ОМСКАЯ АКАДЕМИЯ МВД РОССИИ. В. Парето створив модель «елітарної» демократії, стверджуючи, що перехід суспільства до індустріальної стадії розвитку потребує створення спеціального

В. Парето створив модель «елітарної» демократії, стверджуючи, що перехід суспільства до індустріальної стадії розвитку потребує створення спеціального професійного управлін­ського апарату, без якого демократія неможлива. Акту­альність цієї моделі було доведено історичним розвитком суспільства, а відкинуто лише в 40-50-х роках XX ст., коли в політичній діяльності запанував лібералізм.

Згідно з плюралістичною теорією демократії (теорією заінтересованих груп) А. Бентлі, будь-які групи, що переслідують власні інтереси, впливають на владу, намагаючись досяг­ти своїх цілей через політичну діяльність. Модель А. Бентлі відкинули через небезпечність паралічу влади та деста­білізації.

Автор моделі демократичного елітаризму Р. Даль доводив, що еліти між собою співпрацюють та визначають правильний спосіб вирішення конкретних проблем. Ідеал демократії в принципі недосяжний, але необхідно знайти форму політичного життя, яка забезпечила б змагання по­літичних сил, можливість політичного консенсусу.

Чимало сучасних учених пов'язують зміст демократії з елітами і доводять, що демократія завдяки виборам май дати дорогу найгіднішим представникам еліти, має оберігати суспільство від людей, які довго перебувають при владі, запобігати надмірній концентрації влади. Дехто з сучасних практичних політиків активно критикує тлума­чення демократії як влади народу, застерігає від тоталь­ної політизації суспільного організму, не сумніваючись, однак, що саме демократія постійно підтримує в середо­вищі правлячої верхівки стан пошуку й самовдоскона­лення. Окремі вчені (особливо в Росії) доводять небезпеч­ність зведення демократії до найвищого ідеалу.

Перед країнами, які віддали перевагу демократичному розвиткові, постає багато не лише економічних, соціаль­них, а й політичних проблем. Насамперед це проблеми модернізації політичної системи, пристосування її до функ­ціонування за умов демократії, створення демократичних політичних інститутів, вирішення гуманітарних проблем, входження в міжнародні політичні організації тощо.

Мо­дернізація — процес поступовий і багатогранний, її завдан­ням є пошук нових парадигм з метою мобілізації суспіль­ства. Особливо важливою є модернізація для перехідних суспільств, які характеризуються творчим конструктив­ним браком ідеалів; відсутністю консолідуючих суспільст­во особистостей та лідерів; політичною ситуацією, яка не працює на майбутнє. Сама демократія, як зазначає К. Гаджієв, не може сприйматися однозначно, особливо в перехідний період. Досить слушним є попередження А. Токвіля про те, що тиранія більшості може бути ще жорстокі­шою, ніж тиранія меншості,на що теж слід зважити під час побудови демократичної моделі суспільного розвитку.

Серед проблем утвердження демократії, пов'язаних з економікою і політикою, — відставання інфраструктури ринкової економіки від розвитку власності. Саме демократія мусить забезпечити легітимізацію ринку. Ринок і капіталізм не можуть бути самодостатніми умовами утвердження демократії. Прикладом цього є піночетівський режим у Чилі. Співвідношення понять «лібера­лізм» і «демократія» теж неоднозначне. Лібералізм від­дає перевагу волі людини перед рівністю, а демократія — рівності перед волею.

Найраціональніше розуміти демократію як форму по­літичної самоорганізації суспільства, що означає певну дистанцію між державою та суспільством. Вона є не лише технічним аспектом певних реформ, а й шкалою цін­ностей, системою життя, основні постулати якого — рів­ність і права людини. За демократії немає місця застою, ідеологія не заступає демократичні цінності, плюралізм є джерелом влади, забезпечений абсолютний примат суве­ренітету народу.

Конституція держави, що стала на шлях демократії, повинна виконувати три основні завдання:

1) фіксувати певну форму правління;

2) закріплювати й виражати зго­ду народу;

3) регламентувати повноваження урядових структур.

І найголовніше — слід спочатку усвідомити де­мократичні цінності, а вже потім втілювати їх у політич­ній діяльності.

Щоб стати демократом, людина, з огляду на психоло­гію, має вирости й соціалізуватися в демократичному се­редовищі. У посттоталітарних країнах демократичні державні інститути (органи різних гілок і рівнів влади й управління, політичні партії тощо) недостатньо інтегро­вані в суспільний організм. Скажімо, в Японії капіталі­зація поєднана з корпоративністю, тому японську демо­кратію інколи називають корпоративною. Саме збере­ження традиційних цінностей японської ментальності дало змогу Японії ефективно справитися із завданнями модернізації, стати однією із найрозвинутіших демокра­тичних країн. Тобто модель модернізації мусить бути оригінальною для кожної країни. Для пострадянських країн особливо важливим є віднайдення способів органі­чного поєднання правової держави, ринкової економіки та історичних традицій державності. Демократія, в суча­сному розумінні, покликана забезпечити оптимальне поєднання економічної ефективності, соціальної справедливості, свободи підприємництва, соціальної рівності тощо. Важливими є стабілізація законодавства, легітимний розподіл функцій влади та формування сильного центру (як політичного, так і духовного), утвердження демократичної політичної свідомості та культури, пере­осмислення власного досвіду державотворення тощо.

ОМСКАЯ АКАДЕМИЯ МВД РОССИИ