Студопедия Главная Случайная страница Задать вопрос

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ПЕРЕДМОВА 2 страница




АУТЕКОЛОГІЯ - розділ екології, який вивчає вплив чинників довкілля на окремі організми, популяції і види (рослин, тварин, грибів, бактерій).

Завдання аутекології – виявлення фізіологічних, морфологічних та інших пристосувань (адаптацій) видів до різних екологічних умов: режиму зволоження, високих і низьких температур, засолення ґрунтів (для рослин).

В останні роки у аутекології з'явилося нове завдання – вивчення механізмів реагування організмів на різні варіанти хімічного і фізичного забруднення середовища (включаючи радіоактивне забруднення).

Аутекологія досліджує закономірності життєдіяльності організмів у межах їх природного середовища існування з урахуванням змін, які вносяться у середовище діяльністю людини. Зазвичай особлива увага приділяється життєвим процесам та поведінці як способам пристосування до факторів середовища. Вперше А. виділена у самостійний розділ екології на ІІІ Міжнародному ботанічному конгресі (1910).

Теоретична основа аутекології – її закони:

Закон оптимуму: за будь-яким екологічним фактором організм має певні межі поширення (межі толерантності).

Як правило, в центрі ряду значень фактора, обмеженого межами толерантності, лежить область найбільш сприятливих умов життя організму, при яких формується найбільша біомаса і висока щільність популяції. Навпаки, біля меж толерантності розташовані зони пригнічення життєдіяльності організмів, знижується щільність їх популяцій і види стають найбільш вразливими до дії несприятливих екологічних факторів, включаючи і вплив людини.

Закон індивідуальності екологічної поширеності видів: кожен вид по кожному екологічному фактору розподілений по-своєму, криві розподілів різних видів перекриваються, але їх оптимуми різняться.

З цієї причини при зміні умов середовища в просторі (наприклад, від сухої вершини пагорба до вологого яру) або в часі (при пересиханні озера, посиленні випасу, заростанні скель) склад екосистем змінюється поступово. Відомий російський еколог Л. Г. Раменський сформулював цей закон образно: «Види - це не рота солдатів, що марширують в ногу».

Закон лімітуючих (обмежуючих) чинників: найважливішим для поширення виду є той фактор, значення якого знаходиться в мінімумі або максимумі. Наприклад, у степовій зоні лімітуючим фактором розвитку рослин є зволоження (значення знаходиться в мінімумі) або засолення ґрунту (значення знаходиться в максимумі), а в лісовій - забезпеченість поживними елементами (значення знаходяться в мінімумі).

Закони аутекології широко використовуються в сільськогосподарській практиці, наприклад, при доборі сортів рослин і порід тварин, які найбільш доцільно вирощувати або розводити в конкретному регіоні.

АУДИТОР У СФЕРІ ЕКОЛОГІЇ (аудитор-еколог) - особа, кваліфікована для проведення екологічних аудитів.

АУДИТ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ НАВКОЛИШНІМ СЕРЕДОВИЩЕМ–систематичний і документально оформлений процес перевірки об'єктивно одержаних та оцінених аудиторських даних для визначення відповідності (або невідповідності) системи управління навколишнім середовищем, прийнятої в організації, критеріям аудиту такої системи, а також повідомлення клієнту результатів, отриманих у ході перевірки.

АФОТИЧНА ЗОНА (від грецьк. без світла) – зона водойми, куди не проникає сонячне світло (переважно у морях, глибоководних озерах і водосховищах). Область розвитку життя без світла.

АЦИДИФІКАЦІЯ (ґрунтів, природних вод) [від лат. acidus-кислий іfacere- робити] – збільшення кислотності (зменшення величини водневого показника -рН) природних компонентів (води, ґрунту); відбувається внаслідок застосування фізіологічно-кислих мінеральних добрив і випадання кислотних опадів.

АЦИДОФІЛИ (А.) – рослини кислих ґрунтів. Типовими А., що мешкають на кислих субстратах (рН3,5-4,5), є рослини сфагнових боліт: журавлина, сфагнові мохи. На сильно кислих ґрунтах ростуть верес, щучка звивиста, шавлія мала. На середньо кислих і слабко кислих ґрунтах (рН4,5-6,5) мешкають мітлиця собача, щучка дерниста, погримок великий.

А. можуть використовуватися як індикатори кислих ґрунтів. Наприклад, поява в травостої луку великої кількості А. свідчить про небажаний напрямок зміни ґрунтів і про початок виродження луку, отже, про необхідність вапнування ґрунту.

Б

БАГАТСТВО ВИДОВЕ – характеристика спільноти, обумовлена відносною або абсолютною кількістю видів.

БАЛАНС ТЕПЛОВИЙ - сукупність приходу і відтоку тепла. Розрізняють б. т. атмосфери, ґрунту, Землі. У б.т. Землі відбувається його порушення в результаті виробничої діяльності людини.

БАСЕЙН ВОДОЙМИ - частина земної поверхні, до якої входять поверхневий та підземний водозбори річки, озера, водосховища.

БАСЕЙН ВОДОЗБІРНИЙ, або водозбір – територія, з якої у річку чи озеро стікають поверхневі і підземні води. Б.в. обмежений водорозділом.

БАСЕЙН ПІДЗЕМНИХ ВОД- сукупність водоносних горизонтів і слабко прониклих (водотривких) пластів, що характеризується замкнутим балансом підземних вод (тобто балансом у багаторічному вимірі величин живлення та втрати підземних вод).

БАСЕЙНОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТОКУ– регулювання річкового стоку в природних умовах у результаті тимчасового затримання в басейні річки частини талих снігових і дощових вод.

БАТІАЛЬ (від грецьк. глибокий) – зона Світового океану, яка займає проміжне положення між неретичною (мілководною) та абісальною (глибоководною) зонами; материковий схил від 200 до 2500 м. Б. існує на усіх материках, займає біля 15% площі дна океану. Б. населяють переважно бактерії, гриби, тварини. Останні існують за рахунок органічних речовин, що потрапляють з верхніх частин водойми. Фотосинтезуючі організми відсутні або рослинний світ збіднений через нестачу або відсутність освітлення. Виняток складають “оази життя” поблизу підводних викидів термальних вод. Тут бурхливо розвиваються автотрофні ціанобактерії, за рахунок яких існує багата та своєрідна фауна дна.

БЕДЛЕНД [від англ. badlands-погані, погані землі] – ландшафт, різко і складно розчленований, низько гірський, що складається із заплутаної мережі розгалужених вузьких вододілів; важко прохідний і непридатний для землеробства. Б.зустрічаються переважно в аридному або сухому тропічному кліматі.

БЕЗПЕКА ЕКОЛОГІЧНА– положення, при якому відсутня загроза нанесення шкоди природному середовищу та здоров'ю населення.

Б.Е. може бути кількісно оцінена ступенем екологічного ризику (в цьому аспекті Б.Е. має місце тоді, коли ризик не перевищує деякого прийнятного рівня) і досягається сукупністю заходів, спрямованих на зниження негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище.

БЕЗСТІЧНА ОБЛАСТЬ – область внутрішньоматерикового стоку, позбавлена зв'язку з океаном через річкові системи. Зазвичай розташована в аридній зоні, а також на територіях з плоским рельєфом. Велика частина води гідрографічної мережі видаляється внутрішнім дренажем. Має здатність до акумуляції забруднюючих речовин. Прикладом Б.О. в тропічної зоні служать басейни Нігера і Оріноко.

БЕНТАЛЬ (від грецьк. глибина) – зона життя на дні водойми (моря, озера).

БЕНТОС (від грецьк. глибина) – сукупність організмів, що живуть на дні та у ґрунті водойм. Б. поділяють на зообентос (найпростіші, губки, кишковопорожнинні, поліхети, ракоподібні, голкошкірі, молюски) та фітобентос (водорості, рідко - вищі рослини).

БЕРЕГОВА ЛІНІЯ– лінія, обумовлена постійним рівнем води, а в разі періодичної зміни рівня води - лінія максимального відпливу.

БЕТА-РІЗНОМАНІТНІСТЬ – показник, що вимірює ступінь диференційованості видів за градієнтами місцеперебування, тобто швидкість зміни флористичного складу фітоценозу за просторовим і екологічним градієнтами ландшафту.

БЕЧІВНИК– смуга суходолу уздовж берегів водних об'єктів загального користування; ширина бечівнику не може перевищувати 20 м.

БІОАКУМУЛЯЦІЯ – накопичення в організмах високих трофічних рівнів забруднювачів, які надходять разом з їжею або поглинаються з навколишнього середовища, але не розкладаються і не виділяються у середовище.

БІОАСИМІЛЯЦІЯ– включення речовин, що надходять із зовнішнього середовища, до складу власного тіла організму (протоплазму його клітин або відкладення про запас).

БІОГАЗ – суміш газів, в якій переважають метан (55-65%) і диоксид карбону (35-45%). Б. утворюється в процесі анаеробного розкладання гною, соломи та інших органічних відходів. Як джерело енергії Б. накопичується у спеціальних установках (метантенках), в яких зброджується біомаса залишків органічних продуктів рослинництва, тваринництва; гній, фекалії і т.д. Сільське господарство Індії на 20% забезпечує себе енергією за рахунок невеликих установок з одержання Б. У Китаї таких установок уже понад 100 млн. Тона гною або іншої біомаси, що піддається зброджуванню, дає 500 м3 Б., що еквівалентно 350 л бензину.

Органічна маса, що залишилася після виробництва Б., є цінним добривом, причому виробництво Б. можливе з рідкого гною тваринницьких комплексів. Отримання Б. екологічно доцільно і вигідно, тому що дозволяє знизити витрати на пальне чи електроенергію для роботи ферми і дає можливість ефективно переробити безпідстилковий гній, перетворивши його в органічне добриво. Отримання Б. – біологічний варіант геліоенергетики.

БІОГЕНЕЗ – етапи еволюції органічного світу на Землі:

1. Виникнення біологічного кругообігу речовин у біосфері.

2. Виникнення багатоклітинних організмів, що ускладнило циклічну структуру біосфери.

БІОГЕННА РЕЧОВИНА– речовина, яка виникла в результаті життєдіяльності організмів, наприклад, вугілля, нафта, бітуми, вапняки тощо.

БІОГЕННИЙ КРУГООБІГ– див. Біологічний кругообіг речовин.

БІОГЕННІ ЕЛЕМЕНТИ – хімічні елементи, які неодмінно входять до складу клітин живих організмів. Синонім – Біофіли.

БІОГЕННІ ПОРОДИ– гірські породи, що складаються в основному із залишків відмерлих тварин (зоогенні гірські породи), рослин (фітогенні гірські породи) і продуктів їх життєдіяльності.

БІОГЕННІ ПРОЦЕСИ [відгр. bios- життя іgenos- рід, походження] – процеси, спричинені живою речовиною та пов'язані з нею (напр., біогенний кругообіг).

БІОГЕОГРАФІЯ [відгр. bios- життяі географія] – наукова дисципліна, що вивчає закономірності розподілу рослинного покриву і тваринного населення в біосфері.

БІОГЕОГРАФІЧНА ОБЛАСТЬ– велика за площею флористично—фауністична частина земної кулі, що виділяється головним чином за спільністю історико-еволюційного розвитку фауни та флори.

Зазвичай усередині області флора і фауна характеризуються високим ступенем однорідності. При переході від однієї Б.О. до іншої спостерігається різка зміна таксономічного складу на рівні родів і родин.

БІОГЕОГРАФІЧНИЙ БАР'ЄР – будь-яка перешкода (географічного та біологічного характеру) на шляху поширення виду або спільноти тварин і рослин. Наприклад, ізотерма 100С лімітує поширення на північ терміта Reticulitermes lucifugus.

БІОГЕОХІМІЧНИЙ БАР'ЄР, або ландшафтно-геохімічний бар'єр –зона різко підвищених концентрацій тих чи інших хімічних елементів у порівнянні з середнім вмістом їх у даному ландшафті (ландшафтним Кларком).

Б.б. виникає зазвичай у зоні контакту між елементарними ландшафтами (фаціями, біогеоценозами), що відрізняються за фізичними (наприклад, рівнем фільтрації), хімічними (відмінність окислювально-відновних, кислотно-лужних умов) або біологічними (активна діяльність певних груп мікроорганізмів) властивостями.

БІОГЕОХІМІЧНІ АНОМАЛІЇ– масові порушення розвитку, росту і функціонування живих організмів, що спостерігаються на певній території (біогеохімічній провінції), спричинені недостатнім або надмірним вмістом у середовищі (біотопі) певних елементів.

БІОГЕОХІМІЧНІ КРУГООБІГИ ХІМІЧНИХ ЕЛЕМЕНТІВ –циклічні процеси переміщення і трансформації хімічних елементів у межах біосфери, що відбуваються між її (біо)хорологічними підрозділами: біогеоценозами, ландшафтами тощо. Див. КРУГООБІГ РЕЧОВИН.

Слід розрізняти: Біологічний кругообіг речовин і Геологічний кругообіг речовин.

БІОГЕОХІМІЧНИЙ ЦИКЛ – кругообіг хімічних речовин з неорганічної природи через живі організми назад у неорганічну природу. Ця біогенна міграція атомів відбувається з використанням сонячної енергії та енергії хімічних реакцій і відбувається за участю живих організмів.

Всі Б.ц. – сучасна динамічна основа існування життя на планеті; вони взаємопов’язані, кожний з них відіграє властиву йому роль в еволюції біосфери. Тривалість циклів кругообігу різних речовин є різною: час, достатній для повного обігу всього вуглекислого газу атмосфери через фотосинтез, складає близько 300 років, кисню атмосфери через фотосинтез – 2000 – 2500 років; азоту атмосфери через біологічну фіксацію, окислення електричними розрядами – приблизно 100 млн. років; води через випаровування - приблизно 1 млн. років. У великому та малому кругообігах приймають участь багато хімічних елементів та їх сполук, але найважливішими з них є кругообіги біогенних елементів – оксигену, карбону, гідрогену, нітрогену, фосфору, сірки та води. Велике значення мають кругообіги токсичних елементів – ртуті та свинцю. З великого кругообігу у малий (біологічний) надходять багато речовин антропогенного походження (ДДТ, пестициди, радіонукліди).

БІОГЕОЦЕНОЗ [від гр. bios - життя, ge - земля і koinos - загальний] - "сукупність на певній території земної поверхні однорідних природних явищ (атмосфери, гірської породи, рослинності, тваринного світу та світу мікроорганізмів, ґрунту і гідрологічних умов), що має свою особливу специфіку взаємодій цих компонентів та певних типів обміну речовиною та енергією їх між собою і з іншими явищами природи; ця сукупність являє собою внутрішньо суперечливу діалектичну єдність, що знаходиться в постійному русі, розвитку "(В.М. Сукачьов).

Б. – основний об'єкт дослідження біогеоценології; однорідна ділянка земної поверхні з певним складом живих (біоценоз) та косних (біотоп) компонентів, об’єднаних обміном речовини та енергії в єдиний природний комплекс. Б.- елементарна одиниця біосфери. Термін “біогеоценоз” часто використовується як синонім терміну “екосистема”, але ці поняття не можна ототожнювати, оскільки останній є більш ширшим. Термін “екосистема” запропонований англійським ботаніком А.Тенслі у 1935 році.

БІОГЕОЦЕНОЛОГІЯ [від гр. bios - життя, ge - земля, koinos - загальний и logos - слово, вчення] –наукова дисципліна, що вивчає будову та функціонування біогеоценозів; галузь знань, що інтегрує біологію (екологію) та географію. Засновником біогеоценології є російський вчений В.М.Сукачьов (1880-1967).

БІОДЕГРАДАЦІЯ– властивість матеріалів або речовин змінювати свою структуру або якість під впливом біологічних об'єктів.

БІОДІАГНОСТИКА [від грецьк. bios- життя і diagnosticos- здатний розпізнавати] – виявлення причин або факторів зміни стану середовища на основі видів – біологічних індикаторів з вузько специфічними реакціями та відносинами. Включає біоіндикацію та біотестування.

БІОІНДИКАЦІЯ– оцінка якості середовища помешкання та його окремих характеристик за оцінкою стану біоти в природних умовах.

БІОКОСНЕ ТІЛО [від грецьк. bios- життя і відсталий] – тіло, утворене одночасно живими організмами і косними процесами; структура з живої та косної речовини.

Приклади Б.Т. (за В.І. Вернадським): ґрунт; морська, річкова, озерна вода; нафта, бітуми.

БІОЛОГІЧНА АЗОТФІКСАЦІЯ (Б.А.) – засвоєння деякими мікроорганізмами молекулярного азоту атмосфери і включення його до складу органічних сполук. Б.А. – найважливіший етап кругообігу азоту в біосфері; основний процес, що забезпечує азотом природні екосистеми. Б.а. -найбільш екологічний варіант забезпечення азотом агроекосистем. Здатністю Б.А. володіють деякі бактерії, ціанобактерії і актиноміцети.

Розрізняють два основні типи Б.А.: симбіотичну і асоціативну. У першому випадку азотфіксатори симбіотично пов'язані з рослинами відносинами за типом мутуалізму. Вони утворюють бульби на коренях рослин (азотфіксуючі бактерії у бобових, актиноміцети у вільхи) або живуть на листках рослин (ціанобактерії в листку водної папороті азолла). У другому випадку азотфіксатори живуть у ґрунті навколо кореня (в ризосфері) і використовують кореневі виділення органічних речовин. Існують бактерії-азотфіксатори, які вільно живуть у ґрунті, але їхній внесок у забезпечення рослин азотом незначний.

У природних екосистемах переважає асоціативна А., яка досягає 200 кг /га азоту на рік, що забезпечує кругообіг азоту і повністю компенсує його втрати внаслідок процесів денитрифікації. В агроекосистемах роль асоціативної Б.А. різко знижується і не перевищує 40 кг / га азоту за рік. З цієї причини для активізації Б.А. обробляють бобові рослини азот фіксуючими бактеріями. В Україні поле люцерни здатне накопичити за вегетаційний сезон 200-400 кг / га азоту, що повністю покриває потреби в ньому навіть при інтенсивному рослинництві. У південних районах люцерна при зрошенні може накопичувати до 700 кг / га азоту за рік, проте рекордсменом Б.А. є азолла, яка фіксує за вегетаційний сезон до 1000 кг / га азоту.

БІОЛОГІЧНА АКТИВНІСТЬ ГРУНТІВ - сукупність біологічних процесів у ґрунті. Про Б.а.п. судять за інтенсивністю дихання ґрунту (споживання кисню, виділення вуглекислоти), його ферментативною активністю. Підвищенню Б.а.п. сприяє внесення органічних і бактеріальних добрив, використання сидератів і правильних сівозмін, а також застосування меліорантів (вапна, гіпсу) для підтримання сприятливих фізико-хімічних властивостей ґрунту, та заходи, що поліпшують водний, окислювально-відновний і тепловий режими.

БІОЛОГІЧНА БРУТТО-ПРОДУКЦІЯ (валова) – те ж саме, що Біологічна продукція екосистеми.

БІОЛОГІЧНА ІНДИКАЦІЯ ВОДИ – оцінка якості води за наявністю водних організмів, які є індикаторами її забрудненості.

БІОЛОГІЧНА НЕТТО-ПРОДУКЦІЯ (чиста) – приріст біомаси живої речовини за вирахуванням відмерлої за одиницю часу (зазвичай за рік).

БІОЛОГІЧНА ПРОДУКТИВНІСТЬ – здатність рослин, тварин, мікроорганізмів, що входять до складу екосистеми, виробляти органічну речовину та відтворювати біомасу в процесі своєї життєдіяльності на основі притоку речовини та енергії. Б.п. зазвичай оцінюється через біологічну нетто-(первинну чисту) і брутто-(первинну загальну) продукцію, що виражаються у вагових одиницях на одиницю площі в одиницю часу (зазвичай за рік). Мірою Б.п. є продукція – кількість відтвореної біомаси на 1 м2 площі або в 1 м3 об’єму за одиницю часу; вимірюється у грамах вуглецю або сухої речовини.

Біомаса та продукція – основні показники екосистеми.

БІОЛОГІЧНА ПРОДУКЦІЯ ЕКОСИСТЕМИ (Б.п.е.) – приріст біомаси за одиницю часу. Б.п. вимірюється кількістю органічної речовини, створеної за одиницю часу на одиниці площі (т / га / рік, г/м2/день і т. д.).

Розрізняють первинну (створену рослинами та іншими автотрофами) та вторинну (створену гетеротрофами) Б.п. У складі первинноїБ.п. розрізняють валову (тобто загальну Б.п. фотосинтезу) ічистуБ.п. - «прибуток», яка залишається в рослинах після витрат на дихання. Чим сприятливішими є умови середовища, тим вище «прибуток». У несприятливих умовах жаркої або арктичної пустелі рослини витрачають на дихання до 80% Б.п. фотосинтезу, а в сприятливих умовах при рясних ресурсах тепла і вологи – не більше 30%.

При переході енергії з одного трофічного рівня на інший (від рослин до фітофагів, від фітофагів до зоофагів, від хижаків першого порядку до хижаків другого порядку і т.д.) з витратами на дихання і екскрементами втрачається приблизно 90% енергії. Крім того, фітофаги з'їдають тільки 30% біомаси рослин, інша частина поповнює запас детриту, який потім руйнується редуцентами. Тому вторинна Б.п. в 20-50 разів є меншою, ніж первинна.

За первинною Б.п. екосистеми поділяються на чотири класи.

1. Екосистеми дуже високої Б.п. - понад 2 кг/м2 за рік. До них належать високі та густі зарості очерету в дельтах річок України. За Б.п. вони близькі до екосистем тропічних вологих лісів і коралових рифів.

2. Екосистеми високої Б.п. - 1-2 кг/м2 на рік. Це дубово-липові ліси, прибережні зарості рогозу або очерету на озері, посіви кукурудзи та багаторічних трав, вирощені з використанням зрошення і високих доз мінеральних добрив.

3. Екосистеми помірної Б.п. - 0,25-1 кг/м2 на рік. Це переважна частина сільськогосподарських посівів, соснові та березові ліси; сіножаті та степи; озера, що заросли водними рослинами; «морські луки» з водоростей.

4. Екосистеми низької Б.п. - менше 0,25 кг/м2 на рік. Це пустелі жаркого клімату; арктичні пустелі островів Північного Льодовитого океану; тундри; витоптані худобою степові пасовища з низьким і рідким травостоєм; гірські степи, що розвиваються на ґрунтах потужністю не більше 5 см і складаються з рослин-каменелюбів, які вкривають поверхню субстрату на 20-40 %. Таку ж низьку Б.п. має більшість морських екосистем.

Середня Б.п. екосистем Землі не перевищує 0,3 кг/м2 на рік, оскільки на планеті переважають низькопродуктивні екосистеми пустель і океанів.

Від поняття Б.п. відрізняють поняття врожай (кількість органічної речовини, яка має господарську цінність) і біомаса. Наприклад, у поняття врожай луків не входить накопичена за рік біомаса коренів і надземна біомаса, розташована нижче лінії скошування або скусування трави випасними тваринами.

Загальна річна продукція наземної рослинності оцінюється приблизно у 180-200 млрд. тон, основна її частка припадає на тропічну зону.

Річна продукція океану складає близько 50-100 млрд. тон (1/3 всієї продукції біосфери). Дощові тропічні ліси, що характеризуються максимальною продуктивністю (20-25 т/га/рік) та біомасою (700-1000 т/га) – основні акумулятори вуглецю та джерела збагачення атмосфери киснем – ”легені” планети. Точний розрахунок потоку енергії та продуктивності дозволяє регулювати в екосистемах вихід вигідної для людини біомаси живих організмів та добре уявляти допустимі обсяги її вилучення без нанесення шкоди екосистемі.

БІОЛОГІЧНА ПРОДУКЦІЯ ПЕРВИННА – приріст біомаси (фітомаси) автотрофних організмів за одиницю часу.

БІОЛОГІЧНА ПРОДУКЦІЯ ПЕРВИННА ЧИСТА – кількість органічної речовини, яка виділяється автотрофами в одиницю часу, за вийнятком витрат на дихання. Останні становлять до половини створеної при фотосинтезі органічної речовини. Слід розрізняти з: Нетто-продукція фітоценозу.

БІОЛОГІЧНЕ ЗАБРУДНЕННЯ (Б.З.) - привнесення в навколишнє середовище (воду, атмосферу, ґрунт, продукти харчування) та розмноження в ньому мікроорганізмів, які викликають хвороби людини або сільськогосподарських тварин. Б.З. відбувається, якщо в середовище потрапляють знезаражені сільськогосподарські або побутові стоки, що містять органічні речовини. Б.З. може бути причиною небезпечних епідемій.

Джерелом Б.З. можуть стати трупи сільськогосподарських тварин, і тому їх або ховають у глибоких скотомогильниках, або переробляють на спеціальних підприємствах. Там при високій температурі хвороботворні мікроорганізми гинуть, а з тваринної маси отримують жир для виробництва мила, сировину для шкіряної промисловості, харчові добавки.

БІОЛОГІЧНЕ РІЗНОМАНІТТЯ – варіабельність живих організмів з усіх джерел, включаючи наземні, морські та інші водні екосистеми й екологічні комплекси, частиною яких вони є; це поняття включає в себе різноманітність у рамках виду, між видами і різноманітність екосистем (Конвенція про біологічне різноманіття).

БІОЛОГІЧНЕ ТЕСТУВАННЯ ВОДИ – метод оцінки та контролю якості води за основними реакціями водних організмів, які є тест-об'єктами.

БІОЛОГІЧНИЙ ГОДИННИК – узагальнена назва внутрішніх механізмів регуляції фізіологічних процесів, завдяки яким організми орієнтуються у часі, порах року тощо. Ця орієнтація базується на суворій періодичності фізико-хімічних процесів, що відбуваються у клітинах (ендогенні біологічні ритми). Здатність до відліку часу властива будь-якій клітині еукаріотів.

БІОЛОГІЧНИЙ КРУГООБІГ РЕЧОВИН, або малий К.в. - надходження речовин із ґрунту й атмосфери до складу тіл живих організмів з відповідною зміною їх хімічної форми, повернення їх в атмосферу та ґрунт у процесі життєдіяльності організмів і з відмерлими залишками, повторне надходження в живі організми після процесів деструкції та мінералізації за допомогою мікроорганізмів. Таке розуміння Б.к.р. (за М.П. Ремезовим, Л.Є. Родиним та Н.І. Базилевич) відповідає біогеоценотичному рівню організації живої матерії. Точніше говорити про біологічний кругообіг хімічних елементів, а не речовин, оскільки на різних стадіях кругообігу речовини можуть хімічно видозмінюватися. За даними В.А. Ковдя (1973), щорічна величина Б.к. зольних елементів у системі «ґрунт-рослина» значно перевищує величину річного геохімічного стоку цих елементів в річки та моря і вимірюється колосальної цифрою - 109 т / рік.

Синоніми: Біогенний кругообіг, Біотичний кругообіг, Малий кругообіг.

БІОЛОГІЧНІ ІНДИКАТОРИ (Б.І.) - [від грецьк. bios- життя і лат. Indico-вказую, визначаю] – група особин одного виду або угруповання, наявність, кількість або особливості розвитку яких у тому чи іншому середовищі служать показниками природних процесів, умов або антропогенних змін середовища. В якості Б. можливе використання також спільнот видів організмів (біоценозів).

При проведенні екологічного моніторингу забруднень Б.І. часто дають більш цінну інформацію, ніж пряма оцінка забруднення приладами, оскільки Б.І. реагують відразу на весь комплекс забруднень. Крім того, володіючи «пам'яттю», Б.І. своїми реакціями відображають забруднення за тривалий період. На листі дерев при забрудненні атмосфери з'являються некрози (відмирають ділянки листя). За присутності деяких стійких до забруднення видів і відсутності нестійких видів (наприклад, лишайників) визначається рівень забруднення атмосфери у містах.

При використанні Б.І. важливу роль відіграє здатність деяких видів акумулювати забруднюючі речовини. Наслідки аварії на Чорнобильській АЕС були зафіксовані в Швеції при аналізі лишайників. Сигналізувати про підвищений вміст барію та стронцію у навколишньому середовищі можуть береза і осика неприродньо зеленим кольором листя. Аналогічно в ареалі розсіювання урану навколо родовищ пелюстки іван-чаю стають білими (в нормі - рожеві), у лохини темно-сині плоди набувають білого кольору і т. д. Для виявлення характеру забруднення використовуються різні види Б.І.: для діагностики загального забруднення – лишайники і мохи; для забруднення важкими металами – слива і квасоля; диоксидом сірки – ялина і люцерна, амоніаком – соняшник, сірководнем – шпинат і горох, поліциклічними ароматичними вуглеводнями (ПАВ) – недоторка тощо.

Використовуються й так звані «живі прилади» - рослини-індикатори, висаджені на грядки, у вегетаційні ємкості або в спеціальні коробочки (в останньому випадку використовують мохи, коробочки з якими називаються бріометрами). «Живі прилади» встановлюють у найбільш забруднених частинах міста.

При оцінці забруднення водних екосистем в якості Б.І. можуть використовуватися вищі рослини або мікроскопічні водорості, організми зоопланктону (інфузорії-туфельки) і зообентосу (молюски). У водоймах при забрудненні води розростаються кушир, рдест плаваючий, ряска, а в чистій воді – водокрас жаб'ячий і сальвінія.

За допомогою Б.І. можна оцінювати ступінь засолення ґрунту, інтенсивність випасу, зміну режиму зволоження і т. д. У цьому випадку в якості Б.І. найчастіше використовується весь склад фітоценозу. Кожний вид рослин має певні межі розповсюдження (толерантності) за кожним фактором середовища, і тому сам факт їх спільного зростання дозволяє досить повно оцінювати інтенсивність впливу екологічних факторів.

Можливості оцінки середовища за станом рослинності вивчаються спеціальним розділом ботаніки – індикаційною геоботанікою. Її основний метод – використання екологічних шкал, тобто спеціальних таблиць, в яких для кожного виду вказані межі його поширення за факторами зволоження, багатства ґрунту, засолення, випасу і т. д.

Широкого поширення набуло використання дерев в якості Б.І. зміни клімату та рівня забруднення навколишнього середовища. Враховується товщина річних кілець: у роки з малою кількістю опадів або якщо в атмосфері підвищувалася концентрація забруднюючих речовин, утворюються вузькі кільця. Таким чином, за аналізом ширини річних кілець на стовбурі можна знайти відображення динаміки екологічних умов.

БІОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ЗАХИСТУ РОСЛИН (біометод, Б.м.) – використання організмів і продуктів їх життєдіяльності (або їх синтетичних аналогів) для контролю щільності популяцій комах-шкідників, бур'янів і грибів, що викликають хвороби сільськогосподарських рослин.

Одним з перших на початку 80-х років минулого століття запропонував використовувати Б.м. для контролю комах І. І. Мечников (спори цвілевих грибів проти хлібного жука). Проте перший промисловий препарат на основі Тюрінгської бацили був отриманий у Франції. Приблизно в той самий час Б.м. був успішно застосований в Каліфорнії. У 1872 р. у цей район США був випадково занесений австралійський жолобчастий червець, який став злісним шкідником цитрусових культур. У 1889 р. для боротьби з ним з Австралії був завезений його природний ворог - хижак дрібна божа корівка родолія. Протягом кількох місяців ураженість дерев червецем різко знизилася. Цей прийом був успішно повторений ще в 50 країнах, де цитрусові страждали від червця.







Дата добавления: 2015-10-19; просмотров: 99. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.008 сек.) русская версия | украинская версия