живій речовині. Концепція розроблена В. І. Вернадським та А. Е. Ферсманом.

АСОЦІАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНА – група організмів, популяцій, що спільно мешкають у певних природних умовах. А. е. може мати тимчасовий або постійний характер у залежності від умов середовища та життєвої необхідності. Синонім: угруповання.

АСПЕКТ РОСЛИННИЙ – зовнішній вид рослинного угруповання; залежить від флористичного складу та ярусної будови угруповання, поширеності видів та їх ритмологічної фази.

АТМОСФЕРА [від гр. atmos - пар и sphaire - шар] - газоподібна оболонка Землі та інших небесних тіл. Сучасна атмосфера в значній мірі продукт біогенного походження (тобто продукт життєдіяльності організмів біосфери). Простежується до висоти 2 тис. км. За розподілом температури у вертикальному напрямку її поділяють на: тропосферу, стратосферу, мезосферу, термосферу, екзосферу. У приземній частині А. переважно складається з азоту (78,08%), кисню (20,95%), аргону (0,93%), водяної пари (0,2-2,6%), вуглекислого газу (0,03%). Газовий склад А. слугує найбільш яскравим інтегральним індикатором стану біосфери. Повне оновлення кисню планети за допомогою живої речовини відбувається за 5200-5800 років, вуглекислоти – за 300-395 років. До складу А. входить тропосфера - нижній 12-кілометровий шар, що впливає на погоду; тут міститься зважена у повітрі водяна пара, яка рухається при нерівномірному нагріванні поверхні планети; складає 2/3 маси всієї А. У тропосфері спостерігається інтенсивна атмосферна турбулентність і розвиваються погодні процеси (утворення хмар, випадіння опадів тощо). Над тропосферою розміщений перехідний шар - тропопауза, вище якої знаходиться стратосфера (досягає висоти 50 км; вона включає озоновий шар з максимальною концентрацією озону на висоті від 20 до 30 км). Мезосфера знаходиться на висоті від 50 до 85 км).

АТОЛИ (з англ., що походить від мальдивськ. кораловий острів) – плоскі низовинні коралові острови у формі кільця; всередині - мілководна лагуна. Як правило, А. сполучаються з відкритим океаном через вузький канал.

АТОМНІ ЕЛЕКТРОСТАНЦІЇ (АЕС) - електростанції, що виробляють енергію за рахунок «спалювання» ядерного палива (керованої термоядерної реакції).

Найважливіша частина ядерного реактора – паливні елементи – являє собою касету стрижнів, що містять диоксид урану, укладений в оболонку з міцного сплаву високоякісної сталі з цирконієм. Термін їх служби близько трьох років, після чого стрижні стають найнебезпечнішою фракцією радіоактивних відходів високої активності. Їх переробка можлива при замкнутому ядерному паливному циклі або при похованні (відкритий паливний цикл).

Існує декілька типів АЕС, на яких використовуються різні типи реакторів (установок, з яких виходить тепло від термоядерних реакцій): водяні реактори, реактори на швидких нейтронах, високотемпературні реактори, водно-графітові реактори великої потужності (переважаючий тип реакторів у країнах колишнього СРСР ). АЕС впливають на навколишнє середовище не тільки в результаті радіоактивного забруднення, особливо при аваріях, а й як потужній фактор теплового забруднення. На АЕС накопичуються радіоактивні відходи. Існують суворі екологічні нормативи гранично допустимих радіаційних навантажень на працівників АЕС.

АТРАКТАНТИ (від лат. до себе) – природні та синтетичні речовини для приваблювання тварин. Діють на хеморецептори тварин. А. використовують як принади у пастках для знищення комах-шкідників, відлову хутрових звірів, у дератизаційних заходах та для визначення ступеню забрудненості посівів.







Дата добавления: 2015-10-19; просмотров: 149. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.009 сек.) русская версия | украинская версия