Соціологічна експертиза і соціологічне тлумачення закону

Другий напрямок судової соціології – аналіз правосуддя, додержання його головного принципу: рівність громадян перед законом. Цей напрямок включає дослідження розмірності між складом злочину і мірою покарання; виявлення порушень принципу індивідуальності покарання, які відбиваються як у надмірно суворих, так і в необгрунтовано м’яких рішеннях суду; аналіз причин цих порушень /або результат некомпетентності, або соціальних тисків на суди, або інші причини/.

Третім напрямком судової соціології можна визначити соціологічну експертизу, яка виступає як допоміжний засіб, що використовується судом.

Соціологічна експертиза може виконувати різні функції. Наприклад, доказ професійних звичаїв, значущих в торговому та трудовому праві. Часто для підтвердження факту існування таких звичаїв користуються заключенням спеціальних експертів. Сторона, яка збирається послатися на звичай, подає відповідне свідоцтво, підготовлене професійною організацією - торговою палатою, спілкою підприємств, профспілкою тощо. Ця процедура відбиває процес бюрократизації права (згадаємо закон М. Вебера). Не дивно, що деяким заключенням цих організацій може бути кинутий докір, що вони витримані в дусі захисту власних професійних інтересів. Суд отримав би більш об'єктивну експертизу, якби звернувся до соціології. Експерт - соціолог підійшов би до питання з двох боків, відповідно до двох аспектів, які властиві класичному аналізу звичаю. Перший - вивчення фактичної сторони справи, з тим, щоб виявити, яка дійсна практика. Другий - вивчення громадської думки[165] для з'ясування питання про те, чи супроводжується ця практика тим, що заведено називати opinio necessitatis або opinio juris. Треба зазначити, що організація та проведення опитування досить дорогі, і сторони в процесі навряд візьмуться проводити його за свій рахунок.

Соціологічне тлумачення законів – четвертий напрямок судової соціології.

Тлумачення законів - важлива місія судів. Відзначимо, що суддя – не єдиний інтерпретатор закону; в цій ролі можуть виступати доктринальні коментатори, юрисконсульти, але лише суддя може надати тлумаченню обов’язкову силу. Існує декілька концепцій соціологічного тлумачення. Одна з них трактує соціологічне як соціальне й тлумачення стає соціологічним тоді, коли суспільство виступає в ньому на перший план, відтісняючи індивіда. Одразу ж виникає небезпека, що в результаті ототожнення цих двох понять соціологічне тлумачення може штовхнути суддю від науки до політики. Такий ризик неможна не ураховувати, але на нього свідомо йдуть і навіть виправдовують.

В Радянській Росії та в країнах народної демократії набув офіційне визнання метод тлумачення, який також не може бути кваліфікований як власне соціологічний, оскільки він пов'язаний з соціальним інтересом (особливо з інтересом робітничого класу) і підкорений йому. Цей метод формулюється по - різному. Один варіант - суддя повинен був виносити рішення відповідно зі своєю соціалістичною правосвідомістю; другий варіант - відповідно з економічним і соціальним ладом країни.

Уявляється, що ця техніка використовувалась головним чином у перехідні періоди, коли зберігали дію багато законів, які успадковані без змін від капіталістичного режиму. Особливе правило тлумачення дозволяло пристосувати ці закони до нових вимог суспільства, що змінюється в очікуванні радикального законодавчого перегляду.

Існують поширювальне /реформістське/ тлумачення, коли стара норма співвідноситься з новими явищами, з фактичним становищем справ, з практикою; та обмежувальне / консервативне/, коли суддя опирається лише на старе тлумачення норми.

Реалістичне тлумачення полягає в тому, щоб пояснити фактичне життя закону, тобто те, що передувало його прийняттю, те, що відбувалось потім. І тут тлумаченню допомагає звичай, який спонтанно складається в його практиці.

Можна поставити питання щодо нової форми мистецтва тлумачення. Визнано, що краще законодавствувати відповідно з громадською думкою, ніж всупереч їй. Очевидно, що й тлумачити закони краще, обпираючись на цю думку.

Тлумачення, на яких грунтуються рішення, зможуть гарантувати цим рішенням широкий моральний авторитет - і відповідно більші шанси на те, що вони будуть виконані добровільно, лише при тій умові, що вони будуть зрозумілі всіма, в тому числі й неюристами.

Узагальнюючи думку А. Леві-Брюля[166], можна сказати, що недостатньо переконаності самого судді, потрібно ще, щоб він примусив поділити свою переконаність.

Мається і ще одна немаловажна обставина. Закон може бути таким, що його адресати будуть змушені одразу ж самостійно тлумачити його, не чекаючи судової інтерпретації. Очевидно, що це тлумачення залишається на рівні розуміння простої людини. Вивчивши цей рівень, судове тлумачення зможе закріпити те, що робилось сумлінно. Це дуже важливий чинник на користь соціологічного тлумачення, який відповідає поглядам населення і значить сьогодні більше, ніж раніше, з причини зростаючого обсягу законодавчої регламентації.

Трудність полягає в практичному здійсненні такого тлумачення.

Юрист позбавлений можливості провести широке опитування з єдиною метою прояснити щось неясне для себе.

Не може цього зробити перед винесенням рішення і суд. Необхідно розробити більш швидку й більш дешеву процедуру. Уявляється можливим створити тест із декількох тлумачень, які не збігаються. А по відповідям на нього невеликої групи опитаних (в яких не повинно бути юристів) фахівці-психологи визначать, яке з цих тлумачень було вибрано, по-перше, більшістю і, по-друге, скоріше усього.

Отже, проблема праворозуміння, тлумачення законів – вельми складна проблема. Норми права можна тлумачити часом самим неймовірним чином. Не випадково серед юристів існує каламбур “Два юристи – три думки”.

Соціологічний підхід, соціологічний погляд на норму закону характеризується тим, що соціолог якби наповнює загальні, у певній мірі абстрактні, юридичні формули значеннями того, що відбувається у реальному житті, які нові тенденції, зрушення, процеси є визначальними у суспільному житті.

П’ятим напрямком судової соціології – дослідження судових помилок. Тут “викривальна функція судової соціології виявляється з найбільшою силою. Судова помилка – це хибність у розумінні мотиву злочинного діяння, у його кваліфікації і винесенні вироку. У практиці судочинства завжди є певний відсоток судових помилок. За думкою західних соціологів, це кожний п’ятий випадок.