Форма буття людини

Феноменолого-экзистенциалистско-герменевтическая мысль последнего столетия подошла к пониманию наддеятельностного содержания в бытии человека совсем с другой стороны. Апеллируя к экзистенциальным состояниям человека-индивида (чувственное созерцание - Л. Фейербах; человечески-чувственная деятельность - К-Маркс; состояния аффекта - Ф. Ницше;

изнено-творческий порыв - А. Бергсон; откровение вместо философского умозрения - Л. Шестов;

экстраординарные психические и психологические состояния - 3. Фрейд, К. Юнг; поток сознания - Э. Гуссерль; критические духовные состояния человека в так называемых пограничных ситуациях - К. Ясперс; состояния сознания под названием "озарение", "инсайт" и другие), мыслители этих направлений в философии, психологии, психоанализе и современной трансперсональной психологии предприняли попытку понять человека в актах его бытия в особом Пространственно-Временном континууме под названием "Здесь-и-Сейчас". В таких состояниях человека деятельность как процесс "вырождается" в один из моментов, сосуществующий наряду и вместе (в единстве) со всеми иными экзистенциалами человеческого существования. Единство всего сосуществующего в данный момент линейного времени и в данном месте есть состояние, являющее себя так, как оно есть. Оно не предзадано. Оно всегда едино. Единственно и уникально. Это особый род бытия человека. Именно эти состояния следует отнести ко всему тому, что возникает, образуется, рождается в отличие от того, что производится, проектируется, достигается в.

оответствии с ранее поставленной целью.

Выделение состояний человека такого рода, обладающих самостоятельным статусом, но дополняющих деятельностно-процессуальные состояния, позволяют понять существование человека в двух измерениях: социально-историческом и экзистенциально-герменевтическом. Человек в этих двух измерениях выглядит одновременно и как деятельносто-производящий, и как созидательно-порождающий, а вместе с тем и сам порождающийся. Следует обратить внимание на то, что эти два рода состояний не редуцируемы, то есть не сводимы одно к другому. Они находятся во взаимодополнении, а характер их взаимодействия может быть выражен в неологизме "взаимоотношение" В актах состояния (возникновения, образования, рождения) присутствуют моменты деятельности, а в деятельностном процессе имеют место и время акты возникновения, образования и рождения. Благодаря наличию последних возможны качественные изменения. То есть имеют место новообразования, переходы одних качественных состояний в Другие понятые как акты, но не как процессы.

Представленное и выраженное таким образом взаимоотношение Двух рассматриваемых родов состояний позволяет уяснить и понять существо практики как универсальной формы бытия человека в мире.

Феноменолого-екзістенциалістсько-герменевтічеськая думка останнього століття підійшла до розуміння наддеятельностного вмісту в бутті людини зовсім з іншого боку. Апелюючи до екзистенціальних станів людину-індивіда (плотське споглядання - Л. Фейєрбах; человечеськи-плотська діяльність - До-Маркс; стани афекту - Ф. Ніцше; ізнено-творчий порив - А. Бергсон; одкровення замість філософського умогляду - Л. Шестов;

екстраординарні психічні і психологічні стани - 3. Фрейд, До. Юнг; потік свідомості - Е. Гуссерль; критичні духовні полягання людини в так званих пограничних ситуаціях - До. Ясперс; стани свідомості під назвою "осяяння", "інсайт" та інші), мислителі цих напрямів у філософії, психології, психоаналізі і сучасній трансперсональной психології зробили спробу зрозуміти людину в актах його буття в особливому Просторово-часовому континуумі під назвою "Тут-і-зараз". У таких станах людини діяльність як процес "вироджується" в один з моментів, що співіснує наряду і разом зі всіма іншими екзістенциаламі людського існування. Єдність всього лінійного часу, що співіснує в даний момент, і в даному місці є стан, що виявляє себе так, як воно є. Воно не предзадано. Воно завжди єдине. Єдино і унікально. Це особливий рід буття людини. Саме ці стани слід віднести до всього того, що виникає, утворюється, народжується на відміну від того, що виробляється, проектується, досягається в. оответствії з раніше поставленою метою. Виділення станів людини такого роду, що володіють самостійним статусом, але доповнюючих деятельностно-процесуальні стани, дозволяють зрозуміти існування людини в двох вимірах: соціально-історичному і екзістенциально-герменевтічеськом.

Людина в цих двох вимірах виглядає одночасно і як що деятельносто-віробляє, і як що творчий-породжує, а в той же час і що сам породжується. Слід звернути увагу на те, що ці два роди станів не редуцируєми, тобто не сводіми одне до іншого. Вони знаходяться у взаємодоповненні, а характер їх взаємодії може бути виражений в неологізмі "взаємовідношення" В актах стану (виникнення, утворення, народження) присутні моменти діяльності, а в деятельностном процесі мають місце і час акти виникнення, освіти і народження. Завдяки наявності останніх можливі якісні зміни. Тобто мають місце новоутворення, переходи одних якісних полягань в Інші поняті як акти, але не як процеси. Представлене і виражене таким чином взаємовідношення Двох даних пологів станів дозволяє з'ясувати і зрозуміти істоту практики як універсальної форми буття людини в світі.